Рішення

від 09.01.2025 по справі 904/3070/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2025м. ДніпроСправа № 904/3070/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Курінової О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама", м. Київ

до фізичної особи ОСОБА_1 , м. Дніпро

про стягнення заборгованості у сумі 17 991 грн 78 коп.

Представники:

від позивача: Куць О.Т., довіреність, юрисконсульт;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 17 991 грн 78 коп., з яких: 8 475 грн 57 коп. - основний борг, 1 271 грн 33 коп. - 15% штрафу, 1 391 грн 82 коп. - 3% річних, 5 369 грн 04 коп. - інфляційне збільшення, 1 484 грн 02 коп. - пеня.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами умов договору № 994/17 від 22.05.2018 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності в частині повної та своєчасної оплати.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2024 вказану вище позовну заяву залишено без руху.

29.07.2024 від позивача поштовим засобом зв`язку до канцелярії суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 05.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.

19.08.2024 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що:

- спірний договір було підписано невстановленою особою, а підпис відповідача було підроблено, що є наслідком визнання недійсним договору № 994/17 від 22.05.2018, на підставі ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України;

- позивачем здійснено розрахунок пені без врахування вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Також, позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та штрафу у розмірі 15% за період з 25.07.2018 по 01.07.2024. Однак, відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені);

- позивачем було пропущено строк звернення до суду із позовом, оскільки відсутні будь-які підстави для його поновлення.

Також, відповідачем вказано попередній орієнтований розрахунок судових витрат, які останній поніс та очікує понести, у зв`язку із розглядом справи, що складають витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн 00 коп.

Крім того, разом з відзивом на позов відповідачем подано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, в якому останній просить суд на вирішення експертизи поставити наступне питання:

- чи виконано підпис у договорі №994/17 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 22 травня 2018 року ОСОБА_1 у правому нижньому куті, графа "Розповсюджувач" аркуш № 2.

Проведення експертизи доручити Дніпровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Судові витрати, пов`язані з проведенням експертизи, відповідач зобов`язується сплатити.

26.08.2024 від позивача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов, не погоджується з огляду на таке:

- відповідно до п. 4.1 розділу 4 Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 37/6253, видача дозволів заявником здійснюється в міському дозвільному центрі за принципом організації єдності.

Для одержання дозволу заявник або уповноважена ним особа подає в міський дозвільний центр заяву за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2005 № 1176 «Про затвердження форми заяви на одержання суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою документів дозвільного характеру».

10.04.2018 відповідач через уповноважену особу звернувся із заявою на видачу дозволу на розміщення зовнішньої реклами по вул. Басейна, 11 у м. Києві.

10.07.2018 відповідач звернувся з листом, щоб не здійснювати демонтаж належної йому рекламної конструкції, отже, на думку позивача, процедура оформлення дозвільної документації відповідачу відома.

Процедура підписання спірного договору відбувається через міський центр надання адміністративних послуг, безпосереднього контакту між позивачем та відповідачем під час підписання договору не відбувається.

Зі спірного договору вбачається, що відповідач особисто підписав договір та проставив печатку, аналогічний підпис відповідача проставлено на дозволі № 66778-18.

Отже, твердження відповідача про необізнаність існування договору, не відповідає дійсності;

- обов`язок відповідача по оплаті наданих послуг у прийнятих послуг на загальну суму 10 342 грн 08 коп. настав 25 числа кожного місяця за період з грудня 2017 року по червень 2019 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину» (Зазначений Закон України набрав чинності 02.04.2020).

Також, відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в державі запроваджено воєнний стан Указом Президента № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який продовжується відповідними указами Президента України та триває і на час розгляду даної справи.

З огляду на викладене, позивач вважає, що ним не було пропущено загальні строки позовної давності до вимог відповідача;

- розрахунок пені був здійснений в межах 6 місяців, що передбачено ст. 232 ГК України, а саме: дата з якої мало бути виконане зобов`язання (по кожному рахунку окремо) + 6 місяців.

16.09.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду від 19.09.2024 здійснено перехід до розгляду справи № 904/3070/24 за правилами загального позовного провадження; справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 10.10.2024.

