Рішення

від 13.01.2025 по справі 194/1313/24

ЮР'ЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 194/1313/24

провадження № 2/0198/24/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Гайдар І.О., за участю секретаря судових засідань Довгопол О.М., представника позивача Тернівської міської ради Дніпропетровської області Немцевої І.В., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Букура М.Є. (в режимі відеоконференції), представника третьої особи КП "Тернівське житлово-комунальне підприємство" Закірової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду с-ща Юріївка Павлоградського району Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Тернівської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , третя особа Комунальне підприємство "Тернівське житлово-комунальне підприємство", про відшкодування шкоди в порядку регресу,

в с т а н о в и в:

19 липня 2024 року Тернівська міська рада Дніпропетровської області в особі свого представника звернулась до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, зазначивши в обґрунтування вимог таке.

Починаючи з 03 серпня 2021 року ОСОБА_1 очолював комунальне підприємство "Тернівське житлово-комунальне підприємство".

Посаду начальника юридичного відділу на вказаному підприємстві до 21.04.2022 займала ОСОБА_2 , яку звільнено наказом директора КП "ТЖКП" ОСОБА_1 № 140-к від 18.04.2022 на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату.

Оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2023 вказаний наказ про звільнення визнано незаконним та скасовано, а ОСОБА_2 було поновлено на посаді з одночасним стягненням з КП "ТЖКП" на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підприємство зазнало збитків на загальну суму 732 593,13 грн.

У зв`язку з тим, що станом на 01.07.2024 ОСОБА_1 в добровільному порядку не відшкодовані заподіяні ним збитки, Тернівська міська рада Дніпропетровської області змушена звернутися до суду та просить стягнути в порядку регресу з відповідача на користь КП "ТЖКП" кошти в розмірі 732 593,13 грн., а також на користь Тернівської міської ради Дніпропетровської області судові витрати.

Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 22.07.2024 вирішено питання про самовідвід судді, а справу направлено за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.08.2024 справу направлено за підсудністю до Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області за місцем проживання відповідача.

14.10.2024 ухвалою Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області справу прийнято до провадження та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 04.12.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала поданий позов з підстав, викладених у позові.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти позову в повному обсязі, вважаючи, що позов не підсудний суду загальної юрисдикції, а Тернівська міська рада не має права на звернення до суду з позовом про стягнення коштів на користь комунального підприємства, яке є юридичною особою. Крім того, посилаються на відсутність вини ОСОБА_1 у незаконному звільненні ОСОБА_2 , оскільки він при підписанні наказу покладався на співробітників кадрової та юридичної служби підприємства, які переконали відповідача у правильності таких дій. Просили застосувати наслідки спливу позовної давності, що на думку сторони відповідача почали спливати з 22.06.2023, тобто з дати прийняття рішення Дніпровським апеляційним судом про поновлення ОСОБА_2 на роботі, в той час як з позовом Тернівська міська рада звернулась до суду 19.07.2024, пропустивши річний строк.

Представник третьої особи підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, з`ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

02 серпня 2021 року ОСОБА_1 уклав з Тернівською міською радою контракт № 02-21 та був призначений на посаду директора Комунального підприємства "Тернівське житлово-комунальне підприємство" строком до 31.01.2022. Додатковими угодами до контракту термін його дії неодноразово продовжувався, останній раз до 31.12.2024.

Наказом директора КП "ТЖКП" Кривозуба О.В. № 140-к від 18.04.2022 на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату звільнено начальника юридичного відділу ОСОБА_2 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2023 у справі № 194/532/22 вказаний наказ № 140-к від 18.04.2022 про звільнення визнано незаконним та скасовано, ОСОБА_2 поновлено на посаді з одночасним стягненням з КП "ТЖКП" на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 532 737,40 грн. з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, моральної шкоди в розмірі 1 000,00 грн. та витрат зі сплати судового збору в розмірі 7 017,00 грн.

12.07.2023 на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2023 директором КП "ТЖКП" Кривозубом О.В. прийнято наказ про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника юридичного відділу.

Також в результаті примусового виконання рішення суду Відділом державної виконавчої служби в Павлоградському районі Дніпропетровської області, КП "ТЖКП" сплатило ОСОБА_2 декількома платежами, останній з яких здійснений 16.08.2023, присуджені кошти в повному обсязі.

ОСОБА_1 звільнено з посади керівника комунального підприємства в жовтні 2024 року, тобто вже після подання Тернівською міською радою позову до суду, що не заперечувалось учасниками справи.

Таким чином, спірні відносини склалися з приводу відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу з керівника підприємства внаслідок незаконного звільнення працівника цього комунального підприємства.

Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, серед іншого і у випадках, коли певна службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

При цьому, відповідно до статті 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Згідно з частиною першою статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до пункту 33 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Згідно з пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 02 грудня 1992 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Надаючи оцінку запереченням сторони відповідача щодо відсутності в діях ОСОБА_1 вини як підстави для матеріальної відповідальності, суд зазначає таке.

Наказ № 140-к від 18.04.2022 про звільнення ОСОБА_2 підписаний одноособово директором КП "ТЖКП" ОСОБА_1 в межах його повноважень, передбачених п. 6.5. Статуту комунального підприємства.

Керівник підприємства відповідно до покладених на нього повноважень здійснив організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції та прийняв наказ, який в подальшому оскаржено в суді та постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2023 у справі № 194/532/22 визнано незаконним з покладанням на підприємство фінансових зобов`язань у вигляді виплат на користь ОСОБА_2 .

Таким чином, судом встановлено порушення трудового законодавства при звільненні ОСОБА_2 на підставі виданого відповідачем наказу, а через незаконне звільнення працівника з роботи підприємство зазнало матеріальної шкоди у зв`язку з оплатою такому працівникові часу вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат.

Ніщо інше ніж прийняття ОСОБА_1 незаконного наказу не спричинило збитки (матеріальну шкоду) на загальну суму 540 754,40 грн. (середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 532 737,40 грн., моральна шкода в розмірі 1 000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 017,00 грн.).

Також, суд звертає увагу, що в трудових правовідносинах законодавець не вимагає встановлення елементів складу трудового майнового правопорушення, а саме: наявності шкоди, протиправної поведінки особи, що спричинила шкоду, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, вини заподіювача шкоди, оскільки відповідальність в таких випадках, як вже зазначалось, настає незалежно від форми вини.

Тому обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної у зв`язку з виплатою коштів незаконно звільненому працівнику за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат, які виникли внаслідок звернення такого працівника до суду, покладається саме на відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 у справі № 401/1745/16-ц.

Доводи відповідача про те, що під час видання наказу він покладався на спеціалістів кадрової та юридичної служб підприємства, є неспроможними.

Адже ОСОБА_1 , будучи керівником КП "ТЖКП", не міг не усвідомлювати характер і наслідки здійснюваних ним управлінських кадрових рішень, а також ступінь відповідальності за прийняття та виконання таких рішень.

КП "ТЖКП" повністю здійснило виплати незаконно звільненому працівнику ОСОБА_2 в рамках примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі 16.08.2023 на загальну суму 540 754,40 грн., присуджену за рішенням суду, які підлягають стягненню з відповідача.

Що стосується позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 інших витрат підприємства, зокрема, пов`язаних зі сплатою виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, а також інших виплачених ОСОБА_2 коштів, то на думку суду в цій частині позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Статтею 12, 13 та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено здійснення судочинства на засадах змагальності сторін, в межах заявлених особою вимог і на підставі поданих доказів, а також обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Виходячи з принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, позовні вимоги мають бути належним чином сформульовані та доведені саме позивачем, а судом цивільні справи розглядаються в межах заявлених позовних вимог.

Так, на підтвердження розміру завданої комунальному підприємству шкоди у вигляді оплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження подано лише лист КП "ТЖКП" з розшифровкою сплачених підприємством сум та платіжні документи, в яких платежі здійснювались різними сумами з призначенням «оплата ПВ № 72305367, ПВ № 72306366, ПВ № 72304929 194/532/22» (а.с. 24-29).

Разом з тим, за нормами статей 27 та 42 Закону України «Про виконавче провадження» нарахування, пов`язані з примусовим виконанням рішення, здійснюються відповідною постановою державного виконавця, тому тільки виданий виконавчою службою документ може бути належним та достовірним доказом розміру понесених боржником за виконавчим провадженням витрат.

Також позивачем не доведено жодним доказом, що витрати підприємства на сплату ОСОБА_2 інших коштів, зокрема: заробітної плати, компенсації невикористаної відпустки, матеріальної та вихідної допомоги, виплачених в квітні 2022 року; середнього заробітку та компенсації невикористаної відпустки, виплачених в червні-липні 2023 року, виникли саме внаслідок незаконного звільнення та не були б виплачені за обставин звичайного звільнення.

Відтак суд присуджує до стягнення з відповідача кошти тільки в межах доведеної суми.

Оцінюючи посилання сторони відповідача на те, що позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а до суду звернувся неналежний позивач, суд звертає увагу на таке.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Право на стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням працівника із займаної посади, закріплено в статтях 134, 237 КЗпП України.

Чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Предметом позову в цій справі є відшкодування шкоди в порядку регресу без необхідності надання оцінки та встановлення неправомірності дій посадової особи (відповідача), відповідними діями якої така шкода завдана, оскільки неправомірність дій відповідача встановлена судовим рішенням про незаконність звільнення особи та додаткового правового аналізу не потребує.

Верховний Суд в постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 658/28/21 зазначив, що відсутні підстави для закриття провадження у справі, оскільки за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Зміст поняття "вищестоящий в порядку підлеглості орган", закріплений в ч. 4 ст. 136 КЗпП України, втілює у собі функціональне та загальне підпорядкування одного суб`єкта (підприємства, установи, організації) іншому шляхом здійснення управлінського, координуючого, фінансового та іншого впливу на діяльність такого суб`єкта. З урахуванням законодавства України, встановлених обставин справи та досліджених доказів, Статуту КП "ТЖКП", суд доходить висновку, що Тернівська міська рада підпадає під ознаки вищестоящого органу щодо комунального підприємства. Орган місцевого самоврядування є не лише власником цього підприємства, а й здійснює управління підприємством, контроль за його фінансово-господарською діяльністю.

Правомірне та раціональне використання коштів підприємствами, заснованими на комунальній власності, беззаперечно становить інтерес територіальної громади в особі Тернівської міської ради. Рада як орган місцевого самоврядування наділена повноваженнями розпоряджатися комунальною власністю від імені територіальної громади в межах закону та в інтересах такої громади і також є компетентним органом, уповноваженим здійснювати такий захист у спірних правовідносинах.

Умови статті 136 КЗпП України не спростовують вимог статті 237 КЗпП України про необхідність покриття шкоди саме підприємству, установі, організації, які понесли таку шкоду у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.

До того ж на момент подання до суду позову ОСОБА_1 ще перебував на посаді керівника підприємства (звільнений тільки у жовтні 2024 року), тому не міг звернутись від імені підприємства.

Стосовно заявленої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, то згідно з частиною шостою статті 261 ЦК України за регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Регресне зобов`язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов`язання.

Підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред`явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди. Право зворотної вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата. Наявність судового рішення, за яким з потенційного регресанта ухвалено стягнути на користь потерпілого певну суму, не вважається достатньою підставою для пред`явлення регресного позову. Такий позов може бути пред`явлений лише після виконання зазначеного рішення, оскільки до моменту виконання в іншої особи, яка відшкодовує шкоду, немає витрат, які підлягають відшкодуванню. Юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом, тобто в даному випадку розмір відшкодування визначається трудовим законодавством. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством грошової суми третій особі, саме від цього часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 29грудня 1992 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Отже, зважаючи на те, що КП "ТЖКП" остаточно виплатило незаконно звільненій ОСОБА_2 середній заробіток, моральну шкоду та судовий збір 16 серпня 2023 року, а Тернівська міська рада звернулась до суду з позовом 19 липня 2024 року, тобто в межах річного строку на звернення до суду, доводи відповідача щодо пропуску строку для звернення до суду з цим позовом є безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, необхідно стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 8 109,80 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 13, 77-82, 141, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Тернівської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Тернівське житлово-комунальне підприємство" (адреса місцезнаходження: 51500, Дніпропетровська область, м. Тернівка, вул. Героїв України, буд. 29, код ЄДРПОУ 31657751) кошти в розмірі 540 754 (п`ятсот сорок тисяч сімсот п`ятдесят чотири) грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Тернівської міської ради Дніпропетровської області (адреса місцезнаходження: 51500, Дніпропетровська область, м. Тернівка, вул. Михайла Грушевського, буд. 5а, код ЄДРПОУ 33912428) судовий збір у розмірі 8 109 (вісім тисяч сто дев`ять) грн. 80 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду в порядку, передбаченому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 20.01.2025.

Суддя І. О. Гайдар