Рішення

від 26.12.2024 по справі 915/273/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року Справа № 915/273/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

при секретарі судового засідання Шараєвої М.В.,

за участю представників учасників справи

від позивача: Валентова К.В.

від відповідача: адвокат Ютовець О.О.

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20, ідентифікаційний код 26565573)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, ідентифікаційний код 00032945)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС (54031, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 128, ідентифікаційний код 30737818)

про: зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

02.03.2021 Миколаївська міська рада звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 1263/02.02.01-21/02.06/14/21 від 26.02.2021 (вх. № 3234/21), в якій просить суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС передати у власність територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради 9068/10000 часток гуртожитку за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 128, а також стягнути судовий збір у сумі 2270,00 грн.

Ухвалою суду від 05.03.2021 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

17.03.2021 до суду від позивача, на виконання вимог ухвали суду від 05.03.2021, надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 4011/21).

Ухвалою суду від 22.03.2021 відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.04.2021 о 10:00.

09.04.2021 від ТОВ НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС до суду надійшла заява № 95 від 08.04.2021 (вх № 5313/21) про застосування строку позовної давності.

09.04.2021 від ТОВ НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС до суду надійшов відзив № 93/1 від 08.04.2021 (вх № 5320/21), в якому відповідач не визнає позовні вимоги, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності; позивачем не зазначено спосіб відшкодування власнику вартості майна гуртожитку та відсутністю в позові способів відшкодування витрат на утримання гуртожитку власникам.

09.04.2021 від ТОВ НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС до суду надійшло клопотання №94 від 08.04.2021 (вх № 5321/21), в якому відповідач просить залучити фізичних осіб співвласників гуртожитку, розташованого по вул. Космонавтів, 128 в м. Миколаєві.

Ухвалою суду від 21.04.2021 відкладено підготовче засідання на 20.05.2021; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Фонд державного майна України; встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання даної ухвали для надання суду доказів надіслання на адресу третьої особи копії позовної заяви разом із додатками до неї; встановлено відповідачу 5-денний строк з дня отримання даної ухвали для надання суду доказів надіслання на адресу третьої особи копії відзиву на позовну заяву; запропоновано третій особі в 15-денний строк з дня отримання позовної заяви подати до суду пояснення щодо позовних вимог, які мають відповідати вимогам ч. 3-7 ст. 165 та ст. 168 ГПК України.

Від відповідача до суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору № 94 від 08.04.2021, в якому товариство просить залучити до участі у даній справі 40 фізичних осіб співвласників гуртожитку, які також разом з відповідачем, як зазначає останній, володіють часткою гуртожитку у розмірі 9068/10000, до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мотивуючи клопотання тим, що прийняте рішення у даній справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов`язки цих співвласників гуртожитку, розташованого по вул. Космонавтів, 128 у м. Миколаєві.

Однак підготовче засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

11.05.2021 від Миколаївської міської ради до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зауважує, що строк позовної давності ним не пропущений, з огляду на те, що в даному випадку має місце триваюче правопорушення, а також твердження відповідача у відзиві необґрунтовані та не підтверджені належними доказами, тому просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.08.2021 підготовче засідання у справі призначено на 31 серпня 2021 року об 11:30.

22.06.2021 від Фонду державного майна України до суду надійшли пояснення щодо позову, в яких третя особа просить суд визнати поважними причини пропуску процесуального строку для надання пояснення та поновити його, прийняти законне та обґрунтоване рішення та розглядати справу за відсутності її представника.

31.08.2021 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

Ухвалою суду від 23.09.2021 призначено підготовче засідання на 12.10.2021 о 10:30.

12.10.2021 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

Ухвалою суду від 29.12.2021 підготовче засідання було призначено на 20.01.2022 об 11:00.

Ухвалою суду від 20.01.2022, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 03 лютого 2022 року о 14:00.

03.02.2022 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжено Указами Президента України.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 № 41 з 26 липня 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області. Господарському суду Одеської області вказано забезпечити розгляд справ (проваджень), які до 25 липня 2022 року включно надійшли на розгляд цього суду відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року № 12/0/9-22.

У зв`язку з вказаним, ухвалою суду від 21.07.2023 призначено підготовче засідання у справі на 08 серпня 2023 року об 11:00.

Ухвалою суду від 08.08.2023, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 28 вересня 2023 року о 10:30.

Ухвалою суду від 16.04.2024 учасників справи було повідомлено, про те, що 25 квітня 2024 року о 12:00 в Господарському суді Миколаївської області відбудеться підготовче засідання.

25.04.2024 від позивача до суду надійшли до суду: 1) клопотання про залишення без розгляду клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності від 28.04.2021; 2) заява про долучення до матеріалів справи Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка № 375885412 від 25.04.2024) щодо спірного об`єкта нерухомого майна.

Підготовче засідання у даній справі, яке було призначено на 25.04.2024 о 12:00, не відбулося, оскільки протягом часу визначеного для проведення судового засідання, зокрема, у період з 11:38 до 12:28 у Миколаївській області тривала повітряна тривога, тому ухвалою суду від 25.04.2024 учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 06 травня 2024 року о 12:00.

Ухвалою суду від 06.05.2024, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 20 травня 2024 року о 14:00.

17.05.2024 через електронний суд від позивача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких останній просив долучити до матеріалів справи копію рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11.04.2005 та додаткового рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18.04.2005 у справі № 2-2173/2005, надані представнику позивача КП ММБТІ листом № 12066/40.01/24-2 від 07.05.2024.

Підготовче засідання у даній справі, яке було призначено на 20 травня 2024 року о 14:00, не відбулося оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення засідання по даній справі, зокрема, у період з 10:37 до 14:57 у Миколаївській області тривала повітряна тривога, тому ухвалою суду від 09.10.2024 підготовче засідання у справі № 915/273/21 призначити на 28 жовтня 2024 року о 13:00.

18.09.2024 до господарського суду надійшов колективний лист від мешканців гуртожитку, в якому висловлено прохання у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 28.10.2024 за наслідками розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС № 94 від 08.04.2021 про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у його задоволенні було відмовлено.

Ухвалою суду від 28.10.2024, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25 листопада 2024 року о 14:00.

14.11.2024 відповідачем по даній справі подано до суду заяву про долучення документів до матеріалів справи розрахунок ідеальних часток будівлі гуртожитку (літ.А-9) за адресою: місто Миколаїв, вулиця Космонавтів № 128, від 21.02.2020 року.

Позивач не погодився із зазначеною заявою відповідача та 19.11.2024 подав суду клопотання про залишення вказаної заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 25.11.2024, занесеною до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено на 23 грудня 2024 року о 14:00.

25.11.2024 через електронний суд відповідач надав суду додаткові пояснення щодо необхідності відмови в позові.

23.12.2024 від позивача до суду надійшла заява, в якій позивач просить суд не враховувати розрахунок ідеальних часток будівлі гуртожитку від 21.02.2020, наданий Товариством з обмеженою відповідальністю НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС, у зв`язку з його неналежністю та недопустимістю та долучити до справи копії документів, що лягли в основу прийняття п.6 рішення Миколаївської міської ради від 29.01.2001 №30/32.

23.12.2024 від позивача до суду надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача, в яких позивач просить суд залишити без розгляду додаткові пояснення відповідача від 25.11.2024, оскільки останній не просив дозволу суду подати такі пояснення, а суд не визнавав їх подання необхідним.

В судове засідання 23.12.2024 з`явились представники сторін, яких суд заслухав.

В судовому засіданні 23.12.2024 було оголошено перерву до 26.12.2024 об 11:00 та повідомлено про це третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Фонд державного майна України ухвалою суду від 24.12.2024.

Від відповідача до суду надійшла заява, сформована в системі Електронний суд № б/н від 25.12.2024 про виклик свідка, яку залишено без розгляду ухвалою суду від 26.12.2024 у зв`язку з пропуском строку для подання відповідної заяви до суду.

26.12.2024 в судове засідання з`явилися представники сторін, яких суд заслухав.

Третя особа свого представника в судове засідання не направила, про час та місце проведення засідання була повідомлена належним чином.

Присутня в судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, в задоволені якого просив відмовити.

Відповідно до змісту статті 240 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), 26.12.2024 за результатами розгляду даної справи, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розгляд справи здійснено поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Рішенням Миколаївської міської ради депутатів трудящий від 28.12.1972 за №1228 прийнятий в експлуатацію 9-ти поверховий гуртожиток по вул. Космонавтів, 128 у м.Миколаєві та переданий на баланс Миколаївського заводу конденсаторів.

Наказом Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 24.02.94р. №260 на базі Миколаївського заводу конденсаторів створено ВАТ Ніконд.

