Ухвала

від 17.01.2025 по справі 910/8275/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

"17" січня 2025 р. Справа№ 910/8275/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Ходаківської І.П.

Гаврилюка О.М.

розглянувши без виклику сторін заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову

у справі №910/8275/24 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом ОСОБА_1

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський аграрій»

2. ОСОБА_2

3.Приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Єфіменко Марії Дмитрівни

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: ОСОБА_3

про визнання недійсним рішення загальних зборів та договору управління спадщиною, скасування державної реєстрації

ВСТАНОВИВ:

У провадженні колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Майданевич А.Г., суддів: Гаврилюка О.М., Ходаківської І.П., перебуває апеляційна скарга ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №910/8275/24, розгляд якої призначено на 20.01.2025 об 13:20.

16.01.2025 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову у справі №910/8275/24 у якій заявниця просить:

Забезпечити позов шляхом заборони здійснювати відповідачу 2 - ОСОБА_2 управління поточною діяльністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський аграрій», підписувати будь - які договори, угоди, акти, накладні, видавати довіреності від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський аграрій», розпоряджатися майном та коштами Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський аграрій», які знаходяться на банківських рахунках та касі Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський аграрій».

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначає, що подання даної заяви обумовлено обставинами, які стали відомі позивачу 15.01.2025 року, і з приводу яких позивачу не було відомо раніше, а саме через укладання зовнішньоекономічних договорів на реалізацію майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський аграрій» за ціною, яка перевищує 1 000 000,00 грн ОСОБА_2 .

На думку заявниці, невжиття наведених заходів забезпечення позову ускладнить/унеможливить поновлення прав та/або законних інтересів позивача в разі задоволення позову. За таких умов вжиття відповідних заходів забезпечення позову матиме наслідком збереження наявного на час подання заяви стану, що був чинним на момент ухвалення оскаржених рішень загальних зборів учасників Товариства.

Заявниця стверджує, що статут Товариства є актом, в якому закріплені локальні норми матеріального права, що врегульовують відносини, зокрема, стосовно управління юридичною особою, можуть визначати особливості спадкування частки у статутному капіталі (фонді) після смерті учасника (співвласника), а також передбачати порядок набуття спадкоємцем померлого учасника (співвласника) прав на участь у цій юридичній особі та на управління нею.

До виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський аграрій» відносяться такі питання: прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу або якщо такий правочин укладається на суму більшу, ніж 1 000 000,00 гривень щодо однієї особи за календарний рік (пункт 8.2.16 Статуту ТОВ «Дунайський аграрій»).

Майном та коштами Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський аграрій» розпоряджається відповідач 2 ОСОБА_2 , повноваження якого як управителя спадковим майном припинені 17.07.2023 року, а позивач як власник частки 70% капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський аграрій» не голосував 30.06.2023 року на загальних зборах учасників Товариства за призначення його директором.

Загальні збори учасників Товариства не проводились, і не давалась згода відповідачу ОСОБА_4 на укладання договорів, копії яких додано до цієї заяви, і отримані позивачем 15.01.2025 року від Державної митної служби України, які, на думку заявниці, свідчать про те, що станом на 15.01.2025 року відповідач 2 ОСОБА_2 , продав майно Товариства всупереч волі позивача та вищого органу Товариства.

Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову та матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 137 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою про забезпечення позову).

Отже, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Колегія суддів констатує, що заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших учасників (акціонерів) юридичної особи.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову необхідно виходити із законодавчо встановленої заборони незаконного втручання органів державної влади, в тому числі і судів, у господарські відносини (ст. 6 ГК України).

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

З урахуванням того, що предметом спору є немайнові вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів та договору управління спадщиною, скасування державної реєстрації, згідно з висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, які повинні судом враховуватись в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, колегія суддів за необхідне дослідити в цьому випадку питання чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення, чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.

Колегія суддів зауважує, що застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона ОСОБА_2 здійснюватb управління поточною діяльністю та коштами, розпоряджатися майном та коштами, підписувати будь - які договори, угоди, акти, накладні, видавати довіреності від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайський Аграрій» може свідчити про втручання суду у господарські відносини, зокрема, до блокування господарської діяльності юридичної особи, порушення права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовання обмежень, не пов`язаних з предметом спору, що є недопустимим з огляду на ст. 6 ГК України і, за умови недоведеності наявності порушення прав заявника у зв`язку з укладенням спірного правочину та проведенням загальних зборів учасників Товариства, свідчить про його неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 15.01.2020 у справі № 910/14150/19, від 16.04.2020 у справі № 910/18680/19).

Крім того, арешт коштів на банківському розрахунковому рахунку може істотно ускладнити чи унеможливити діяльність Товариства, водночас відповідач повинен мати можливість в будь-який момент розрахуватись коштами банківського розрахункового рахунку з метою сплати податків, здійснення діяльності спрямованої на отримання доходу Товариством, виплаті заробітної плати, сплати чергових платежів по кредиту, виконання ряду інших грошових зобов`язань перед кредиторами, отже застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження прав Товариства та позбавить його можливості здійснювати господарську діяльність.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження господарюючого суб`єкта можуть призвести до незворотних наслідків.

Щодо посилання позивачки на те, що заходи забезпечення позову у цій справі мають тимчасовий характер, спрямовані виключно на ефективний захист порушених прав та інтересів позивачки до остаточного вирішення спору, колегія суддів вважає за необхідно зазначити таке.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що п. 1 ст. 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини" (Kьbler v. Germany), заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, за якими він звертався до суду, необхідно розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

Проте, заявлені заявницею заходи не спрямовані на забезпечення збереження "status quo" до остаточного вирішення спору, на що вказав ЄСПЛ.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що обставини, покладені позивачкою в обґрунтування поданої заяви не вказують на наявність дійсних та достатніх підстав для забезпечення позову.

Позивачкою не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладення чи унеможливлення ефективного захисту порушених її прав, за захистом яких вона звернулась до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки.

У заяві про забезпечення позову позивачка обмежилася лише посиланням на те, що не вжиття відповідних заходів забезпечення позову зможе мати наслідком неможливість для неї захистити свої порушені права, за захистом яких вона звернулася до суду, в межах одного судового провадження.

Отже, суд апеляційної інстанції, надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з дотриманням норм процесуального права, дійшов висновку щодо недоведеності позивачкою підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення позову, а також неспівмірності заходів забезпечення із заявленими позовними вимогами, у зв`язку з чим дійшов до висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.136, 137, 140, 232-235, 287 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

2.Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді І.П. Ходаківська

О.М. Гаврилюк