Постанова

від 16.01.2025 по справі 920/604/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 920/604/23(920/1130/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Білоус В.В., Огороднік К.М.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання": не з`явився,

АТ "Перший український міжнародний банк": Одринський К.А., Єлісеєв Є.В.,

Арбітражного керуючого Ткаченка Д.В.: не з`явився,

АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання": не з`явився,

АО "Група правової допомоги": Танчик О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Адвокатського об`єднання "Група правової допомоги"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 (колегія суддів у складі: Доманська М.Л. - головуючий, Пантелієнко В.О., Поліщук В.Ю.)

та рішення Господарського суду Сумської області від 05.03.2024 (суддя Яковенко В.В.)

у справі №920/604/23(920/1130/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання"

до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Арбітражного керуючого Ткаченка Дениса Володимировича; 2) Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання"

про визнання недійсними додаткових угод,

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Адвокатського об`єднання "Група правової допомоги"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання"; 2) Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

про визнання недійсними додаткових угод

в межах справи №920/604/23

за заявою Головного управління ДПС у Сумській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи та стислий зміст позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 13.07.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" (далі - Боржник), введено щодо нього процедуру розпорядження майном боржника.

2. 28.09.2023 Боржник звернувся до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (далі - Банк) про визнання недійсними: додаткової угоди №38 від 30.04.2020 до договору поруки №10-723 від 16.03.2011, укладеної між Банком і Боржником; та додаткової угоди №20 від 30.04.2020 до договору поруки №10-253 від 07.12.2012, укладеної між Банком і Боржником.

3. Позов мотивовано тим, що шляхом підписання спірних додаткових угод Банк і Боржник фактично уклали нові договору поруки, які є фраудаторними, оскільки укладені із заінтересованою особою без спрямування на настання реальних наслідків поруки, позаяк на момент їх укладення строк основних зобов`язань за основними кредитними договорами закінчився. Боржник вважає, що укладення спірних додаткових угод спрямовано на зменшення обсягу майна боржника та уникнення сплати боргу перед іншими кредиторами, перед якими вже була наявна значна сума заборгованості.

4. За доводами Боржника, станом на 30.04.2020 у нього була наявна заборгованість перед кредиторами: заборгованість з податків, зборів та обов`язкових платежів у сумі 247276306,47 грн; рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2020, яке набрало законної сили 26.01.2021, стягнуто з Боржника податковий борг на загальну суму 20842874,39 грн; заборгованість перед кредитором АО "ГПД" у сумі 1098802,18 грн. А згідно з відомостями звіту про фінансові результати за 2019 рік Боржник поніс збитки у розмірі 83833000 грн.

5. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 02.10.2023 матеріали зазначеної позовної заяви передано на розгляд у межах справи №920/604/23 про банкрутство Позивача.

6. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 05.10.2023 визнано грошові вимоги Адвокатського об`єднання "Група правової допомоги" (далі - АО "ГПД") до Боржника в сумі 955072,51 грн боргу та 5368,00 грн судового збору.

7. 01.11.2023 АО "ГПД" звернулося до господарського суду з позовною заявою як третя особа з самостійними вимогами щодо предмету спору про визнання недійсною додаткової угоди №38 від 30.04.2020 до договору поруки №10-723 від 16.03.2011; та додаткової угоди №20 від 30.04.2020 до договору поруки №10-253 від 07.12.2012.

8. Позов АО "ГПД" мотивовано тим, що оспорення відповідних фраудаторних додаткових угод направлено на захист його порушених прав та інтересів як кредитора у справі про банкрутство.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

9. Акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" (далі - АТ "Сумське НВО", позичальник) та Банк уклали кредитний договір №7.5-60 від 31.03.2008, за яким Банк надав позичальнику кредит у розмірі 22000000,00 доларів США, а позичальник зобов`язався прийняти кредит та використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені договором.

10. Додатковою угодою №35 від 30.11.2016 до кредитного договору №7.5-60 розділ "Терміни" кредитного договору доповнено терміном "період користування кредитом".

11. Додатковою угодою №38 від 04.09.2017 до кредитного договору №7.5-60 зазначений термін викладено у такій редакції: "період користування кредитом" - проміжок часу, який складає 362 календарні дні, крім першого, другого та четвертого періодів користування кредитом; для першого періоду користування кредитом - період з дати укладення додаткової угоди №35 до кредитного договору №7.5-60 по 04.12.2017; для другого періоду користування кредитом - період з дати 05.12.2017 по 29.03.2018; для третього періоду користування кредитом - період з дати 30.03.2018 по 26.03.2019; для четвертого періоду користування кредитом - період з дати 27.03.2019 по 01.11.2019.

12. Додатковою угодою №38 від 04.09.2017 до кредитного договору №7.5-60 внесено зміни до підпункту 6.1.1 кредитного договору, яким визначено графік погашення кредиту та передбачено, що перший період користування кредитом підлягає поверненню не пізніше 04.12.2017.

13. Пунктом 6.1.2 кредитного договору №7.5-60 (в редакції додаткової угоди №35 від 30.11.2016) передбачено, що протягом строку дії кожного поточного періоду користування кредитом Банк розглядає питання щодо продовження кредитування на наступний період користування кредитом на діючих умовах кредитного договору. При прийнятті рішення про продовження кредитування на діючих умовах Банк направляє відповідне письмове повідомлення не менше ніж за 45 календарних днів до дати закінчення дії відповідного періоду користування кредитом позичальнику та поручителям / майновим поручителям. Сторони дійшли згоди, що отримання такого повідомлення є достатньою підставою для продовження кредитування та не потребує укладання будь-яких додаткових угод до кредитного договору.

14. Банк не направляв позичальнику повідомлення про продовження кредитування на другий період користування кредитом, тому період користування кредитом відповідно до пунктів 6.1.1, 6.1.2 кредитного договору №7.5-60 закінчився 04.12.2017.

15. 16.03.2011 Банк і Боржник (поручитель) уклали договір поруки №10-723, згідно з пунктом 1.1 якого Боржник поручився перед Банком за виконання АТ "Сумське НВО" зобов`язань за кредитним договором №7.5-60.

16. 30.04.2020 Банк і Боржник уклали додаткову угоду №38 до договору поруки №10-723, за умовами якої текст договору поруки №10-723 викладено в новій редакції.

17. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору поруки №10-723 (в редакції додаткової угоди №38) поручитель відповідає перед банком за виконання зобов`язань в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитора тощо. У разі порушення боржником зобов`язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право банку вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо.

18. У разі порушення зобов`язання боржником (у тому числі невиконання та / або неналежного виконання боржником зобов`язання у строки, визначені договором(ами), з якого(их) випливає зобов`язання), поручитель зобов`язаний в перший день порушення боржником зобов`язання (або певної його частини) виконати таке зобов`язання (або певну його частину) незалежно від факту направлення йому кредитором відповідної вимоги. При цьому кредитор не зобов`язаний підтверджувати будь-яким чином факт порушення зобов`язання боржником. Порушення зобов`язання боржником буде достатньою для поручителя підставою виконати порушене зобов`язання (або певну його частину) без будь-яких застережень, умов чи вимог до кредитора про надання відповідної інформації чи документів (пункт 3.1 договору поруки №10-723).

19. У разі порушення поручителем строків виконання зобов`язань за цим договором, кредитор має право вимагати, а поручитель за вимогою кредитора зобов`язаний у строк не пізніше семи календарних днів з дати відправлення кредитором відповідного повідомлення-вимоги сплатити на користь кредитора пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен календарний день прострочення. Розрахунок пені здійснюється на суму простроченого виконанням платежу за весь час прострочення (пункт 3.3 договору поруки №10-723).

20. Порука за цим договором припиняється у разі виконання зобов`язання в повному обсязі або якщо протягом п`яти років з дня настання строку (терміну) виконання зобов`язання, зазначеного в пункті 2.1 цього договору, кредитор не пред`явить позову до поручителя та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (пункт 6.1 договору поруки №10-723).

21. Крім того, АТ "Сумське НВО" (позичальник) та Банк уклали кредитний договір №04-248 від 07.12.2012, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 10000000,00 доларів США, а позичальник зобов`язався прийняти кредит та використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені кредитним договором.

22. Додатковою угодою №22 від 30.11.2016 до кредитного договору №04-248 розділ "Терміни" кредитного договору доповнено терміном "період користування кредитом".

23. Додатковою угодою №25 від 04.09.2017 до кредитного договору №04-248 зазначений термін викладено у такій редакції: "період користування кредитом" - проміжок часу, який складає 362 календарні дні, крім першого, другого та четвертого періодів користування кредитом; для першого періоду користування кредитом - період з дати укладення додаткової угоди №35 до кредитного договору №04-248 по 04.12.2017; для другого періоду користування кредитом - період з дати 05.12.2017 по 29.03.2018; для третього періоду користування кредитом - період з дати 30.03.2018 по 26.03.2019; для четвертого періоду користування кредитом - період з дати 27.03.2019 по 01.11.2019.

24. Додатковою угодою №25 від 04.09.2017 до кредитного договору №04-248 внесено зміни до підпункту 6.1.1 кредитного договору, яким визначено графік погашення кредиту та передбачено, що перший період користування кредитом підлягає поверненню не пізніше 04.12.2017.

25. Пунктом 6.1.2 кредитного договору №04-248 (в редакції додаткової угоди №22 від 30.11.2016) передбачено, що протягом строку дії кожного поточного періоду користування кредитом Банк розглядає питання щодо продовження кредитування на наступний період користування кредитом на діючих умовах кредитного договору. При прийнятті рішення про продовження кредитування на діючих умовах Банк направляє відповідне письмове повідомлення не менше ніж за 45 календарних днів до дати закінчення дії відповідного періоду користування кредитом позичальнику та поручителям / майновим поручителям. Сторони дійшли згоди, що отримання такого повідомлення є достатньою підставою для продовження кредитування та не потребує укладання будь-яких додаткових угод до кредитного договору.

26. Банк не направляв позичальнику повідомлення про продовження кредитування на другий період користування кредитом, тому період користування кредитом відповідно до пунктів 6.1.1, 6.1.2 кредитного договору №04-248 закінчився 04.12.2017.

27. 07.12.2012 Банк і Боржник (поручитель) уклали договір поруки №10-253, згідно з пунктом 1.1 якого Боржник поручився перед Банком за виконання АТ "Сумське НВО" зобов`язань за кредитним договором №04-248.

28. 30.04.2020 Банк і Боржник уклали додаткову угоду №20 до договору поруки №10-253, за умовами якої текст договору поруки №10-253 викладено в новій редакції.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

29. Рішенням Господарського суду Сумської області від 05.03.20204, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024, у задоволенні позовів Боржника та АО "ГПД" відмовлено.

30. Судові рішення мотивовані відсутністю підстав для висновку про будь-яке зловживання правом на укладення додаткових угод до договорів поруки, оскільки взяття на себе боржником обов`язків поручителя за зобов`язаннями АТ "Сумське НВО" не означало, що майнові зобов`язання перед кредитором виникнуть, а також було здійснено боржником за відсутності встановлених судом зобов`язань перед кредиторами. На момент укладення оспорюваних додаткових угод до договорів поруки Боржник здійснював господарську діяльність, доказів неплатоспроможності станом на дату укладення додаткових угод не надано. Посилання на пов`язаність Боржника і АТ "Сумське НВО" навпаки свідчить про реальність і ділову мету оспорюваних правочинів.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

31. АО "ГПД" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду в частині відмови в задоволенні позову АО "ГПД", ухвалити нове рішення про задоволення зазначеного позову.

32. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

33. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункту 6 статті 3, частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про недійсність оспорюваний договорів поруки (фраудаторних правочинів) через неврахування висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: від 19.01.2023 у справі №925/1248/21(925/111/22) щодо ознак зловживання правом при укладенні правочину; від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 та від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19) щодо визначення критеріїв фраудаторності правочину; від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 03.11.2022 у справі №908/2076/20(908/2683/23) щодо необхідності ставити під сумнів правочин у частині його добросовісності та наявності ознак фраудаторності, який вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором; від 12.10.2021 у справі №905/2382/18, від 04.10.2023 у справі №910/15232/20 (910/18162/21), від 25.10.2023 у справі №910/20146/20 (910/9531/22), від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 щодо фраудаторності правочинів - договорів поруки.

34. Скаржник наголошує, що станом на дату укладення спірних правочинів строк виконання забезпечених зобов`язань щодо повернення кредиту був порушений майже на два з половиною року, про що не могло бути невідомо керівнику Боржника. При цьому договори поруки були укладені Боржником без надання АТ "Сумське НВО" жодного зустрічного забезпечення та без економічного обґрунтування прийняття Боржником додаткових майнових зобов`язань, попри наявність у Боржника значної кредиторської заборгованості.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

35. Арбітражний керуючий Ткаченко Денис Володимирович подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

36. Арбітражний керуючий зазначає про відсутність у Боржника права на оскарження вчинених правочинів у межах справи про банкрутство, адже ініціювання процесу оскарження угод є виключним правом та повноваженнями розпорядника майна та / або кредиторів.

37. Арбітражний керуючий посилається на те, що Боржник уже звертався із заявами про визнання недійсними спірних у цій справі договорів та визнання поруки припиненою, які залишено без задоволення.

38. Арбітражний керуючий наголошує на відсутності законних і обґрунтованих підстав для визнання спірних додаткових угод недійсними з огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину та недоведення скаржником порушення його прав внаслідок вчинення спірних правочинів.

39. Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити провадження за касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України в разі встановлення достатніх правових підстав, а також залишити без задоволення скаргу.

40. Банк зазначає про помилкове розуміння скаржником умов укладених договорів поруки та додаткових угод до них, яке не може бути підставою для скасування законного та правильного по суті рішення.

41. На думку Банка, твердження скаржника про недослідження господарськими судами першої та апеляційної інстанцій наданих доказів є необґрунтованим і безпідставним припущенням, спробою уникнути відповідальності Боржника за невиконання своїх зобов`язань поруки чи намаганням зменшити обсяг та розмір грошових зобов`язань у межах справи про банкрутство з метою перерозподілу кількості голосів кредиторів на свою користь.

42. Банк переконаний, що в цьому випадку відсутні підстави для висновку про будь-яке зловживання правом на укладення додаткових угод до договорів поруки, оскільки взяття на себе Боржником обов`язків фінансового поручителя за зобов`язаннями АТ "Сумське НВО" не означало, що майнові зобов`язання перед кредитором виникнуть, а також було здійснено Боржником за відсутності встановлених судом зобов`язань перед кредиторами. Спірні правочини не містять ознак того, що вони були укладені з метою, яка є очевидно неправомірною та недобросовісною, тому не є фраудаторними.

43. Банк заперечує проти посилання скаржника на правові висновки, викладені в перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, оскільки правовідносини в них не є тотожними (подібними) до правовідносин між сторонами в цій справі.

Позиція Верховного Суду

44. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

45. Верховний Суд враховує, що АО "ГПД", звертаючись із касаційною скаргою, та інші учасники справи не оскаржили судові рішення господарських судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позову Боржника, у зв`язку з чим не підлягають прийняттю до уваги викладені у відзивах на касаційну скаргу доводи, які стосуються вирішення спору саме за вказаним позовом, зокрема щодо відсутності у Боржника права на оскарження вчинених правочинів у межах справи про банкрутство, звернення його для захисту своїх прав з іншими позовами тощо.

46. Предметом касаційного перегляду у цій справі є судові рішення в частині розгляду позову АО "ГПД", що є кредитором Боржника, (як третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предметом спору) про визнання недійсними додаткових угод до договорів поруки як таких, що мають ознаки фраудаторності.

47. При цьому на підставі встановлених у справі обставин господарські суди першої та апеляційної інстанцій з`ясували, що спірні додаткові угоди, попри їх назву, за своїм змістом є новими акцесорними зобов`язаннями поруки, оскільки сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договорів поруки. Наведені висновки не заперечуються учасниками справи та відповідають висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 20.07.2023 у справі №920/1142/20 і від 05.10.2023 у справі №920/1143/20, ухвалених щодо відповідних правовідносин (повні тексти яких оприлюднено згідно з вимогами Закону України "Про доступ до судових рішень" і є загальновідомими).

48. Звертаючись з вимогами про визнання недійсним правочину, заявник згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.

49. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, згідно з якими, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

50. Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

51. Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.

52. Стаття 42 КУзПБ визначає спеціальні підстави для заявлення вимог про визнання недійсними правочинів за участю боржника, вчинених ним після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

53. Однак згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, укладення боржником договору поза межами відповідного "підозрілого періоду" (одного або трьох років, що передували відкриттю справи про банкрутства), визначеного, відповідно, статтею 20 Закону про банкрутство або статтею 42 КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів.

54. Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

55. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

56. Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

57. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

58. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

59. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

60. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

61. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

62. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

63. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.

64. Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.

65. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

66. У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

67. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

68. Зокрема, положеннями §3 Цивільного кодексу України врегульовано правовідносини поруки. Так, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1 статті 553 Цивільного кодексу України).

69. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України).

70. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 04.10.2023 у справі №910/15232/20 (910/18162/21) і від 04.10.2023 у справі №910/20146/20 (910/9531/22) (на які посилається скаржник у касаційній скарзі) викладав правові висновки щодо застосування норм права при вирішенні спорів про визнання недійсними договорів поруки з підстав їх фраудаторності.

71. Так, Верховний Суд зауважив, що добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (стаття 3 Цивільного кодексу України) мають лежати в основі дій / бездіяльності всіх учасників обороту. Діяльність у підприємницькій сфері за загальним правилом має бути спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу / обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.

72. Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, сторони такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри сторін цього правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності.

73. Також Верховний Суд у вказаній постанові у справі у справі №910/20146/20 (910/9531/22) зазначив, що в силу закону майно юридичної особи фактично є способом забезпечення майбутніх зобов`язань боржника перед третіми особами-кредиторами. За загальним правилом майнова сутність господарювання полягає у відносно еквівалентному обміні матеріальними цінностями задля забезпечення росту у суб`єкта господарювання виробництва товарів, надання послуг. Таким чином навмисне зменшення майнової основи суб`єкта господарювання без наявності підстав вважати, що таке зменшення буде компенсовано відносно рівним еквівалентом з боку контрагента, знижує можливість такого суб`єкта відповідати перед своїми кредиторами належним йому майном, що і виступає безпосередньою ознакою фраудаторності та її економічною сутністю. При цьому поява у майбутньому кредиторів у справі про банкрутство не впливає на економічну сутність фраудаторного правочину і не змінює фраудаторної природи такого правочину.

74. Поручитель, укладаючи договір поруки, не може не розуміти, що у випадку невиконання боржником зобов`язання, саме йому доведеться виконувати зобов`язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє.

75. Враховуючи викладене, місцевий господарський суд у оскаржуваному рішенні в цій справі помилково зазначив серед мотивів відмови у задоволенні позову те, що взяття на себе Боржником обов`язків поручителя за зобов`язаннями АТ "Сумське НВО" не означало, що майнові зобов`язання перед кредиторами виникнуть. Такий висновок суперечить наведеним правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

76. До того ж слід зауважити, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій не надали правової оцінки (прийняли до уваги чи відхилили) наведеним, зокрема, у позовній заяві скаржника доводам про те, що строк виконання основних зобов`язань, які забезпечено порукою згідно зі спірними угодами, сплив 04.12.2017, тобто до моменту їх укладення. Отже, господарські суди належним чином не з`ясували обставини щодо фактичного прийняття Боржником на себе певних зобов`язань шляхом укладення спірних додаткових угод до договорів поруки.

77. Водночас дійшовши висновку про те, що пов`язаність Боржника і АТ "Сумське НВО" свідчить про реальність і ділову мету оспорюваних правочинів, господарські суди першої та апеляційної інстанцій у судових рішеннях не навели, в чому полягає економічний зміст і фактична мета взяття Боржником на себе зобов`язань за боргами АТ "Сумське НВО" з урахуванням взаємовідносин їх між собою та із контрагентами. Без з`ясування обставин щодо дійсної мети укладення спірних правочинів немає обґрунтованих підстав для відхилення доводів щодо її неправомірності та недобросовісності, зокрема, щодо вчинення Боржником відповідних правочинів для уникнення виконання зобов`язань перед іншими кредиторами.

78. Крім того, пославшись на вчинення спірних правочинів за відсутності встановлених судом зобов`язань перед кредитором, господарські суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки викладеним, зокрема, у позовній заяві скаржника доводам щодо наявності у Боржника станом на 30.04.2020 заборгованості перед ним у сумі 1098802,18 грн, податкової заборгованості в сумі 247276306,47 грн за даними фінансової звітності, а також щодо наявність рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі №818/968/16 про стягнення з Боржника податкового боргу на загальну суму 20842874,39 грн, понесення Боржником збитків у розмірі 83833000,00 грн згідно з відомостями звіту про фінансові результати за 2019 рік.

79. Господарські суди не перевірили відповідність наведених доводів фактичним обставинам згідно з наявними у матеріалах справи доказами та, відповідно, не з`ясували, чи вплинуло прийняття Боржником на себе солідарної відповідальності за виконання кредитних зобов`язань АТ "Сумське НВО" внаслідок укладення спірних додаткових угод на можливість виконання ним своїх грошових зобов`язань перед кредиторами (в разі їх наявності), чи можна визнати розумним з точки зору мети підприємницької діяльності вчинення Боржником спірних правочинів із урахуванням наявності / відсутності у нього достатніх коштів для виконання власних зобов`язань.

80. Отже, господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи не дотримались вимог статей 74, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права, не врахувавши висновки щодо їх застосування, викладені у постановах Верховного Суду. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

81. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково.

82. Відповідно до положень статей 300, 310 Господарського процесуального кодексу України оскаржувані постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду необхідно скасувати в оскарженій частині щодо відмови в задоволенні позовної заяви АО "ГПД" з переданням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

83. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

84. У частині відмови в задоволенні позовної заяви Боржника судові рішення учасниками справи не оскаржені, тому не були предметом касаційного перегляду.

Розподіл судових витрат

85. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Адвокатського об`єднання "Група правової допомоги" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 та рішення Господарського суду Сумської області від 05.03.2024 у справі №920/604/23(920/1130/23) скасувати в частині відмови в задоволенні позовної заяви Адвокатського об`єднання "Група правової допомоги", а справу в скасованій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді В. Білоус

К. Огороднік