Постанова

від 14.01.2025 по справі 916/4659/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/4659/23(916/1489/24)Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання В.М. Волковінська,

за участю представників сторін:

від позивача: Н.Я. Патько

від відповідача: К.В. Барила

від третіх осіб: ТОВ «ОПТІМУС+» - В.Б. Дяків

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+»

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 (суддя С.І. Райчева, м.Одеса, повний текст складено 23.08.2024)

у справі №916/4659/23(916/1489/24)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ»

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+»

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1)розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ»;

2)приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича

про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, та визнання відсутніми майнових прав, відмінних від права власності,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог. Коротка історія справи

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.11.2023 відкрито провадження у справі №916/4659/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича.

05.04.2024 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» про:

-визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, №11/2019-4 від 22.11.2019, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським Валентином Сергійовичем та зареєстрований в реєстрі за №3225, укладений між Публічним акціонерним товариством «БГ БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону від 24.10.2019 №UA-EA-2019-10-01-00008-b;

-визнання відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» майнових прав, відмінних від права власності, на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м (нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го та 4-го поверхів чотириповерхової виробничої будівлі), що розташовані за адресою: місто Львів, вулиця Героїв УПА, будинок 73, що є предметом договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності №11/2019-4 від 22.11.2019, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським Валентином Сергійовичем та зареєстрованого в реєстрі за №3225, укладеного між Публічним акціонерним товариством «БГ БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ».

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він є власником майна, що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вулиця Героїв УПА, будинок 73, на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного 29.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+», яке, в свою чергу, набуло право власності на вказані приміщення на підставі договору купівлі продажу нежитлових приміщень, укладеного 27.12.2013 з продавцем Публічним акціонерним товариством «Банк Перший»

У той же час, 22.11.2019 між продавцем - Публічним акціонерним товариством «БГ БАНК» (щодо якого 27.03.2020 внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), як правонаступником Публічного акціонерного товариства «Банк ПЕРШИЙ», та покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» укладено оспорюваний договір №11/2019-4 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським Валентином Сергійовичем за №3225.

Відповідно до пункту 1.1. цього договору його предметом є майнові права/право власності на нерухоме майно, що виникне в майбутньому на об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м (нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го та 4-го поверхів чотириповерхової виробничої будівлі), що розташовані за адресою: місто Львів, вулиця Героїв УПА, будинок 73, право власності на яке у продавця (Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК») було припинене на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+», зареєстрованого у реєстрі за №5281, які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому.

Позивач визначає свій правовий статус як зацікавленої особи, яка не була стороною оспорюваного правочину, однак вимога про визнання його недійсним спрямована на приведення сторін правочину у попереднє правове становище, що матиме наслідком повернення майна за адресою: Львівська обл., м. Львів, вулиця Героїв УПА, будинок 73, у власність позивача.

На думку позивача, оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений з порушенням частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, а саме, суперечить частині п`ятій цієї статті як такий, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, адже:

1)всупереч статтям 3 і 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідачем не здійснено державної реєстрації майнових (речових) прав, відмінних від права власності на нерухоме майно, які є предметом цього договору, що згідно правових висновків Верховного Суду, сформованих у постановах №910/11702/18 від 13.04.2021 та №910/20769/20 від 22.11.2022, виключає підстави набуття таких прав Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ», як покупцем;

2)під виглядом відчуження майнових прав щодо нерухомого майна фактично відбувся продаж права на звернення до суду з позовом або права на застосування способів захисту цивільних прав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 16 і статтями 387, 392 Цивільного кодексу України, хоча з урахуванням застереження щодо змісту або характеру майнових прав, вміщеного у частині другій статті 656 цього Кодексу, вказані способи судового захисту цивільних прав не можуть бути предметом договору купівлі-продажу майнових прав;

3)сторони за спірним договором фактично не здійснили операцій з купівлі-продажу права вимоги, оскільки такі права не існували на момент укладення цього правочину.

Враховуючи положення частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» відсутні будь-які права щодо нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок 73, адже згідно зі статтею 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення; якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

У зв`язку із наведеними обставинами, позивач також просить суд визнати відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» майнові права, відмінні від права власності, на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 4571, 2 кв.м (нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го та 4-го поверхів чотириповерхової виробничої будівлі), що розташовані за адресою: місто Львів, вулиця Героїв УПА, будинок 73.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 відкрито провадження у справі №916/1489/24; постановлено справу розглядати в межах справи №916/4659/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» за правилами загального позовного провадження із присвоєнням справі №916/4659/23(916/1489/24).

Крім того, ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.04.2024 залучено до участі у справі:

-у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+»;

-у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що договір, укладений між Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+», був нікчемним в силу закону вже з 27.12.2013 та не створив жодних юридичних наслідків, і це підтверджено судом у межах справи №914/2150/18. Ті ж самі обставини нікчемності даного правочину були встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області від 07.06.2022 у справі №914/3105/21, що залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022.

Оскільки судом встановлено, що позивач не набув жодних майнових прав, як покупець від продавця, який також не набув на підставі нікчемного договору купівлі-продажу від 27.12.2013 майнових прав (за винятком тих, що пов`язані з нікчемністю) щодо спірних нежитлових приміщень, відтак у позивача відсутні права та інтереси, які б порушував оспорюваний договір купівлі-продажу майнових прав №11/2019-4 від 22.11.2019 та котрі б підлягали захисту в судовому порядку, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

З огляду на відмову у задоволенні основної позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності №11/2019-4 від 22.11.2019, суд відмовив у задоволенні похідної позовної вимоги щодо визнання відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» майнових прав, відмінних від права власності, на нерухоме майно.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ»

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

На переконання скаржника, рішення Господарського суду Одеської області є незаконним і необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, а також з неправильним установленням обставин, які мають значення для справи.

Щодо наявності порушеного права Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» останнє зазначило, що в межах даної справи позивач оспорює договір купівлі-продажу, як заінтересована особа, яка не була стороною правочину, однак визнання цього правочину недійсним спрямоване на приведення його сторін у попереднє правове становище, адже, як прослідковується з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстрації права власності на вищевказані приміщення за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» передувала державна реєстрація 29.01.2020 прав на це майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ».

Апелянт зауважив на тому, що згідно з положеннями пункту 1.5. оспорюваного договору за умови задоволення позовних вимог у справі №914/2150/18 та фактичного виконання судового рішення у справі №914/2150/18, даний договір є самостійною підставою в розумінні частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статей 182, 657 Цивільного кодексу України для реєстрації права власності покупця (Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ») на нерухоме майно, майнові права на яке являється предметом цього договору.

З урахуванням змісту пунктів 1.1., 1.5., 2.2. договору №11/2019-4, його сторони фактично не здійснили операцію з купівлі-продажу права вимоги, оскільки на момент укладання цього правочину у продавця Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» взагалі не існувало таких прав щодо відповідного майна, адже спір у справі №914/2150/18 не був вирішений на його користь.

Про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» будь-яких прав щодо спірних приміщень свідчить те, що всупереч вимогам статей 2, 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ним не здійснено державної реєстрації договору №11/2019-4 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, відтак, не відбулось набуття відповідачем таких прав на майно. До того ж, цей правочин укладено попри наявність в Реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на відповідне майно.

При цьому скаржник зазначив, що, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 372904115 від 04.04.2024, судові рішення у справі №914/2150/18 стали підставою реєстрації 14.01.2021 за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» права власності на майно за адресою: м.Львів, вул. Героїв УПА, буд. 73.

Водночас, рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/2150/18 від 23.03.2020, яким за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» визнано право власності на вищевказані нежитлові приміщення, а також скасовано записи про право Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» та на підставі якого за першим здійснено державну реєстрацію права власності, за результатами повторного розгляду справи за скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» скасовано у повному обсязі, тоді як скасовані судові рішення не створюють жодних преюдиційних обставин.

З огляду на вказане, на переконання Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ», є безпідставними обґрунтування Господарського суду Одеської області, викладені в оскаржуваному рішенні, про те, що висновки Верховного Суду, сформовані у постанові від 27.09.2023 у справі №914/2150/20 щодо обрання позивачем неналежного способу захисту (у зв`язку з чим відмовлено у позові Товариству з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» та скасовано рішення Західного апеляційного господарського суду), базувались на попередньому підтвердженні апеляційним судом нікчемності договору №5281 від 27.12.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+».

Скаржник зазначив, що навіть, якщо Господарський суд Одеської області вважає, що в даній справі підлягають врахуванню висновки суду апеляційної інстанції у справі №914/2150/20, то такі є правовою оцінкою, а не преюдиціальними обставинами.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+»

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» також не погодилось з рішенням Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у даній справі, у зв`язку з чим подало на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» не погодилось з мотивами оскаржуваного рішення виходячи з того, що рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2020 у справі №914/2150/18 є скасованим повністю; постанова Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2023 у справі №914/2150/18, якою частково було задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ», в тому числі її мотивувальна частина (що стосується задоволення позовних вимог) також скасована постановою Верховного Суду.

Водночас, скасовані судові рішення не створюють жодних преюдиціальних обставин, адже є такими, що не набрали законної сили. Крім того, згідно усталеної судової практики Верховного Суду, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків та фактично ухилився від дослідження всіх обставин у спірних правовідносинах і не надав власної правової оцінки всім фактам, що свідчить про порушення норм процесуального права.

Позиція розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» щодо апеляційних скарг

У відзиві на апеляційні скарги розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» Козирицький Андрій Сергійович, погоджуючись з мотивами оскаржуваного рішення суду, просив залишити його без змін, а у задоволенні апеляційних скарг - відмовити.

Зокрема, арбітражний керуючий зазначив, що правомірність договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності №11/2019-4 від 22.11.2019, вже була досліджена трьома судовими інстанціями у справі №914/3105/21.

Між тим, преюдиційна обставина нікчемності договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» (правонаступником якого було Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+», посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., зареєстрованого в реєстрі №5282, встановлена (підтверджена) постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 у справі №914/2150/18 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19.06.2023). Водночас, Верховний Суд у своїй постанові від 27.09.2023 у справі №914/2150/18 жодним чином не поставив під сумнів встановлені Західним апеляційним господарським судом у постанові від 30.05.2023 у справі №914/2150/18 обставини нікчемності договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013. Постанова Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 у справі №914/2150/18 в цій частині не була скасованою, є чинною, а отже, встановлені цією постановою обставини мають преюдиційне значення в силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України. При цьому вказана постанова Західного апеляційного господарського суду була скасована при касаційному перегляді лише з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту.

Позиція Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» щодо апеляційних скарг

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» у відзиві на апеляційні скарги просило залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційних скарг, відповідач зазначив, що у Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» на момент укладення оспорюваного договору були усі необхідні майнові права (правомочності), як у сторони нікчемного правочину (нікчемного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013). Дана обставина вже досліджувалася в судовому порядку при розгляді справи №914/3105/21.

Посилання позивача на те, що рішення суду у справі №914/2150/18 про застосування наслідків нікчемного правочину не було ухвалене станом на момент укладення оскаржуваного договору №11/2019-4 не впливає на факт відсутності порушень прав позивача укладенням цього договору, адже суд відповідним рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв`язку з його оспоренням та невизнанням іншими особами. Тобто укладений із позивачем договір від 27.12.2013 був нікчемним на момент його укладення і рішенням суду у справі №914/2150/18 було підтверджено тільки факт цієї нікчемності.

На переконання відповідача, преюдиційна обставина нікчемності договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» (правонаступником якого було Публічне акціонерне товариство «БГ Банк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+», посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., зареєстрованого в реєстрі №5282, встановлена (підтверджена) постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 у справі №914/2150/18.

Стосовно тверджень апелянтів про начебто нездійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» державної реєстрації набутих майнових прав за договором відповідач зазначив, що укладений 22.11.2019 між Публічним акціонерним товариством «БГ БАНК» і Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» договір №11/2019-4 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. і зареєстрований в реєстрі за №3225. В подальшому, 14.01.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» на нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 73, майнові права щодо яких є предметом договору, що підтверджується, зокрема, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, долученою до позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ», що наявна в матеріалах даної справи №916/4659/23(916/1489/24).

Стосовно твердження в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» про те, що договір №11/2019-4 було укладено попри наявність в Реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності, відповідач зазначив, що володіння позивачем нежитловими приміщеннями, загальною площею 4571,2 кв.м. у м. Львові по вул. Героїв УПА, 73 шляхом державної реєстрації права власності на них ще не означає, що він набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. З урахуванням того, що вказана державна реєстрація була здійснена на підставі нікчемного договору від 27.12.2013, право володіння як складова права власності, на момент укладення оскаржуваного договору №11/2019-4 надалі належало банку, а позивач, як особа, про котру здійснено відповідний запис у Державному реєстрі, був лише фактичним володільцем даних нерухомих приміщень. При цьому, фактичне (неправомірне) володіння нерухомим майном не породжує у позивача жодних прав та інтересів по відношенню до цього майна, які б підлягали захисту в судовому порядку, оскільки єдиним наслідком фактичного (неправомірного) володіння є обов`язок негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право.

Крім вищенаведеного, також відповідач не погодився із твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» про нібито правомірність набуття останнім права власності на майно, що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вулиця Героїв УПА, будинок 73, за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеним 29.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ», посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т., зареєстрованим у реєстрі за №82. Вказаний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень було визнано недійсним рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 у справі №916/4659/23(914/411/21) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» і Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» в межах справи №916/4659/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ». Резолютивна частина рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 у справі №916/4659/23(914/411/21) залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.08.2024. У зв`язку з наведеним Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» також заперечувало проти тверджень Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» з приводу нібито наявності у останнього будь-яких законних інтересів щодо спірних нежитлових приміщень.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» зареєстровано судом 16.09.2024 за вх.№3521/24.

Одночасно Товариством з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження (вх.№3535/24 від 16.09.2024).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» та клопотання визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2024 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.09.2024.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» також не погодилось із рішенням Господарського суду Одеської області від 13.08.2024, у зв`язку з чим подало на нього апеляційну скаргу, направивши її 16.09.2024 через систему «Електронний суд».

Апеляційну скаргу зареєстровано судом 16.09.2024 за вх.№3530/24.

Одночасно Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження (вх.№3539/24 від 16.09.2024).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» та клопотання визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколами передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.09.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційних проваджень за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/4659/23(916/1489/24) до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/4659/23(916/1489/24) на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

26.09.2024 на адресу суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №916/4659/23(916/1489/24).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/4659/23(916/1489/24). Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/4659/23(916/1489/24). Встановлено учасникам справи строк до 16.10.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

Іншою ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.20241 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/4659/23(916/1489/24). Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/4659/23(916/1489/24). Встановлено учасникам справи строк до 16.10.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» об`єднано з апеляційним провадженням за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ». Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» постановлено розглянути одночасно з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ».

11.10.2024 від арбітражного керуючого Козирницького Андрія Сергійовича надійшов відзив (вх.№3532/24/Д1 від 11.10.2024) на апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+».

16.10.2024 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» - адвоката Барили Костянтина Вікторовича надійшов відзив (вх.№3521/24/Д2 від 16.10.2024) на апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+».

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/4659/23(916/1489/24) призначено на 12.11.2024 о 10:00 год.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи протокольною ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 12.11.2024, оголошено перерву до 17.12.2024 о 10:00 год.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 12.11.2024 вирішено розглянути апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/4659/23(916/1489/24) поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк.

17.12.2024 представником Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» адвоката Дяківим Володимиром Богдановичем через систему «Електронний суд» подано клопотання (вх.№3521/24/Д4 від 17.12.2024) про відкладення розгляду справи, яке протокольною ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 17.12.2024, було задоволено з огляду на поважність причин неявки у судове засідання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» та відкладено розгляд справи №916/4659/23(916/1489/24) на 14.01.2025 о 14:00 год.

17.12.2024 представником Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» - адвокатом Барилою К.В. через систему «Електронний суд» подано заяву (вх.№4776/24 від 17.12.2024) про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, до якої додано докази таких витрат.

У судових засіданнях, які проводились за клопотаннями скаржників та відповідача в режимі відеоконференції, представники скаржників та відповідач надали усні пояснення, відповідно до яких підтримали свої правові позиції у справі. Крім того, у судовому засіданні 14.01.2025 представники скаржників заперечували проти заяви відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі (70000,00 грн), посилаючись на те, що розмір таких витрат не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, проте участі не брали.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційних скарг, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною дванадцятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційні скарги за відсутності в судовому засіданні представників третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Заслухавши представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзивів на них, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

27.12.2013 між Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК»), як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+», як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (надалі договір від 27.12.2013), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корнало Г.В., зареєстрований у реєстрі за №5281, за умовами якого банк передав у власність товариства належні йому на праві власності нежитлові приміщення, загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані в м. Львові по вул. Героїв УПА, будинок №73.

Відповідно до пункту 1.2. договору від 27.12.2013 нежитлові приміщення належать продавцю на праві власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.08.2009, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Т.Л, зареєстрованого в реєстрі за №1913.

Державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості за продавцем в реєстрі прав власності на нерухоме майно проведено за індексним номером 14049688 від 28.08.2009.

Пунктом 1.4. договору від 27.12.2013 передбачено, що загальна вартість нежитлового приміщення, згідно довідки про балансову вартість об`єкта нерухомого майна №25-1900, виданої продавцем 26.12.2013, становить 2390180 грн без ПДВ.

У пунктах 1.4., 1.4.1. договору від 27.12.2013 сторони домовились, що погоджена сторонами загальна вартість продажу нежитлових приміщень складає 2391666,67 грн, окрім того ПДВ 20% - 478333,33 грн, разом з ПДВ - 2870000,00 грн.

Покупець зобов`язується оплатити продавцю 160000,00 грн, в тому числі 26666,67грн - податок на додану вартість в день підписання цього договору, а 2710000,00грн, в тому числі 451666,66 грн - податок на додану вартість, - до 30.12.2013 шляхом їх сплати на рахунок продавця №373948002, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «БАНК ПЕРШИЙ», м. Київ, код ЄДРПОУ 20717958, код банку (МФО) 320995.

Відповідно до пункту 1.5. договору від 27.12.2013 правові наслідки укриття розміру дійсної продажної ціни відчужуваного майна продавцеві та покупцеві нотаріусом роз`яснено.

За умовами пунктів 6.11., 6.12. договору від 27.12.2013 право власності на нежитлові приміщення виникає у покупця відповідно до статей 182, 334 Цивільного Кодексу України з дня державної реєстрації прав власності на нього у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, але не раніше повної сплати покупцем продавцю суми загальної вартості продажу нежитлових приміщень, встановленої в пункті 1.4. договору. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками продавця і покупця та нотаріального посвідчення.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №15609401 державний реєстратор 27.12.2013 зареєстрував право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» на придбані нежитлові приміщення згідно договору купівлі-продажу від 27.12.2013, загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м.Львів, вул. Героїв УПА, 73, за номером запису про право власності: 4111803.

27.11.2014 Правління Національного банку України прийняло постанову №745 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» до категорії неплатоспроможних, а Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - рішення №131 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «БГ Банк».

Постановою Правління Національного банку України №134 від 26.02.2015 відкликано банківську ліцензію та постановлено ліквідувати Публічне акціонерне товариство «БГ Банк».

Згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №43 від 27.02.2015 розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до Плану врегулювання.

27.03.2020 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10741110058002367 про державну реєстрацію припинення Публічного акціонерного товариства «БГ Банк».

Наказом ліквідатора Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» №30 від 06.09.2018 визнано нікчемним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БГ Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+», і скеровано останньому повідомлення про нікчемність правочину в порядку статей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з вимогою повернути банку за актом приймання-передачі нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, як такі, що отримані на підставі нікчемного правочину.

Відповідно до звіту про оцінку майна ринкова вартість нежитлових приміщень, загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, станом на 27.12.2013 (дату їх продажу), становила 10184000,00 грн, без урахування ПДВ.

Наведені вище обставини встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області від 07.06.2022 у справі №914/3105/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С., про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності №11/2019-4 від 22.11.2019, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрованого в реєстрі за №3225.

Ухвалою Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №914/3105/21 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» на рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі №914/3105/21.

У листопаді 2018 року Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладення фізичних осіб на ліквідацію банку Луньо І.В. звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» про застосування наслідків недійсності правочину, а саме: скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9623076 від 27.12.2013 щодо зміни власника нерухомого майна, внесене приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. на підставі нікчемного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013, та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, номер запису 4111803 від 27.12.2013.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.12.2019 у справі №914/2150/18 здійснено заміну позивача (Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК») на його правонаступника - Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» з підстав набуття останнім майнових прав/права власності на нерухоме майно, які можуть виникнути в майбутньому, на спірні нежитлові приміщення, включаючи права та обов`язки позивача у справі №914/2150/18.

Справу №914/2150/18 господарські суди розглядали неодноразово. Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 23.03.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2020, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 27.10.2020 вищевказані судові рішення у справі №914/2150/18 залишені без змін.

В подальшому, за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ», яке не було залучено до участі у справі місцевим господарським судом, Західний апеляційний господарський суд постановою від 30.05.2023 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19.06.2023) скасував рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2020 у справі №914/2150/18 і ухвалив нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» задовольнив частково, а саме: скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 9623076 від 27.12.2013 щодо об`єкта нерухомого майна; скасував державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» на об`єкт нерухомого майна, номер запису 4111803 від 27.12.2013, з одночасним визнанням (поновленням запису про державну реєстрацію права власності, номер запису 4108213 від 27.12.2013, про право власності на об`єкт нерухомого майна) права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ». В задоволенні решти позову відмовив.

Постановою Верховного Суду від 27.09.2023 було скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19.06.2023) у справі № 914/2150/18 в частині задоволення позову та прийнято у цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено з підстав того, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає належному способу захисту.

24.10.2019 в електронній торговій системі «Прозорро.Продажі» відбулись відкриті електронні торги (аукціон) з продажу пулу активів неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК». Інформація про ці торги (аукціон) розміщена в загальному доступі в мережі Інтернет за посиланням: https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-10-01-000088-b/.

В числі даного пулу активів, що був виставлений на продаж на вказаних відкритих електронних торгах (аукціоні), входили також майнові права на нерухоме майно, які є відмінними від права власності (не внесені до державного реєстру, виникли у банка внаслідок нікчемних правочинів, є предметом судового спору), а саме на нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м.Львів, вулиця Героїв УПА, будинок 73.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи копії протоколу електронного аукціону №UA-EA-2019-10-01-000088-b, переможцем вказаних відкритих електронних торгів (аукціону) стало Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» з ціновою пропозицією 34789611,06 грн.

11.11.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» здійснено оплату на користь Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» за вищевказаний пул активів в сумі 34789611,06 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №12 від 11.11.2019 з відміткою Лівобережного відділення №53 Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» про його проведення.

22.11.2019 між Публічним акціонерним товариством «БГ БАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» (покупцем) укладено оспорюваний у даній справі договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності №11/2019-4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрований в реєстрі за №3225 (надалі договір №11/2019-4 від 22.11.2019).

