Рішення

від 20.01.2025 по справі 160/18479/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 рокуСправа №160/18479/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» до Східного офісу Держаудитслужби про визнання протиправними та скасування п.1, 3,4 вимоги від 11.06.2024р. №040406-15/3590-2024, -

УСТАНОВИВ:

08.07.2024р через систему «Електронний суд» Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» звернулося з адміністративним позовом до Східного офісу Держаудитслужби та просить:

- визнати протиправними та скасувати п.1,3,4 вимоги Східного офісу Держаудитслужби, викладеної в листі від 11.06.2024р. №040406-15/3590-2024 «Про усунення порушень законодавства».

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що п.1, 3 та 4 вимоги є необґрунтованими, оскільки передумовою висування таких вимог до позивача є встановлення об`єктивних обставин під час проведення ревізії, що надавало б змогу стверджувати про порушення позивачем законодавства, у т.ч. податкового. Проте, позивач вважає, що таких вимог відповідач не виконав, що призвело до помилкових висновків при складанні акту ревізії та оспорюваної вимоги, так як факти реальності господарської операції між позивачем та ФОП ОСОБА_1 щодо виконання робіт на території підприємства позивача підтверджено всіма наявними первинними бухгалтерськими документами, тому висновки ревізорів про нереальність таких господарських операції та, як наслідок, заподіяння матеріальної шкоди на суму 211500,00 грн. є передчасними (п.2 вимоги); також позивач вказав і на те, що при здійсненні компенсації працівникам витрат на оренду житла у сумі 186213,33 грн. позивач виступав податковим агентом, сплативши відповідні податки ПДФО та військовий збір, а тому, на переконання позивача, жодної шкоди (збитків) державному бюджету завдано не було (п.4 вимоги); що стосується вимоги про притягнення до відповідальності винних осіб у порядку, встановленому законодавством, відповідач не зазначив спосіб, у який підлягають встановленню та до якої відповідальності притягненню винні особи, відтак, позивач вважає, що спірна вимога винесена з порушенням вимог закону щодо її змісту, оскільки є неконкретизованою (п.1 вимоги), що є достатньою підставою для скасування такої вимоги. У відповіді на відзив на позов позивач посилався на ті ж обставини та підстави, що зазначені і у позові (а.с.1-8 том 1, а.с.150-152 том 2).

Ухвалою суду від 24.07.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази в обґрунтування правомірності п.1, п.3 та п.4 оспорюваної вимоги, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.178 том 1).

На виконання вимог наведеної ухвали суду 07.08.2024р. від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що оскільки у період ревізії вжитими заходами не було забезпечено усунення виявлених порушень, відповідачем було пред`явлено позивачу обов`язкову до виконання вимогу щодо усунення порушень законодавства від 11.06.2024р. на підставі п.1 ч.1 ст.8, п.7 ст.10 я.2 ст.15 Закону №2939, п.п.7 п.4, п.п.14 п.6 Положення про Східний офіс Держаудитслужби. Щодо завищення вартості послуг ФОП ОСОБА_1 на суму 211500,00 грн. (п.3 вимоги) відповідач зазначив, що ревізією було встановлено факти списання коштів на видатки (витрати) без фактичного отримання робіт (послуг) за грудень 2022р. на суму 211500,00 грн., що є порушенням ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України, п.6,20 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.1999р. №318, п.1.4, 4.1, 5.1.1 Договору про надання послуг від 12.12.2022р. №22460, а саме: не надано до перевірки журналів реєстрації тимчасових перепусток, журналів в`їзду/виїзду автотранспорту, матеріальних перепусток, інших документів, що підтверджують перебування на території ПАТ ФОП ОСОБА_1 , що свідчить про фактичне виконання робіт (з пускоструменевої обробки, шпаклювання, ґрунтування, шліфування, фарбування металу та виробів з металу), робітниками ПАТ «ДТРЗ», а не ФОП ОСОБА_1 , доводи про розподіл обсягів робіт та виконання 21% таких робіт ФОП ОСОБА_1 не ґрунтуються на даних первинних документів товариства, надані фотографії датовані з 14.12.2022р. по 21.12.2022р. не ідентифікують особу ФОП ОСОБА_1 і не підтверджують факт виконання ним робіт, оскільки виконання зазначених робіт вже були завершені станом на 08.11.2022р. Тобто, під час ревізії було встановлено саме недостовірність бухгалтерського обліку позивача щодо надання послуг з боку ФОП ОСОБА_1 , що відповідає завданню та повноваженням органу державного фінансового контролю за ст.2 Закону №2939. Також відповідач зазначив, що ревізією було встановлено факти покриття витрат фізичних осіб при виплаті компенсації за оренду житла (готельних послуг) в порушення п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України на загальну суму 186213,33 грн., оскільки позивач, як податковий агент, повинен був утримати із сум такої компенсації за оренду житла суми ПДФО та військовий збір та перерахувати їх до бюджету, а не зробити це за рахунок коштів Товариства понад суми виплачених компенсацій. Щодо вимоги про притягнення до відповідальності працівників ПАТ, винних у допущених порушеннях (п.1 вимоги), то відповідач вказав на те, що не зазначення конкретного способу її виконання не позбавляє позивача права звернутися до контролюючого органу з метою отримання певних роз`яснень, вважає, що вимога винесена у відповідності до норм діючого законодавства та є конкретизованою, в той же час, вимога про стягнення збитків не потребує перевірки її законності та судового втручання, наявність шкоди, правильність обчислення її розміру перевіряє суд, який розглядає відповідний позов, а не позов підконтрольної установи про визнання протиправною та скасування вимоги, тому звернення позивача з таким позовом про визнання протиправною та скасування вимоги, яка за своїм змістом спрямована на відшкодування збитків, є неналежним способом захисту порушеного права, а відтак, такий позов не підлягає задоволенню про що свідчить, на переконання відповідача, і правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду, прийнятих у період з 2018 року по 2021 року, які перелічені у відзиві на позов. У запереченнях на відповідь на відзив, відповідач посилався на ті ж самі обставини, які ним наводяться і у відзиві на позов (а.с.190-194 том 1, а.с.156-157 том 2).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці у період з 16.12.2024р. по 17.01.2025р., що підтверджено довідками управління персоналом №422 від 03.12.2024р., №429 від 11.12.2024р., ухвалою суду від 20.01.2025р. розгляд даної справи було продовжено згідно до вимог ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 20.01.2025р. (а.с.175 том 2).

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 20.01.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

У період з 12.02.2024р. по 30.04.2024р. відповідно до п.1.1.3.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Східного офісу Держаудитслужби на І квартал 2024 року, було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ПАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» (далі ПАТ «ДТРЗ») за період з 01.01.2020 року по 31.12.2023 року, про що було складено акт ревізії від 07.05.2024р. за №040406-21/14, що підтверджується його копією (а.с.12-56 том 1).

За результатами проведеної ревізії та на підставі згаданого акту ревізії від 07.05.2024р. посадовою особою відповідача 11.06.2024р. за №040406-15/3590-2024 стосовно позивача було прийнято Вимогу «Про усунення порушень законодавства», у якій вимагалося усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку, зокрема, а саме:

- розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників ПрАТ «ДТРЗ», винних у допущених порушеннях (п.1 вимоги);

- відповідно до статей 193,199,217,218, 222 ГК України та статей 611,629 ЦК України забезпечити відшкодування шкоди (збитків) заподіяних ПрАТ «ДТРЗ» на суму 211500,00 грн. шляхом: складання Актів звіряння взаємних розрахунків між ПрАТ «ДТРЗ» та ФОП ОСОБА_1 на суму 211500,00 грн.; відображення в бухгалтерському обліку ПрАТ «ДТРЗ» по бухгалтерському рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» по контрагенту ФОП ОСОБА_1 сум дебіторської заборгованості в розмірі 211500,00 грн.; повернення грошових коштів ФОП ОСОБА_1 в розмірі 211500,00 грн. на розрахункові рахунки ПрАТ «ДТРЗ». У іншому випадку, розглянути питання щодо відшкодування шкоди (збитків) заподіяних ПрАТ «ДТРЗ» на суму 211500,00 грн. з винної особи відповідно до норм статей 130-136 КЗпПУ ( п.3 вимоги);

- забезпечити відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КЗпПУ та статті 22 ЦК України на користь ПрАТ «ДТРЗ» перерахованих за рахунок коштів товариства сум ПДФО та військового збору на загальну суму 186213,33 грн. із сум фактично компенсованих керівному складу товариства витрат на оренду житла та вартості готельних послуг (п.4 вимоги) - (а.с.150-151 том 1).

Правомірність п.1, п.3 та п.4 згаданої вище вимоги від 11.06.2024р. №040406-15/3590-2024 є предметом спору у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування п. 3 оспорюваної Вимоги, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII) визначено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Частина перша статті 2 Закону № 2939-XII встановлює, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (частина друга статті 2 Закону).

За приписами частини першої статті 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (далі - Положення № 43) Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення № 43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

У силу пункту 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону № 2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Пунктом 7 Положення № 43 передбачено, що Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

За змістом пункту 2 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок № 550) інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться органами державного фінансового контролю відповідно до Закону та цього Порядку. Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів проведення заходів державного фінансового контролю, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

Згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

За приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

За приписами частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

У постанові від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20 Верховний Суд зазначив, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Тобто правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року у справі №818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

А отже, з проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їхніх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема, стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII, з якою кореспондується пункт 50 Порядку № 550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їхніх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову. За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22 жовтня 2020 року у справі № 820/3089/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/18686/16, від 31 серпня 2021 року у справі № 160/5323/20, від 02 листопада 2021 року у справі №420/6808/19, від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20, від 22 грудня 2022 року у справі №826/13003/17, від 21 березня 2023 року у справі № 560/4370/22, а також від 09 березня 2023 року у справі №500/2489/21, від 29 березня 2023 року у справі №160/7775/21, від 06 липня 2023 року у справі №1740/2398/18.

На тлі наведеного, Верховним Судом сформований висновок про можливість оскарження підконтрольною установою вимоги контролюючого органу.

Тож задля правильного вирішення спору необхідно дослідити правову природу встановлених порушень. Без належного дослідження цього питання та встановлення вини підконтрольної установи (доведеність факту наявності порушення під час здійснення фінансово-господарської діяльності) неможливо надати оцінку правомірності вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків.

Отже, право підконтрольної установи на оскарження вимоги, яка містить зобов`язання щодо повернення збитків, слід розуміти в контексті «права на оскарження вимоги, як акта індивідуальної дії, в частині дотримання процедури проведення перевірки контролюючим органом (шляхом проведення ревізії, моніторингу та ін.) у співвідношенні з суттю встановлених порушень».

Водночас, правомірність вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків може бути предметом перевірки в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про їхнє стягнення. Такий порядок оскарження слід застосовувати, якщо підконтрольною установою не було попередньо оскаржено таку вимогу по суті встановлених порушень під час проведення відповідної перевірки і таким порушенням, судом не було надано оцінку (відсутня будь-яка реакція з боку підконтрольної установи після отримання вимоги), або дотримання процедури проведення перевірки (ревізії, моніторингу, тощо) та факт порушення з боку підконтрольної установи під час здійснення господарської діяльності встановлено у судовому рішенні.

Такий правовий підхід викладений у постановах Верховного Суду від 25 липня 2024 року у справі 160/12986/21, від 12.09.2024р. у справі №380/26300/23 та від 14.11.2024р. у справі №380/12264/20.

А відповідно, твердження відповідача з приводу неможливості перевірки адміністративним судом правомірності виявлених порушень при розгляді заявленого підконтрольною установою позову про визнання протиправним та скасування спірної вимоги та обрання позивачем неналежного способу порушеного права спростовуються вищенаведеними проаналізованими судом правовими висновками Верховного Суду, тому не заслуговують на увагу.

Таким чином, у межах розгляду даного спору підлягають дослідженню та перевірці судом дотримання процедури проведення перевірки контролюючим органом (шляхом проведення ревізії, моніторингу та ін.) у співвідношенні з суттю встановлених порушень, у тому числі, і в частині законності вимоги щодо відшкодування (стягнення) заподіяних збитків, наведені у п.3, п.4 оспорюваної вимоги, які є предметом цього спору.

Що стосується виявленого під час ревізії порушення з приводу завищення позивачем вартості послуг по взаємовідносинах ПАТ «ДТРЗ» з ФОП ОСОБА_1 на суму 211500,00 грн. (п.3 вимоги), задовольняючи позовні вимоги в цій частині щодо визнання протиправним та скасування вказаного пункту 3 вимоги, суд зазначає про наступне.

Як вбачається зі змісту акту ревізії від 07.05.2024р. у ході ревізії було виявлено факти завищення вартості послуг ФОП ОСОБА_1 на суму 211500,00 грн. (п.3 вимоги), а саме: списання коштів на видатки (витрати) без фактичного отримання робіт (послуг) за грудень 2022р. на суму 211500,00 грн., що є порушенням ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України, п.6,20 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.1999р. №318, п.1.4, 4.1, 5.1.1 Договору про надання послуг від 12.12.2022р. №22460, а саме: не надано до перевірки журналів реєстрації тимчасових перепусток, журналів в`їзду/виїзду автотранспорту, матеріальних перепусток, інших документів, що підтверджують перебування на території ПАТ ФОП ОСОБА_1 , що свідчить про фактичне виконання робіт (з пускоструменевої обробки, шпаклювання, грунтування, шліфування, фарбування металу та виробів з металу) робітниками ПАТ «ДТРЗ», а не ФОП ОСОБА_1 , доводи про розподіл обсягів робіт та виконання 21% таких робіт ФОП ОСОБА_1 не грунтуються на даних первинних документів товариства, надані фотографії датовані з 14.12.2022р. по 21.12.2022р. не ідентифікують особу ФОП ОСОБА_1 і не підтверджують факт виконання ним робіт, оскільки виконання зазначених робіт вже були завершені станом на 08.11.2022р. (а.с.27-30 том1).

Разом з тим, наведені висновки відповідача не ґрунтуються та суперечать вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Таким чином, із аналізу вищенаведених приписів законодавства слідує, що до первинних документів бухгалтерського обліку віднесені, зокрема, регістри бухгалтерського обліку, фінансової звітності, зведені облікові документи, а також ті первинні документи, які містять обов`язкові реквізити, а саме: назву документу, дату та назву підприємства, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру, посади осіб, відповідальних за їх оформлення підписи посадових осіб, які їх склали та які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Тобто, до первинних бухгалтерських документів не віднесені журнали реєстрації тимчасових перепусток, журналів в`їзду/виїзду автотранспорту, матеріальні перепустки, які підтверджують перебування на території ПАТ «ДТРЗ» його контрагентів, зокрема, ФОП ОСОБА_1 , а тому зазначені документи не можуть бути доказами підтвердження реальності/нереальності певної господарської операції, а отже, їх не надання чи відсутність не можуть свідчити про недостовірність бухгалтерського обліку певної господарської операції.

За викладених обставин, висновки ревізора у наведеній частині є лише його припущеннями, які не ґрунтуються на жодних первинних документах, перелік яких міститься у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Водночас, як встановлено судом із матеріалів справи, 12.12.2022р. між ФОП ОСОБА_1 (Виконавцем) та ПАТ «ДТРЗ» ( Замовником) був укладений Договір про надання послуг №22460, за змістом якого Виконавець взяв на себе зобов`язання надати послуги: піскоструменева обробка, шпаклювання, ґрунтування, шліфування, фарбування металу та виробів з металу, зварювальні роботи п.1.1 договору.

Найменування, вартість та обсяг послуг, які надаються за цим Договором, вказані у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору. Строк надання послуг за цим Договором зазначається у кожній Специфікації окремо. Послуги надаються Виконавцем з використанням власних інструментів, обладнання, приладів і матеріалів, вартість яких входить у вартість наданих послуг п.1.2, п.1.3 та п.1.4 договору.

Згідно п.4.1, п.4.2 договору було визначено, що надання послуг за цим Договором здійснюється Виконавцем на території Замовника за адресою: м. Дніпро, вул. Академіка Белолюбського, 7.

Приймання-передача наданих послуг здійснюється протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту повідомлення Замовника про готовність наданих послуг та оформляється Актом приймання-передачі наданих послуг.

Термін дії договору визначений з дня його підписання до 31 грудня 2022 року включно п.9 договору (а.с.105-108 том 1).

До зазначеного договору, між сторонами були підписані Додатки 1, 2, 3, а саме:

- Специфікація №1 від 12.12.2022р., де зазначено, що Виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги, зокрема, шпаклювання, ґрунтування, шліфування, секція А тепловоза 2ТЕ116, 117 м2, загальна сума складає 130000,00 грн., початок надання послуг: 13.12.2022р., завершення надання послуг 21.12.2022р. (а.с.108-зворот том 1);

- Специфікація №2 від 21.12.2022р., де зазначено, що Виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги, зокрема, піскоструменева обробка, фарбування та лакування металевих виробів, секція А, Б тепловоза 2ТЕ116 15м2, загальна сума складає 16500,00 грн., початок надання послуг: 21.12.2022р., завершення надання послуг 23.12.2022р. (а.с.109 том 1);

- Специфікація №3 від 21.12.2022р., де зазначено, що Виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги, зокрема, шпаклювання та шліфування, секція Б тепловоза 2ТЕ116 80м2, загальна сума складає 65000,00 грн., початок надання послуг: 21.12.2022р., завершення надання послуг 23.12.2022р. (а.с.109-зворот, том 1).

На підтвердження виконання вищенаведених послуг між сторонами були підписані відповідні Акти №1 від 21.12.2022р., №2 від 23.12.2023р. та №3 від 23.12.2022р. приймання-передачі наданих послуг, про що свідчить зміст їх копій, наявних у справі (а.с.110-112 том 1).

За викладених обставин та виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що належними, достатніми та допустимими первинними бухгалтерськими документами є саме вищенаведені Специфікації №1, №2 та №3 (Додатки 1,2 та 3 до договору) та Акти приймання-передачі наданих послуг за наведеним договором, які підтверджують реальність вчиненої позивачем та ФОП ОСОБА_1 вищенаведеної господарської операції, оскільки оформлені з дотриманням вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, судом критично надається оцінка доводам відповідача з приводу того, що вказані роботи піскоструменева обробка, шпаклювання, ґрунтування, шліфування, фарбування металу та виробів з металу, зварювальні роботи були фактично виконані не ФОП ОСОБА_1 , а працівниками ПАТ «ДТРЗ», з огляду на таке.

По-перше, працівниками ПАТ виконуватися інші роботи, а саме: з декоративного фарбування тепловоза з нанесенням написів та логотипів секцій А,Б за іншим договором від 28.09.2022р. №ВС/87/2022-ЦЮ/ НОМЕР_1 , ці роботи були виконані у повному обсязі станом на 08.11.2022р. про що свідчить і зміст самого акту ревізії (а.с.29 том 1).

А відповідно, висновки ревізора про те, що і роботи, які виконувались за договором №22460 від 12.12.2022р. (піскоструменева обробка, шпаклювання, ґрунтування, шліфування, фарбування металу та виробів з металу, зварювальні роботи) також виконувалися працівниками ПАТ, є лише припущеннями посадової особи відповідача, які не підтверджені жодними доказами та спростовуються, зокрема, копіями актів приймання-передачі наданих послуг, які є саме тими первинними бухгалтерськими документами, які, у розумінні вищенаведеного Закону, підтверджують реальність вищеописаної господарської операції, яка відбулася між позивачем та ФОП ОСОБА_1 у період з 21.12.2022р. по 23.12.2022р. (а.с.110-112 том 2).

По-друге, аргументи відповідача про недостовірність бухгалтерського обліку у наведеній частині порушення знову є лише припущеннями посадової особи відповідача, оскільки в яких саме первинних документах бухгалтерського обліку за наведеною вище господарською операцією була виявлена така недостовірність у акті ревізії відповідачем не зазначено, а судом не встановлено, жодних таких доказів відповідачем також суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що висновки відповідача з приводу заподіяння шкоди (збитків) ПАТ «ДТРЗ» по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 у сумі 211500,00 грн. та вимоги відповідача щодо забезпечення їх відшкодування, є незаконними, недоведеними жодними доказами та спростовуються дослідженими вище судом копіями первинних бухгалтерських документів, а відповідно, п.3 оспорюваної вимоги суперечить ст.ст.2, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв`язку із чим підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем у ході судового розгляду даної справи у відзиві на позов не було наведено жодних обґрунтованих підстав та не надано жоднихналежних, достатніх та достовірних доказів, які б свідчили про правомірність п.3 оспорюваної вимоги, з урахуванням аналізу вищенаведених чинних норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини та обставин справи, встановлених судом, які відповідачем не були спростовані.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення аргументи відповідача про факти списання коштів на видатки (витрати) без фактичного отримання робіт (послуг) за грудень 2022 року на суму 211500,00 грн., що є порушенням ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України, п.6, 20 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.1999р. №318, п.1.4, 4.1, 5.1.1 Договору про надання послуг від 12.12.2022р. № 22460, оскільки наведені доводи спростовані вище дослідженими судом Специфікаціями №1, №2, №3, які є Додатками 1,2 та 3 до згаданого договору та актами №1, №2 та №3 приймання-передачі наданих послуг від 21.12.2022р., від 23.12.2022р., які є первинними бухгалтерськими документами та підтверджують реальність господарської операції у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (а.с. 108-112 том 1).

Наведені первинні бухгалтерські документи, які містять інформацію про реальність вчинення спірної господарської операції, жодними іншими доказами відповідачем не спростовані, недостовірність бухгалтерського обліку за вказаною господарською операцією відповідачем не доведена всупереч вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняттявідповідачем як суб`єктом владних повноважень п.3 оспорюваної вимоги, суд приходить до висновку, щовстановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач під час його прийняття діяв не у спосіб та не у порядку, що передбаченийКонституцієюта законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті п.3 оспорюваної вимоги, були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасуванняоспорюваної вимоги у наведеній частині.

Між тим, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування пункту 4 оспорюваної вимоги в частині покриття ПАТ витрат при виплаті компенсацій фізичним особам за оренду житла (готельних послуг) за рахунок коштів ПАТ «ДТРЗ» на загальну суму 186213,33 грн. в порушення п.п.168.1.1 пункту 168 ПК України, задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Зі змісту копії акту ревізії від 07.05.2024р. вбачається, що ревізією було встановлено, що між ПАТ «ДТРЗ» та керівними працівниками та працівниками адміністративного персоналу укладалися трудові договори, в яких передбачено виплату компенсацій вартості оренди житла або готельних послуг та при покритті цих витрат на загальну суму 186213,33 грн. у 2021-2023р.р. відбулося нарахування та перерахування сум ПДФО та військового збору за рахунок коштів ПАТ ( замість утримання цих податків із сум компенсацій за оренду житла, що є доходом таких фізичних осіб, який є їх додатковим благом), що є порушенням п.168.1.1 ПК України (а.с.31-зворот - 32 том 1).

Разом з тим, наведені висновки відповідача в частині того, що компенсація витрат за оренду житла згідно трудового договору є доходом таких фізичних осіб у вигляді додаткового блага, з якого повинно нараховуватися та сплачуватися роботодавцем як податковим агентом суми ПДФО та військовий збір, не ґрунтуються та суперечать вимогам п.п.14.1.47, п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, з огляду на таке.

За приписами п.п.14.1.47 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормамирозділу IVцього Кодексу).

У відповідності до вимог абз. «а» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України передбачено, що до загального (місячного) (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбаченихстаттею 165цього Кодексу) у вигляді вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Отже, із аналізу вищенаведених приписів податкового законодавства слідує, що оподаткуванню ПДФО та військовим збором доходів фізичних осіб підлягає компенсація вартості використання житла не пов`язана з виконанням обов`язків трудового найму, що законодавцем визначено як додаткове благо таких фізичних осіб.

Водночас, у разі, коли надання згаданої вище компенсації вартості використання житла зумовлено виконанням фізичною особою (платником податків) трудової функції відповідно до трудового договору, то така компенсація не є доходом фізичної особи (додатковим благом), а отже, компенсації вартості фізичним особам (працівникам підприємства) за оренду житла згідно трудового договору, не є і базою оподаткування ПДФО та військовим збором, тобто, вказані податки на такі суми роботодавцем (податковим агентом) не нараховується, а відповідно, і не сплачуються до бюджету взагалі.

При цьому, судом критично надається оцінка посиланням відповідача у акті ревізії від 07.05.2024р. на положення п.2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004р. №5, якими передбачено, що оплата квартири та найманого житла віднесено до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, є базою оподаткування фізичних осіб, з огляду на те, що, по-перше, п.3.15 цієї ж Інструкції визначено, що витрати на наймання житлового приміщення віднесено до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, а відповідно, такі витрати не підлягають оподаткуванню ПДФО та військовим збором; по-друге, приписи згаданої Інструкції не визначають порядок та умови об`єктів оподаткування на перевагу від норм вищенаведених приписів податкового законодавства щодо визначення поняття «додаткове благо», які мають вищу силу та пріоритет у їх застосуванні у питаннях оподаткування.

Так, як встановлено судом із наявних в матеріалах справи документів, між ПАТ «ДТРЗ» та його працівниками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були укладені трудові договори за змістом п.п.3.1.7 п.3.1 розділу 3 договорів, Товариство взяло на себе зобов`язання компенсувати працівникам фактичну, документально підтверджену вартість оренди житла у м. Дніпро за час дії цих договорів про що свідчить копії наведених договорів, наявних у справі (а.с.113-130 том 1).

Окрім того, судом встановлено, що ПАТ «ДТРЗ» у період 2021-2023р.р. було здійснено на користь своїх працівників за вказаними трудовими договорами покриття витрат фізичних осіб на оренду житла (виплачені компенсаційні виплати за оренду житла) у загальній сумі 186213,33 грн., без нарахування та перерахування до бюджету із таких сум податків - ПДФО та військового збору, що не заперечувалося учасниками справи.

Зазначені обставини щодо здійснення ПАТ «ДТРЗ» своїм працівникам компенсаційних виплат за оренду житла згідно трудових договорів без нарахування та сплати ПДФО та військового збору із таких сум відповідають вищенаведеним приписам п.п.14.1.47 п.14.1 ст.14, абз. «а» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, оскільки, як встановлено судом вище така виплата компенсації за оренду житла була пов`язана з виконанням трудових договорів, а відповідно, такі витрати не є їх додатковим благом, а тому і не є об`єктами оподаткування.

Водночас, таке нарахування та перерахунок до бюджету сум ПДФО та військового збору за компенсаційні виплати за оренду житла працівниками було здійснено ПАТ «ДТРЗ» за рахунок коштів підприємства про що свідчать копії платіжних інструкцій, наявних в матеріалах справи (а.с.6-135 том 2).

Проте, як з`ясовано вище судом із аналізу податкового законодавства, суми компенсаційних виплат за оренду житла згідно трудових договорів, пов`язаних з виконанням працівниками трудових функцій, не є об`єктами оподаткування за приписами п.п.14.1.47 п.14.1 ст.14, абз. «а» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України.

Також і нарахування та перерахування до бюджету сум ПДФО та військового збору ПАТ на компенсаційні витрати фізичних осіб за оренду житла, пов`язаних з виконанням трудових відносин за рахунок коштів ПАТ «ДТРЗ» жодними приписами податкового законодавства не передбачено.

Враховуючи наведені встановлені судом обставини та аналіз вищенаведених приписів податкового законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що, здійснивши нарахування та сплату ПДФО та військового збору на суми виплачених своїм працівникам компенсаційних виплат за оренду житла за рахунок коштів ПАТ «ДТРЗ» на загальну суму 186213,33 грн. позивачем було порушено вимоги п.п.14.1.47 п.14.1 ст.14, абз. «а» п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України та, як наслідок, такими діями посадових осіб позивача було заподіяно матеріальної шкоди (збитків) ПАТ «ДТРЗ» на зазначену суму, яка підлягає відшкодуванню згідно до п.4 оспорюваної вимоги.

За викладених обставин, пункт 4 оспорюваної вимоги щодо необхідності забезпечення відшкодування на користь позивача перерахованих за рахунок коштів товариства сум ПДФО та військового збору на загальну суму 186213,33 грн. із сум фактично компенсованих працівникам витрат на оренду житла та вартості готельних послуг є обґрунтованим та правомірним.

Тому у частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування п.4 оспорюваної вимоги позивачеві слід відмовити.

Що стосується позовних вимог позивача в частині притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників ПАТ «ДТРЗ», винних у допущених порушеннях (пункт 1 оспорюваної вимоги), то в цій частині у задоволенні позову позивачеві також слід відмовити, виходячи з наступного.

Як зазначив позивач у позові оспорювана вимоги у цій частині (пункт 1 вимоги) винесена з порушенням вимог щодо її змісту, оскільки є неконкретизованою, що на переконання позивача, є достатньою підставою для її скасування (а.с.3-4 том 1).

Проте, такі аргументи позивача не відповідають дійсності та є не обґрунтованими і не доведеними жодними належними, достатніми та допустимими доказами у розумінні ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.

Статтею 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1992р. №2939-ХІІ (далі Закон №2939-ХІІ) визначено, що орган фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за, зокрема, виконанням функцій з управління об`єктами державної власності; цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання, кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; усуненням виявлених недоліків і порушень.

Згідно до пунктів 7, 15 ст.10 Закону №2939-ХІІ орган державного фінансового контролю наділений правом, а саме:

- пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства;

- порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

Також і у відповідності до вимог пункту 50 Порядку №550 передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення, зокрема, притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання.

У справі, що розглядається, заявлено вимогу про визнання протиправним та скасування пункту 1 вимоги від 11.06.2024р. про усунення порушень законодавства щодо розгляду питання про притягнення до встановленої законом відповідальності працівників підприємства, які винні у допущених порушеннях в частині заподіяння матеріальної шкоди (збитків).

Верховний Суд наголосив, що спірна у наведеній частині вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якій вона адресована.

Водночас, виявлення винних осіб у порушеннях, зазначених у пунктах оспорюваної вимоги та притягнення їх до встановленої законом відповідальності є правом керівника підконтрольної установи вибору способу усунення виявлених порушень та обов`язком до виконання та інформування органу контролю про усунення виявлених порушень.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16 та у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 820/3534/16 та від 03 червня 2020 року у справі № 826/18894/16.

Так, як встановлено судом зі змісту вимоги від 11.06.2024р., крім вимог про притягнення до відповідальності працівників ПАТ «ДТРЗ», винних у допущених порушеннях в частині що стосується виявлення заподіяних збитків, у тому числі і наявні вимоги про відшкодування завданих таких збитків, приведення даних бухгалтерського обліку у відповідність з вимогами законодавства (п.2, п.5), які позивачем у межах даного спору не оспорюються згідно позову (а.с.1-7,150-151 том 1).

А отже, суд приходить до висновку, що наведені у п.2 та п.5 вимоги від 11.06.2024р. порушення були допущені саме посадовими особами позивача при здійсненні господарської діяльності ПАТ, які є відповідальними за ведення показників бухгалтерського обліку, а тому вимоги контролюючого органу до позивача про притягнення до відповідальності, встановленої законодавством, винних посадових осіб у допущених порушеннях (про що зазначено у пункті 1 вимоги) відповідають повноваженням відповідача, які наведені у п.7, п.15 ст.10 Закону №2939-ХІІ та п.50 Порядку №550, а також і згаданій вище правовій позиції Верховного Суду, підлягають обов`язковому виконанню підконтрольною установою, якій вона адресована, а тому є цілком правомірними та законними.

Таким чином, оскільки правові підстави для визнання протиправним та скасування пункту 1 оспорюваної вимоги у адміністративного суду відсутні, то у цій частині позову позивачеві також слід відмовити.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати, понесені позивачем по сплаті судового збору у розмірі 2538,00 грн., виходячи з того, що загальна сума судового збору за позовом становить 7194,76 грн. (4772,56 грн. - за майновими вимогами п.3, п.4 вимоги; 2422,20 грн. за немайнову вимогу п.1 вимоги) ст.4 Закону України «Про судовий збір» з урахуванням коефіцієнта 0,8 (сплаченого за квитанціями 2433 від 08.07.2024р., №2560 від 17.07.2024р. (а.с.9, 175-177 т.1) та з урахуванням часткового задоволення позову, тобто пропорційно задоволеним позовним вимогам майнового характеру на суму 211500,00 грн. (п.3 вимоги) за нормами ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» до Східного офісу Держаудитслужби про визнання протиправними та скасування п.1,3,4 вимоги від 11.06.2024р. №040406-15/3590-2024 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п.3 вимоги Східного офісу Держаудитслужби №040406-15/3590-2024 від 11.06.2024р. «Про усунення порушень законодавства».

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного офісу Держаудитслужби (49101, м. Дніпро, вул. Володимира Антоновича, буд.22 корп.2, ЄДРПОУ 40477689) на користь Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» (49038, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 7, ЄДРПОУ 00659101) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2538 грн. 00 коп. ( дві тисячі п`ятсот тридцять вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва