Рішення

від 14.01.2025 по справі 909/873/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.01.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/873/24

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., при секретарі судового засіданні Андріїв Л.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Вестхім", вул. Юності, буд. 62 А, м. Івано-Франківськ,76000

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Пресмаш", вул. Автоливмашівська, буд. 1, м. Івано-Франківськ, 76495

про стягнення 7103296,39 грн, з яких 7030000 грн основний борг, 31116,39 грн 3% річних, 42180 грн інфляційні втрати,

за участі:

від позивача: Хоптій М.В.;

від відповідача: не з`явилися.

встановив: Приватне підприємство "Вестхім" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Відкритого акціонерного товариства "Пресмаш" про стягнення заборгованості у розмірі 7103296,39 грн, з яких 7030000 грн основний борг, 31116,39 грн 3% річних, 42180 грн інфляційні втрати,

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 09.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; встановлено відповідні строки для подачі сторонами відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив; запропоновано сторонам у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження подати суду заяву із обґрунтуванням своїх заперечень.

Від тимчасово виконуючого обов`язки керуючого санацією Відкритого акціонерного товариства "Пресмаш" Дерябкіна О.Е. до суду надійшли: клопотання про зупинення розгляду справи від 30.10.2024 (вх. №9478/24); клопотання про передачу справи від 26.11.2024 (вх. №18436/24 від 26.11.24).

В судовому засіданні 12.12.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відмову у зупиненні розгляду справи та відмовив у задоволенні клопотання від про передачу справи.

Мотиви, якими суд керувався відмовляючи у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та клопотання про передачу справи, наступні.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З аналізу зазначеної правової норми слідує, що підставою для зупинення провадження у справі є об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Також Верховний Суд у постанові від 06.04.2023 року у справі № 921/704/20 зазначив, що сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

З урахуванням положень статті 227 ГПК України подане відповідачем клопотання не підлягає задоволенню, оскільки заявником не доведено об`єктивну неможливість розгляду даної справи до вирішення справи №909/1056/21. Наведені відповідачем доводи не є підставами для зупинення провадження в розумінні статті 227 ГПК.

Крім того, як встановлено судом ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 03.07.2024 у справі №909/1056/15 набрала законної сили.

Відповідачем також не враховано доводи суду апеляційної інстанції у справі №909/1056/15, викладені у мотивувальній частині ухвали від 25.07.2024 стосовно зупинення дії ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 03.07.2024.

Так, колегія суддів апеляційного суду зазначила наступне: "Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, така є не процедурною ухвалою та не пов`язана із рухом справи, на неможливість чого і спрямована вказаною вище нормою КУзПБ можливість вчинення перешкод на такий рух у справі про банкрутство загалом (ч.5 ст. 9 КУзПБ), а її виконання може призвести до вчинення юридично значущих дії щодо активів боржника, що в разі задоволення апеляційної скарги, значно ускладнить процедуру санації боржника. ГПК України прямо не передбачає можливості зупинення дії судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення, а лише як наслідок пропуску строку на апеляційне оскарження із його відновленням. Тобто, стосується судових рішень, які вступають у чинність не в момент проголошення, а зі спливом певного процесуального часу. Разом з тим, залишається неврегульованим питання зупинення судом апеляційної інстанції дії судових рішень, які, виходячи із процесуальної назви, вступають у чинність в момент проголошення (ухвали). Проте, можливість зупинення дії оскаржуваної ухвали суду першої інстанції не суперечить названій вище ч. 5 ст. 9 КУзПБ, оскільки не зупиняє загалом провадження у справі про банкрутство, адже оскаржуваною ухвалою і так закрито провадження у цій справі про банкрутство. Окрім цього, в силу зазначених вище ч.1 ст. 234, ч.ч.1,2 ст. 241 ГПК України та ч. 2 ст. 7 КУзПБ вказана ухвала за змістом та юридичними наслідками є рішенням суду, а не процедурною, типовою ухвалою, яка регламентує порядок, строк та умови розгляду справи по суті спору.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви апелянта та зупинення дії оскаржуваної ухвали."

Отже, як на момент надходження до суду справи №909/873/24 так і на момент ухвалення рішення у справі провадження у справі №909/1056/15 про банкрутство ВАТ "Пресмаш" закрите. Враховуючи наведене, передача справи №909/873/24 іншому складу суду для розгляду в межах справи про банкрутство є неможливою.

В судовому засіданні 12.12.2024, судом закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.