Відповідно до пункту 1.1. договору №11/2019-4 від 22.11.2019 продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає майнові права/право власності на нерухоме майно, що виникне в майбутньому на об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м (нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го та 4-го поверхів чотириповерхової будівлі), розташовані за адресою: вул. Героїв УПА (колишня вулиця І. Тургенєва), 73, м. Львів, право власності на яке виникло у продавця у результаті звернення стягнення на заставлене майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Львівського MHO Стоцком Т. Л., зареєстрованого в реєстрі за №1913, право власності продавця було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.08.2009 та було припинено на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+», посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., зареєстрованого в реєстрі №5281 (який у відповідності до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є нікчемним та який в силу закону не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю), які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, а саме:

-визнання права власності на нерухоме майно;

-визнання правочину щодо припинення права власності продавця недійсним;

-припинення дії третіх осіб, яка порушує право власності;

-відновлення становища, яке існувало до порушення прав продавця;

-відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

-визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб;

-права та обов`язки позивача у справі №914/2150/18;

-та інші майнові права, які пов`язані із виникненням та припиненням права власності Продавця на нерухоме майно, зокрема, але не виключно:

-витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння;

-оскарження у судовому порядку недійсності правочину, за яким продавцем було набуто право власності на нерухоме майно або припинено право власності на нерухоме майно;

-звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності в межах прав та повноважень, на підставі майнових прав, які передбачені законодавством та укладеними договорами, включаючи, але не обмежуючись органів нотаріату, Міністерства юстиції та його територіальних органів, суб`єктів державної реєстрації прав, державних реєстраторів;

-набуття у власність нерухомого майна, а також інші права, що випливають з майнових прав щодо нерухомого майна, в тому числі ті, які виникнуть в майбутньому у зв`язку із встановленням обставин неправомірності припинення права власності продавця на нерухоме майно, або скасуванням рішень судів про недійсність правочинів, на підставі яких продавець набув право власності;

-отримання грошових коштів/відшкодування вартості нерухомого майна за наслідками недійсності/нікчемності правочинів, на підставі яких право власності на нерухоме майно було набуто продавцем;

-інші права, що пов`язані або випливають із правочинів, на підставі яких виникло/існувало право власності продавця на нерухоме майно;

-пред`явлення позову про визнання права власності покупця, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, з подальшою реєстрацією права власності за покупцем.

Пунктами 1.2, 1.3 договору від 22.11.2019 передбачено, що покупець сплачує продавцю за майнові права грошові кошти (плату) у розмірі та у порядку, визначених цим договором. Майнові права вважаються переданими покупцю з моменту підписання цього договору.

До покупця переходять всі цивільні права та обов`язки продавця за майновими правами в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі, але не виключно, право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що випливає із основного договору, права вчинення всіх реєстраційних дій відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від імені продавця в разі винесення тих чи інших судових рішень, що набули законної сили та виконання яких пов`язано з вчиненням дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 1.4. договору від 22.11.2019).

За умови задоволення позовних вимог у справі №914/2150/18 та фактичного виконання судового рішення у справі №914/2150/18, даний договір є самостійною підставою в розумінні частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статей 182, 657 Цивільного кодексу України для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, майнові права на яке являється предметом цього договору (пункт 1.5. договору від 22.11.2019).

В пункті 1.6 договору від 22.11.2019 сторони визначили, що даний договір є підставою для заміни продавця на покупця у наявних судових процесах та/чи наявних виконавчих провадженнях, в тому числі у справі №914/2150/18.

29.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» (покупцем) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (надалі договір від 29.01.2020).

Відповідно до пункту 1 договору від 29.01.2020 продавець (в особі представника) передає у власність покупцю (в особі представника), а покупець приймає у власність нежитлові приміщення, літ. «Б-3» загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м.Львів, вул. Героїв УПА, будинок № 73.

Згідно із пунктом 2 договору від 29.01.2020 нежитлові приміщення, що відчужуються, належать продавцю на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, серія та номер: 5281, виданий 27.12.2013, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 27.12.2013. Номер запису про право власності: 4111803. Реєстраційний номер об`єкта нерухомості - 258008746101.

Продаж нежитлових приміщень вчинено за ціною 2736308,29 грн, без ПДВ, які покупець зобов`язується сплатити продавцю не пізніше 01.09.2020, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця. Факт повного розрахунку за продані приміщення підтверджується банківським платіжним повідомленням (пункт 3 договору від 29.01.2020).

Відповідно до пункту 6 договору від 29.01.2020 продавець свідчить, що: незастережних недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням зазначених нежитлових приміщень в цьому договорі немає; від покупця не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору; до укладення цього договору нежитлові приміщення іншим особам не відчужені; нежитлові приміщення, які відчужуються, під забороною (арештом) та в заставі, податковій заставі не перебувають. Факт відсутності заборони відчуження зазначених нежитлових приміщень підтверджується довідками, виданими 29.01.2020 Гусаком Р.Т., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу.

Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т., зареєстровано в реєстрі за № 82.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

В силу положень частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) особи, тоді як відсутність обставин на підтвердження наявності порушення такого права, за захистом якого звернувся позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову (пункт 51 постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №908/1194/18).

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Положення статті 204 Цивільного кодексу України визначають презумпцію правомірності правочину та передбачають, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 зазначеного кодексу.

Так, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом наведеної норми вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/6393/20.

В частині першій статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (подібний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17).

Позивач не є стороною договору купівлі-продажу №11/2019-4 від 22.11.2019, водночас в межах даної справи оспорює вказаний договір, як заінтересована особа, яка не була стороною правочину, вважаючи, що визнання цього договору недійсним спрямоване на приведення його сторін у попереднє правове становище, що матиме наслідком повернення майна, що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вулиця Героїв УПА, будинок 73, у власність позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ».

При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції, зокрема, керувався тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» не доведено порушення його права чи законного інтересу оскаржуваним договором, виходячи з того, що на момент набуття позивачем права власності на приміщення, що розташовані за адресою: місто Львів, вул. Героїв УПА, буд. 73, на підставі договору купівлі-продажу від 29.01.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» (продавець) не було власником відчужуваного майна з огляду на те, що правочин, на підставі якого ним набуто відповідне право власності, а саме, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013, укладений з Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК») був нікчемним в силу закону з 27.12.2013, що підтверджено у межах справи №914/2150/20.

Колегія суддів, аналізуючи у даній справі договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК»), як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+», як покупцем, виходила з наступного.

Як зазначалось, у рішенні Господарського суду Львівської області від 07.06.2022 у справі №914/3105/21, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, встановлені такі обставини:

-27.12.2013 між Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК») (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС +» (покупцем) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, загальною площею 4571,2 кв.м, в м. Львові по вул. Героїв УПА, буд. №73, загальна вартість продажу - 2870000 грн (з ПДВ);

-27.12.2013 державний реєстратор зареєстрував право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» на придбані нежитлові приміщення;

-постановою Правління Національного банку України від 27.11.2014 №745 Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК» віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування №131 запроваджено тимчасову адміністрацію;

-постановою Правління Національного банку України від 26.02.2015 №134 відкликано банківську ліцензію Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК», прийнято рішення про початок процедури ліквідації банку;

-наказом ліквідатора банку від 06.09.2018 №30 визнано нікчемним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013, укладений між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС +», та скеровано останньому повідомлення про нікчемність правочину в порядку статей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з вимогою повернути банку за актом приймання-передачі нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, як такі, що отримані на підставі нікчемного правочину;

-за інформацією, зазначеною у звіті про оцінку майна, ринкова вартість нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м, розташованих за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, станом на 27.12.2013 (дату їх продажу), становила 10184000,00 грн, без урахування ПДВ.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За встановленими вище обставинами, з листопада 2014 року Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК» віднесено до категорії неплатоспроможних та запроваджено тимчасову адміністрацію, а з лютого 2015 розпочато процедуру ліквідації банку.

Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Стаття 38 вказаного Закону визначає заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку.

В частині другій названої статті (у редакції, чинній на момент введення тимчасової адміністрації) передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації, уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Отже, у вказаній нормі міститься пряма вказівка про застосування цієї редакції Закону в частині підстав нікчемності правочинів (частина третя статті 38 Закону) до правочинів, які вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на час укладення договору (27.12.2013), протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1)договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

2)договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

3)договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4)договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

5)договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

6)господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на час укладення договору (27.12.2013)).

У пунктах 1.4., 1.4.1. договору від 27.12.2013 сторони домовились, що погоджена сторонами загальна вартість продажу нежитлових приміщень складає 2391666,67 грн, окрім того ПДВ 20% - 478333,33 грн, разом з ПДВ - 2870000,00 грн.

Водночас за інформацією, зазначеною у звіті про оцінку майна, ринкова вартість нежитлових приміщень, загальною площею 4571,2 кв.м, розташованих за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, станом на 27.12.2013 (дату їх продажу), становила 10184000,00грн, без урахування ПДВ.

Відтак, з наведеного вбачається, що за договором нерухоме майно було відчужене за ціною, яка становила лише 23,48% від ринкової вартості цього майна (2391666,67 грн х 100% : 10184000,00 грн). Тобто продаж нежитлових приміщень, загальною площею 4571,2кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, за ціною нижчою на 76,52% від їх ринкової вартості є таким, що здійснюється на умовах значно гірших за звичайні ринкові ціни, що в силу приписів пункту 1 частини другої та частини третьої статті 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент укладення договору) свідчить про нікчемність договору.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 Цивільного кодексу України).

У відповідності до вимог статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №910/10784/16 зазначено, що відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні), недійсність яких прямо передбачена законом, та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Нікчемний правочин недійсний через пряму вказівку у правовій нормі у момент його вчинення, тому судового рішення про визнання його недійсним не вимагається (quae contra ius fiunt debent utique pro infectis haberi - зроблене проти закону повинне вважатися нікчемним). Нікчемний правочин не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

Нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, передбачених законом.

Правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам даного виду, і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину.

Нікчемний правочин породжує лише наслідки, пов`язані з його недійсністю. Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України такими наслідками будуть поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція) та відшкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначила, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу від 27.12.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+», є нікчемним в силу закону з дати його укладення та не створив жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, майнові права, які відчужувалися за договором від 27.12.2013, фактично не вибували з власності Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» та не переходили до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+», що виключає наявність правових підстав для подальшого переходу права власності на спірне майно від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» до позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ».

Разом з тим, як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/4659/23(916/1489/24), місцевий господарський суд констатував, що укладений між Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» договір був нікчемним в силу закону вже з 27.12.2013 та не створив жодних юридичних наслідків, що підтверджено судом у межах справи №914/2150/18.

Однак посилання місцевого господарського суду як на такі, що не підлягають повторному доказуванню обставини, встановлені рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі №914/2150/18 за вищезгаданим позовом про застосування наслідків недійсності правочину, є неправомірним, адже згадані судові рішення про задоволення позову є скасованими, тому встановлені в них обставини не можуть враховуватися як преюдиціальні, з огляду на що суд першої інстанції безпідставно застосував частину четверту статті 75 Господарського процесуального кодексу України замість детального аналізу та оцінки наявних доказів щодо обґрунтування нікчемного правочину.

При розгляді справи про визнання недійсним правочину, суд в першу чергу досліджує обставини порушення укладеним правочином прав позивача, оскільки самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права. Правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19.

Відсутність порушення прав і законних інтересів позивача спірним договором є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові. Відтак, у випадку встановлення обставин, які свідчать про відсутність порушення таких прав та інтересів, в суду відсутні підстави надавати оцінку доводам позивача щодо правової природи спірного договору та перевіряти пояснення, які стосуються суті спору (відповідність/невідповідність оспорюваного правочину вимогам законодавства). Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.05.2021 у справі №910/6393/20 та від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

За умовами оспорюваного договору купівлі-продажу від 22.11.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» отримало майнові права/право власності на нерухоме майно, що виникне в майбутньому на об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м (нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го та 4-го поверхів чотириповерхової будівлі), розташовані за адресою: вул. Героїв УПА (колишня вулиця І. Тургенєва), 73, м. Львів.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» отримало право, в тому числі, але не виключно: звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що випливає із основного договору, права вчинення всіх реєстраційних дій відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від імені продавця в разі винесення тих чи інших судових рішень, що набули законної сили та виконання яких пов`язано з вчиненням дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; припинення дії третіх осіб, яка порушує право власності на об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м (нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го та 4-го поверхів чотириповерхової будівлі), розташовані за адресою: вул. Героїв УПА (колишня вулиця І. Тургенєва), 73, м. Львів.

Також згідно з положеннями пункту 1.5. оспорюваного договору за умови задоволення позовних вимог у справі №914/2150/18 та фактичного виконання судового рішення у справі №914/2150/18, даний договір є самостійною підставою в розумінні частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статей 182, 657 Цивільного кодексу України для реєстрації права власності покупця (Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ») на нерухоме майно, майнові права на яке являється предметом цього договору.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наразі наявний запис про те, що спірне нерухоме майно наразі зареєстровано на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ».

Оскільки позивач не набув жодних майнових прав як покупець від продавця, який також не набув на підставі нікчемного договору купівлі-продажу від 27.12.2013 майнових прав (за винятком тих, що пов`язані з нікчемністю) щодо нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м у м. Львові по вул. Героїв УПА, 73, відтак у нього відсутні права та інтереси, які б порушував оспорюваний договір купівлі-продажу майнових прав №11/2019-4 від 22.11.2019 та котрі б підлягали захисту в судовому порядку, про що було обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

З огляду на те, що позивачем не доведено, що його права та інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором купівлі-продажу майнових прав №11/2019-4 від 22.11.2019, не обґрунтовано і не доведено яким чином в результаті визнання недійсним оспорюваного договору права позивача будуть захищені та відновлені, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, відтак у даній справі суд не досліджує обставини передачі прав кредитора відповідачу та не встановлює відповідність їх підставам, визначеним законодавством.

Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу майнових прав №11/2019-4 від 22.11.2019 укладено попри наявність в Реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на відповідне майно, виходячи з такого.

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, законодавець, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить.

Таким чином, за змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою для набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою для виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц звертає увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Враховуючи, що державна реєстрація на нерухоме майно спочатку за Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» (27.12.2013), а згодом за Товариством з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» (29.01.2020) була здійснена на підставі нікчемного договору від 27.12.2013, право володіння, як складова права власності, на момент укладення оскаржуваного договору №11/2019-4 від 22.11.2019 надалі належало банку, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» та Товариство з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ», як особи, про які містилися відповідні записи у Державному реєстрі, були лише фактичними володільцями спірного нерухомого майна. При цьому, фактичне (неправомірне) володіння нерухомим майном не породжує у позивача жодних прав та інтересів по відношенню до цього майна, які б підлягали захисту в судовому порядку.

Також слід зазначити, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений 29.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ», посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т., зареєстрований у реєстрі за №82, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» передало у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» нежитлові приміщення, літ. «Б-3», загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок №73, було визнано недійсним рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 у справі №916/4659/23(914/411/21) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» і Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» в межах справи №916/4659/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ».

Резолютивна частина рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 у справі №916/4659/23(914/411/21) залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.08.2024, що була прийнята після дати ухвалення оскаржуваного рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у цій справі №916/4659/23(916/1489/24).

У постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 у справі №916/4659/23(914/411/21) також була підтверджена нікчемність договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством «БАНК ПЕРШИЙ» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+», посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., зареєстрованого в реєстрі № 5282.

Постановою Верховного Суду від 19.11.2024 касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» та Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» залишено без задоволення. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 у справі №916/4659/23(914/411/21) залишено без змін.

Крім того, слід зазначити, що питання щодо правомірності договору купівлі-продажу майнових прав від 22.11.2019 було перевірено під час розгляду справи №914/3105/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С., про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності №11/2019-4 від 22.11.2019, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрованого в реєстрі за №3225, у задоволенні якого рішенням Господарського суду Львівської області від 07.06.2022, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, було відмовлено повністю. Ухвалою Верховного Суду від 17.01.2023 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» на рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі №914/3105/21 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо другої заявленої у цій справі позовної вимоги колегія суддів зазначає, що з огляду на відмову у задоволенні основної позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності №11/2019-4 від 22.11.2019, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення похідної позовної вимоги щодо визнання відсутніми у Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» майнових прав, відмінних від права власності, на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м (нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го та 4-го поверхів чотириповерхової виробничої будівлі), що розташовані за адресою: місто Львів, вулиця Героїв УПА, будинок 73.

Висновки суду апеляційної інстанції

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, суд апеляційної керується висновком Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно із частиною першою статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною четвертою статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов загалом правильних висновків про відмову в задоволенні позову, однак дійшов помилкового висновку про можливість використання обставин, що були встановлені у скасованому рішенні суду, як преюдиційних, чим порушив норми процесуального права, однак це не призвело до прийняття неправильного рішення по суті спору.

За наведених обставин Південно-західний апеляційний господарський суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення, тому мотивувальну частину рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у даній справі слід змінити з мотивів, викладених у мотивувальній частині даної постанови, а резолютивну частину рішення залишити без змін.

З огляду на висновок апеляційного суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваного рішення із залишенням без змін його резолютивної частини, апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Щодо судового збору

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційних скарг відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржників.

Щодо витрат на правничу допомогу

Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно із статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3)розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із частинами першою, другою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

17.12.2024 представником Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» - адвокатом Барилою К.В. через систему «Електронний суд» подано заяву (вх.№4776/24 від 17.12.2024) про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, до якої додано докази таких витрат.

Отже, відповідач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Із наданих відповідачем документів вбачається, що 10.04.2024 між адвокатом Барилою К.В. (надалі адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» (надалі клієнт) укладено договір про надання правової (професійної правничої) допомоги (надалі договір), відповідно до пункту 1.1. якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову (професійну правничу) допомогу клієнту, використовувати передбачені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами засоби і способи захисту прав та законних інтересів клієнта у судовій справі №916/4659/23(916/1489/24) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» до клієнта в межах справи №916/4659/23 про банкрутство клієнта, а клієнт зобов`язується здійснити оплату праці адвоката під час надання правової допомоги.

За надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар у розмірі за домовленістю сторін згідно додатку 1 до цього договору (пункт 5.1. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту його припинення за заявою однієї із сторін (пункт 7.1. договору).

У додатку 1 до договору сторони погодили суми гонорару (оплати праці) адвоката за надання правової (професійної правничої) допомоги клієнту згідно договору. Зокрема, сторони погодили, що за підготовку адвокатом відзиву на апеляційну скаргу (апеляційні скарги) у даній судовій справі сума гонорару складає 50000,00 грн (фіксована сума); за участь адвоката у судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду у даній справі 20000,00 грн за кожну повну і неповну годину тривалості судового засідання незалежно від тривалості судового засідання (погодинна оплата).

16.12.2024 між сторонами договору підписано акт про надання правової (професійної правничої) допомоги про те, що адвокатом була надана клієнтові правова (професійна правнича) допомога у даній справі у Південно-західному апеляційному господарському суді, а саме:

-підготовка адвокатом відзиву на апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» і Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» на рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у судовій справі №916/4659/23(916/1489/24) - 50000,00 грн (фіксована сума);

-участь адвоката у судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду у справі №916/4659/23(916/1489/24), що відбулось 12.11.2024 - 20000,00 грн за неповну одну годину судового засідання (погодинна оплата).

Всього надано правової (професійної правничої) допомоги на суму 70000,00 грн.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Дана позиція є усталеною і підтверджується, зокрема, постановами Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 28.06.2022 у справі №910/5543/21, від 15.06.022 у справі №911/2652/17(911/3581/20), від 07.06.2022 у справі №906/323/21, від 14.06.2022 у справі №922/2321/20(922/2139/21), від 31.05.2022 у справі №927/727/21, від 31.05.2022 у справі №927/728/21, від 23.12.2021 у справі №923/560/17, від 18.05.2022 у справі №922/2339/21, від 22.01.2021 у справі №925/1137/19,від 11.05.2022 у справі №902/974/21, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 01.09.2021 у справі №178/1522/18.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну (правничу) допомогу, Південно-західний апеляційний господарський суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, відповідно до якої:

(1)договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2)за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3)як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4)адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5)адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6)відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Відповідно до додатку 1 до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 10.04.2024 гонорар адвоката за надання правової допомоги відповідачу в суді апеляційної інстанції в частині одних послуг (підготовка відзиву на апеляційні скарги) визначений у фіксованій сумі, а в частині інших послуг (участь у судових засіданнях) у формі погодинної оплати, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Проаналізувавши документи, які додані до заяви про розподіл судових витрат, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що відображена інформація в цих документах щодо характеру та обсягу фактично виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах судової справи.

Водночас апеляційний суд наголошує, що надані заявником докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які були надані відповідачу в суді апеляційної інстанції.

Південно-західний апеляційний господарський суд при зменшенні витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.

Як вбачається із рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції і матеріалів справи, правова позиція відповідача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору двома судовими інстанціями.

Представництво відповідача адвокатом Барилою К.В. при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.

Виходячи із матеріалів справи, об`єктивна необхідність для професійного досвідченого адвоката, який надавав правову допомогу відповідачу в суді першої інстанції, вдруге вивчати додаткові джерела права та судову практику зі спірних питань була відсутня, оскільки такий представник не міг не бути обізнаним із позицією відповідача, законодавством, яким регулюється спір у справі, документами й доводами, якими відповідач обґрунтовував свої вимоги й інші обставини, а отже, супроводження справи в суді апеляційної інстанції не вимагало великого обсягу аналітичної й технічної роботи.

Зміст відзиву на апеляційну скаргу фактично зводиться до підтримки висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні останнього, які переглядались в апеляційному порядку, натомість доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» не зумовили збільшення джерел правого регулювання спірних правовідносин, при цьому враховуючи, що правова позиція відповідача залишилась незмінною, та з огляду на наявність вже готових напрацювань, була відсутня потреба у докладанні значних зусиль з витратою великих обсягів часу на повторне відображення вказаної інформації у відзиві на апеляційні скарги.

Щодо вартості послуг адвоката з приводу участі у судовому засіданні у даній в суді апеляційної інстанції, яке відбулось 12.11.2024 та вартість участі у якому складає 20000,00грн, колегія суддів зазначає, що адвокат Барила К.В. приймав в ньому участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у зв`язку з поданням ним відповідної заяви.

Апеляційний суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

З урахуванням викладеного вище у сукупності, апеляційний суд, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати на користь відповідача всі його витрати на професійну правничу допомогу, що заявлені до стягнення.

Апеляційний суд звертає увагу, що укладений між адвокатом і клієнтом договір та визначені у такому договорі суми гонорару не є безумовною підставою для стягнення таких сум на користь учасника справи, на користь якого було прийняте судове рішення.

Принцип невтручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом передбачає відсутність у суду повноважень будь-яким чином безпосередньо впливати на сторін договору та на укладення як договору в цілому, так і щодо його окремих положень. Також суд не наділений повноваженнями втручатися у розрахунки між клієнтом та його адвокатом, не є стороною договірних відносин.

Разом з тим, здійснюючи розподіл судових витрат, суд, хоч і враховує умови договору про надання правової допомоги та додаткові докази на підтвердження понесених учасником справи судових витрат, однак при такому розподілі керується виключно положеннями процесуального законодавства.

Південно-західний апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідає процесуальній суті передбаченої положеннями Господарського процесуального кодексу України компенсації таких витрат.

З огляду на зазначене, оцінивши наведені відповідачем доводи щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та подані на їх підтвердження докази, надавши оцінку дотриманню критеріїв формування розміру гонорару адвоката, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатом послуг, в тому числі - аналогічності позицій в першій та апеляційній інстанціях, керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, колегія суддів вважає, що обґрунтованим та розумним розміром компенсації за надані адвокатом послуги з надання правничої допомоги відповідачу в суді апеляційної інстанції є 7000,00 грн.

Загальне правило розподілу інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» (вх.№4776/24 від 17.12.2024) про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід задовольнити частково, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн, у задоволенні решти заяви відмовити.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» залишити без задоволення.

2.Резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/4659/23(916/1489/24) залишити без змін.

3.Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/4659/23(916/1489/24) з мотивів, викладених у даній постанові.

4.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.

5.Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» (вх.№4776/24 від 17.12.2024) про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

6.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БРРЕНТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» 7000 /сім тисяч/ грн 00 коп судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

7.У задоволені решти заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІ ФЛОУ» (вх.№4776/24 від 17.12.2024) про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.01.2025.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

Суддя С.В. Таран