Постанова

від 15.01.2025 по справі 926/446/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 926/446/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Релігійної організації «Релігійна громада

парафія на честь святого великомученика

ПантелеїмонаЧернівецько-Буковинської

єпархії Української Православної Церкви

міста Чернівці Чернівецької області» - Кусмарцева М. О.,

Управління комунальної власності

Чернівецької міської ради - Іванович Л. Є.,

Чернівецької міської ради - Філіпа М.О., Іванович Л. Є.,

Комунального некомерційного підприємства

Чернівецької міської ради

«Центральна міська клінічна лікарня» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь святого великомученика Пантелеїмона Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці Чернівецької області»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 (у складі колегії суддів: Бонк Т. Б. (головуючий), Бойко С. М., Якімець Г. Г.)

та рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.06.2024 (суддя Проскурняк О. Г.)

у справі № 926/446/24

за позовом Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь святого великомученика Пантелеїмона Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці Чернівецької області»

до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Чернівецької міської ради, Комунального некомерційного підприємства Чернівецької міської ради «Центральна міська клінічна лікарня»,

про визнання договору продовженим,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року Релігійна організація «Релігійна громада парафія на честь святого великомученика Пантелеїмона Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці Чернівецької області» (далі- Релігійна організація) звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради (далі - Управління) про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що умовами укладеного між сторонами договору оренди передбачено, що його укладено строком не більше ніж до 31.07.2022, тому відповідно до положень пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна в період воєнного стану» (далі - постанова КМУ від 27.05.2022 № 634) цей договір є продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 04.03.2024 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Чернівецьку міську раду та Комунальне некомерційне підприємство Чернівецької міської ради «Центральна міська клінічна лікарня» (далі - КНП «Центральна міська клінічна лікарня»).

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 03.06.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у жовтні 2024 року Релігійна організація подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.06.2024 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.11.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 926/446/24 за касаційною скаргою Релігійної організації на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.06.2024 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.12.2024.

Управління у відзиві на касаційну скаргу зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У судовому засіданні 18.12.2024 у справі № 926/446/24 за касаційною скаргою Релігійної організації оголошено перерву до 15.01.2025.

КНП «Центральна міська клінічна лікарня» у судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення КНП «Центральна міська клінічна лікарня» ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що КНП «Центральна міська клінічна лікарня» не зверталось до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника КНП «Центральна міська клінічна лікарня».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Релігійна організація, Управління, Чернівецької міської ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03.10.2014 № 27647651 нежилі приміщення літ. З загальною площею 102,3 кв. м, розташовані за адресою: вул. Головна, 100, м. Чернівці, належать територіальній громаді м. Чернівці на праві комунальної власності.

Рішенням Чернівецької міської ради від 02.08.2021 № 364 «Про включення до Переліку другого типу нерухомого майна, що на праві власності належить Чернівецькій міській територіальній громаді, передачу в оренду та продовження договорів оренди» погоджено Релігійній організації продовження договору оренди нерухомого майна від 20.09.2018 № 121 терміном до моменту затвердження Положення про оренду майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, але не більше, ніж до 31.07.2022.

На виконання зазначеного рішення, 20.08.2021 між Управлінням (орендодавець) та Релігійною організацією (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 90, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішень виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 15.04.2015 № 170/7, від 28.08.2018 №446/17 та рішення Чернівецької міської ради від 02.08.2021 № 364 продовжує строкове платне користування майном, а саме: нежитловими приміщеннями (1-1)-(1-2) цоколю, (1-3)-(1-4) першого поверху, (1-5)-(1-6) антресолі будівлі літ. З, загальною площею 102,30 кв. м, розташованими за адресою: вул. Головна, 100, м. Чернівці (пункти 1.1).

Відповідно до пункту 1.3 договору об`єкт оренди належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади і знаходиться на балансі Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 3» (надалі - балансоутримувач).

У пункті 11.2 договору сторони погодили, що цей договір укладено строком, що діє з 20.08.2021, до моменту затвердження Положення про оренду майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, але не більше ніж до 31.07.2022.

Згідно з пунктом 11.6.1 договору цей договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Рішенням Чернівецької міської ради від 30.11.2021 № 584 «Про затвердження Положення щодо передачі в оренду майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, та Методики про порядок розрахунку плати за оренду майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, а також визнання такими, що втратили чинність раніше прийняті розпорядчі акти з цих питань» затверджено Положення щодо передачі в оренду майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади (пункт 1).

07.02.2022 Релігійна організація направила до Управління лист про укладення договору оренди строком на 5 років.

Предметом розгляду у справі № 926/446/24 є позовні вимоги Релігійної організації про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна № 90 від 20.08.2021, обґрунтовані тим, що зазначений договір укладено строком не більше ніж до 31.07.2022, а тому відповідно до положень пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 цій договір є продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що договір оренди закінчив свою дію 30.11.2021 у зв`язку з затвердженням рішенням Чернівецької міської ради від № 584 від 30.11.2021 Положення щодо передачі в оренду майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, а також ураховуючи те, що подана позивачем заява від 07.02.2022 про продовження договору оренди не відповідає вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок), дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції зазначив про безпідставність посилання позивача на пункт 5 постанови КМУ від 27.05.2022 № 634, оскільки строк дії договору оренди закінчився до введення на території України воєнного стану.

У поданій касаційній скарзі Релігійна організація на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалась на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 917/565/22 щодо застосування пункту 5 постанови КМУ від 27.05.2022 № 634.

Також Релігійна організація у касаційній скарзі послалась на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 251 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини 1 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а саме, щодо виключності підстав припинення договорів оренди комунального майна в контексті застосування визначень понять строків та термінів; а також висновку Верховного Суду щодо питання обов`язковості рішення уповноважених органів про непродовження (продовження) договору оренди, прийнятого відповідно до вимог частин 4-6 статті 18, статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за наслідком подання заяви орендаря, у правовідносинах щодо оренди комунального майна, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

За приписами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що оренда - це речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк (частина 1 пункт 10).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.08.2021 між сторонами було укладено договір оренди нерухомого майна, за умовами якого орендар продовжує користування орендованим ним майном.

У пункті 1.2 договору сторони погодили, що цей договір укладено строком, що діє з 20.08.2021 до моменту затвердження Положення про оренду майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, але не більше ніж до 31.07.2022.

Також, судами попередніх інстанцій установлено, що 30.11.2021 рішенням Чернівецької міської ради № 584 затверджено Положення щодо передачі в оренду майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади.

Отже, дослідивши та надавши оцінку наведеним вище обставинам, ураховуючи принцип свободи договору та умови укладеного між сторонами договору оренди, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про закінчення строку дії договору оренди 30.11.2021 у зв`язку з затвердженням Чернівецькою міською радою Положення щодо передачі в оренду майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади.

Суди попередніх інстанцій правомірно не взяли до уваги посилання позивача на наявність умов, передбачених пунктом 5 постанови КМУ від 27.05.2022 № 634, для автоматичного продовження договору оренди, оскільки зміст наведеної норми права свідчить про автоматичне продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, разом з тим, як установлено судами попередніх інстанцій строк дії договору оренди нерухомого майна від 20.08.2021 № 90 закінчився 30.11.2021, тобто до введення в Україні воєнного стану (24.02.2024).

Водночас судами попередніх інстанцій також враховано, що позивач 07.02.2022 листом звернувся до Управління, у якому просив продовжити договір оренди шляхом укладення нового договору строком на 5 років.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди (частина 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Згідно з частиною 8 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу 4 частини 7 цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

За змістом пунктів 134, 135, 136 Порядку продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом України «Про оренду державного та комунального майна» випадках.

Орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі. Орендар додає до заяви документи, передбачені пунктом 113 цього Порядку та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Ураховуючи наведене, а також відсутність доказів надсилання позивачем Управленню іншої заяви про продовження договору оренди, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про невідповідність поданої 07.02.2022 Релігійною організацією заяви вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання продовженим договору оренди.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Релігійна організація, обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалась на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 917/565/22 щодо застосування пункту 5 постанови КМУ від 27.05.2022 № 634, відповідно до якого автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов: строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану; відсутнє повідомлення балансоутримувача з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Разом з тим у цій справі Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди оренди асфальтобетонного замощення, яке не є предметом регулювання Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

У справі № 926/446/24, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що строк дії договору оренди нерухомого майна від 20.08.2021 № 90 закінчився 30.11.2021, тобто до введення в Україні воєнного стану (24.02.2024), що виключає можливість застосування до спірних правовідносин пункту 5 постанови КМУ від 27.05.2022 № 634.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій у справі № 926/446/24, що розглядається, не суперечать висновкам, викладеним у наведеній вище постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 917/565/22, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, а спір у справі № 926/446/24 вирішено судами попередніх інстанцій залежно від встановлених обставин.

Доводи скаржника про те, що строк дії договору оренди закінчився 31.07.2022 фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій та спрямовані на спонукання суду касаційної інстанції до переоцінки доказів і встановлення інших обставин, що відповідно до положень статті 300 ГПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У зв`язку з наведеним, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Також, однією із підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у справі № 926/446/24, що розглядається, Релігійна організація зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У поданій касаційній скарзі Релігійна організація зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування статті 251 ЦК України та частини 1 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а саме, щодо виключності підстав припинення договорів оренди комунального майна в контексті застосування визначень понять строків та термінів; а також висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання обов`язковості рішення уповноважених органів про непродовження (продовження) договору оренди, прийнятого відповідно до вимог частин 4-6 статті 18, статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за наслідком подання заяви орендаря.

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права, та як саме ці норми права судами були застосовані неправильно).

Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник здійснює загальне цитування норми статті 251 ЦК України та частини 1 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також посилається на норми частин 4-6 статті 18, статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», проте не наводить, в чому саме полягає неправильне застосування вказаних норм судами попередніх інстанцій в оскаржуваних ним судових рішеннях. Крім того, скаржник не конкретизує, яким чином ці норми мають бути застосовані до спірних правовідносин.

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги щодо наявності передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України підстави для подання касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду у касаційному порядку в силу приписів статті 300 ГПК України.

З огляду на викладене, оскільки скаржник не обґрунтував у відповідності до вимог ГПК України підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд не формує висновків з питань зазначених у касаційній скарзі.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржницю.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь святого великомученика Пантелеїмона Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці Чернівецької області» залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.06.2024 у справі № 926/446/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

О. В. Случ