Постанова

від 15.01.2025 по справі 915/1592/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 915/1592/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Случа О.В.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

позивача - Мокан О.О.

відповідача - Дабіжа Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Миколаївський морський торгівельний порт"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 (у складі колегії суддів: Богатир К.В. (головуючий), Поліщук Л.В., Діброва Г.І.)

та рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 (суддя Ткаченко О.В.)

за позовом Державного підприємства "Миколаївський морський торгівельний порт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв"

про стягнення заборгованості в сумі 3 515 655,40 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 13.10.2023 Державне підприємство "Миколаївський морський торгівельний порт" (далі - ДП "Миколаївський МТП", Позивач, Скаржник) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" (далі - ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв", Відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди від 08.06.2006 у розмірі 3 515 655,40 грн за період з жовтня 2022 року по серпень 2023 року.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору оренди в частині здійснення розрахунків за користування майном.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2024, у задоволені позову відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що у Відповідача була відсутня можливість експлуатації орендованого майна, а саме портальних кранів, у спірний період через мінування акваторії Чорного моря.

Суди зазначили про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення Відповідача від сплати орендної плати за спірний період.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 18.11.2024 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У своїй касаційній скарзі Позивач просить суд скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 та ухвалити нове рішення.

3.3. Підставами касаційного оскарження Скаржник визначив:

- неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 08.07.2021 у справі № 910/8040/20, від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20 (щодо переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна), від 12.03.2020 у справі № 227/2015/18 (щодо порядку застосування норм права при їх колізії);

- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 759 Цивільного кодексу України водночас з частиною шостою статті 762 цього ж кодексу з огляду на їх неузгодженість.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 08.06.2006 між ДП "Миколаївський МТП" (орендодавець) та ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" (орендар) укладено договір №12-А оренди індивідуального визначеного майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - портальні крани (згідно переліку 1 в додатку №1 до Договору), яке знаходиться на балансі орендодавця, вартістю 10 983 750,00 грн станом на 31.03.2005 (пункт 1.1 Договору).

4.2. Відповідно до пункту 1.2 Договору майно передається в оренду для використання його за призначенням.

Орендар вступає у строкове платне користування майном після підписання сторонами Договору та акта приймання-передачі майна (пункт 2.1 Договору). Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Майно залишається у господарському віданні орендодавця, а орендар користується ним протягом строку оренди (пункт 2.2 Договору)

Пунктом 3.2 Договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 26.04.2016) встановлено, що загальний розмір орендної плати за базовий місяць оренди (вересень) складає 275 219,59 грн з ПДВ. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за кожний наступний місяць. Орендна плата перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця до 20-го числа місяця, наступного за місцем нарахування, на підставі рахунку, виставленого орендодавцем до 10-го числа місяця, наступного за місяцем нарахування (пункт 3.3 Договору).

Відповідно до пункту 5.2 Договору орендар зобов`язується своєчасно і повному обсязі сплачувати орендну плату відповідно до рахунків, наданих орендодавцем.

За пунктом 7.1, 7.2 Договору орендодавець зобов`язаний передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором по акту приймання-передачі майна та не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах цього договору.

Пунктом 9.1 Договору сторони передбачили відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором згідно з чинним законодавством України, а у пункті 10.1 передбачили, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин, а саме війни, блокади, ембарго, пожежі, землетрусу, повені та інших стихійних лих, страйку, нормативно-правових актів органів влади тощо сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин. При цьому відповідно до пункту 10.2 Договору доказом виникнення і терміну дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Регіональною торгово-промисловою палатою Миколаївської області.

У пункті 11.1 Договору передбачено, що його укладено на строк 10 років.

Невід`ємними частинами Договору є додаток № 1 (перелік майна, переданого в оренду), додаток № 2 (розрахунок орендної плати) та Акти приймання-передачі.

4.3. Внаслідок невиконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань у частині сплати орендної плати утворилася заборгованість за виставленими Позивачем рахунками за період з жовтня 2022 року по серпень 2023 року у розмірі 3515655,40 грн.

4.4. Як встановлено судами, 28.04.2023 ДП "Миколаївський МТП» направило на адресу ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв» претензію №06/241, а якій просило погасити заборгованість за Договором у сумі 1 891 455,78 грн.

4.5. Листом № 37 від 02.06.2023 Відповідач відповів на претензію та вказав, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 (далі - Постанова КМУ № 634) за користування майном, розташованим в морському порту Миколаїв, орендарі, що є портовими операторами, звільняються від орендної плати за період з 24.02.2022 до повного відновлення судноплавства або до встановлення відповідного рівня охорони.

4.6. В матеріалах справи наявні численні листи ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв» на адресу Позивача із посиланням на те, що він як орендар за Договором фактично не використовував орендоване майно в своїй діяльності в період з 01.08.2022 по 31.10.2023. Водночас у цих листах Відповідач просив надати відповідні довідки та звільнити його від сплати орендної плати за Договором.

4.7. У свою чергу Позивач не надав Відповідачу відповідні довідки та не прийняв рішення про звільнення його від орендної плати.

4.8. Судами також досліджено наявні у справі Акти огляду нерухомого майна щодо його використання портовим оператором ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв», складені робочою групою ДП "Миколаївський МТП», згідно яких у період з лютого 2023 року по жовтень 2023 року ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв» не використовувало підкранові шляхи.

4.9. З урахуванням цього та інших доказів у справі суди попередніх інстанцій визнали доведеним той факт, що Відповідач не використовував орендоване майно упродовж спірного періоду, зокрема з посиланням на загальновідомі факти мінування акваторії Чорного моря (у т.ч. Миколаївського морського порту) та віднесення приміщень та територій ДП "Миколаївський МТП" до об`єктів стратегічної інфраструктури, відносно яких в силу введення воєнного стану запроваджено певні обмеження у використанні.

4.10. Проте з огляду на відсутність передбачених Постановою КМУ № 634 довідок балансоутримувача (Позивача) та рішення останнього про звільнення орендаря від сплати орендної плати суди виснували про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 4-1 зазначеної Постанови, а відмовили у задоволенні позову з урахуванням загальних засад цивільного права у зв`язку з фактичним невикористанням орендарем орендованого за договором майна.

4.11. При цьому суди визнали обґрунтованими доводи Відповідача про те, що Відповідач з незалежних від нього причин (повне припинення морських та річкових перевезень внаслідок військової агресії рф) позбавлений можливості використовувати орендовані портальні крани за цільовим призначенням у зв`язку з повною відсутністю суден для завантажування/розвантажування. Також суди виснували про недоведеність проведення Відповідачем у спірний період будь-яких вантажних операцій із застосуванням орендованих кранів та відхилили посилання Позивача на відсутність обмежень перебування його працівників на території та у приміщеннях порту.

4.12. Оцінивши всі докази у сукупності суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, прийшов до висновку про те, що неможливість використання Відповідачем у спірний період орендованого майна в силу приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України зумовлює наявність підстав для звільнення його як орендаря від сплати нарахованої Позивачем орендної плати за Договором.

4.13. З такими судовими рішеннями ДП "Миколаївський МТП" не погодилося та оскаржило їх у касаційному порядку.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. При зверненні з касаційною скаргою Позивач наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми частини третьої статті 759 Цивільного кодексу України водночас з нормою частини шостої статті 762 цього ж кодексу з огляду на, на його думку, їх неузгодженість, а також на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у зазначених ним постановах щодо переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, та щодо порядку застосування норм права при їх колізії.

5.3. Колегія суддів звертає увагу, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги. Такий висновок сформувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.

5.4. Дослідивши вимоги та доводи касаційної скарги Позивача Верховний Суд звертає увагу на наступне.

5.5. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

5.6. Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

5.7. Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

5.8. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

5.9. В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України врегульовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

5.10. За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.11. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

5.12. Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічна норма закріплена статтею 283 Господарського кодексу України.

5.13. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина шоста статті 283 Господарського кодексу України). При цьому за частиною другою статті 759 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

5.14. Згідно з частинами першою та четвертою статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

5.15. За приписами частин першої-другої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

5.16. Закон України "Про оренду державного та комунального майна" врегульовує правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, а також передачею права на експлуатацію такого майна.

Абзацом 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" врегульовано, що договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 17 цього ж закону орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

5.17. Стаття 14 Цивільного кодексу України унормовує, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Виконання цивільних обов`язків забезпечується як засобами заохочення, так і відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

5.18. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

5.19. Суди попередніх інстанцій з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів прийшли до висновку, що ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв» дійсно не використовував орендоване майно (портальні крани) у спірний період, тобто з жовтня 2022 року по серпень 2023 року, та на цій підставі відмовили у задоволенні позову.

5.20. При цьому суди не застосували до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" від 27.05.2022 № 634, а обґрунтували свої рішення загальними нормами чинного цивільного законодавства з огляду, в тому числі, на поведінку Позивача у спірних правовідносинах, яка виразилася, зокрема, у відмові видати довідку та прийняти рішення, передбачені вказаною Постановою.

5.21. Так згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 дійшла висновку, що вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Тобто для застосування до спірних правовідносин положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, а саме для звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто він повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане ним, і він не відповідає за ці обставини.

Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.02.2024 у справі № 916/599/23.

5.22. При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи/та стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди, тощо.

5.23. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. Такі правові висновки сформовані у численних постановах Верховного Суду, зокрема у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21, № 916/599/23.

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, тому може застосовуватись за виключних або надзвичайних обставин. Такими є обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

5.24. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що саме в цьому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

5.25. У свою чергу суд оцінює надані стороною доводи з урахуванням вимог статей 13, 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України.

5.26. При розгляді цієї справи № 915/1592/23 судами попередніх інстанцій були враховані та оцінені доводи Позивача про фактичне невикористання ним орендованого майна з підстав, що від нього не залежать. Зокрема суди послалися на загальновідомі факти того, що приміщення та територія ДП "Миколаївський морський торгівельний порт», зокрема і причали порту, відносяться до об`єктів стратегічної інфраструктури, відносно яких запроваджено певні обмеження у використанні з метою посилення обороноздатності країни в силу введеного воєнного стану (Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні"), який неодноразово продовжувався і діє до цього часу).

5.27. Також суди визнали загальновідомими та такими, що не потребують доказування, обставини мінування акваторії Чорного моря, у т.ч. Миколаївського порту, задля уникнення можливості підходу воєнних кораблів рф.

5.28. Судами також досліджено та враховано численні локальні нормативні та розпорядчі акти про заборону руху і відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону, а також про їх фактичне виконання.

5.29. З наявних у матеріалах справи доказів убачається, що рух всіх суден та плавзасобів річками Південний Буг, Інгул та частиною Спаського каналу заборонено. Ці обставини, в свою чергу, унеможливили захід та вихід невійськових суден до Миколаївського морського порту.

5.30. В такий спосіб судами попередніх інстанцій обґрунтовано виснувано, що у зв`язку з введенням на території України воєнного стану було припинено морські та річкові перевезення в акваторії морського порту Миколаїв.

5.31. Оскільки портові перевантажувальні крани, що є предметом договору оренди, розташовані по фронту та тилу причалу морського порту, суди прийшли до правильних висновків, що вони використовуються саме для розвантаження та навантаження суден, що швартуються біля причалу Миколаївського морського порту. За таких обставин Відповідач фактично позбавлений можливості використовувати орендовані портальні крани за цільовим призначенням.

5.32. При цьому судами враховано неможливість використання Відповідачем орендованого майна у спірному періоді викликана незалежними від сторін спору причинами, а саме військовою агресією російської федерації, яка мала наслідком введення на території України воєнного стану та заборону руху всіх суден та плавзасобів, що призвело до припинення морських та річкових перевезень, припинення заходу та виходу суден з морського порту Миколаїв. Саме це призвело до неможливості проведення навантажувально/розвантажувальних робіт з використанням орендованого за Договором майна.

5.33. Водночас Позивач у ході розгляду справи не довів жодними належними доказами факту проведення Відповідачем у спірному періоді будь-яких вантажних операцій із використанням орендованих за Договором портальних кранів.

5.34. З огляду на викладене господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що неможливість використання Відповідачем у період з 01.10.2022 по 31.08.2023 портальних кранів, переданих йому Позивачем на підставі Договору, в силу приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України зумовлює наявність правових підстав для звільнення орендаря від сплати орендної плати за вказаний період. Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

5.35. Так само норма частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України не суперечить та не є неузгодженою до норми частини третьої статті 759 цього ж кодексу. Посилання у статті Цивільного кодексу (загальний закон) на Закон України "Про оренду державного та комунального майна (спеціальний закон) не є підставою для незастосування цієї статті чи встановлення будь-якого іншого порядку її застосування, розширеного тлумачення тощо.

5.36. При цьому Скаржник не довів неправильного застосування господарськими судами ні вимог статті 762 Цивільного кодексу України, ні норми статті 759 цього ж кодексу. Так само матеріалами справи не доведено порушення сторонами чи неправильного застосування судами норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з урахуванням обставин, встановлених у цій справі, зокрема дій/бездіяльності Позивача.

Відповідно, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду з питання, порушеного Скаржником у касаційній скарзі, а відповідна підстава є необґрунтованою.

5.37. Додатково колегія суддів звертає увагу, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні спору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.

5.38. Таким чином доводи Позивача про порушення судами попередніх судових інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду відсутні. Лише цитування Скаржником загальних норм права без належного обґрунтування неправильного їх застосовування судами попередніх судових інстанцій, не є підставами для скасування оскаржуваних ним судових рішень.

5.39. В такий спосіб незгода Позивача з рішеннями судів попередніх судових інстанцій не є підставою для формування висновку з зазначеного ним питання та, як наслідок, не є належним та достатнім обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.40. При цьому Верховний Суд додатково зазначає, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначеними у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Оскільки Скаржник не довів неправильного застосування приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 759 цього ж кодексу, та з огляду на фактичні обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для формування висновку у цій справі щодо застосування вказаних норм.

5.41. Отже, наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

5.42. З урахуванням викладеного та беручи до уваги, що неправильного застосування чи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в ході касаційного перегляду справи не встановлено, Суд приходить до висновку, що доводи, наведені у касаційній скарзі, не є такими, що вказують на підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.5. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга Позивача підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на заявника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Миколаївський морський торгівельний порт" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2024 у справі № 915/1592/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