Рішення

від 16.01.2025 по справі 752/30099/21

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cправа № 752/30099/21

провадження №: 2/752/333/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2025 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва Мазур Ю.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , Всеукраїнської громадської організації «Фінансова грамота України» до Акціонерного товариства «Сенс банк» про визнання кредитного договору частково недійсним, визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2021 року позивачі ОСОБА_1 , Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України», звернулися до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним, визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначає, що 14.08.2019 між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та позивачем-1 була укладена Угода про надання кредиту № 501172393, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Вказаним договором також передбачено обов`язок оплати Позичальником послуг з розрахунково-касового обслуговування, а саме за 18 місяців користування кредитом - 2,53% від суми кредиту, за розрахунково-касове обслуговування відповідно в терміни та в розмірах, визначених додатком № 1 до Угоди «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості усіх супутніх послуг». Також встановлено комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки на рахунки відповідача згідно з тарифами, які розміщені на сайті банку та є невідємною частиною кредитного договору. У затверджених тарифах ПАТ «Альфа Банк» відсутня комісія за РКО в розмірі 2,35% за кожен місяць від суми виданого кредиту. Позивачі зауважують, що такі тарифи не затверджувались Правлінням відповідача, а тому є протиправними, а договір укладений представником з перевищенням повноважень. Позивачі звертають увагу, що плата за користування кредитом за весь період кредитування становить 8771,25 грн є значно нижчими, ніж платежі за розрахунково-касосове обслуговування становить 22397,94 грн. Вважає, що стягнення вказаного розміру комісії є несправедливим, суперечить принципу добросовісності. Позивач-1 вказав, що протиправні дії відповідача нанесли йому значних душевних страждань, тобто моральну шкоду.

Враховуючи викладене, просить визнати частково недійсною угоду про надання кредиту № 501172393, укладену 14.08.2019 Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , а саме в частині зобов`язання позичальника сплачувати щомісячну комісію у розмірі 2,35% від початкової суми кредиту; визнати дії Акціонерного товариства «Альфа-Банк» щодо внесення в Угоду про надання кредиту умови про сплату щомісячної комісії у розмірах, значно перевищуючих вартість кредитної послуги протиправними щодо невизначеного кола споживачів; стягнути з відповідача на користь позивача-1 моральну шкоду у розмірі 1600,00 грн та здійснити розподіл судових витрат.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Слободянюк А.В. від 17.12.2021 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , Всеукраїнської громадської організації «Фінансова грамота України» до Акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним, визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Мазура Ю.Ю. від 05.05.2022 прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , Всеукраїнської громадської організації «Фінансова грамота України» до Акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним, визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20.12.2024 замінено у справі за позовом ОСОБА_1 , Всеукраїнської громадської організації «Фінансова грамота України» до Акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним, визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди - відповідача Акціонерне товариство «Альфа-Банк» на правонаступника найменування Акціонерне товариство «Сенс Банк».

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи, відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не подав відзив.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає необхідним позов задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 14.08.2019 між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду про надання кредиту № 501172393, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невідємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб, шляхом акцептування клієнтом (позичаьлником) публічної пропозиції банку.

Відповідно до договору Банк на умовах споживчого кредиту надав позичальнику 52950,00 грн, зі сплатою 19,99% річних за користування кредитом, на строк до 14.02.2021.

Вказаним договором також передбачено обов`язок оплати позичальника послуг з розрахунково-касового обслуговування, а саме за 18 місяців користування кредитом - 2,35% від суми кредиту, за розрахунково-касове облсгоування відповідно в терміни та в розмірах, визначених додатком № 1 до угоди «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг».

Також встановлена комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки на рахунки відповідача згідно з тарифами, які розміщені на сайті банку та є невід?ємною частиною кредитного договору.

У затверджених тарифах ПАТ «Альфа-Банк» відсутня комісія за РКО в розмірі 2,35% за кожен місяць від суми виданого кредиту.

Розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної вартості з врахуванням всіх супутніх послуг за угодою про надання кредиту № 501160913 вілд 09.07.2019 передбачено повернення кредиту в розмірі 52950 грн, процентів за користування кредитом в розмірі 8771,25 грн, платежі за розрахунково-касове обслуговування 22397,94 грн, реальна процентна ставка 104,37%, загальна вартість кредиту - 84119,19 грн.

Як передбачено ч.1 та ч.2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферта), відповіді про прийняття цієї пропозиції (акцепт). Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Оскільки відповідачем прийнято пропозицію (оферту) позивача-1, позивачу-1 надано акцепт та надано кредитні кошти, судом встановлено, що між сторонами виникли кредитні правовідносини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.3 ст.1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на день укладення сторонами оскаржуваної угоди, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому вказана редакція Закону не містить частини четвертої, якою була передбачена заборона на встановлення в договорі про надання споживчого кредиту будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів, тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Пунктом 3 частини 1 ст.1 вказаного Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачалось, що загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності) враховуються для цілей обчислення реальної річної процентної ставки за споживчим кредитом.

Положеннями статей 2 та 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», передбачена така форма витрат позичальника як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. А тому така форма витрат як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та може бути погоджена сторонами у Кредитному договорі.

Таким чином Законом України «Про споживче кредитування» або іншими нормативними актами на час виникнення спірних правовідносин не було встановлено заборони включення до договорів про надання споживчих кредитів умов щодо сплати комісії, комісійної винагороди банку чи інших подібних платежів.

Аналізуючи оскаржувані умови Угоди про надання кредиту №501160913 від 09 липня 2019 року, укладеної ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк», суд встановив, що пунктом першим вказаної угоди одночасно передбачено сплату комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування, а саме за обслуговування кредиту за період з 5-го місяця користування кредитом по 24-й місяць користування Кредитом у розмірі 4,30 % від суми кредиту, зазначеної в Оферті та погодженої Акцептом, та сплату комісійної винагороди за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в Банку в розмірі згідно діючих Тарифів Банку.

Таким чином вказаним пунктом договору передбачено сплату комісійної винагороди за тарифами банку за конкретні послуги, що надаються банком, як то: переказ коштів, приймання готівки, зарахування на рахунки в Банку.

Які саме послуги розуміють сторони під застосованим ними терміном «за обслуговування кредиту», угода інформації не містить.

Визначення терміну «розрахунково-касове обслуговування» надано в п.1.37 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», згідно якого: розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, у тому числі у вигляді електронного документа, укладеного між ними, які пов`язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Таким чином Угодою про надання кредиту №501172393 від 14 серпня 2019 року передбачено подвійну сплату комісії банку позичальником, що жодним чином не відповідає інтересам позичальника та свідчить про дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до частин 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Частиною 4 ст. 18 вказаного Закону передбачено, що перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Законодавством, що діяло на час укладення договору, не заборонено включення до загальної вартості кредиту комісії та інших обов`язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця.

Але відсутність законодавчо встановленої заборони встановлення комісії за розрахунково-касове обслуговування кредиту не може бути підставою для встановлення умов договору, які є явно несправедливими, оскільки сплата комісії «за розрахунково-касове обслуговування, пп. (б) - за обслуговування кредиту» в розмірі більшому, ніж встановлені банком відсотки, яка сплачується в твердій сумі щомісячно, незалежно від здійснених погашень, вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Оспорений пункт договору «за розрахунково-касове обслуговування» відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором. Без опису в чому полягає надана послуга, при тому, що договором передбачено, що за переказ коштів, та приймання готівки на рахунки Банку сплачується комісійна винагорода, яка передбачена тарифами банку, вказана умова, на думку суду, є несправедливою та такою, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Угода про надання кредиту №501172393 в частині умов про сплату комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 2,35% суперечить вимогам актів цивільного законодавства, а саме вимогам частини першої ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Оскільки вказана оскаржувана умова Угоди про надання кредиту суперечить вимогам актів цивільного законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання частково недійсним договору №501172393 в частині сплати щомісячної комісії в розмірі 2,35% від початкової суми кредиту.

Щодо позовної вимоги про визнання дії відповідача щодо внесення в угоду про надання кредиту умови про сплату щомясчної комісії у розмірах значно перевищуючих вартість кредитної послуги протиправними щодо невизначеного кола споживачів, суд зазначає наступне.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивачі звернулися до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Обов`язковість доведення факту порушення спірною угодою прав та/або інтересів позивача-1, який не є стороною правочину, узгоджується з позицією, викладеною в абзаці 5 пункту 5постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку позивачами обраний не вірний спосіб захисту своїх прав.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, на думку суду, такі вимоги, підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з вимогою про стягнення 1600,00 грн. моральної шкоди позивач-1 зазначає, що діями відповідача, внаслідок нервових навантажень позивача-1 та його глибоких переживань, пов`язаних з виконанням несправедливих умов договору, він втратив нормальний сон, що призвело до періодичного регулярного сильного головного болю, унеможливило нормальний відпочинок та відновлення організму. Крім того, позивач-1 звертаючись та оплачуючи правову допомогу позбавляє свою сім?ю забезпеченням життєвих потреб у придбанні насамперед продуктів харчування та ліків, лікуванні у медичних закладах, купівлі одягу та інше, що також призводть до його моральних страждань. Позивач-1 позбавлений можливості реалізувати свої звички і бажання, які могла б реалізувати, не витрачаючи час на захист її порушених відповідачем прав.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (Постанова ВП ВС від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (Постанова ВП ВС від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14- 714цс19).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20) (Постанова КЦС ВС від 01.03.2023 у справі № 496/1691/19).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди (Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20).

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20).

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (Постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20).

Так, суд приходить до висновку, що з боку відповідача мало місце заподіяння позивачу-1 моральної шкоди, оскільки остання через неправомірні дії банку щодо нарахування комісії змушений був змінити звичний спосіб свого життя, звертатися за правничою допомогою для складання позову до суду, мав переживання через невизначеність свого становища щодо необхідності або ні сплати комісійної винагороди банку до ухвалення судом рішенням.

На думку суду, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, підлягає відшкодуванню моральна шкода на користь позивача-1 у розмірі 1600,00 грн.

Європейський суд з прав людини, неодноразово вказував про те, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини також вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18.07.2006 року).

З огляду на вище викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 , Всеукраїнської громадської організації «Фінансова грамота України» до Акціонерного товариства «Сенс банк» про визнання кредитного договору частково недійсним, визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди, підлягають частковому задоволенню судом.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову, позивачі на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнені, з відповідача пропорційно до задоволених відносно нього позовних вимог (задоволено дві позовні вимоги майнового та немайнового характеру) на користь держави підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1816 грн 00 коп. (908,00 грн х 2 = 1816 грн 00 коп.).

Судові витрати в частині вимог, в задоволенні яких судом відмовлено, необхідно віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л А :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , Всеукраїнської громадської організації «Фінансова грамота України» до Акціонерного товариства «Сенс банк» про визнання кредитного договору частково недійсним, визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати частково недійсною угоду про надання кредиту №501172393, укладену 14 серпня 2019 року Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), а саме в частині зобов`язання позичальника сплачувати щомісячну комісію в розмірі 2,35% від початкової суми кредиту.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс банк» (ЄДРПОУ: 23494714, місцезнаходження: м. Київ, вул. Васильківська, буд. 100) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс банк» (ЄДРПОУ: 23494714, місцезнаходження: м. Київ, вул. Васильківська, буд. 100) на користь держави судовий збір у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 00 коп.

Інші судові витрати віднести за рахунок держави.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Ю.Ю. Мазур