13.01.2025 від Приватного підприємства "Вестхім" до суду надійшло клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу від 09.01.2025 (вх.№476/25).

14.01.2025 розгляд справи по суті завершено, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі ухвали суду від 11.01.2024 року у справі №909/1056/15 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Пресмаш", між ПП "Вестхім" та ВАТ "Пресмаш" в особі керуючого санацією Дерябкіна О. Е. було укладено договір поворотної фінансової допомоги №1 від 01 лютого 2024 року. Незважаючи на виконання ПП "Вестхім" своїх зобов`язань з перерахування грошових коштів на рахунок відповідача в розмірі 7000030 грн, відповідачем не здійснено повернення грошових коштів у строки визначені договором.

У зв`язку з порушенням строків повернення грошових коштів, позивачем нараховано відповідачу 31116,39 грн 3% річних, 42180 грн інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позов або заперечень по суті позову суду не подав.

Обставини справи, дослідження доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду №909/1056/15 від 03.07.2024 провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Пресмаш", закрито.

01.02.2024 між Приватним підприємством "Вестхім" та Відкритим акціонерним товариством "Пресмаш" укладено договір поворотної фінансової допомоги №1.

Згідно п. 1.1. договору, за цим договором позикодавець зобов`язується передати на строк позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому договором, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (далі - кошти).

Відповідно до п. п. 1.2., 1.3 договору, даний договір укладений на виконання вимог ухвали Господарського суду Івано-Франківського суду від 11 січня 2024 року по справі №909/1056/15 щодо задоволення судом заяви ПП "Вестхім" про намір задовольнити вимоги конкурсних кредиторів шляхом надання боржнику поворотної фінансової допомоги. Проведення розрахунків з усіма конкурсними кредиторами проводиться у відповідності до реєстру вимог кредиторів боржника, за винятком неустойки (штрафу, пені). Невід`ємним додатком до даного договору поворотної фінансової допомоги є реєстр вимог конкурсних кредиторів ВАТ "Пресмаш" станом на 30 січня 2024 року.

Згідно п. 2.1. договору, загальна сума надання безповоротної фінансової допомоги становить 7030000,00 гривень (сім мільйонів тридцять тисяч грн 00 коп.). ПДВ за даною операцією не передбачено.

Пунктами 3.1., 3.2. договору передбачено, що позикодавець зобов`язаний надати грошові кошти у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок Позичальника до "12" лютого 2024 р. Кошти вважаються переданими позичальникові в момент їх зарахування на поточний рахунок позичальника.

У відповідності до п.п. 4.1., 4.2. договору, строк повернення коштів - протягом 6-ти місяців з дня отримання коштів. Строк повернення коштів, установлений в п. 4.1, може бути продовжено за погодженням сторін, що оформляється додатковою угодою до договору.

Згідно п. 4.1. договору, сума коштів підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця.

Згідно п. 5.2. договору, днем повернення коштів вважається день зарахування грошової суми (її частини), що надавалась, на поточний рахунок позикодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов вказаного договору перераховано відповідачу грошові кошти в розмірі 7030000 грн, згідно платіжної інструкції №3449 від 01.02.2024.

Однак, відповідач взяті на себе договірні зобов`язання не виконав, у строк до 01.08.2024 (протягом 6-ти місяців з дня отримання коштів) не повернув грошові кошти.

За порушенням строків повернення грошових коштів, позивачем нараховано відповідачу 31116,39 грн 3% річних, 42180 грн інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Невиконання відповідачем обов`язків щодо повернення грошових коштів в обумовлені договором строки, стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно ст.526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на те, що свої зобов`язання щодо повернення позивачу поворотної фінансової допомоги відповідач не виконав, у нього утворився борг перед позивачем за договором у розмірі 7030000 грн.

При цьому, відповідачем позовні вимоги не спростовано, доказів повернення позивачу грошових коштів поворотної фінансової допомоги суду не надано.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 31116,39 грн 3% річних та 42180 грн інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Судом проведено перерахунок 3% річних, оскільки позивачем допущено помилку при здійснені таких нарахувань. Згідно здійсненого судом розрахунку, 3% річних за період з 02.08.2024 по 21.09.2024 становить 29387,70 грн.

Отже, обґрунтованим є розмір 3% річних в сумі 29387,70 грн. В решті заявлених до стягнення 3% річних слід відмовити в зв`язку з безпідставністю.

Позовні вимоги в частині стягнення 42180 грн інфляційних втрат нарахованих позивачем за вересень 2024 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Враховуючи встановлені судом обставини, позов слід задовольнити частково, а саме в частині стягнення 7030000 грн основного боргу, 29387 грн 70 коп. 3% річних, 42180 грн інфляційних втрат. В решті слід відмовити.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Позивачем подано клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу від 09.01.2025 (вх.№476/25), в якому просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 350000 грн.

Письмових заперечень щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу чи клопотання про зменшення розміру цих витрат відповідачем до суду не подано.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката надано такі докази:

- договір про надання правової допомоги №25/10-24-1 від 25.10.2024;

- акту приймання-передачі наданих послуг від 07.01.2025;

- платіжна інструкція №4694 від 09.01.2025 на суму 50000 грн.

При дослідженні зазначених вище доказів судом встановлено, що 25.10.2024 між ПП "Вестхім" та адвокатом Хоптієм М.В. укладено договір про надання правової допомоги №25/10-24-1 від 25.10.2024. Умовами даного договору передбачено наступне.

Клієнт доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати юридичну допомогу, складати необхідні процесуальні документи, та здійснювати представництво в судах всіх інстанцій у справі №909/873/24 за позовом Приватного підприємства "Вестхім" (вул.Юності, буд.62 А, м.Івано-Франківськ) до Відкритого акціонерного товариства "Пресмаш", (вул.Автоливмашівська, буд.1, м.Івано-Франківськ) про стягнення заборгованості у розмірі 7103296,39 грн (Розділ І Предмет договору).

Клієнт та виконавець погоджуються, що за представництво в суді першої інстанції оплата складає 350000 гривень. Оплата здійснюється після підписання договору. Представництво в суді апеляційної та касаційної інстанції, при необхідності, здійснюється виконавцем безоплатно (Розділ III Оплата послуг).

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 07.01.2025, виконавець надав замовнику юридичні послуги відповідно до договору про надання правової допомоги №25/10-24-1 від 25.10.2024 року, а саме: "надати юридичну допомогу, складати необхідні процесуальні документи, та здійснювати представництво в судах всіх інстанцій у справі №909/873/24 за позовом Приватного підприємства "Вестхім" (вул.Юності, буд.62 А, м.Івано-Франківськ) до Відкритого акціонерного товариства "Пресмаш", (вул.Автоливмашівська, буд.1, м.Івано-Франківськ) про стягнення заборгованості у розмірі 7103296,39 грн".

Згідно акту, вартість послуг за період з 25.10.2024 року по 07.01.2025 року становить 350000 гривень. Жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг змовник до виконавця немає.

Як вбачається з платіжної інструкції №4694 від 09.01.2025, Приватне підприємство "Вестхім" сплатило на рахунок Адвокатського бюро "Хоптій та партнери" 50000 грн за юридичну допомогу у справі №909/873/24.

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. (ч.1). Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. (ч.2). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (ч.3).

Відповідно до частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Як вбачається із змісту позовної заяви, адвокатом зазначено про витрати на правову допомогу, проте орієнтовний розмір їх не визначено.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Натомість, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Питання розподілу між сторонами судових витрат, суд вирішує під час ухвалення рішення суду і зазначає про це в резолютивній частині (пункт 5 частини першої статті 237, пункт 2 частини п`ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21 та від 31.05.2022 у справі №917/304/21).

У відповідності до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

За приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України). Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні Європейського суду з прав людини Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

У постанові Верховний Суд від 11.06.2021 у справі № 34-16/17-3683-2011 висловлено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто, критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 10000 грн. В решті заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Приватного підприємства "Вестхім" до Відкритого акціонерного товариства "Пресмаш" про стягнення заборгованості у розмірі 7103296,39 грн - задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Пресмаш", вул. Автоливмашівська, буд. 1, м. Івано-Франківськ, 76495 (ідентифікаційний код13643567) на користь Приватного підприємства "Вестхім", вул. Юності, буд. 62 А, м. Івано-Франківськ, 76000 (ідентифікаційний код 19394119) 7030000 (сім мільйонів тридцять тисяч) грн основного боргу, 29387 (двадцять дев`ять тисяч триста вісімдесят сім) грн 70 коп. 3% річних, 42180 (сорок дві тисячі сто вісімдесят) грн інфляційних втрат, 85218 (вісімдесят п`ять тисяч двісті вісімнадцять) грн 82 коп. судового збору, 10000 (десять тисяч) грн витрат на правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 1728,69 грн 3% річних - відмовити.

Судовий збір в сумі 20,74 грн залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.01.2025.

Суддя Неверовська Л. М.