Ухвала

від 20.01.2025 по справі 120/7801/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

м. Вінниця

20 січня 2025 р.Справа № 120/7801/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження заяву про залишення позовної заяви без розгляду в справі за позовом ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

14.06.2024 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 20.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

У строк встановлений судом відповідач подав відзив на позовну заяву. Одночасно із відзивом відповідач подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску місячного строку звернення до суду визначеного ч. 5 статті 122 КАС України.

Вирішуючи подану відповідачем заяву, суд виходить з наступного.

Так, у позовній заяві позивач вказує про протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 27.11.2020 по 31.01.2024 в повному розмірі, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу).

Натомість ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

У цьому контексті суд вказує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Водночас, в аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України "Про оплату праці", КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.

Разом з тим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Суд встановив, що наказом начальника Української військово-медичної академії (по стройовій частині) від 31.01.2024 № 31 позивач виключений із списків особового складу академії та всіх видів забезпечення.

Однак, наказ про звільнення не може вважатися повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, оскільки не містить сум нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення при звільненні.

Відтак, матеріали справи не містять доказів, що під час звільнення позивача з військової служби позивачу було вручено письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Викладене в сукупності свідчить, що звернення позивача 14.06.2024 до суду з даним позовом відбулося в межах передбаченого статтею 233 КЗпП України трьохмісячного строку.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивачем не пропущено визначений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду, у зв`язку із чим в задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 240, 248, 256 КАС України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви у справі № 120/7801/24 без розгляду - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

СуддяТомчук Андрій Валерійович