Рішення

від 20.01.2025 по справі 917/1971/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2025 Справа № 917/1971/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська бетон", вул. Резервна, 8, м. Київ, 04074

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Шлях", вул. Софіївська, 36-Б, м. Кременчук, Полтавська область, 39600

про стягнення 286 434,58 грн,

Секретар судового засідання Костандян О.В.

Без виклику учасників справи,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковальська бетон" просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Шлях" 286 434,58 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 28.03.2024 року між сторонами Договору поставки №3БВО_2024/03/048, з яких : 250 000,00 грн основного боргу, 22 490,71 грн пені, 8 650,28 грн 10% річних від простроченої суми, 5 293,59 грн інфляційних втрат.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за переданий йому у власність товар.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копію договору поставки бетонних сумішей готових та будівельних розчин №ЗБВО_2024/03/048 від 28.03.2024; копії видаткових накладних №1/11646 від 26.06.2024, №1/11222 від 24.06.2024; копію акту звірки; копію претензії вих. № 122/КБ від 17.07.2024.

Інших заяв по суті спору до суду не надходило.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

13.11.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська бетон" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Шлях" про стягнення 286 434,58 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 28.03.2024 року між сторонами Договору поставки №3БВО_2024/03/048, з яких : 250 000,00 грн основного боргу, 22 490,71 грн пені, 8 650,28 грн 10% річних від простроченої суми, 5 293,59 грн інфляційних втрат.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2024 справу № 917/1971/24 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 18.11.2024 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.

Відповідач був належним чином та завчасно повідомлений про покладені на нього обов`язки та строк їх виконання, про що свідчать матеріали справи (довідки про доставку електронного листа, а.с. 30-31). Крім того, ухвала суду у даній справі була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч.5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони суду не надали.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

28 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковальська бетон" (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СК Шлях" (далі - ТОВ Покупець) укладено договір поставки залізобетонних виробів №ЗБВО_2024/03/048 (далі - Договір, а.с. 8-9).

У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :

- Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупцю на умовах цього Договору, а Покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити залізобетонні вироби, які надалі іменуються "Товар" в асортименті та за цінами, визначеними Сторонами в видаткових накладних (п. 1.1 Договору);

- Товар поставляється Покупцю оплаченими партіями на підставі погоджених Постачальником заявок Покупця, які направляються Постачальнику на електронну пошту, яка зазначена в розділі 10 цього Договору не пізніше ніж за 1 добу до початку поставки (п. 2.1 Договору);

- Покупець здійснює 100% передоплату Товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника протягом 5 (п`яти) днів з дати отримання рахунку (п. 4.3. Договору);

- в разі невчасного внесення Покупцем належної плати за поставлений Товар, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим Договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане. Відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки (п. 5.3. Договору).

На виконання умов Договору позивач у період з 24.05.2024 по 26.06.2024 поставив відповідачу Товар належної кількості, комплектності та якості, на суму 12 637 200,00 грн. Відповідачем частково було сплачено за Товар 12 387 200,00 грн.

В порушення умов Договору відповідач не у повному обсязі та порушенням термінів здійснив оплату отриманого товару.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами проводилась звірка взаєморозрахунків та складено акт, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками сторін (а.с. 13). Згідно даного акту у відповідача перед позивачем станом на 30.06.2024 рахувалася заборгованість у розмірі 2 792 200,00 грн.

За даними позивача станом на 31.10.2024 заборгованість відповідача за отриманий товар складає 250 000,00 грн. Не у повному обсязі сплаченим залишився Товар, отриманий відповідачем за наступними видатковими накладними: № 1/11222 від 24.06.2024 та № 1/11646 від 26.06.2024.

Отже, заборгованість відповідача за отриманий товар за вищезазначеними накладними становить 250 000,00 грн.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 286 434,58 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 28.03.2024 року між сторонами Договору поставки №3БВО_2024/03/048, з яких : 250 000,00 грн основного боргу, 22 490,71 грн пені, 8 650,28 грн 10% річних від простроченої суми, 5 293,59 грн інфляційних втрат.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав зобов`язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором не повністю оплатив отриманий товар у встановлені строки, заборгованість останнього складає 250 000,00 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, що підтверджують факт виконання своїх зобов`язань з оплати отриманого Товару, пред`явлення претензій щодо його якості та кількості, неотримання Товару за вказаними накладними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 250 000,00 грн вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 8 650,28 грн 10% річних від простроченої суми та 5 293,59 грн інфляційних втрат за період з 25.06.2024 по 30.10.2024 (з урахуванням моменту виникнення обов`язку з оплати товару по кожній накладній та проведених відповідачем часткових оплат), нарахованих за несвоєчасну сплату відповідачем отриманого товару.

Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення 10% річних та інфляційних нарахувань, не виявив завищення їх розміру з боку позивача, а тому вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України). Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Пунктом 5.3 Договору визначено, що в разі невчасного внесення Покупцем належної плати за поставлений Товар, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим Договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане. Відповідно до ст.259 Цивільного кодексу України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 22 490,71 грн пені за період з 25.06.2024 по 30.10.2024 (з урахуванням моменту виникнення обов`язку з оплати товару по кожній накладній та проведених відповідачем часткових оплат).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 22 490,71 грн, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.

Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив, вимогу не заперечив.

Згідно з приписами частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 250 000,00 грн основного боргу, 22 490,71 грн пені, 8 650,28 грн 10% річних від простроченої суми та 5 293,59 грн інфляційних втрат, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Пунктом 10 ст. 238 ГПК України визначено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Позивач у позовній заяві (п. 4 прохальної частини) просить суд встановити для органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва з 31.10.2024 нарахування пені на суму основного боргу до виконання рішення в частині стягнення боргу в сумі 250 000,00 грн.

Враховуючи приписи чинного законодавства України, Господарський суд Полтавської області суд не може встановити для органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення по даній справі, проводити нарахування пені на суму основного боргу до виконання рішення іншого суду в іншій справі.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача у розмірі 4 296,52 грн.

Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Шлях" (вул. Софіївська, 36-Б, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 44998832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська бетон" (вул. Резервна, 8, м. Київ, 04074, код ЄДРПОУ 44774074) 250 000,00 грн основного боргу, 22 490,71 грн пені, 8 650,28 грн 10% річних від простроченої суми, 5 293,59 грн інфляційних втрат та 4 296,52 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ із набранням рішенням законної сили.

3. Відмовити у задоволенні клопотання позивача про нарахування пені на суму основного боргу до виконання рішення Господарського суду міста Києва.

4. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 20.01.2025 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик