Ухвала від 15.01.2025 по справі 464/6402/24

Справа № 464/6402/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/1170/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого - судді ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2024 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львова, українця, громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого по АДРЕСА_1 та проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

за участю прокурора - ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7

ВСТАНОВИЛА:

оскарженим вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначено покарання 3 (три) роки позбавлення волі.

Згідно вироку суду, ОСОБА_6 , у зв`язку із оголошенням загальної мобілізації та призовом на військову службу у Збройні Сили України під час мобілізації, на особливий період, 24 квітня 2024 року пройшов військово-лікарську комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 , згідно якої визнаний придатним до військової служби. В подальшому 25 квітня 2024 року близько 21 год. 52 хв. ОСОБА_6 , перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , відмовився отримувати під особистий підпис від відповідальної посадової особи бойову повістку про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оголошеної Указом Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», та необхідність з`явитись на 23 год. 25 квітня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , для проходження подальшої військової служби у Збройних силах України у воєнний час, про що складено акт про відмову від отримання повістки на відправку ОСОБА_6 . В подальшому, військово-зобов`язаний ОСОБА_6 всупереч вимог ст.65 Конституції України, ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, будучи належним чином оповіщеним про прибуття на відправку до військової частини, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби та не маючи права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, передбаченого ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», о 23 год. 25 квітня 2024 року без поважних причин, знаходячись і надалі фізично у пункті збору ІНФОРМАЦІЯ_2 , що по АДРЕСА_4 , на відправлення у військову частину НОМЕР_1 для проходження військової служби у Збройних силах України, під час мобілізації, на особливий період їхати відмовився та покинув вказаний пункт збору.

На вказаний вирок суду захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити оскаржуваний вирок в частині призначеного , призначити ОСОБА_6 покарання за ст. 336 КК України у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі, та відповідно до ст. 75 КК України, звільнити останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що призначене ОСОБА_6 покарання занадто суворе. Обвинувачений ОСОБА_6 дійсно раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, однак лише за зберігання без мети збуту наркотичних речовин, тобто обвинувачений ОСОБА_6 є наркозалежного особою, яка бажає позбутися своєї залежності, не притягався раніше до кримінальної відповідальності, вину в інкримінованому визнав повністю та у вчиненому розкаявся. Захист вважає, що виправлення засудженого ОСОБА_6 можливе без позбавлення його волі.

Захист також вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги Постану Пленуму ВС України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», де в п. 1 вказано, що призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Менш суворе покарання має призначатись особам, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на підтримку апеляційної скарги, прокурора ОСОБА_8 , який заперечив проти апеляційних вимог захисту, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_6 дотримано.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 розглядалось судом першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки ОСОБА_6 визнав винуватість, відтак суд першої інстанції обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, за наведених у вироку суду обставин, та правильність кваліфікації його дій є вірним та в апеляційному порядку учасниками кримінального провадження не оскаржується і не може бути оскаржено.

Щодо призначеного судом першої інстанції ОСОБА_6 покарання, то слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

У відповідності до позиції, висловленої у постанові Верховного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № № 205/7091/16-к (№ 51 - 1532 км 19), поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

При призначенні покарання, суд першої інстанції належним чином врахував усі конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке, згідно положення ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, характеризуючі дані на обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, на обліках у психо-, наркологічному диспансерах не перебуває, не працює, неповнолітніх та непрацездатних осіб на утриманні немає. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченого. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Відповідно до досудової доповіді провідного інспектора Сихівського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області ОСОБА_9 від 14 жовтня 2024 року, ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 повторного кримінального правопорушення оцінюється, як високий та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється, як середній. На думку органу пробації, виправлення ОСОБА_6 без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити високу небезпеку для суспільства.

Враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15 листопада 2023 року справа N641/1067/23, суд першої інстанції дійшов вірного переконання, що необхідною і достатньою мірою покарання для перевиховання обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів може бути покарання у виді позбавлення волі, оскільки його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Покликання адвоката ОСОБА_7 на ту обставину, що ОСОБА_6 проходив курс ре соціалізації та адаптації після хімічної залежності, оскільки має розлад психіки та поведінки внаслідок вживання психостимуляторів, а тому йому слід призначити стаціонарну судово-психіатричну експертизу не заслуговує на увагу, а тому підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_6 стаціонарної судово-психіатричної експертизи колегія суддів не вбачає.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого не можуть бути визнані достатніми підставами для скасування вироку суду, так як є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування норм кримінального закону, що могли б бути підставами для скасування вироку суду першої інстанції, не встановлено, вирок суду першої інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

вирок Сихівського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Касаційна скарга на рішення суду може бути подана до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4