Ухвала

від 03.01.2025 по справі 761/48180/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/48180/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 січня 2025 року місто Київ

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

детектива - ОСОБА_4 ,

представника власника майна - адвоката - ОСОБА_5 ,

власника майна - ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №72024000120000029 від 19.04.2024, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 2051, ч. 2 ст. 28 ч.1 ст. 366 КК України, про арешт майна,

В С Т А Н О В И В:

До слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №72024000120000029 від 19.04.2024, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 2051, ч. 2 ст. 28 ч.1 ст. 366 КК України, про арешт майна, яке вилучене під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить підозрюваному ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме, на: грошові кошти у сумі 15 500 Євро.

Клопотання мотивоване тим, що Головним підрозділом детективів Бюро економічної безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному проваджені № 72024000120000029 від 19.04.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 2051, ч. 2 ст. 28 ч.1 ст. 366 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що виконуючий обов`язки заступника генерального директора КП «Київпастранс» (код ЄДРПОУ 31725604) (далі - КП «Київпастранс») ОСОБА_6 , будучи службовою особою підприємства, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою із директором М.П. П «Елтранс» (код ЄДРПОУ 22925885) (далі - М.П.П. «Елтранс») ОСОБА_9 , начальником відокремленого структурного підрозділу КП «Київпастранс» Дирекції по будівництву та утримання об`єктів транспорту та допоміжної інфраструктури ОСОБА_10 та іншими невстановленими в ході слідства особами, у тому числі службовими особами Київської міської державної адміністрації, зловживаючи своїм службовим становищем, в порушення вимог п. 1,4.1, 4.5 ДБН А.3.1-5:2016 «Організація будівельного виробництва», ст. ст. 4, 7, 8, 9 Закону України «Про архітектурну діяльність № 687-ХІV від 20.05.1999 (із змінами та доповненнями), ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VІ від 17.02.2011 (із змінами та доповненнями), п. 4.1-4.63 Розділу 4 «Загальні положення» ДБН А.2.2-3:214 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», шляхом складання та видачі завідомо неправдивих офіційних документів в наслідок проведення фінансово господарських операцій між М.П.П. «Елтранс» та КП «Київпастранс» за договором № 54.20-30 від 22.12.2020, знаходячись у м. Києві, 30.12.2020, здійснив заволодіння коштів місцевого бюджету територіальних громад м. Києва у розмірі 8 980 000 грн., що у 600 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, тобто в особливо великих розмірах.

20.12.2024 на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 18.12.2024 за результатами проведеного обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , було вилучено особисто майно ОСОБА_6 , а саме: грошові кошти (Євро) на загальну суму 15 500 Євро.

20.12.2024 постановою детектива Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України ОСОБА_12 зазначене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

20.12.2024 ОСОБА_6 вручено письмове повідомлення про підозру від 20.12.2024 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

Як зазначає прокурор в своєму клопотанні, що за вчинення особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Таким чином, з метою забезпечення схоронності вказаних вище речових доказів, враховуючи, що з матеріалів досудового розслідування вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України та мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, а також забезпечення виконання додаткового покарання у виді конфіскації майна, що передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України прокурор просить накласти арешт на зазначене майно.

В судовому засіданні прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , детектив Бюро економічної безпеки України ОСОБА_4 клопотання підтримали та просили його задовольнити з підстав у ньому викладених.

Захисник ОСОБА_5 та підозрюваний ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечували щодо задоволення клопотання, зазначили, що вилучені кошти є власністю сім`ї ОСОБА_6 і здобуті в законний спосіб.

Слідчий суддя, заслухавши доводи прокурора, детектива, захисника та підозрюваного, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, дійшов висновку про наступне.

Так, у провадженні Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України перебувають матеріли кримінального провадження № 72024000120000029 від 19.04.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 2051, ч. 2 ст. 28 ч.1 ст. 366 КК України.

20.12.2024 ОСОБА_6 вручено письмове повідомлення про підозру від 20.12.2024 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

Звернення прокурора з клопотанням про арешт на вказане майно зумовлено необхідністю забезпечення збереження речових доказів, а також подальшої можливої конфіскації майна як виду покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).

Так, відповідно до положення п. 1 ч. 2 ст. 167 КПК України тимчасово вилученим майном можуть бути речі, якщо вони підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, та (або) зберегли на собі його сліди.

Частиною 2 ст. 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час обшуку.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Положеннями п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів, а також конфіскації майна як виду покарання.

Згідно з ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

При цьому, ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Так, в силу ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Отже, майно, яке за обґрунтованої підозри органу досудового розслідування має одну або декілька ознак, наведених у ст. 98 КПК України, може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого, яке відповідно до вимог ч. 3 ст. 110 КПК України приймається у формі постанови.

Постановою детектива Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України ОСОБА_12 від 20.12.2024 майно на яке прокурор просить накласти арешт визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини під поняттям необхідності слід розуміти, що втручання відповідає нагальній суспільній необхідності та що воно пропорційне з правомірною метою, яку планується досягти (п. 67 справи «ОЛССОН (OLSSON) проти Швеції», п. 44 справи «Камензинд проти Швейцарії» та інші).

Також, з метою дотримання принципу верховенства права, органи влади повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання та збереження доказів, які стосуються події злочину. Це не є обов`язком досягнення результату, але обов`язком вжиття заходів. Зазначені усталені принципи були висловлені, у тому числі, у справах: «Холодков і Холодкова проти України» (заява 29697/08, рішення від 07.05.2015), «Сердюк проти України» (заява 61876/08, рішення від 12.03.2015), «Мащенко проти України» (заява №42279/08, рішення від 11.06.2015).

Положеннями ч. 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

З огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

З урахуванням викладеного, арешт майна з огляду на положення, передбачені п.1 ч. 2 та ч. 3 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Крім того, в силу санкції ч. 5 ст. 191 КК України, зокрема, за якою ОСОБА_6 оголошено підозру, суд у разі визнання його винуватим у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, може застосувати у вигляді додаткового покарання конфіскацію майна.

Водночас, при вирішенні клопотання сторони обвинувачення, слідчий суддя враховує, що закон не вимагає, щоб докази на підтвердження вчинення кримінального правопорушення були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно застосувати зазначений вид заходу забезпечення кримінального провадження з метою досягнення дієвості цього провадження та уникнення негативних наслідків.

Так, матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникнення майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

При цьому, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження слідчим суддею не встановлено.

Крім того, доказів законності походження вказаного майна, слідчому судді надано не було.

Враховуючи викладене та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого ОСОБА_6 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 72024000120000029 від 19.04.2024, слідчий суддя з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, передачі та відчуження майна, яке постановою детектива від 20.12.2024 визнано речовим доказом та відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а також з урахуванням пред`явленої ОСОБА_6 підозри, дійшов висновку про наявність достатніх підстав для накладення арешту на майно, яке вилучено під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить підозрюваному ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме, на: грошові кошти у сумі 15 500 Євро.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 98, 131, 132, 170-173, 309, 310, 392, 393, 395, 532 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №72024000120000029 від 19.04.2024, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 2051, ч. 2 ст. 28 ч.1 ст. 366 КК України, про арешт майна - задовольнити.

Накласти арешт на майно, яке вилучено під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить підозрюваному ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме, на:

-грошові кошти у сумі 15 500 Євро.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

На ухвалу слідчого судді може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу суду постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Слідчий суддя ОСОБА_1