Відповідно до Статуту ВАТ Ніконд, затвердженого зборами учасників від 05.12.1996, зареєстрованого виконкомом Миколаївської міської ради 19.12.1996 ВАТ Ніконд створено шляхом перетворення державного товариства Миколаївський завод конденсаторів у ВАТ відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 №219/93 Про корпоратизацію державних підприємств. Засновником ВАТ виступило Міністерство машинобудівельного військово-промислового комплексу і конверсії України.

В 1996 році ВАТ Ніконд передав гуртожиток зі свого балансу на баланс створеного дочірнього підприємства ДП Водопій, яке обслуговувало житловий фонд.

Згідно з рішенням Правління ВАТ Ніконд від 05.01.1999 №52 та протоколу загальних зборів засновників від 24.01.2000 №1 було створено ТОВ НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС, якому співзасновник ВАТ Ніконд в особі ДП Водопій за актом приймання-передачі передав до статутного фонду гуртожиток літ.А-9 площею 6575,5 кв.м по вул. Космонавтів 128 та житловий будинок по вул. Карла Марскса 21/1 у м.Миколаєві.

Наказом Фонду державного майна від 22.02.99р. №325 підведено підсумки продажу акцій ВАТ Ніконд та прийнято рішення про завершення приватизації ВАТ.

Згідно вказаних документів житловий будинок за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 128 та житловий будинок за адресою: м. Миколаїв, вул. К.Маркса, 22/1 до статутного фонду ВАТ Ніконд не увійшли.

Рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №320 від 26.05.2000р. Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна за юридичними особами не підтверджує права власності ВАТ Ніконд на житловий фонд (гуртожиток).

Вказані обставини були встановлені рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.11.2009 у справі №14/119/08-НР та в силу приписів ст.75 ГПК України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

За зверненням мешканців гуртожитку рішенням Миколаївської міської ради №30/32 від 29.05.2001 дано згоду на прийняття в комунальну власність громади м.Миколаєва гуртожитку та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговує, які знаходяться на балансі ВАТ Ніконд, а в п.13 зазначено міському виконавчому комітету прийняти вищезгадані об`єкти в порядку Закону України Про передачі об`єктів права державної та комунальної власності і Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою КМУ від 06.11.1995 №891.

На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23.06.2001 №468 ТОВ НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС 03 липня 2001 року отримало свідоцтво про право колективної власності на гуртожиток загальною площею 6575,5 кв.м, яке зареєстроване у КП ММБТІ 03.07.2001 за №303.

Згідно з наданими позивачем відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об`єкт нерухомого майна гуртожиток загальною площею 6575,5 кв.м. житловою площею 2965,5 кв.м за адресою м.Миколаїв, вул. Космонавтів, 128 знаходиться у спільній частковій власності та 9068/100 якого належить ТОВ НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС.

ТОВ НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС спірний гуртожиток в комунальну власність громади не передав.

Позивач листом від 27.01.2020 за вих. №428/02.02.01-40/14/20 звернувся до відповідача, в якому просив у 30-ти денний строк з моменту отримання даного листа надати рішення органу управління (уповноваженої особи), визначеного статутом товариства, щодо згоди на передачу у власність територіально громади м.Миколаєва в особі Миколаївської міської ради 9068/10000 часток гуртожитку за адресою м.Миколаїв, вул. Космонавтів, 128.

Відповідач листом від 28.02.2020 за вих. №73 відмовив у наданні такої згоди, зауваживши, що наразі все майно ТОВ НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС перебуває у арешті та частка товариства 9068/10000 не знаходиться у одноособовому користуванні, оскільки окрім товариства цією часткою володіють ще 40 осіб.

У зв`язку з вказаними діями відповідача позивач звернувся до господарського суду з даним позовом, зазначаючи, що спір носить характер суспільно значимого в силу кількості осіб, що вважають свої права на приватизацію житла порушеними.

При прийнятті рішення судом взято до уваги наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, врегульовано Законом України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків всі гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 3 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, що передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченого Законом України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цього Закону.

Згідно ч. 3 ст. 14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням; 2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради; 3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

Примусова передача гуртожитку в комунальну власність здійснюється в судовому порядку за позовом органів місцевого самоврядування в разі відмови власника гуртожитку від його передавання на добровільних (договірних) умовах (п. 4 ст. 5, п. 19 ст. 18 Закону) або за рішенням суду за позовом власника гуртожитку у разі відсутності згоди місцевої ради (пп. б п. 3 ч. 4 ст. 14 Закону).

Відповідно до ст. 3 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.

За змістом частини 1 статі 4-1 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності передача об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Рішення щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад (частина 3 статі 4-1 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності).

У пунктах 2, 3 ч. 1 ст. 5 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків визначено, що передача гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду; прийняття гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальної громади здійснюється за рішенням відповідної місцевої ради (або за рішенням виконавчого органу місцевої ради з наступним затвердженням цією радою).

Отже, положення Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків передбачають, що саме власник гуртожитку приймає рішення про передачу гуртожитку, як об`єкту державної власності у комунальну власність, виразивши таким чином своє волевиявлення.

Статтею 14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків визначені особливості передачі гуртожитків у власність територіальних громад.

Так, відповідно до ч.2 ст.14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків гуртожитки державної форми власності передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону на безкомпенсаційній основі.

Згідно ч. 3 ст. 14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків в редакції, чинній на час пред`явлення позову Запорізькою міською радою, гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:

1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням;

б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду;

2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради;

б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради;

3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються:

а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку;

б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

Таким чином, гуртожитки державної форми власності передаються в комунальну власність виключно на безкомпенсаційній основі, а гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, що має місце у даній справі, на безкомпенсаційній основі може бути передано за згодою власника гуртожитку (за його власним рішенням) або без його згоди за рішенням суду.

Пунктом 4 ч.1 ст.5 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків унормовано, що передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі, - за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування.

Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 18 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, звертаються до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з пунктом 3 частини третьої статті 14 цього Закону.

Аналіз приведених положень ст. 5, 14, 18 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків доводить до висновку, що примусове передавання гуртожитків у комунальну власність здійснюється в судовому порядку за позовом органів місцевого самоврядування в разі відмови власника гуртожитку від його передавання на добровільних (договірних) умовах.

В даному випадку, зі змісту позовної заяви Миколаївської міської ради та покладених у її підставу обставин, фактів та аргументів однозначно слідує, що позовні вимоги полягають у передачі у власність територіальної громади належної Відповідачу частини гуртожитку на безкомпенсаційній основі, як то передбачалося пп. б п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, чинного на час подання позову.

Варто також відзначити, що такий висновок не заперечив Верховний Суд, зазначивши в постанові від 07.12.2021, якою справу № 908/713/20(908/1472/20) передано на новий розгляд, про те, що … Суд також зазначає, що за змістом позовних вимог та як встановлено судами згідно з оскаржуваними судовими рішеннями, правовою підставою для звернення із вимогами до Відповідача стала норма підпункту б пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, відповідно до якої передача гуртожитків у власність територіальних громад здійснюється за рішенням суду на безкомпенсаційній основі за умови, що власник гуртожитку не надав своєї згоди на таку передачу гуртожитку на вимогу відповідного суб`єкта, що діє та представляє інтереси відповідної територіальної громади. (п.7.11 цієї постанови).

Додатково слід відзначити, що позивач в позовній заяві будь-яким чином (прямо чи опосередковано) не веде мову про компенсацію/часткову компенсацію вартості гуртожитку, про спір між сторонами саме з такого приводу не заявлено на вирішення суду, не свідчать про таке й додані до позовної заяви, а також й надалі у справу позивачем документи та матеріали. Натомість, за текстом заяви позивач спирається на законодавчі норми (Закон України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності) щодо безоплатної передачі гуртожитків до комунальної власності. Це відображено за текстом рішення вище.

Судом прийнято до уваги заперечення відповідача, що рішенням Конституційного суду України від 20.10.2021 року (Справа №3-181/2020 (440/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), підпункт б пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків від 4 вересня 2008 року №500-VІ зі змінами. Підпункт б пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків від 4 вересня 2008 року №500-VІ зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

При цьому, судом враховано, що позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом 02.03.2021, тобто до ухвалення Конституційним судом України вказаного рішення та в період, коли відповідна норма Закону діяла, такий спосіб передачі гуртожитків до комунальної власності був передбачений чинним законодавством України, тому правові підстави для відмови в позові з посиланням на вказане рішення КСУ відсутні.

Стосовно твердження відповідача щодо того, що до складу його частки 9068/10000 в спірному гуртожитку входить право власності і інших 40 фізичних осіб, тому відповідач не є одноособовим власником вказаної частки, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 11.04.2005 та додаткового рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 18.04.2005 по справі № 2-2173/2005 за Товариством з обмеженою відповідальністю НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС зареєстровано право спільної часткової власності на 9068/10000 часток гуртожитку за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 128, що і стали предметом спору у справі № 915/273/21.

Відповідач зазначає, що з 2005 року відбувалось відчуження часток гуртожитку, в результаті чого частка 9068/10000, яку просить Позивач передати у власність територіальної громади, вже фактично не перебуває у власності відповідача.

На підтвердження викладеного відповідач надає результати обстеження КП ММБТІ та виконаний БТІ розрахунок станом на 21.02.2020 ідеальних часток будівлі гуртожитку між співвласниками, з якого вбачається, що в гуртожитку (літ.А-9) за адресою: місто Миколаїв, вулиця Космонавтів № 128, частка відповідача складає 6805/10000.

Відповідно до приписів ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Нормами статті 5 вказаного Закону визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 12 цього з Закону визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно з ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

При цьому, приписи глави 26 розділу 1 Книги Третьої ЦК України регламентують, що питання виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності, припинення права особи на частку у спільному майні, а також поділу майна, що є у спільній частковій власності мають бути викладені у відповідному нотаріально посвідченому договорі щодо такого майна або такі дії мабуть бути здійснені на підставі судового рішення.

Згідно ж Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень такі речові права підлягають реєстрації у Державному реєстрі.

При цьому, з наявної в матеріалах справи станом на 25.04.2024 Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 375885412 та рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11.04.2005 у справі № 2-2173/2005р. вбачається, що 9068/10000 часток спірного гуртожитку, які просить позивач передати у власність територіальної громади, зареєстровано саме за відповідачем.

Будь-яких іншим судових рішень чи нотаріально посвідчених договорів щодо визначення (зміни) частки у праві власності відповідача на спірний гуртожиток матеріали справи не містять.

Судом також враховано, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що право власності інших 40 фізичних осіб зареєстровано саме за рахунок зменшення долі відповідача, а не інших співвласників, зазначених в рішенні Ленінського районного суду м.Миколаєва від 11.04.2005 у справі № 2-2173/2005р. При цьому, відповідач як у письмових поясненнях (в т.ч. у відзиві) так і в ході розгляду справи підтвердив, що ним не вживались заходи щодо перереєстрації розміру належної йому частки у спірному гуртожитку.

За таких обставин, твердження відповідача про те, що належна йому частка у спірному гуртожитку складає 6805/10000 не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються наявними у матеріалах справи відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Решта доводів відповідача не спростовують обґрунтованості вимоги позивача щодо необхідності передачі спірного гуртожитку до комунальної власності територіальної громади.

Стосовно посилання відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Спір у справі стосується передачі у комунальну власність приміщень гуртожитку, право власності на які зареєстровано за Відповідачем.

При цьому, невиконання відповідачем визначеного чинним законодавством України обов`язку з такої передачі є триваючим правопорушенням.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 23.11.2018 у справі №489/4756/16-а, триваюче правопорушення це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону. Така позиція щодо застосування норм права також викладена у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17.

Процедура передачі спірного гуртожитку, передбачена Законом України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, не була завершена внаслідок неправомірних дій відповідача, тому такі дії ТОВ Ніконджитбудсервіс є триваючим правопорушенням та позбавляють позивача можливості реалізувати свої права та прийняти спірний гуртожиток до комунальної власності територіальної громади міста.

Враховуючи викладене, твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності судом не приймаються.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Будь-яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов`язання, відповідач у порушення приписів ст. 73, 74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність вказаної у позові основної заборгованості.

Враховуючи вищенаведені норми та обставини справи, оцінивши відповідно до ст. 86 ГПК України надані докази, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд зауважує, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 2270,00 грн судового збору.

Керуючись ст. 129, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС (54031, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 128, ідентифікаційний код 30737818) передати у власність територіальної громади м.Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 20, ідентифікаційний код 26565573) 9068/10000 часток гуртожитку за адресою м.Миколаїв, вул. Космонавтів, 128.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НІКОНДЖИТБУДСЕРВІС (54031, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 128, ідентифікаційний код 30737818) на користь Миколаївської міської ради (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 20, ідентифікаційний код 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 20, ідентифікаційний код 04056612) 2270,00 грн судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 16 січня 2025 року у зв`язку з перебуванням судді Адаховської В.С. у відпустці.

Суддя В.С. Адаховська