Рішення

від 20.01.2025 по справі 140/12888/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/12888/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі В.Ч. НОМЕР_2 , відповідач) про визнання протиправними дії у застосуванні з 16.09.2022 та з 01.01.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років та премії, а також інших похідних видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби; зобов`язання здійснити перерахунок та виплату з 16.09.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 грошового забезпечення, зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років та премії, а також інших похідних видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум; визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати за період з 01 березня 2018 року по 27 грудня 2018 року індексації-різниці грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3. 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині 4463,15 грн в місяць, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 грудня 2018 року відповідно до приписів абзаців 3, 4. 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у фіксованій величині 4 463,15 грн в місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в період з 01.01.2018 по 27.12.2018 та з 16.09.2022 по теперішній час проходить військову службу у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. За період проходження військової служби відповідачем в порушення абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078,йому не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за вищевказаний період виходячи з фіксованої величини 4463,15 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Також при нарахуванні грошового забезпечення відповідачем застосовано розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Крім того, з посиланням на п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, зазначив, що відповідач зобов`язаний провести позивачу виплату грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернулася до суду з даним позовом. З урахуванням наведеного позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відзиві на позовну заяву від 23.11.2024 відповідач не погоджується з вимогами позивача, оскільки під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Отже, застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01.01.2018 при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству.

Зазначив, що позивачу індексація грошового забезпечення у вказані періоди була нарахована та виплачена з урахуванням норм Порядку №1078 на підставі індексу споживчих цін, які опубліковані на офіційному веб-сайті Міністерства фінансів України. При цьому, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» дія Закону України від 03.07.2001 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі- Закон №1282-ХІІ) на 2023 рік зупинена, обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється. Також, позивач пропустив строк звернення з даною позовною заявою до суду. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01.01.2018 по 27.12.2018 та з 16.09.2022 по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до особових карток грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 в період проходження служби з 16.09.2022 по 31.12.2022, позивачу серед іншого, було нараховано та виплачено: оклад за військовим званням, місячний розмір якого складав: 3000,00 грн виходячи з розміру прожиткового мінімуму, установленого на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.

Також, за період з 01.03.2018 по 27.12.2018 позивачу нарахована та виплачена тільки поточна індексація грошового забезпечення.

Позивач зазначає, що відповідачем в порушення норм абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населенняне виплачено на користь позивача індексацію - різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 27.12.2018 у розмірі 4463,15 грн.

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначеноЗаконом України від 20 грудня 1991 року №2011-XIIПро соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей(далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4).

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704.

Пункт 4 Постанови №704, в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленогозакономна 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленогозакономна 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).

На момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.

Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 01 січня 2018 року.

Також пунктом 3 розділуІІПрикінцеві та перехідні положенняЗакону№1774-VIII встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.

Спірність питання у цій справі полягає у правомірності дій відповідачів щодо обчислення та виплати позивачу у період з 16.09.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення без урахування під час обчислення розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня календарного року (станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року).

Відповідно достатті 6 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-IIIПро державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантіїбазовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановленийзаконом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Частиною другоюстатті 92 Конституції Українипередбачено, що виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 розділуПрикінцеві положенняЗаконуУкраїни від 23 листопада 2018 року №2629-VIIIПро Державний бюджет України на 2019 рікбуло передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

Однак, Закон УкраїниПро Державний бюджет України на 2021 ріквід 15.12.2020 № 1082-IX, Закон Українивід 02.12.2021 №1928-IXПро Державний бюджет України на 2022 ріктаЗакон України від 03.11.2022 №2710-ІХПро Державний бюджет України на 2023 ріктаких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, у 2021 - 2023 роках не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом УкраїниПро Державний бюджет України на 2020 рік, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно достатті 7 КАС Українисуд вирішує справи відповідно доКонституціїта законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначеніКонституцієюта законами України. У разі невідповідності правового актаКонституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Згідно з приписами частини п`ятоїстатті 242 КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 щодо застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704. Так Верховний Суд сформулював висновок, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік) дійшов таких же висновків.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29 січня 2020 року (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанова №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.

При цьому встановлене положеннями пункту 3 розділуІІПрикінцеві та перехідні положенняЗакону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленийзакономсаме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У цій справі судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що у спірному періоді ОСОБА_1 виплачувалося грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані згідно з Постановою №704, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року для працездатних осіб.

Також вбачається, що із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням упродовж служби позивачу, у період із вересня 2022 року по травень 2023 року включно, здійснювалося нарахування та виплата у відповідному відсотковому відношенні як постійних, так і одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 01.01.2018.

Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-ІІІ(далі - Закон № 2017-ІІІ) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріпленихКонституцією Українита законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановленийзаконом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону України № 2017-ІІІ).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIIIПро Державний бюджет України на 2018 рікустановлено у 2018 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Як вже зазначалось судом, позивачу в період проходження служби з 16.09.2022 по 19.05.2023 посадовий оклад визначено у розмірі 3000,00 грн, оклад за військовим званням визначено у розмірі 810,00 грн, тобто виходячи з розміру прожиткового мінімуму, установленого на 01 січня 2018 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт.

Натомість статтею 7 Закону УкраїниПро Державний бюджет України на 2022 рікустановлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481,00 грн; статтею 7 Закону УкраїниПро Державний бюджет України на 2023 рікустановлено з 01 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб2684,00 грн.

Пунктом 2 розділу I Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженоїнаказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558(зареєстрованов Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306; далі -Інструкція №558, зі змінами), установлено, що місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за наявності вислуги років на військовій службі виплачується надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням (пункт 1 глави 1 розділу ІІІ Інструкції №558).

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які проходять військову службу в органах Держприкордонслужби, виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (пункт 1 глави 2 розділу ІІІ Інструкції №558).

За змістом пункту 1 глави 14 розділу III цієї Інструкції начальники (командири) органів Держприкордонслужби мають право преміювати військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів з числа осіб, які не проходили до зарахування на навчання військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менше ніж 10 відсотків посадових окладів, та економії фонду грошового забезпечення.

Отже, щомісячні додаткові види грошового забезпечення розраховуються від розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, розмір останніх впливає на правильність розрахунку місячного грошового забезпечення у цілому.

Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення визначені у розділі IVІнструкції №558.

Відповідно до пункту 1 глави 6 розділу IV Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 глави 7 розділу IV Інструкції №558 військовослужбовцям (крімвійськовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Отже, виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення також залежить від місячного грошового забезпечення, зокрема, від розмірупосадового окладута окладу за військовим (спеціальним) званням.

Разом з тим щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, суд зауважує, що пунктом 3 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Вказаний пункт Закону є чинним та неконституційним не визнавався.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року відсутні, оскільки не проведення індексації грошового забезпечення було вчинено відповідачем з урахуванням діючих норм законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у застосуванні із 16.09.2022 по 31.12.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року при нарахуванні грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення позивача та зобов`язання здійснити позивачу перерахунок та виплату з 16.09.2022 по 31.12.2022 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, з урахуванням виплачених сум.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 27.12.2018, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, суд зазначає наступне.

Постанова Кабінету Міністрів України від «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.07.2017 року №704 (далі - Порядок №704) вступила у дію 01.03.2018 року, якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 5 Порядку №1078 значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з наступного місяця.

Отже, базовим місяцем індексації у період з 01.03.2018 року є березень 2018 року, що не є спірним у межах цієї справи.

Також не є спірним між сторонами та обставина, що відповідно до офіційних даних, які містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року до жовтня 2018 року індекс споживчих цін, який обчислюється наростаючим підсумком не перевищував поріг індексації 103%.

У зазначений період спірним між сторонами є виплата суми індексації у разі настання обставин передбаченими абзацами 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.

Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101,1 %, в квітні 2018 року становив 100,8 %, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0 %, в липні 99,3 %, в серпні 100,0 %, в вересні 101,9 %, в жовтні 101,7%.

Таким чином лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8 % * 100,0 % * 100,0 % * 99,3% * 100,0 % * 101,9 % * 101,7 % * 100) було перевищено. При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно було проводити з грудня 2018 року.

А відтак, відповідачем правомірно не проводилося нарахування та виплати на користь позивача поточної індексації грошового забезпечення з березня 2018 року по грудень 2018 року.

Однак, зазначена обставина не звільняє відповідачавід обов`язку врахування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, при вирішенні питання про наявність у ОСОБА_1 права на індексацію за період з березня 2018 року.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

Зазначена постанова набрала чинності з 01.03.2018.

Згідно із абз.2 пункту 5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку №1078.

Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Насамперед слід зауважити, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 1 березня 2018 року до звільнення з військової служби 27 грудня 2018 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 27.12.2022 включно у відповідності до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Стосовно вимог позивача в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.

Частиною 1статті 122 КАС Українипозов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами 3 та 5статті 122 КАС Українидля захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частинами 1 та 2статті 233 КЗпПУ передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим, Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ«Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022 (далі - Закон №2352-ІХ), назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції.

Зокрема, частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці без обмеження будь-яким строком.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, від 04 жовтня 2024 року у справі №200/1643/24, від 10 жовтня 2024 року у справі №200/5937/23.

Оскільки позивач проходить службу, не звільнений, то строк звернення до суду не застосовується.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючисьстаттями 2, 72-77, 244, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року при нарахуванні ОСОБА_1 з 16.09.2022 по 31.12.2022 грошового забезпечення в тому числі допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 з 16.09.2022 по 31.12.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 27.12.2018 індексації-різниці грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 27.12.2018 відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський