Рішення

від 13.01.2025 по справі 357/8864/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/8864/24

Провадження № 2/357/711/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13 січня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Махненко Б. В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Служби у справах дітей БМР - Кисельової В.М.,

представника третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Фурсівської сільської ради - Трохименко С.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Фурсівської сільської ради про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В :

В червні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про позбавлення батьківських прав, посилаючись на наступні обставини.

Він, ОСОБА_1 , має малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 27 жовтня 2015 року.

Із матір`ю ОСОБА_4 - ОСОБА_3 (після укладення шлюбу - ОСОБА_3 ) у шлюбі він не перебував. Для визнання його батьком дитини, він змушений був звернутись до суду із позовною заявою до Жовтневого районного суду м. Луганськ у травні 2014 року, однак після окупації рф м. Луганська, він із сином та ОСОБА_3 виїхали на підконтрольну Україні територію у м. Біла Церква Київської області. 17.10.2014 року він був зареєстрований як переміщена особа з тимчасово окупованої території України.

Оскільки вони змушені були виїхати із міста постійного проживання, після декількох спроб подати заяву до Білоцерківського міськрайонного суду із заявою про визнання батьківства, Відповідачка погодилась визнати його батьківство без судових засідань, оскільки вони проживали окремо, а син перебував з ним. Про факт виховання ним сина свідчить довідка Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 24 «Світанок» БМР Київської області.

Так, керуючись інтересами дитини, 16 грудня 2014 року вони звернулись із заявою про визнання батьківства до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, на підставі якої було внесено до актового запису змін, доповнень, де він був вказаний батьком ОСОБА_8 , а в його Свідоцтво про народження було внесено зміни, а саме син отримав його прізвище.

З моменту переїзду до м. Біла Церква, а саме з вересня 2014 року, син весь час проживає з ним, він самостійно опікується його вихованням та утриманням. Його мати - Відповідачка, не турбувалась про його виховання, утримання, не цікавилась його здоров`ям. У зв`язку із зазначеним, він був змушений звернутись до Служби у справах дітей міської ради із заявою про визначення місця проживання разом з ним його малолітнього сина ОСОБА_4 , оскільки при влаштуванні сина у заклади дошкільної та шкільної освіти завжди виникало питання «де мама», та необхідно було отримувати постійно від неї згоди на переміщення або влаштування сина на навчання. Так, 22 грудня 2015 року рішенням Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 448 від 22 грудня 2015 року було прийнято рішення «про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 ».

Протягом періоду з вересня 2014 року Відповідачка не цікавиться життям їхнього сина, крім того, вона повернулась на окуповану територію в м. Луганськ, а потім виїхала до окупованої Автономної республіки Крим, де проживає і на даний час. Відповідачка є безвідповідальною матір`ю, оскільки не турбується і не займається вихованням та утриманням не лише їхнього малолітнього сина ОСОБА_4 , а і інших своїх дітей. Так, навіть на окупованій території вона була позбавлена батьківських прав щодо своєї малолітньої доньки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить рішення окупаційної влади, яке вдалось отримати при спробі з`ясувати місце проживання Відповідачки. Розуміє, що даний документ не має юридичної сили в Україні, однак для встановлення фактів, які мають юридичне значення для вирішення питання щодо позбавлення Відповідачки батьківських прав щодо їх сина ОСОБА_4 , просить взяти до уваги відомості які в ньому містяться, а саме той факт, що ОСОБА_3 виїхала на окуповану територію - до Автономної республіки Крим м. Сімферополь.

З початку повномасштабного вторгнення рф на територію України питання щодо виховання та утримання ОСОБА_4 стало досить гостро, оскільки як вдалось з`ясувати, Відповідачка отримала паспорт громадянки країни-агресора, що негативно може вплинути на психологічний стан дитини, а також мати негативні наслідки у майбутньому при обранні виду діяльності їхнім сином.

На даний час, ОСОБА_4 навчається у Білоцерківській гімназії-початковій школі № 5, він вживає усіх заходів щодо формування його як особистості, як громадянина України. Син відвідує додаткові заняття з англійської мови, відвідує психолога. Про факт виховання ним сина одноособово свідчить Довідка № 25/02-10 від 13.05.2024 року.

Він в повній мірі виконує свій батьківський обов`язок одноособово, уклав декларацію із лікарем для надання первинної медичної допомоги. Разом із сином перебувають на обліку як внутрішньо переміщені особи.

Як зазначалось вище, ОСОБА_3 повернулась на окуповану територію, а в подальшому прийняла рішення виїхати до окупованої АР Крим на постійне місце проживання, а також свідоме отримання російського паспорту, свідчить про свідомий вибір Відповідачкою громадянства країни агресора.

Відповідачка, обравши громадянство країни-агресора, ухиляється від виконання своїх обов`язків по утриманню малолітнього сина, хоча має всі можливості брати матеріальну участь в його утриманні, так як за віком та станом здоров`я є працездатною, тобто має можливість брати участь в утриманні свого сина, однак повністю цей обов`язок переклала на нього - батька ОСОБА_1 .

Просив суд позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстровану по АДРЕСА_1 , батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстровану по АДРЕСА_1 , аліменти на користь ОСОБА_1 для утримання його сина - малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2024 головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру ( ч. 8 ст. 187 ЦПК України ).

Згідно відповіді № 659675 від 25.06.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 14.11.2000 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача ( ч. 1 ст. 28 ЦПК України ).

Відповідно до наявної в матеріалах справи Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01.11.2018 за № 25, місце фактичного проживання/перебування позивача ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 .

Крім того, звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що останнє відоме місце проживання відповідача ОСОБА_3 є АДРЕСА_3 .

Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні ( ч.ч. 9, 10 ст. 28 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача.

Ухвалою судді від 26 червня 2024 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 22.07.2024.

Ухвалою суду від 23 вересня 2024 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Службу у справах дітей та сім`ї Фурсівської сільської ради.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 25.11.2024.

25.11.2024 протокольною ухвалою суд вирішив проводити розгляд справи в заочному порядку.

В судовому засіданні 25.11.2024 позивач та його представник, кожний окремо, підтримали позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним в ній, просили позовні вимоги задовольнити.

З клопотанням представника позивача в судовому засіданні 25.11.2024 було оголошено перерву до 13.01.2025.

В судовому засіданні 13.01.2025 позивач та його представник, кожний окремо, підтримали позовні вимоги частково, просили позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В частині вимог щодо стягнення аліментів, вимоги не підтримали, просили їх не розглядати.

Представники третіх осіб Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради та Служби у справах дітей та сім`ї Фурсівської сільської ради підтримали вимоги позивача, просили задовольнити вимоги та позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , яка ухиляється від виконання батьківських обов`язків на протязі значного часу.

Окрім того, вислухана думка дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в судовому засіданні в присутності представників служби у справах дітей та психолога.

Так, малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в судовому засіданні пояснив, що він не пам`ятає матір, лише бачив її на фотографії. Зазначав, що він з двох років проживає з батьком, весь цей час лише батько ним опікується. Просив відповідача позбавити батьківських прав.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засіданні не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне оголошення, яке розміщене 26.11.2024.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно ( ч. 5 ст. 128 ЦПК України ).

Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) ( ч. ч. 11, 12 ст. 128 ЦПК України ).

Оскільки місце реєстрації відповідача є АДРЕСА_1 , виклик в суд та повідомлення про судове засідання здійснювалось у відповідності до ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

26 листопада 2024 року на офіційному веб-сайті Судової влади України було розміщено оголошення про виклик особи ( відповідача ).

За таких обставин, відповідач у спосіб, визначений Законом «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», була належним чином повідомленою про дату, час та місце засідання суду, однак вона не демонструвала готовність брати участь у судовому засіданні.

Отже, відповідачка не є особою, яка не була повідомленою про судове провадження.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 757/2884/20-ц.

Так, на попередні судові засідання відповідач також викликалась через засоби оголошення.

До того ж, судом направлялася кореспонденція за останньою відомою адресою відповідача, яку вказував позивач при звернені до суду: АДРЕСА_3 .

З матеріалів справи вбачається, що кореспонденцію суду відповідач не отримувала, поверталися поштові конверти, причина повернення вказана працівниками пошти, за закінченням терміну зберігання.

Однак, ухвалу суду від 25.10.2024 про закриття підготовчого засідання у даній справі та призначення справи до розгляду по суті на 25.11.2024, відповідач особисто отримала 12.11.2024, про що свідчить в матеріалах справи поштове рекомендоване повідомлення про вручення.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «Олександр Шевченко проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).

ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до пунктів другого та шостого частини другої статті 43, частини першої статті 44 ЦПК України, учасники справи та їх представники зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії встановлені судом та добросовісно користуватися своїми процесуальним правами.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У рішенні від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03, у справі «Цихановський проти України» ЄСПЛ зазначив «:…. саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні».

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог діючого законодавства, судом здійсню все заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи ( час та місце його розгляду ), водночас, відповідач будучи обізнаною про наявність вищевказаної справи на розгляді в суді відносно неї, не з`явилася до суду, жодних заяв та клопотань з боку останньої на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача, саме таким чином розпорядилася своїми правами.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю відповідача, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Як зазначено вище, 25.11.2024 протокольною ухвалою суд вирішив проводити розгляд справи в заочному порядку.

Відповідно, у зв`язку з неявкою належним чином повідомленої відповідачки в судове засідання 13.01.2025, розгляд справи продовжено в заочному порядку.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, третіх осіб, думку дитини, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 не перебували в зареєстрованому шлюбі, але мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в матеріалах справи свідчить свідоцтво про народження останнього ( запис поновлено повторно ) від 27.10.2015 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області серії НОМЕР_3 , актовий запис за № 13.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 07 червня 2016 року, виданого Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, зареєстровано шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_3 , де прізвище чоловіка та дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_12 та ОСОБА_3 , актовий запис за № 467.

Рішенням Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 22 грудня 2015 року № 448, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 .

З довідки Білоцерківської гімназії-початкової школи № 5 Білоцерківської міської ради від 13.05.2024, виданої ОСОБА_1 вбачається, що дійсно саме він займається вихованням сина ОСОБА_4 , учня 6-В класу Білоцерківської гімназії-початкової школи № 5 Білоцерківської міської ради Київської області. Мати дитини, ОСОБА_3 , навчанням сина не цікавиться, батьківськи збори не відвідує, з класним керівником не спілкується.

З Акту обстеження умов проживання від 09.10.2024 вбачається, що проведено обстеження за адресою: АДРЕСА_4 . За вказаною адресою проживають ОСОБА_1 , 1979 року народження та ОСОБА_4 , 2012 року народження.

Згідно висновку комісії з питань захисту прав дитини від 19.11.2024 за № 1730/02-14 вирішено надати висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Фурсівської сільської ради ( протокол засідання від 31.10.2024 № 10 ) про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_3 відносно її малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Так, вищевказаний висновок комісії з питань захисту прав дитини про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 595/1638/19, провадження № 61-3503 св 21.

Оскільки мати дитини, ОСОБА_3 не виконує свої батьківські обов`язки щодо виховання та належного утримання дитини, не проявляє щодо неї батьківської турботи, участі у житті сина не приймає, не піклується та не цікавиться його життям та здоров`ям на протязі тривалого часу, за місцем проживання, навчання чи додаткових занять дитину не відвідує, тобто, навмисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків та ігнорує потреби дитини, позивач просив позбавити останню батьківських прав.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по виханню дитини.

Відповідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таке рішення має бути прийнято з метою захисту інтересів неповнолітньої дитини, яка фактично позбавлена його батьківського піклування.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року ( справа № 631/2406/15-ц провадження № 61-36905св18 ).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідач ОСОБА_3 в свою чергу в судове засідання не з`явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце слухання справи, жодних заяв та клопотань від останньої на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача, тобто, саме таким чином розпорядилася своїми правами. Зазначене свідчить про байдужість відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В свою чергу, під час розгляду справи було встановлено, що дійсно дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з двох років постійно проживає зі своїм батьком, є внутрішньо переміщеними особами, відповідач за останні десять років не зустрічалася з дитиною, не спілкувалася з нею, не брала участі у її вихованні, не піклувалась про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні, інших родичів у дитини, які б опікувалися дитиною, окрім батька, не має. Як встановлено, дідусь дитини та прабабка перебувають у місті Луганську, на непідконтрольній території.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини (cт. 18 Конвенції про права дитини).

Встановлені під час розгляду справи факти, свідчать проте, що відповідач свідомо ухиляється від покладеного на неї обов`язку по вихованню свого сина, не піклується про фізичний і духовний його розвиток, не надає матеріальної допомоги на його утримання, не проживає разом з ним та взагалі не цікавиться дитиною ( не має до неї інтересу ).

Отже, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.06.2021 року у справі № 466/9380/17.

Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 357/17852/15-ц.

Окрім цього, судом враховано і думка дитини, враховуючи їх вік та рівень розвитку.

СК України (ст. 171), Закон України «Про охорону дитинства (ст. 9), Конвенція про права дитини від 20.11.1989 року та інші нормативно-правові акти гарантують дитині право бути вислуханою під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх (в кожній справі суддя приймає рішення щодо цього питання враховуючи індивідуальні об`єктивні та суб`єктивні фактори).

З`ясування думки дитини у цивільному процесі можна визначити як загальний процес (сукупність дій суду), що спрямовані на реалізацію гарантованого законом права дитини бути вислуханою під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх. Відсутня чітка регламентація процедури здійснення з`ясування думки дитини судом, у зв`язку з чим, залежно від обставин конкретної справи таке з`ясування може здійснюватись за допомогою різних методів (наприклад, думка дитини може відображатись у письмових доказах (висновках психологічних досліджень, висновках органів опіки та піклування, письмових зверненнях дитини до суду, тощо); електронних доказах (відео, аудіо зверненнях до суду, повідомленнях у соціальних мережах, тощо); висновках психологічної експертизи, психологічного обстеження; показаннях дитини (особисто в залі судового засідання, за допомогою відео конференції)).

Національне законодавство також відображає принцип пріоритетності прав та інтересів дитини, зокрема, статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

При цьому Закон України «Про охорону дитинства» визначає, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Згідно із статтею 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Україною 03 серпня 2006 року, (далі - Європейська конвенція) дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати: a) отримувати всю відповідну інформацію; b) отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; c) бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.

У статті 6 «Порядок прийняття рішення» Європейської конвенції визначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки, якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, і приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 640/15771/19.

У контексті віку дитини при її опитуванні ВС у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Аналогічної позиції притримується і судова практика. Зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц визначено, що: «Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків. При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Згідно з вимогами статті 171 Сімейного кодексу України - дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Так, в судовому засіданні в присутності представників служби у справах дітей та психолога, що відповідає вимогам ст. 232 ЦПК України було заслухано дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який пояснив, що він не пам`ятає матір, лише бачив її на фотографії. Зазначав, що він з двох років проживає з батьком, весь цей час лише батько ним опікується. Просив відповідача позбавити батьківських прав.

У контексті віку дитини при її опитуванні ВС у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Також у постанові ВС від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19 (провадження № 61-5726св20) зауважено, що з досягненням віку десяти років у дитини з`являється право не лише бути вислуханою і почутою, а й брати активну участь у вирішенні своєї долі.

Отже, судами всебічно приділяється увага думці дитини та висловленим нею бажанням, ці питання з`ясовуються на підставі різних доказів, в тому числі, шляхом опитування дитини. При цьому, суди зважають і на різноманітні супутні фактори, які можуть мати вплив на висловлений дитиною інтерес, а тому думка дитини не є абсолютною та оцінюється у сукупності із іншими доказами.

Проте, важливо враховувати, що будь-яке з`ясування думки дитини має передусім на меті захист її прав та інтересів.

За наведених вище підстав суд прийшов до переконання, що відповідач по справі, в порушення вимог чинного законодавства України з питань охорони дитинства ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що є правовою підставою для позбавлення її батьківських прав.

В судовому засіданні встановлено відсутність об`єктивних підстав, які б зумовлювали таку тривалу неналежну поведінку матері по відношенню до свого сина, тому суд приходить до переконання, що інші заходи впливу на відповідача, окрім позбавлення її батьківських прав, будуть недостатніми, а позбавлення відповідача батьківських прав буде відповідати в першу чергу саме інтересам дитини.

Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте у цій справі з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановлених обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі, які вказують на нехтування матір`ю своїм батьківським обов`язком, є всі підстави щодо позбавлення відповідача батьківських прав.

Питання щодо можливості позбавлення батьківських прав вирішувалось також Верховним Судом у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 638/1496/17-ц (провадження № 61-35874св18), від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20), від 16 червня 2021 року у справі № 315/1279/19 (провадження № 61-3821св21).

У постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 296/7848/16-ц (провадження № 61-43695св18) зазначено, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач дійсно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, чим створює загрозу для дитини.

В свою чергу, позивач ОСОБА_1 , як встановлено в судовому засіданні належним чином піклується про утримання та виховання сина.

Тобто, всі питання щодо здоров`я, навчання, виховання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , займається та вирішує лише батько без відповідача.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Аналогічна правова позиція мститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2021 року у справі № 331/8310/15, провадження № 61-4879св20.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи і рішенням, а у випадках звільнення від сплати цих людей - це витрати держави, яку воно несе у зв`язку з рішенням конкретної справи.

Так, при зверненні до суду з вищевказаним позовом, позивач сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією ( а. с. 9 ), ставки якого діяли на час подачі вказаного позову до суду.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вищевказаному розмірі.

Однак, в судовому засіданні позивач просив понесені ним судові витрати при зверненні до суду, залишити за ним.

Тому, суд вважає за можливе судові витрати понесені позивачем при зверненні до суду, віднести за рахунок останнього.

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 150, 155, 164, 171 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 19, 28, 76, 77, 81, 89, 131, 141, 187, 263-265, 273, 280-289 ЦПК України, ч. 2 ст. 51 Конституції України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Фурсівської сільської ради про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса: АДРЕСА_5 , паспорт НОМЕР_5 , виданий Стахановським МВ УМВС 22.06.1996 року, РНОКПП: НОМЕР_6 );

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 : адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_6 , паспорт № НОМЕР_7 , виданий 24.01.2017, орган, що видав 3210, РНОКПП: НОМЕР_2 );

Третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради ( адреса місцезнаходження: 09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. Павла Скоропадського, буд. 8, ЄДРПОУ: 35615529 );

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Фурсівської сільської ради ( адреса місцезнаходження: 09150, Київська область, Білоцерківський район, с. Фурси, вул. Ярослава Мудрого, буд. 48, ЄДРПОУ: 04363225 ).

Повний текст заочного судового рішення складено 20 січня 2025 року.

Заочне рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов