Рішення

від 08.01.2025 по справі 922/3706/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2025м. ХарківСправа № 922/3706/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Христенко І.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Малого приватного підприємства "Оріль", м.Перещепине до Фізичної особи-підприємця Якименко Тетяни Анатоліївни, м.Харків (адреса: АДРЕСА_1 ) про стягнення 677836,66 грн за участю представників:

позивача Донець С.О. (адвокат, довіреність від 11.09.2023);

відповідача Перепелиця І.І. (адвокат, ордер АХ №1226301 від 12.12.2024).

ВСТАНОВИВ:

18.10.2024 року позивач - Мале приватне підприємство "Оріль" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Якименко Тетяни Анатоліївни про стягнення 677836,66 грн, з яких: безпідставно отримані кошти у сумі 629800 грн; інфляційні втрати - 36008,51 грн; 3% річних - 12028,15грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 року відкрито провадження у справі №922/3706/24 та призначено підготовче засідання на 19.11.2024.

31.10.2024 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№27462) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.11.2024 року задоволено заяву представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою суду від 19.11.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.12.2024 року, яке було відкладено на 24.12.2024 року.

13.12.2024 року представник відповідача надав до суду повідомлення №64447 про надання адвокату доступу до справи (вх.№31345).

24.12.2024 року представник відповідача надав до суду клопотання, в якому просив суд повернутись до стадії підготовчого провадження у справі №922/3706/24 за позовом Малого приватного підприємства «Оріль» до Фізичної особи-підприємця Якименко Тетяни Анатоліївни справа №922/3706/24 про стягнення 677836.66грн, після його закриття для надання часу для подання відзиву на позовну заяву та клопотання і докази, що підтверджують заперечення проти позову (вх.№32260).

Нормами ГПК України не передбачено підстав, за яких є можливим повернення до підготовчого провадження на стадії судового розгляду справи, після закриття підготовчого провадження.

Суд звертає увагу учасників справи на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №204/6085/20, у якій зазначено, що відповідно до практики Верховного Суду, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

В даному випадку судом не було встановлено підстав та обставин для повернення до стадії підготовчого провадження.

Зазначені відповідачем у клопотанні обставини також не є вагомими підставами для повернення до стадії підготовчого провадження, з огляду на те, що відповідач має право подавати пояснення по суті спору на будь якій стадії.

Відповідно до ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Враховуючи викладене, суд не вважає наведені відповідачем обставини для повернення на стадію підготовчого провадження - вагомими, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні клопотання відповідача до повернення до стадії підготовчого провадження.

В судовому засіданні 24.12.2024 року судом було постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження у справі №922/3706/24.

Протокольною ухвалою суду від 24.12.2024 року відкладено судове засідання на 08.01.2025 року.

06.01.2025 року представник відповідача надав до суду клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№135).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.01.2025 року задоволено клопотання представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

07.01.2025 року представник відповідача надав до суду додаткові пояснення по суті (вх.№330), в яких просить суд прийняти до розгляду додаткові пояснення та долучити до матеріалів справи копію договору, копію накладної, копію товарно-транспортної накладної, копію посвідчення про відрядження.

В поясненнях по суті спору відповідач зазначав, що ФОП Якименко Т.А. позов МПП "Оріль", не визнає, оскільки 28.02.2024 року було укладено договір № 2802-1 між ФОП Якименко Тетяною Анатоліївною та МПП "Оріль". Договір був надісланий позивачу на електронну пошту. Відповідач також зазначає, що 28.02.2024 року позивач перерахував на рахунок відповідача 629 800 грн. Згідно товарно-транспорної накладної № 2803-1 від 28.03.2024 року на автомобілі ГАЗ 33021 № НОМЕР_1 , автомобільним перевізником ФОП Чепенко О.В. на адресу замовника- МПП "Оріль" Дніпропетровська область, Новомосковський район, місто Перещепине, вулиця Шевченка,будинок 142, було відправлено вантаж, а саме: двигун DAF та встановлення його на трактор К-700 за ціною 380 000грн; КПП К-700 з капітального ремонту та модернізації за ціною 192 400грн; гідробак К-700 з ремонту за ціною 8 300грн; комплект встановлення повітряної системи трактору за ціною 19 600 грн; комплект вихлопної системи трактору за ціною 14 300 грн; встановлення насос-дозатору за ціною 15200 грн, всього на суму 629600 грн. За твердженнями відповідача, при передачі зазначеного вантажу було передано підписаний відповідачем договір та накладну №4 від 28.03.2024 року та товарно-транспортну накладну № 2803-1 від 28.03.2024року. 05.04.2024року Тімофєєв Олег Васильович ( слюсар з механоскладальних робіт ФОП Якименко Т.А.), та Чоломбитько Віктор Іванович (слюсар з механоскладальних робіт ФОП Якименко Т.А.) прибули у відрядження до МПП Оріль за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, м.Перещепине, вул.Шевченка, б.142, для виконання договору від 28.02.2024 року №2802-1 між ФОП Якименко Тетяною Анатоліївною та МПП "Оріль" по виконанню вишезазначених робіт. Такі обставини на думку відповідача, свідчать про повне виконання умов договору, що є підставою для відмови в позові.

Судом в судовому засіданні 08.01.2025 року на підставі ч. 5 ст. 233, ч. 2 ст. 207 ГПК України було проголошено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про прийняття до розгляду та долучення до матеріалів справи додаткових пояснень та залишено без розгляду клопотання відповідача в частині долучення документів в якості доказів, які надані разом с поясненнями.

Представник позивача в судовому засіданні 08.01.2025 року позовні вимоги підтримував у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Також зазначав, що відповідач поставив двигун, але не той, що був зазначений в договорі, у зв`язку з чим, позивач не прийняв товар (двигун), заміни двигуна відповідач не здійснив, повідомляв позивача, що не може відремонтувати та зобов`язувався повернути кошти.

Представник відповідача в судовому засіданні 08.01.2025 року проти позову заперечував, з підстав, викладених в письмових поясненнях. Також зазначав, що умови договору виконані, але письмових доказів на підтвердження виконання умов договору не має. Також, в свої поясненнях в судовому засіданні заперечував проти позову, з підстав застосування ст.1212 ЦК України, оскільки між сторонами було укладено договір, позивачу було направлено договір разом з рахунком на оплату на електронну пошту, оригінал договору підписаний відповідачем було надано позивачу при передачі товару разом з накладною №4 від 28.03.2024 року та товарно-транспортну накладну № 2803-1 від 28.03.2024 року. Крім того, відповідач заперечував щодо нарахування штрафних санкцій, оскільки не отримував вимоги позивача про повернення коштів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

За твердженнями позивача, протягом лютого 2024 року МПП " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (Позивач) та ФОП Якименко Т.А. (Відповідач) вели перемовини щодо можливості отримання Позивачем послуг щодо ремонту сільського-господарської техніки Позивача.

Як зазначає Мале приватне підприємство "Оріль" (позивач), 28.02.2024 на його адресу (електронну пошту) від Фізичної особи-підприємця Якименко Тетяни Анатоліївни (відповідач) надійшла пропозиція, оформлена у вигляді непідписаних рахунку на оплату № 16 від 28.02.20244 та проекту договору № 2802-1 від 28.02.2024 щодо поставки запчастин та ремонту трактору К-700, що належить відповідачу. Загальна вартість робіт за домовленістю сторін склала 629 800,00грн. Умови оплати - 100% передоплата.

28.02.2024 позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 629800,00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 571, призначенням платежу в якій зазначено "оплата за ремонт, згідно рахунку № 16 від 28.02.2024, згідно договору № 2802-1 від 28.02.2024".

Відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання. Позивач був вимушений звернутись до суду з позовом про стягнення суми боргу в порядку ч.3 ст.612 ЦК України, внаслідок прострочення Відповідачем виконання зобов`язання, яке втратило інтерес для МПП «Оріль», через що Позивач вимагав повернення сплачених коштів передплати.

30.08.2024 року Господарським судом Харківської області прийнято рішення у справі № 922/2274/24, яким відмовлено позивачу в задоволенні позову: «суд дійшов висновку, що перерахування відповідачу 629800,00 грн за платіжною інструкцією №571 від 28.02.2024 відбулося позивачем за відсутності правових підстав для такої оплати, у зв`язку з чим спірна сума грошових коштів може вважатися такою, що була набута відповідачем безпідставно, але не в якості попередньої оплати за договором, як зазначає позивач. Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність існування між сторонами договірних правовідносин, що є обов`язковою підставою для можливості стягнення передплати за договором».

Окрім того, в рішенні зазначалось, що відповідач взяті на себе зобов`язання по поставці запчастин та ремонту трактора не виконав, у зв`язку з чим 28.05.2024 позивач направив на адресу відповідача заяву, відповідно до якої через втрату інтересу для позивача відмовився від робіт та вимагав повернути сплачені ним грошові кошти в розмірі 629 800,00 грн. Рішення суду набрало законної сили.

Згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням вищенаведеного рішення суду, позивач скористався своїм правом на обрання належного способу захисту свого порушеного права та звернувся до суду з даним позовом.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджував, що договір є укладеним, умови договору виконані, але письмових доказів на підтвердження виконання умов договору не має. Також, в свої поясненнях в судовому засіданні заперечував проти позову, з підстав застосування ст.1212 ЦК України, оскільки між сторонами було укладено договір, позивачу було направлено договір разом з рахунком на оплату на електронну пошту, оригінал договору підписаний відповідачем було надано позивачу при передачі товару разом з накладною №4 від 28.03.2024 року та товарно-транспортну накладну № 2803-1 від 28.03.2024 року. Додатково зазначав, що вимогу відповідач про повернення коштів від 28.05.2024 року ФОП Якименко Т.А. не отримувала, оскільки перебуває за кордоном.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Позивач ґрунтує свої вимоги на статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Суд не погоджується з доводами позивача, з огляду на таке.

Як стверджується позивачем та відповідачем, 28.02.2024 року на адресу позивача від відповідача надійшла пропозиція, оформлена у вигляді непідписаних рахунку на оплату № 16 від 28.02.20244 та проекту договору № 2802-1 від 28.02.2024 щодо поставки запчастин та ремонту трактору К-700.

28.02.2024 року позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 629800,00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 571, призначенням платежу в якій зазначено "оплата за ремонт, згідно рахунку №16 від 28.02.2024, згідно договору № 2802-1 від 28.02.2024".

Отже сторонами у спрощений спосіб - шляхом виставлення рахунку на оплату за товар та платіжної інструкції про оплату товару, укладено договір поставки.

Зважаючи на призначення платежу, яке вказав позивач у платіжному дорученні, можна дійти висновку про те, що грошові кошти були перераховані ним саме на виконання договору.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач звертався до відповідача про повернення грошових коштів як таких, що були перераховані помилково, без достатньої правової підстави.

Натомість рішенням Господарського суду Харківської області від 30.08.2024 року у справі №922/2274/24 було встановлено, що 28.05.2024 позивач направив на адресу відповідача заяву, відповідно до якої через втрату інтересу для позивача відмовився від робіт та вимагав повернути сплачені ним грошові кошти в розмірі 629800,00грн. Рішення суду набрало законної сили.

Згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Відповідно у позивача відсутні підстави вимагати повернення грошових коштів за статтею 1212 ЦК України.

У контексті наведеного, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 року у справі №917/1739/17).

У постановах від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову).

У ч.1 ст.174 ГК України закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 2 статті 184 ГК України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Статтею 638 ЦК України та частиною 2 статті 180 ГК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вже зазначалось судом раніше в тексті рішення, 28.02.2024 року на адресу позивача від відповідача надійшла пропозиція, оформлена у вигляді непідписаних рахунку на оплату № 16 від 28.02.20244 та проекту договору № 2802-1 від 28.02.2024 щодо поставки запчастин та ремонту трактору К-700. 28.02.2024 року позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 629800,00грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 571, призначенням платежу в якій зазначено "оплата за ремонт, згідно рахунку № 16 від 28.02.2024, згідно договору № 2802-1 від 28.02.2024".

Дана обставина не заперечується ані позивачем, ані відповідачем.

Отже між ФОП Якименко Т.А. та МПП "Оріль" укладено договір у спрощений спосіб (в усній формі).

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615, ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання виконав та 28.02.2024 року перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 629800,00грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 571 від 28.02.2024, проте відповідач товар не поставив.

Отже позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, здійснивши повну оплату товару відповідачу, що підтверджується платіжною інструкцією №571 від 28.02.2024 року.

На даний час доказів повернення відповідачем суми попередньої оплати чи поставки товару до суду не надано.

Якщо строк виконання зобов`язання не встановлений договором, то цей строк визначається відповідно до статті 530 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже строк повернення коштів в такому випадку відраховується з пред`явлення вимоги.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.08.2024 року у справі №922/2274/24 було встановлено, що 28.05.2024 позивач направив на адресу відповідача заяву, відповідно до якої через втрату інтересу для позивача відмовився від робіт та вимагав повернути сплачені ним грошові кошти в розмірі 629800,00 грн. Рішення суду набрало законної сили.

Згідно з ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач відповіді на претензію не надав, передоплату не повернув.

Отже строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором є таким, що настав 05.06.2024 року.

На даний час доказів постачання товару чи повернення суми попередньої оплати відповідачем до суду не надано.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати у розмірі 629800,00 грн підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних.

Крім суми боргу, позивачем заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.

Факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань щодо повернення попередньої оплати підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Зазначене дає позивачу правові підстави для нарахування 3% річних та інфляційних на прострочену заборгованість.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано 3% річних з 29.02.2024 по 18.10.2024 та інфляційні з березня по вересень 2024 на суму не повернутої попередньої оплати.

Щодо строку виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення передплати та відповідно початку прострочення грошового зобов`язання суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено, сторонами у спрощений спосіб було укладено договір поставки шляхом виставлення рахунку на оплату за товар та платіжної інструкції про оплату товару.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.08.2024 року у справі №922/2274/24 було встановлено, що 28.05.2024 позивач направив на адресу відповідача заяву, відповідно до якої через втрату інтересу для позивача відмовився від робіт та вимагав повернути сплачені ним грошові кошти в розмірі 629800,00грн. Рішення суду набрало законної сили.

Отже строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором є таким, що настав 05.06.2024 року.

Таким чином, з 05.06.2024 року у відповідача виник обов`язок повернути передплату, відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України.

Позивач в позовній заяві зазначає про нарахування 3% річних з 29.02.2024 по 18.10.2024 та інфляційні з березня по вересень 2024 року, а саме, з наступного дня після здійснення оплати за товар.

Отже позивачем невірно визначені періоди початку нарахування інфляційних та 3% річних.

Судом зроблено перерахунок 3% річних, починаючи з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане (з 05.06.2024 по 18.10.2024).

Таким чином, здійснивши перерахунок 3% річних відповідно до норм законодавства, з урахуванням вірного періоду прострочення, суд встановив, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 7020,72 грн 3% річних.

В частині стягнення 5007,43 грн 3% річних слід відмовити, у зв`язку з невірним розрахунком.

Судом зроблено перерахунок інфляційних, починаючи з місяця, у який зобов`язання мало бути виконане (з червня 2024 по вересень 2024).

Таким чином, здійснивши перерахунок інфляційних, суд встановив, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 27430,30 інфляційних.

В частині стягнення 8578,21 грн інфляційних слід відмовити, у зв`язку з невірним розрахунком.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог, які підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем, але, у зв`язку з невірним розрахунком інфляційних та 3% річних, позов підлягає частковому задоволенню.

В частині стягнення 5007,43 грн 3% річних та 8578,21 грн інфляційних суд відмовляє, у зв`язку з невірними розрахунками.

Щодо судових витрат.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір в розмірі 7971,01 грн покладається на відповідача, з вини якого виник спір, решта судового збору покладається на позивача, у зв`язку з частковою відмовою в позові.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача 67784,00 грн витрат на правничу допомогу.

Як передбачено чч.1,2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В якості доказів понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду:

- договір про надання правової допомоги №17/10-2024 від 17.10.2024 року;

- акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) (проміжний) від 18.10.2024 року;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1177 від 07.10.2003 року;

- довіреність від 11.09.2023 року.

Отже позивачем за зустрічним позовом згідно з вимогами статті 74 ГПК України надано докази на обґрунтування понесених витрат.

Судом встановлено, що 17.10.2024 року між позивачем та адвокатським бюро "Донець С.О." в особі адвоката Донця Сергія Олександровича було укладено Договір про надання правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених Договором.

Правнича допомога, обумовлена Договором, надавалась Донцем Сергієм Олександровичем, який є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №1177 від 07.10.2003 року, а тому має право надавати правничу допомогу позивачу.

Позивач просить стягнути з відповідача 67784,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, на підставі вищезазначених документів.

Відповідно до п.4.1. Договору за надання послуг щодо виконання предмету договору, та у разі досягнення адвокатським бюро позитивного результату п справі, як то:

повне або часткове задоволення позовних вимог клієнта до ФОП Якименко Т.А.;

відмова клієнта від заявлених позовних вимог або залишення позову без розгляду;

укладання сторонами мирової угоди по справі.

Клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро гонорар успіху у розмірі 10% від суми, щодо якої для клієнта прийнято позитивне рішення судом, на протязі п`яти банківських днів з моменту набрання законної сили рішення суду по справі, яким остаточно закінчено (закрито) розгляд справи.

На виконання умов договору між сторонами підписано Акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) (проміжний) від 18.10.2024 року по договору №17/10-2024 від 17.10.2024 про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокатське об`єднання надало, а МПП "Оріль" прийняло наступні послуги:

- аналіз фактичних обставин справи, формування доказів;

- надання усних/письмових юридичних консультацій, аналіз судової практики;

- складання, оформлення і надсилання (подання) позовної заяви.

Відповідно до правової позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що викладена у додатковій постанові від 21.01.2020 року по справі №904/1038/19 за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.

Вибір форми та суб`єкта такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до чч.1,2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та в надання інших видів правової допомоги клієнту.

Судова практика свідчить, що українські суди, здійснюючи розподіл витрат на послуги адвоката, керуються практикою Європейського суду з прав людини. У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015, "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009, "Двойних проти України" від 12.10.2006, "Меріт проти України" від 30.03.2004, "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Згідно з ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони. Так, у ч. 3 ст. 126 та ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов`язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.

Разом з тим, процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі № 910/2053/20.

Оцінюючи доводи сторін, суд відзначає таке.

Згідно з ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 у справі №910/20792/20 зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 Цивільного кодексу України.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч.1 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

З урахуванням наведеного, суд констатує, що в даному випадку в п.4.1. договору про надання правової допомоги від 17.10.2024 сума гонорару адвоката була встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, 10%, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

При цьому, відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічний за змістом правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/17343/20 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у cправі № 911/2652/17 (911/3581/20).

Частиною 5 ст.129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес,

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо,

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020: "Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони".

Втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому в статті 43 Конституції (Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду).

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст.126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 по справі №922/1964/21 та об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 по справі №922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.

Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Разом з тим, згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Виходячи з наведеного суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу у сумі 67784,00 грн не є співмірним з предметом позову у даній справі, а отже стягнення з ФОП Якименко Т.А. судових витрат на правничу допомогу у розмірі 67784,00грн є необґрунтованим.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищезазначене, у вирішенні питання щодо витрат позивача на правничу допомогу, за відсутності заперечень відповідача щодо зменшення суми таких витрат, суд, керуючись правилами, встановленими у частині п`ятій статті 129 ГПК України, дійшов висновку не покладати всі витрати позивача на правничу допомогу в заявленій сумі.

Зокрема, суд враховує, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності.

Наявні матеріали позову для кваліфікованого юриста не потребують багато часу для їх дослідження.

Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Розгляд справи за цим позовом не потребував тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики.

Представником позивача не надавалось жодних пояснень (заяв чи клопотань, відповіді на відзив, тощо), окрім позовної заяви.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" Європейський суд з прав людини у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

З огляду на зазначене, стягнення повної вартості послуг, заявлених представником позивача, на загальну суму 67784,00 грн, не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені позивачем (справедлива сатисфакція).

У вирішенні спірного питання чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема, суб`єктний склад, характер спірних правовідносин, висновки Верховного Суду щодо застосування положень частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України та критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).

Отже у даному випадку, за відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд керуючись, зокрема, такими критеріями як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення.

На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають лише частковому покладенню на відповідача.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2)у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведене, керуючись критеріями, що визначені ч.4 ст.129 ГПК України, виходячи із загальних засад судочинства - справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з урахуванням часткової відмови в позові, судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, дослідивши заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а також надані ним документи, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Якименко Тетяни Анатоліївни (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Малого приватного підприємства "Оріль" (адреса: 51220, Дніпропетровська область, Новомосковський район, м. Перещепине, вул.Шевченка, 142; код ЄДРПОУ 13435283) 664251,02 грн., з яких: 629800,00 грн - передплата; 27430,30 грн - інфляційні втрати; 7020,72 грн - 3% річних, а також 7971,01 грн судового збору та 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "20" січня 2024 р.

СуддяК.В. Аріт