Рішення

від 16.01.2025 по справі 161/19553/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/19553/24

Провадження № 2/161/1100/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2025 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі

головуючого судді Гриня О.М.,

за участі секретаря судового засідання Жежерун Д.А.

позивача ОСОБА_1

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Служба у справах дітей, сім`ї та соціального захисту населення виконавчого комітету Боратинської сільської ради Луцького району про визначення самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років,-

В С Т А Н О В И В:

1.Описова частина рішення.

1.1. Позиція позивача.

22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач-1, ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач-2, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Служба у справах дітей, сім`ї та соціального захисту населення виконавчого комітету Боратинської сільської ради Луцького району (далі третя особа, орган опіки та піклування) про визначення самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що від спільного з відповідачем-1 шлюбу позивач має сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У 2018 році шлюб з відповідач-1 було розірвано.

Позивач вказує, що з часу розірвання шлюбу він проживає із сином за адресою АДРЕСА_1 , в іншому шлюбі, в тому числі цивільному, не перебуває.

Зауважує, що відповідач-1 наразі постійно проживає за кордоном, а саме у Канаді, а син перебуває на його повному утриманні та вихованні.

Вважає, що самостійно виховує сина, а тому, у відповідності до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Однак для підтвердження права на цю відстрочку позивачу необхідне рішення суду, у зв`язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.

З наведених вище підстав позивач просить суд визначити, що позивач самостійно виховує та утримує свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

1.2. Позиція відповідача ОСОБА_2 .

Відповідач-1 не скористалася своїм правом подати письмовий відзив на позов, а також взяти участь у судовому засіданні.

Натомість, цей відповідач надіслала суду заяву, в який вказує про повне визнання вимог позову, просить справу слухати за її відсутності.

1.3. Позиція відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач-2 не скористався своїм правом подати письмовий відзив на позов, але подав письмові пояснення за підписом т.в.о. начальника центру Олександра Левицького, в якому зазначив, що з огляду на підтверджуючі документи, які надані позивачем, ІНФОРМАЦІЯ_2 не заперечує проти встановлення факту самостійного виховання дитини.

В судове засідання представник відповідача-2 не прибув, але у письмовій заяві просить суд слухати справу за відсутності його представника

1.4. Позиція органу опіки та піклування.

У надісланому на адресу суду висновку Служба у справах дітей, сім`ї та соціального захисту населення виконавчого комітету Боратинської сільської ради Луцького району, як орган опіки та піклування, вказав, що батько ОСОБА_4 самостійно виховує та утримує дитину.

В судове засідання представник органу опіки та піклування не прибув, але у письмовій заяві просить суд слухати справу за відсутності його представника

1.5. Заяви, клопотання учасників справи, а також процесуальні дії суду.

Ухвалою судді від 23 жовтня 2024 року позовну заяву було залишено без руху у зв`язку з наявними недоліками позову.

Позивач 24 жовтня 2024 року, тобто, у строк встановлений судом, усунув недоліки позову.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04 грудня 2024 року, яка занесена в протокол судового засідання, підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

2. Мотивувальна частина рішення

Заслухавши пояснення присутнього позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з таких підстав.

2.1. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що у період з 21 вересня 2008 року по 17 грудня 2018 року позивач та відповідач-1 перебували у зареєстрованому шлюбі. Вказані обставин підтверджується рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2018 року №161/16366/18, яким шлюб між сторонами був розірваний.

Від шлюбу позивач та відповідач-1 мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження.

07 грудня 2023 року у м. Одеса між позивачем та відповідачем-1 був укладений нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батька у її вихованні, за умовами якого, їх син буде проживати з батьком (позивачем) за адресою АДРЕСА_2 . При зміні місця проживання батька позивач зобов`язувався повідомити матір (відповідача-1) протягом у триденний строк (п.1.2).

Батько зобов`язувався забезпечити належний освітні, культурний, фізичний, соціальний розвиток дитини, є відповідальним за відвідування сином школи, гуртків, спортивних секцій, додаткових занять та інших заходів, які необхідні для належного розвитку сина (п.1.3).

Сторони встановили, що син перебуває на повному утриманні батька, який повинен забезпечити належний побутовий та матеріальний рівень життя дитини (п.1.3).

Згідно наявного в матеріалах справи акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства з метою підтвердження фактичного місця проживання осіб від 20 березня 2024 року, який складений уповноваженими службовими особами Боратинської сільської ради, в будинку за адресою АДРЕСА_1 , фактично проживають лише позивач із сином.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_5 від 23 березня 2024 року №707 підтверджено, що позивач дійсно має право відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до 23 березня 2025 року.

Як слідує з дослідженої судом довідки Комунального закладу загальної середньої освіти «Луцький ліцей №22 Луцької міської ради» від 01 квітня 2024 року №2-31/117, відповідач-1, як матір дитини, не відвідує її у школі, не спілкується з класним керівником та учителями-предметниками, не бере участі у класних заходах та батьківських зборах. Вихованням та забезпеченням сина займається батько.

У довідці ФОП ОСОБА_5 від 02 квітня 2024 року зазначено, що дитина з 24 березня 2023 року по день видачі довідки навчається в англійській школи «Be bright». У цей час батько дитини (позивач) самостійно відводив сина на навчання, забирав його з навчання, а також самостійно проводив оплату послуг школи «Be bright».

Як зазначено у довідці КЗ «Луцький міський центр науково-технічної творчості учнівської молоді Луцької міської ради» від 05 квітня 2024 року №2-16/31, дитина у 2022-2024 роках відвідував гурток «Юний картингіст». У цей час батько дитини (позивач) самостійно відводив сина на гурток, забирав його з гуртка, а також приводив сина на міські змагання з картингу м. Луцька, які відбувались 29 травня 2023 року та 28 жовтня 2023 року.

Відповідно до довідки Громадської організації «Гарда» від 17 квітня 2024 року, дитина у 2023 -2024 роках відвідував спортивний клуб «Garda». У цей час батько дитини самостійно відводив сина на гурток, забирав його з гуртка, цікавився спортивними результатами сина, спілкувався з тренерами і персоналом з приводу тренувального процесу.

Також у довідці ФОП ОСОБА_6 від 17 квітня 2024 року вказано, що дитина у 2023-2024 роках відвідувала спортивний клуб VCG Club. Оплату послуг клубу здійснював батько.

Згідно листа КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» від 04 квітня 2024 року, під час госпіталізації дитини 13 листопада 2023 року, інформовану добровільну згоду на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення дитини отримана від батька.

У листі КП «Луцька міська дитяча поліклініка» від 10 квітня 2024 року зазначено, що згідно у 2024 року дитина відвідувала поліклініку тричі у супроводі батька.

Згідно акту обстеження умов проживання від 19 квітня 2024 року №75, який складений уповноваженими службовими особам органу опіки та піклування, позивач разом з сином проживають за адресою АДРЕСА_1 , без реєстрації місця проживання. При обстеження даної адреси встановлено, що мама дитини перебуває за кордоном, участі у вихованні сина не приймає. Вихованням та забезпеченням сина займається батько, ОСОБА_1 , одноосібно.

Також з матеріалів справи слідує, що позивачем 19 вересня 2024 року укладений договір з ТОВ «Волинська філія Комп`ютерної академії Шаг» договір з навчання сина.

Згідно листа Центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 19 червня 2024 року, відповідач-1 виїхала з України 20 березня 2023 року та не поверталася.

Отже, дослідивши подані сторонами у справі докази, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли з приводу встановлення факт самостійного утримання та виховання сина, який необхідний заявнику для підтвердження права позивача на отримання відстрочки від призову під час мобілізації.

2.2. Щодо питання підсудності цього спору суду в порядку цивільного судочинства, а також допустимості його розгляду у позовному, а не окремому провадженні.

Перед вирішення спору по суті суд вважає за доцільним зупинитися на питанні підсудності цього спору суду в порядку цивільного судочинства, а також допустимості його розгляду саме в порядку позовного провадження, а не окремого, адже позовні вимоги стосуються встановлення певного факту, що можливе в обох видах проваджень, передбачених цивільним процесом.

На момент розгляду справи судом та звернення позивача до суду, правова позиція з приводу підсудності релевантних справ про встановлення факту самостійного виховання одним із батьків дитини, з метою, зокрема, підтвердження права на відстрочку від призову, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (далі Постанова).

У пункті 90 Постанови зазначено, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

Вказана постанова прийнята з спільною окремою думкою суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_7 , Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., яка зводиться до того, що за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно можливості розгляду заяви про встановлення факту самостійного виховання дитини лише в межах справи при наявності спору між батьками щодо зміниобсягу їх батьківських прав та обов`язків суперечить правовій метізаконів України«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу» в частині отримання особами, які самостійно виховують та утримують дітей, відстрочки від призову навійськову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, а такожПорядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. У вказаному Порядку зазначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, зважаючи на вищевикладену позицію Великої Палати Верховного Суду, позивач вірно визначив її підсудність суду, в порядку цивільного судочинства, і саме в порядку позовного провадження.

2.3. Норми права, які застосував суд до розглядуваних правовідносин, та мотиви їх застосування.

2.3.1. Положення матеріального закону, який регулює сімейні відносини.

Оскільки спірні правовідносини виникли з приводу участі батька та матері у вихованні та утриманні дитини, вони врегульовані Сімейним кодексом України (далі СК України), а саме главою 13 цього Кодексу «Особисті немайнові права і обов`язки батьків та дітей».

Так, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина 2 статті 3 Сімейного кодексу України, далі також СК).

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (частина 2 статті 141 СК).

Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина 1, 2 статті 150 СК).

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частина 4 статті 155 СК).

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина 2 статті 157 СК).

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (частина 1 статті 164 СК).

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

2.3.2. Положення законодавства, яке регулює порядок призову на військову службу за мобілізацією.

Також спірні правовідносини стосується виконання позивачем військового обов`язку, а конкретніше, наявності у нього підстав для відстрочки від призову за мобілізацією, у зв`язку з сімейними обставинами самостійного вихованні та утриманні дитини. Ці відносини врегульовані Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі Порядок №560).

Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (абзац 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (пункт 56 Порядку №560)

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації (пункт 58 Порядку №560).

2.3.3. Окремі норми процесуального права.

Окрім норм матеріального права, який навів суд вище, важливим аспектом цієї справи є застосування норм процесуального права, а саме яке регулюють доказування у цивільному процесі, тягар доведення певних обставин, оцінки судом доказів.

Також, на переконання суду, оскільки справа стосується встановлення певного юридичного факту, і за позицією Великої Палати Верховного Суду, яка була викладена раніше, підсудна суду в порядку позовного провадження, до даних правовідносин можливе субсидіарне застосування процесуального закону, який регулює провадження у справах про встановлення певних юридичних фактів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3, 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, далі ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України).

Суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні (пункт 2 частини 1 статті 315 ЦПК України).

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2 статті 315 ЦПК України).

2.4. Позиція суду.

2.4.1. Щодо питання наявності порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача.

Системний аналіз статті 315 ЦПК України свідчить, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення, зокрема встановлення факту батьківства, володіння будинком на праві власності тощо.

Водночас важливе значення має вимога про обов`язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. У заяві необхідно також зазначити причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.

В цьому контексті слід звернути увагу на положення статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), якими передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ці ж положення знаходять своє відображення у частині першій статті 4 ЦПК України, якою передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Тобто, обов`язковою передумовою для звернення до суду в порядку цивільного судочинства є наявність порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача (заявника).

Суд констатує, що позивач обґрунтовував необхідність встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини потребою подальшого отримання ним права на відстрочку від призову на військову службу, проте не подав доказів на підтвердження наявності відмови уповноваженого органу в реалізації його такого права.

Навпаки, в матеріалах справи міститься лист ІНФОРМАЦІЯ_5 , в якому визнає за позивачем право на відстрочку за пунктом 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до 23 березня 2025 року. У письмових пояснення на позов цей відповідач також фактично стверджує про самостійне виховання батьком дитини, тобто, визнає цей факт (а.с.20).

В чому ж тоді полягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси позивача, суду не зрозуміло, і в своєму усному виступі під час судового засідання, на численні питання суду стосовно порушення його прав, позивач не надав однозначної відповіді, а всі його доводи зводилися про необхідність отримання рішення суду «на майбутнє».

Суд вважає помилковими такі твердження позивача, адже чинним законодавством не передбачено звернення до суду з метою отримання захисту можливих порушених прав у майбутньому.

2.4.2. Щодо невід`ємності обов`язку батьків утримувати та виховувати дитину та виключні випадки, коли можливе встановлення протилежного.

Суд зазначає, що сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Одним із таких спорів може бути спір про позбавлення батьківських прав.

Так, пунктом 2 частини першої статті 164 СК встановлено, що батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Зокрема батьки можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розглядати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Саме по собі посилання позивача на те, що відповідач-1 не приймає участі у вихованні дитини ніякої участі у вихованні дитини не приймає та не утримує її, не може свідчити про те, що вона не зобов`язана приймати участі у житті та вихованні дитини, в силу прямих вимог СК України.

Натомість, з огляду на встановленийстаттею 65 Конституції Україниконституційний обов`язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України,надаючи оцінку доводам і доказам у цій справі стосовно самостійного виховання і утримання одним з батьків дитини, суд має обережно застосовувати таку процедуру, не допускаючи ситуацій, за яких виникав би сумнів у пред`явленні позовів військовозобов`язаних / військовослужбовців з метою штучного створення умов та обставин, які могли б бути підставою для отримання відстрочки відпризову на військову службу під час мобілізації на підставіпункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку»та / абозвільнення з військової служби на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Обставини цієї справи, а саме наявність у позивача статусу військовозобов`язаного, безумовне визнання позову всіма відповідачами, активна участь відповідача-1 в розгляді справи шляхом подання різними засобами зв`язку декількох заяв про визнання позову, не бажання позивача пред`являти позову про позбавлення батьківських прав за одночасних тверджень про невиконання матір`ю своїх обов`язків, наводять суд на думку про нещирість позивача, штучність цього позову та відсутності реальних виключних обставин неможливості виконання матір`ю своїх обов`язків.

На переконання суду, для встановлення обставин самостійності виховання позивачем дитини обов`язковим елементом є підтвердження виключних (непереборними / винятковими / неординарними / особливими) у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

Наведених вище виключних обставин, зокрема позбавлення фактичної змоги виконувати свої обов`язки іншого з батьків, у даній справі відсутні, а саме по собі перебування матері за кордоном, та проживання дитини з батьком в Україні, не свідчить про самостійне виховання та утримання дитини ним.

Суд наголошує, що факт свідомого ухилення іншого з батьків від участі у вихованні та утриманні дитини може бути підтверджений лише рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення відповідача-1 батьківських прав. Тобто, захист порушених прав у зв`язку самоусуненням від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку шляхом пред`явлення позову про позбавлення батьківських прав, а не позову про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Такий підхід до вирішення цієї справи, на переконання суду, цілком відповідає мотивам, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду у справі №201/5972/22, адже конкретних вказівок, з яким із видів позову повинна звернутися заінтересована особа для підтвердження обставин самостійного виховання дитини - у ній не наведено. Суд вважає, що таким позовом має бути саме про позбавлення батьківських прав, а не встановлення юридичного факту, з міркувань, що були висловлені вище.

2.5. Загальний висновок суду стосовно пред`явлених позовних вимог.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без наявних порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача з боку інших осіб, враховуючи, що обов`язок батьків виховувати та утримувати дитини є невід`ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, суд дійшов висновку, що у задоволенні цього позову необхідно відмовити за безпідставністю.

Керуючись ст. 265 ЦПК України

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Служба у справах дітей, сім`ї та соціального захисту населення виконавчого комітету Боратинської сільської ради Луцького району про визначення самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: ОСОБА_2 , (адреса проживання зазначена відповідачем у заявах по справі: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач 2: ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_4 );

Третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору: Служба у справах дітей, сім`ї та соціального захисту населення виконавчого комітету Боратинської сільської ради Луцького району (45605, Волинська область, Луцький район, село Боратин, вулиця Центральна, 15)

Повний текст рішення складений та підписаний 20 січня 2025 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області О.М. Гринь