20.09.2024 від позивача поштовим засобом зв`язку до канцелярії суду надійшли заперечення на клопотання відповідача про стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду від 10.10.2024 підготовче засідання відкладено на 12.11.2024.

Ухвалою cуду від 12.11.2024 продовжено строк проведення підготовчого засідання на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 03.12.2024.

Ухвалою суду від 03.12.2024 оголошено перерву до 10.12.2024.

06.12.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення.

У судовому засідання 10.12.2024 представником відповідача заявлено клопотання про необхідність надання часу для з`ясування місцезнаходження Контаністова О. О.

У підготовчому засіданні 10.12.2024 оголошено перерву до 19.12.2024.

У підготовче засідання 19.12.2024 відповідач явку повноважного представника не забезпечив. Надійшло клопотання від представника відповідача про відкладення підготовчого засідання.

Представник позивача заперечувала щодо задоволення вищезазначеного клопотання.

Без виходу до нарадчої кімнати, судом відмовлено в відкладенні підготовчого засідання. Одночасно, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про проведення судової експертизи у даній справі.

Ухвалою господарського суду від 19.12.2024 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 09.01.2025.

У призначене судове засідання 09.01.2025 відповідач явку повноважного представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами без участі представника відповідача.

У судовому засіданні 09.01.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування по справі є обставини укладання договору, факт надання послуг, строк оплати послуг, строк дії договору, наявність прострочення оплати послуг.

22.05.2018 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (підприємство) та Фізичною особою-підприємцем Контаністовим Олександром Олеговичем (розповсюджувач) укладено договір на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва №994/17 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору за цим договором на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - Право тимчасового користування), за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок), а розповсюджувач зобов`язується користуватися наданим йому Правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов`язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Розповсюджувач зобов`язаний:

- виконувати умови цього договору, дотримуватись вимог Порядку, положень чинного законодавства про рекламу (пункт 5.2.1. договору);

- не пізніше 25 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за Право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету (пункт 5.2.3. договору);

- у повному обсязі сплачувати штрафи, пеню, у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього договору (пункт 5.2.4. договору).

За приписами пункту 6.2 договору розмір плати за Право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується підприємством відповідно до вимог Порядку та умов цього договору.

Підставою для нарахування плати за Право тимчасового користування місцями та внесення розповсюджувачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями (пункт 6.3. договору).

Як зазначено у пункті 6.7. договору розрахунковим періодом надання Права тимчасового користування та нарахування плати за Право тимчасового користування є календарний місяць.

Відповідно до пункту 6.8. договору плата за Право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем не пізніше 25 поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством у рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача від здійснення плати за Право тимчасового користування.

За приписами пункту 8.1. договору цей договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення рекламного засобу, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу.

Позивач посилається на те, в порушення умов договору, відповідач не здійснив з позивачем розрахунків за Право тимчасового користування, згідно рахунків-фактур, за період з 24.05.2018 по 14.06.2019 на загальну суму 8 475 грн 57 коп., що і є причиною виникнення спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 19.06.2020 внесено запис при припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Контаністова Олександра Олеговича, за власним рішенням.

Враховуючи, що за змістом статей 51, 52, 598-608 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати, то вона має відповідати за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Виходячи із зазначеного, фізична особа Контаністов Олександр Олегович є особою, яка має відповідати за своїми зобов`язаннями взятими під час перебування ним у статусі суб`єкта підприємницької діяльності.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності від 22.05.2018 № 994/17, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень статей 4, 173-175 і частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Позивач у спірному періоді надав відповідачу обумовлені договором послуги на загальну суму 8 475 грн 57 коп., що підтверджується адресною програмою на право тимчасового користування №3 від 05.09.2018 до договору, адресною програмою на право тимчасового користування №1 від 22.05.2018 до договору, адресною програмою на право тимчасового користування №2 від 12.09.2018 до договору та адресною програмою на право тимчасового користування №3 від 12.09.2018 до договору, якою розповсюджувачу надано Право тимчасового користування місцями за адресою: Печерський район, вул. Басейна,11 (а.с. 17-19, том 1), та виставленими позивачем до сплати відповідачу рахунками (а.с. 21-37, том 1).

Господарський суд зазначає, що адресні програми на право тимчасового користування підписані сторонами та скріплені їх печатками та не містить будь-яких заперечень з боку відповідача.

З урахуванням умов пункту 6.8 договору строк оплати наданих послуг є таким, що настав.

Відповідач належними та допустимими доказами факт отримання послуг від позивача не спростував.

Отже, оскільки відповідачем своєчасно не сплачено вартість наданих позивачем послуг, суд вважає позовну вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 8 475 грн 57 коп. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарському кодексі України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 7.2 договору підприємство має право застосовувати до розповсюджувача, такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, у разі не розміщення розповсюджувачем соціальної реклами штраф у розмірі 500 грн за кожний день затримки розміщення соціальної реклами.

Підприємство має право додатково нарахувати розповсюджувачу за прострочення внесення платежів за Право тимчасового користування, що складає більше 1 (одного) місяця - штраф у розмірі 15% простроченої суми (пункт 7.3. договору).

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 484 грн 02 коп. за період з 26.07.2018 по 25.12.2019, штраф 15% у розмірі 1 271 грн 33 коп.

Господарський суд зазначає, що з огляду на тривалість прострочки оплати Права тимчасового користування, позивачем правомірно нараховані пеня та штраф на підставі пунктів 7.2 та 7.3 договору.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статті 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку пені та штрафу судом порушень норм чинного законодавства та умов договору не встановлено.

Таким чином, враховуючи положення закону, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача щодо одночасного стягнення пені та штрафу.

Відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 391 грн 82 коп. за період з 25.07.2018 по 01.07.2024 та інфляційні втрати у розмірі 5 369 грн 04 коп. за період з серпня 2018 по липень 2024.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку інфляційних втрат судом порушень норм чинного законодавства та умов договору не встановлено, у зв`язку з чим до стягнення підлягають інфляційні втрати у розмірі 5 369 грн 04 коп.

Суд перевірив розрахунок 3% річних, наданий позивачем та встановив, що до стягнення підлягають 3% річних в розмірі 1 391грн 13 коп., оскільки позивачем допущено помилку при нарахуванні 3% річних, а саме: визначено неправильно початок прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, в частині стягнення 3% річних в розмірі 69 коп. слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин є обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 17 991 грн 09 коп., з яких: 8 475 грн 57 коп. - основний борг, 1 271 грн 33 коп. 15% штрафу, 1 391 грн 13 коп. - 3% річних, 5 369 грн 04 коп. - інфляційні втрати, 1 484 грн 02 коп. - пеня.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Доводи відповідача стосовно того, що останній не підписував спірний договір, судом до уваги не приймаються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Фізичною особою-підприємцем Контаністовим Олександром Олеговичем вчинялися всі відповідні дії, визначені п. 4.1 розділу 4 Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 37/6253 для отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами по вул. Басейна, 11 у м. Києві.

Крім того, процедура підписання спірного договору відбувається через міський центр надання адміністративних послуг, безпосереднього контакту між позивачем та відповідачем під час підписання договору не відбувається.

Зі спірного договору вбачається, що підпис та печатка відповідача, аналогічні підпису та печатці відповідача проставлених на дозволі № 66778-18, та на адресних програмах на пріоритет до спірного договору.

Отже, твердження відповідача про необізнаність існування договору, не відповідає дійсності.

Також, зважаючи на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким було доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину».

Відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в державі запроваджено воєнний стан Указом Президента № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який продовжується відповідними указами Президента України та триває і на час розгляду даної справи.

З огляду на викладене, господарським судом встановлено, що позивачем не було пропущено загальних строків позовної давності стосовно заявлених вимог до відповідача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, господарський суд зазначає, що інші доводи та міркування, викладені відповідачем у відзиві на позов, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи Контаністова Олександра Олеговича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів узвіз, буд. 8, код ЄДРПОУ 26199714) 8 475 грн 57 коп. основного боргу, 1 271 грн 33 коп. 15% штрафу, 1 391 грн 13 коп. - 3% річних, 5 369 грн 04 коп. - інфляційних втрат, 1 484 грн 02 коп. - пені, 3 027 грн 88 коп. - судового збору.

У решті заявлених позовних вимог відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 20.01.2025.

Суддя І.А. Рудь