Рішення

від 10.01.2025 по справі 214/9365/24

САКСАГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 214/9365/24

2/214/1466/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 січня 2025 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сіденко С.І.,

за участю: секретаря судового засідання Чаплиги О. О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та встановлення факту перебування дитини на утриманні батька,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , вказавши третьою особою Службау у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради, та просить суд ухвалити рішення яким: - розірвати шлюб між сторонами, - визначити місце проживання спільної дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 за його місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , - встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без будь-якої стрононньої допомоги та без участі матері чи інших осіб.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07.09.2019 року, від якого мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя позивача з відповідачем не склалось. На даний час шлюбні відносини між сторонами відсутні, сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Через постійні сварки, відсутність взаєморозуміння та спільних інтересів, подальше сумісне життя і збереження сім`ї позивач вважає неможливим. Позивач з грудня 2023 року фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 та дійшов зваженого рішення про необхідність розірвати шлюб. Причини, які спонукають позивача розірвати шлюб є обґрунтованими та подальше спільне життя з відповідачем як подружжя та збереження шлюбу суперечитиме інтересам обох сторін. У січні 2024 року відповідач привезла до позивача їх спільну дитину ОСОБА_4 разом з особистими речами та заявила, що не справляється з його вихованням, тому дитина повинна проживати з батьком. З цього часу син проживає з батьком за адресою його фактичного місця проживання по АДРЕСА_1 . Піклування та виховання сина здійснюється виключно батьком, який піклується про нього, забезпечує його всім необхідним для фізичного та духовного розвитку, у сина з батьком наявна емоційна близькість, проживання сина з батьком позитивного впливає на психоемоційний стан дитини. Позивач має стабільний заробіток, необхідний для утримання та виховання сина.

Враховуючи, що з 2024 року дитина проживає з батьком, який забезпечує їй повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку, батько матеріально утримує дитину, здатний забезпечити сина усім необхідним, позивач вважає, що визначення місця проживання дитини разом з ним та встановлення факту перебування дитини на його самостійному утриманні та вихованні відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Факт перебування на вихованні та утриманні дитини є юридично значимим, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав позивача та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав, а також впливає прав та інтересів його сім`ї і таке потрібне з метою захисту прав та інтересів дитини позивача.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з даним позовом, вважає, що задоволення позовних вимог відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Ухвалою суддівід 12листопада 2024року прийнятодо розглядута відкрито провадження у справі за даним позовом, розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, зобов`язано Виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради, як орган опіки та піклування, надати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору з приводу визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Ухвалою від 27 листопада 2024 року залучено у цивільній справі у якості у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).

Ухвалою від 10 грудня 2024 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті в приміщенні суду, встановлено загальний порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник заявлений позов підтримали, просили його задовольнити, посилались на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явилась, разом з тим надала суду письмову заяву, якою підтвердила припинення з позивачем шлюбних відносин, вказує, що сторони по справі проживають окремо, спільного господарства не ведуть вважає, що збереження сім`ї через стосунки, які склалися з позивачем неможливе. Підтвердила той факт, що спільний з позивачем син ОСОБА_4 проживає разом з батьком та не заперечує проти сплати аліментів на утримання сина.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5 пояснив, що з позивачем знайомий біля п`ятнадцяти років. Свідку відомо, що позивач проживає разом зі своїм сином ОСОБА_6 окремо від дружини та самостійно займається вихованням дитини. З позивачем спілкується щодня, дружина вихованням дитини не займається, він її зовсім не бачить, разом вони не проживають біля року. Свідку відомо, що у матері дитини є інший чоловік. Позивач працює в органах поліції. В той час, коли позивач зайнятий на роботі, з дитиною перебуває бабуся.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні повідомив, що йому відомо про те що позивач по справі спочатку проживав разом з відповідачкою, потім вона пішла від нього. Після чого позивач з дитиною став проживати зі своєю матір`ю. Жінка позивача знайшла собі молодшого хлопця, проживає окремо від позивача, свідок давно її не бачив. Свідку відомо, що позивач працевлаштований, матеріально забезпечує дитину, займається її вихованням, в той час як мати дитини не цікавиться дитиною взагалі. Бабуся дитини допомагає у її догляді.

З огляду на вік дитини, місце проживання якої вирішується у даній справі, її допит в порядку ст. 232 ЦПК України судом не здійснювався.

Представники третіх осіб: Служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в судове засідання не з`явились, письмових пояснень з приводу заявлених вимог до суду не подали, про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому порядку.

Заслухавши пояснення учасників справи присутніх у судовому засіданні, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Як встановлено судом, сторони зареєстрували шлюб 07 вересня 2019 року, про що Центрально-Міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області складено відповідний актовий запис № 697.

Відповідно до положень статей 105, 110, 112 СК України, якщо суд встановив, що подальше спільне життя подружжя і збереження родини неможливо, він приймає рішення про розірвання шлюбу.

Згідно пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Шлюбні відносини між сторонами припинені, тому аналізуючи зібрані по справі докази, суд встановив, що подружжя не веде спільного господарства, мають окремий бюджет, сім`я фактично розпалася, поновлення сімейних стосунків сторони вважають неможливим, а отже з`ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позовних вимог в частині розірвання шлюбу, встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам подружжя та їх спільної дитини.

Відповідно до положень статей 105, 110, 112 СК України, якщо суд встановив, що подальше спільне життя подружжя і збереження родини неможливо, він приймає рішення про розірвання шлюбу.

З наведених обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині розірвання шлюбу між сторонами.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 сторони по даній справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як повідомив позивач в судовому засіданні, його син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з ним фактично проживає у АДРЕСА_1 з січня 2024 року, що також підтверджено показами свідків, допитаних у судовому засіданні та актом про фактичне проживання від 10.10.2024, долученого позивачем до позовної заяви.

Відповідно до наданого суду Службою у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради акту обстеження умов проживання від 19.11.2024 за фактичним місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та його батька ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 для виховання та розвитку дитини створено такі умови: відведено окрему кімнату, в наявності місце для сну, місце для відпочинку, наявні іграшки, шафа для одягу, в наявності готова їжа та необхідний запас продуктів, одяг за сезоном. Під час відвідування місця проживання посадовими особами Служби у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради дитина була спокійною, зацікавлена візитом сторонніх людей. Стосунки в сім`ї доброзичливі.

З висновку щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наданого суду Службою у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради на виконання вимог ухвали від 12 листопада 2024 року, вбачається, що батько дитини ОСОБА_1 проживає разом з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та створив належні умови для виховання його розвитку. Мати дитини ОСОБА_3 на зв`язок з працівниками служби у справах дітей не виходить, інформація щодо її способу життя відсутня. Служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради під час ухвалення рішення покладається на розсуд суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в цій частині позовних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно дочастини третьоїстатті 51Конституції Українисім`я,дитинство,материнство ібатьківство охороняютьсядержавою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третястатті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованоїпостановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.

Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першоїстатті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 255/15148/13-ц (провадження № 61-22808св18) зазначено, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків. Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не має в Україні виключно обов`язкового характеру, у той час як Конвенція про права дитини, у якій реалізовано принцип пріоритету інтересів дитини понад усім, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, її положення є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зауважено, що законодавство України не містить правових норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини потрібно розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини.

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5, 6 статті 81 ЦПК України).

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

З огляду на надані суду докази, судом становлено, що син сторін по справі ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично проживає разом з батьком, який піклується про його соціальний і духовний розвиток, здоров`я, матеріально утримує, дитина з ним має сталі соціальні зв`язки з урахуванням вікових особливостей дитини, на відміну від матері.

Суд також приймає до уваги, що позивач по справі працевлаштований в ГУНП в Дніпропетровській області, отримує стабільний заробіток, достатній для матеріального забезпечення дитини, що підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідкою форми ОК-5).

Відповідно до вказаних відомостей позивач отримує нарахування від Управління праці та соціального захисту населення Виконкому Саксаганської районної у місті ради.

За місцем роботи позивач характеризується позитивно.

Відповідно до наданого суду Службою у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради акту обстеження умов проживання від 19.11.2024 за фактичним місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та його батька ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 для виховання та розвитку дитини створено такі умови: відведено окрему кімнату, в наявності місце для сну, місце для відпочинку, наявні іграшки, шафа для одягу, в наявності готова їжа та необхідний запас продуктів, одяг за сезоном. Під час відвідування місця проживання посадовими особами Служби у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради дитина була спокійною, зацікавлена візитом сторонніх людей. Стосунки в сім`ї доброзичливі.

Крім того, відповідно до вказаного висновку житло забезпечено тепло-, газо-, електро-, водопостачанням та водовідведенням, гігієнічні пристрої та кухонно-побутові прилади, сантехніка у робочому стані, оселя чиста, затишна.

Враховуючи викладене, думку батька, з яким у дитини наявні сталі соціальні, враховуючи вікові особливості дитини, за відсутності матері, надані суду докази з приводу спору між сторонами щодо визначення місця проживання дітей, суд вважає за доцільне визначити місце проживання дитини разом з батьком.

В частині позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 суд зауважує, що нормами права, які суд застосовує до спірних правовідносин, під місцем проживання дитини визначають не конкретну адресу з вказівкою населеного пункту, вулиці будинку/квартири, а саме особу, з якою має проживати дитина. Крім того, місце проживання може бути змінено з різних причин, в тому числі з причин покращення житлово-побутових умов для дитини. Вказання конкретної адреси місця проживання у рішенні суду у майбутньому може утруднити виконання рішення у разі зміни адреси місця проживання. Тому, суд ухвалюючи рішення, обмежується визначенням місця проживання дитини разом з батьком, без зазначення адреси.

В частині позовних вимог щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідно зазначити наступне.

Встановлення факту, про який просить позивач стосується прав та обов`язків відповідача щодо виховання дитини, тому вирішення цього питання здійснюється в порядку позовного, а не окремого провадження. Цьому питанню суд надав правову оцінку в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Судом із досліджених доказів встановлено, що дитина сторін по справі проживає та повністю перебуває на утриманні батька. Він повністю опікується інтересами і потребами дитини, піклується про неї, займається вихованням, слідкує за розвитком, несе витрати на її виховання, батьком створені найкращі умови для дитини. Батько має змогу забезпечити усім необхідним свою дитину, постійно слідкує за її станом здоров`я. Встановлення цього факту необхідне для захисту прав та інтересів в тому числі дитини, оформлення документів щодо соціальної допомоги, вирішення питань щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди від матері.

Відповідачка по справі разом з родиною не проживає, проживає у іншому місті, що вже само по собі свідчить, що вона не може в силу вказаних обставин об`єктивно здійснювати свої батьківські обов`язки, щодо виховання дитини, будь-яких доказів про те, що вона належним чином виконує батьківські обов`язки, достатньо приймає участь у вихованні та утриманні дитини, суду не надала, натомість позивачем доведено протилежне.

Враховуючи вище викладене, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, з огляду на відсутність обставин, які б свідчили, що проживання дитини з батьком може їй зашкодити, а також той факт, як встановлено судом, що позивач самостійно виховує та утримує сина, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав одного з батьків дитини є крайнім заходом, суд вважає за необхідне обмежитись встановленням факту самостійного виховання позивачем дитини, що не виходить за межі позовних вимог та не позбавляє права матір дитини належним чином виконувати свої батьківські обов`язки в подальшому.

На підставі ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позову у обраний спосіб, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним та підтверджені документально судові витрати зі сплати судового збору за кожну вимогу у загальному розмірі 3633,60 грн.

На підставі викладеного і у відповідності зі ст.ст.141,247,263-265, 273,354-355, ЦПК України, судЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , зареєстрований 07 вересня 2019 року Центрально-Міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 697.

Визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем проживання батька.

Встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судово го збору у розмірі 3633,60 грн.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради, ідентифікаційний код 35459778, місцезнаходження - вул. Дніпропетровське шосе, буд. 11 м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місцезнаходження АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 20 січня 2025 року.

Суддя Сіденко С. І.