Рішення

від 20.01.2025 по справі 910/13064/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.01.2025Справа № 910/13064/24За позовом Тячівського відділу державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

до Акціонерного товариства "Укрсиббанк"

про стягнення 657126,00 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Тячівський відділ державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрсиббанк" про стягнення суми безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 657 126,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані набуттям та збереженням грошових коштів без достатньої правової підстави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено сторонам строки на подання заяв по суті спору.

14.11.2024 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він проти позову заперечив, посилаючись на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки АТ "Укрсиббанк" не є стороною недійсних торгів і не має реституційних обов`язків по ст. 216 ЦК України. Недійсність правочину була спричинена неправомірними діями виконавчої служби, що є підставою для покладення на позивача відповідальності у вигляді стягнення отриманих грошових коштів. Натомість, відповідач грошові кошти отримав, не за недійсним правочином, а в порядку виконання судового рішення. Також відповідач просив застосувати строк позовної давності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено в постанові Верховного Суду від 15.11.2023 № 307/3192/19 у справі за позовом ОСОБА_1 до Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції), яке змінило назву на Тячівський відділ державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Тячівський ВДВС), Головного управління Державної казначейської служби у Закарпатській області та Державної казначейської служби України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», про стягнення безпідставно отриманих коштів та відшкодування майнової шкоди, відповідно до преюдиційних рішень у справах № 307/1764/13-ц та № 307/464/15-ц, ТОВ «Рен-Комерс» на підставі державного акта на право власності на землю серії ЗК № 034612 від 26 вересня 2007 року належала спірна земельна ділянка.

Згідно з витягами з Реєстру прав власності на нерухоме майно за ТОВ «Рен-Комерс» зареєстровано право власності на спірний незавершений будівництвом торговий комплекс 98% готовності та спірну земельну ділянку.

Вказане майно ТОВ «Рен-Комерс» було передано в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Гундою A. M. 05 жовтня 2007 року за реєстровим номером 4224.

27 лютого 2010 року приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Закарпатської області Вімерт В. І. вчинено виконавчий напис, яким звернено стягнення на нерухоме майно - об`єкт незавершеного будівництва готовністю 95 % - торговий комплекс та земельну ділянку. За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна, підлягали задоволенню вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 за кредитними договорами у розмірі 1345835,95 грн.

07 травня 2012 року державним виконавцем Тячівського ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса, складено акт опису й арешту майна та 11 травня 2012 року винесено постанову про призначення ОСОБА_3 експертом у виконавчому провадженні.

14 травня 2012 року експертом Фединою О. В. складено висновок № 11/10, згідно з яким ринкова вартість торгового комплексу готовністю 95 % складає 1131569,00 грн.

За договором від 14 листопада 2012 року Тячівський ВДВС доручив ПП «СП «Юстиція» провести реалізацію зазначеного арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів.

04 січня 2013 року за результатами проведених прилюдних торгів затверджено протокол, за яким переможцем визнано ОСОБА_1 , яка придбала лот за 849000,00 грн.

11 січня 2013 року державним виконавцем Тячівського ВДВС складено акт про проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна, яке належить на праві власності ТОВ «Рен-Комерс», за стартовою ціною 848676,75 грн, продажною ціною 849000,00 грн.

За придбане майно ОСОБА_1 було сплачено грошові кошти у розмірі 849000,00 грн (730 140,00 + 42433,84 + 76426,16 = 849000,00), а саме:

- отримувачу Тячівський ВДВС перераховано 730140,00 грн оплати за лот, згідно з квитанцією від 08 січня 2013 року № ПН666379;

- отримувачу ПП «СП «Юстиція» гарантійний внесок 42433,84 грн, згідно з квитанцією від 03 січня 2013 року № 3336, який залишився як винагорода спеціалізованої організації, а також додаткову суму винагороди спеціалізованій організації за послуги з реалізації майна 76426,16 грн, згідно з квитанцією від 08 січня 2013 року № ПН666386; загальна сума винагороди ПП «СП Юстиція» становить 118860,00 грн, в т. ч. ПДВ 19 810,00 грн.

23 травня 2013 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

28 травня 2013 року за договорами купівлі-продажу ОСОБА_1 продала вказане нерухоме майно ОСОБА_4 , зокрема торговий комплекс готовністю 95 % за 300825,00 грн, а земельну ділянку - за 80963,00 грн.

18 січня 2015 року ОСОБА_4 подарував спірне майно ОСОБА_5 , згідно з договорами дарування.

При цьому, ще у травні 2013 року ТОВ «Рен-Комерс» звернулося із позовом до суду (справа № 307/1764/13-ц), за результатом розгляду якого рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 листопада 2015 року, позов ТОВ «Рен-Комерс» задоволено, висновок експерта про вартість майна від 14 травня 2012 року, протокол проведення прилюдних торгів від 04 січня 2013 року та акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, які стали підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на об`єкт незавершеного будівництва - торговий комплекс та земельну ділянку, визнані недійсними.

Підставою для визнання недійсними указаних прилюдних торгів стало їх проведення за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, із порушенням частини п`ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вирішення спору).

Також рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року в справі № 307/464/15-ц, яке було залишено без змін постановою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі № 307/464/15-ц, в частині задоволення вимог про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, видане 23 травня 2013 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. за № 4501, на об`єкт незавершеного будівництва готовності 95 % - торговий комплекс та земельну ділянку площею; витребування від ОСОБА_5 на користь ТОВ «Рен-Комерс» нежитлову будівлю та земельну ділянку, які до моменту реалізації на прилюдних торгах 04 січня 2013 року належали ТОВ «Рен-Комерс». В решті позовних вимог було відмовлено.

Постанова Верховного суду від 17.04.2019 № 307/464/15-ц мотивована тим, що преюдиційним рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 лютого 2014 року в справі № 307/1764/13 визнано недійсним акт про проведені прилюдні торги з реалізації вказаного майна, який був підставою для видачі ОСОБА_1 свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання вказаного свідоцтва недійсним. Крім того, належне ТОВ «Рен-Комерс» майно вибуло з володіння товариства поза його волею з порушенням норм чинного законодавства та набуте ОСОБА_4 від особи, яка не мала права відчужувати ( ОСОБА_1 ), без відповідних на те правових підстав, а у подальшому подароване ОСОБА_5 , а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині витребування цього майна з чужого незаконного володіння кінцевого набувача ОСОБА_5 на користь ТОВ «Рен-Комерс». При цьому, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними угод щодо відчуження нерухомого майна, вчинених після недійсного правочину.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 177877344 від 19 серпня 2019 року ТОВ «Рен-Комерс» є власником вищевказаного торгового комплексу та земельної ділянки.

Всі зазначені обставини були встановлені при розгляді справи № 307/464/15-ц, № 307/1764/13 та № 307/3192/19, а тому в силу приписів ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 04.11.2020 № 307/3192/19 позовні вимоги - задоволено частково. Вирішено стягнути з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 849000,00 грн відшкодування сплачених коштів за придбане майно, 3% річних за період з 04 січня 2013 року по 24 вересня 2019 року у розмірі 171242,14 грн, інфляційні витрати у розмірі 1218909,30 грн, судовий збір в розмір 9605,00 грн. В інших позовних вимогах - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 15.11.2023 № 307/3192/19 рішення Тячівського районного суду від 04.11.2020 в частині вирішення вимог щодо стягнення з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 849000,00 грн відшкодування сплачених коштів за придбане майно, шляхом їх списання Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень з рахунків з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ), а в разі відсутності у зазначеному державному органі відповідних призначень, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, - залишено без змін. Рішення Тячівського районного суду від 04.11.2020 в частині вирішення вимог щодо стягнення з Тячівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 : 3 % річних - змінити, зменшити розмір стягнених сум, з 171242,14 грн до 98530,52 грн; інфляційних втрат - змінити, зменшити розмір стягнених сум, з 1218909,30 грн до 415651,99 грн. Змінено розподіл судових витрат.

Оскільки, з позивача в рамках справи № 307/3192/19 в порядку повернення отриманого за недійсним правочином було стягнуто 849000,00 грн, які частково в сумі 657126,00 грн були перераховані відповідачу в рамках виконавчого провадження, позивач звернувся до відповідача з заявою-претензією № 4691 від 24.01.2024 про перерахування коштів у сумі 657126,00 грн.

Листом від 20.03.2024 № 27-1-01/3151 банк повідомив про перебування означеного питання на розгляді. Листом від 28.03.2024 № 27-1-01/3547 банк повідомив позивача про відсутність підстав для задоволення його претензії.

29.05.2024 позивач звернувся з заявою-претензією повторно (№ 40344) та просив повернути перераховані кошти у сумі 657126,00 грн.

Листом від 13.06.2024 № 27-1-01/6595 банк повідомив, що уже надав відповідь на претензію, позиція банку не змінилась.

В зв`язку з не задоволенням відповідачем претензій позивача, він звернувся до суду з позовом про стягнення 657126,00 грн на підставі приписів ст. 1212 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідні висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15 та постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, від 07.05.2018 по справі № 921/512/17-г.

Як встановлено судом, відповідач набув грошові кошти у розмірі 657126,00 грн. шляхом їх перерахування позивачем із призначенням платежу: "кредиторська заборгованість по погашенню кредитів за Рен-Комерс" внаслідок реалізації на прилюдних торгах майна, що придбане переможцем торгів ОСОБА_1 (розпорядження № _32478341, 1-52/13 на суму 220000,00 грн, на суму 215000,00 грн та на суму 222126,00 грн (загалом 657126,00 грн)).

Однак, у подальшому рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 листопада 2015 року, позов ТОВ «Рен-Комерс» задоволено, висновок експерта про вартість майна від 14 травня 2012 року, протокол проведення прилюдних торгів від 04 січня 2013 року та акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, які стали підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на об`єкт незавершеного будівництва - торговий комплекс та земельну ділянку, визнані недійсними.

Також рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року в справі № 307/464/15-ц, яке було частково залишено без змін постановою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі № 307/464/15-ц, визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, видане 23 травня 2013 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. за № 4501, на об`єкт незавершеного будівництва готовності 95 % - торговий комплекс та земельну ділянку площею; витребувано від ОСОБА_5 на користь ТОВ «Рен-Комерс» нежитлову будівлю та земельну ділянку, які до моменту реалізації на прилюдних торгах 04 січня 2013 року належали ТОВ «Рен-Комерс».

У зв`язку з визнанням прилюдних торгів недійсними, рішенням Тячівського районного суду від 04.11.2020 № 307/3192/19, яке залишене без змін Постановою Верховного Суду від 15.11.2023, в цій частині стягнуто з Тячівського відділу державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 849000,00 грн, з яких 657126,00 грн - вартість придбаного нерухомого майна на електронних торгах, що визнані недійсними, і були перераховані позивачу.

Таким чином, відповідна правова підстава, а саме прилюдні торги щодо продажу майна на користь відповідача визнані недійсними у судовому порядку.

Водночас, за результатами визнання торгів недійсними всі учасники правовідносин, що здійснювали виконавчі дій в межах виконавчого провадження №, мають бути приведені у стан, який передував проведенню торгів.

З урахуванням визнання прилюдних торгів недійсними, всі учасники правовідносин, які склалися в процесі здійснення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 32478341 мають бути повернуті у стан, який передував проведенню прилюдних торгів.

З огляду на викладене, оскільки правова підстава для утримання відповідачем грошових коштів у розмірі 657126,00 грн відпала в результаті визнання недійсними прилюдних торгів з продажу майна, а рішенням суду стягнуто з позивача вартість майна на користь переможця торгів, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про повернення коштів у розмірі 657126,00 грн як безпідставно утриманих.

Означена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2022 № 910/14177/21 та є релевантною.

Щодо посилань відповідача на винні дії позивача, що стали підставою для визнання недійсними прилюдних торгів, а тому саме позивач має нести відповідальність за свої винні дії.

В межах справи № 307/3192/19 грошові кошти були стягнуті з виконавчої служби на підставі ст. 216 ЦК України, в порядку реституції і повернення сторін правочину у первісний стан (повернення отриманого за недійсним правочином), а не як збитки чи будь-які іншу майнову відповідальність.

В зв`язку з означеним суд не вбачає у відповідача відсутності обов`язку повернути отримані кошти, в порядку ст. 1212 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

При цьому, положення Глави 83 Цивільного кодексу України та статті 1212 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню і в тому випадку коли здійснюється повернення стороні виконаного за недійсним правочином.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача 657126,00 грн, а тому суд вважає необґрунтованими доводи відповідача та відхиляє.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до заявлених позивачем вимог.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Рішенням Тячівського районного суду від 04.11.2020 № 307/3192/19, яке залишене без змін Постановою Верховного Суду від 15.11.2023, в цій частині стягнуто з Тячівського відділу державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 849000,00 грн.

Отже, строк позовної давності за вимогами про стягнення 657126,00 грн почав свій перебіг 16.11.2023, тобто з наступного дня після набрання законної сили рішення суду у справі № 307/3192/19 про стягнення коштів з позивача, та станом на день звернення позивача з даним позовом до суду не сплинув.

Отже, вимоги заявлені позивачем в межах строку позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦК України, а тому підстави для застосування позовної давності щодо вказаних вимоги відсутні.

Означена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2022 № 910/14177/21.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так як позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 7885,51 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачається з платіжної інструкції № 15141 від 18.09.2024 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 9856,89 грн, тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом (7885,51 грн). У зв`язку з означеним позивач має право звернутись до суду з клопотанням про повернення йому надмірно сплаченого судового збору у сумі 1971,38 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2 Стягнути з Акціонерного товариства "Укрсиббанк" (04070, місто Київ, вулиця Андріївська, будинок 2/12, ідентифікаційний код 09807750) на користь Тячівського відділу державної виконавчої служби у Тячівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (90500, Закарпатська обл., Тячівський район, місто Тячів, вулиця Лазівська, будинок 2, ідентифікаційний код 34982020) грошові кошти в сумі 657126 (шістсот п`ятдесят сім тисяч сто двадцять шість) грн 00 коп. та судовий збір у сумі 7885 (сім тисяч вісімсот вісімдесят п`ять) грн 51 коп.

3.Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко