Ухвала

від 20.01.2025 по справі 160/13110/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 р.Справа № 160/13110/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєва С.О., розглянувши матеріали адміністративного позову Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області до Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

21.05.2024р. через систему "Електронний суд" Слобожанська окружна прокуратура Дніпропетровської області звернулася з адміністративним позовом до Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області та просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведені реєстрації права комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту (протирадіаційного укриття) №14324, яка знаходиться за адресою: вул. Мостова, 7а селище Царичанка Дніпровського району Дніпропетровської області;

- зобов`язати відповідача вчинити дії щодо реєстрації права комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту (протирадіаційного укриття) №14324, яка знаходиться за адресою: вул. Мостова, 7а селище Царичанка Дніпровського району Дніпропетровської області.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2024р., вказана справа була розподілена для розгляду судді Юхно І.В.

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Юхно І.В. від 31.05.2024р. було відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами згідно до ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

09.09.2024р. згідно розпорядження в.о. керівника апарату суду за №521д, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади судді за її поданням заяви про відставку, ухваленим рішенням Вищої ради правосуддя від 13.08.2024р. №2451/0/15-24, на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вказану справу було передано для розгляду судді Конєвій С.О.

У зв`язку із великою завантаженістю та перебуванням судді Конєвої С.О. 11.10.2024р., 18.10.2024р., 25.10.2024р., 01.11.2024р., з 07.11.2024р. по 08.11.2024р. включно, з 14.11.2024р. по 15.11.2024р. включно, з 21.11.2024р. по 22.11.2024р. включно, 25.11.2024р., з 28.11.2024р. по 29.11.2024р. включно та з 16.12.2024р. по 17.01.2025р. включно у щорічній відпустці, питання щодо прийняття даної справи до свого провадження вирішується судом 20.01.2025р.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне прийняти дану справу до свого провадження.

При цьому, розглянувши адміністративний позов та додані до нього документи, суд приходить до висновку, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, виходячи з наступного.

Ключовим питанням у цій справі є наявність підстав у цій справі представництва прокуратурою інтересів держави в суді, оскільки лише за наявності такого суд може вирішити спір по суті.

Законом України №1401-VІІІ, Конституцію України було доповнено статтею 131-1, згідно з якою в Україні діє прокуратура, функції якої визначено у цій статті, зокрема, п.3 ч.1 якої до функцій прокуратури віднесено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тобто, з переліку функцій прокуратури виключено низку не властивих (за європейськими стандартами) їй функцій, таких як:

- нагляд за дотриманням прав і свобод людини і громадянина;

- нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (так званий "загальний нагляд");

- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних із обмеженням особистої свободи громадян.

Наведені вище твердження підтверджуються змістом пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".

З цього приводу у рішенні від 05.06.2019р. №4-р (ІІ)2019 Конституційний Суд вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень / функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або впливати на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Аналогічні висновки наведені і у п.41, п.44 постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 19.03.2024р. у справі №340/11/23.

Так, ч.3 ст.53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу - ч.4 ст.53 КАС України.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що ст.53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави , та обставини, що зумовлюють необхідність їх захисту прокурором.

Наведена позиція відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у його постанові від 29.11.2022р. у справі №240/401/19.

Прокурором у справі, що розглядається визначено відповідачем представницький орган місцевого самоврядування - Царичанську селищну раду Дніпровського району Дніпропетровської області, яка у спірних правовідносинах вчинила бездіяльність яка полягає у не проведенні реєстрації права комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту (протирадіаційного укриття) № 14324, яка знаходиться за адресою: вул. Мостова, 7а селище Царичанка Дніпровського району Дніпропетровської області, яка на переконання прокурора є протиправною та такою, що порушує інтереси держави.

Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 01.09.2022р. у справі №440/7210/21 та від 12.10.2023р. у справі №440/7208/21 викладав висновки щодо застосування норм ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" у справах, предметом спору в яких, як і у цій справі, яка розглядається, є оскарження рішень органів місцевого самоврядування, підкреслював, що особливості органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен із тих суб`єктів з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним і не перебуває у підпорядкуванні жодного органу.

Отже, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави як відсутність суб`єкта до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням (чи бездіяльністю) суб`єкта владних повноважень завдано шкоди інтересам держави.

В постанові від 27.05.2021 у справі №520/5622/19 Верховний Суд у пункті 55 зауважив, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення.

У рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» навів мотиви, згідно з якими інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону № 1697-VII.

Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

При цьому, громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому, Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. З наведеного констатується, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 29.11.2022 у справі №240/401/19.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств, організацій.

Отже, із наведеного слідує, що суд відкриваючи провадження за даним позовом повинен перевірити наявність підстав, визначених ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для представництва інтересів держави у суді в цій справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 зазначила, що за змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Тому, подаючи позов до адміністративного суду в порядку, передбаченому частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідний прокурор повинен мотивувати та довести допустимими та достатніми доказами наявність:

- суб`єктної складової: відсутність жодного суб`єкта владних повноважень, який має законодавчо визначену компетенцію подати відповідний позов, або відмову чи бездіяльність цього суб`єкта щодо звернення з таким позовом (цьому повинно передувати офіційне звернення прокурора до такого суб`єкта з проханням подати позов); суд вирішує питання щодо доцільності залучення такого суб`єкта, зокрема, як третьої особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору);

- об`єктивної складової: наявність порушення законних інтересів держави або загрози порушення інтересів держави; загроза порушення інтересів держави (часткова відсутність предмету позову на момент звернення до суду при встановленні судом факту того, що дії або бездіяльність відповідача у справі дають підстави стверджувати про реальну загрозу вчинення порушення у майбутньому) та дозволяє прокурору звертатися з таким превентивним позовом, зокрема, для запобігання у майбутньому вчинення відповідними суб`єктами порушень вимог законодавства.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 01.06.2022р. у справі №260/1815/21 та від 22.11.2023р. у справі №320/835/23.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який не здійснює захисту або робить це неналежно, всупереч вимогам закону.

Отже, інтереси держави, з огляду на визначені у Конституції України основні завдання та головні напрямки її діяльності, охоплюють у тому числі й інтереси мешканців відповідної територіальної громади, зокрема у такій важливій сфері суспільних відносин як містобудування, під час затвердження містобудівної документації на місцевому рівні, у тому числі генеральних планів території населених пунктів, якими визначається планувальна організація та розвиток території.

У постанові Верховного Суду від 01.09.2022 у справі №440/7210/21 зверталася увага на правові позиції, викладені у постанові цього ж суду від 31.03.2021 у справі №922/3272/18, згідно з якими захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна місцева рада, проте у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування прийняв рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем; іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Висновок про відсутність органу, уповноваженого здійснювати контроль за діяльністю органу місцевого самоврядування, зокрема шляхом звернення до суду з позовом до такого органу про оскарження його рішень, дій або бездіяльності у разі порушення останнім інтересів територіальної громади, висловлено й у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі №260/1815/21.

Повноваження та обов`язки органів місцевого самоврядування, зокрема і Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є представницькими органами місцевого самоврядування, представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У частині 4 цієї ж статті визначено, що порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.

В свою чергу порядок формування рад встановлено у ст. 45 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, частиною першою якої передбачено, що сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Місцеві ради є колегіальними представницькими органами місцевого самоврядування, при цьому колегіальність, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, віднесено до основних принципів місцевого самоврядування в Україні.

Згідно до п.30, п.31 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як зокрема:

- прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об`єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

- прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Відповідно ч.1 ст. 71 України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження, що є однією з визначених законом гарантій місцевого самоврядування, його органів.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування - ч.4 ст. 71 України Про місцеве самоврядування в Україні.

Отже, аналіз вищенаведеного спеціального законодавства, яким врегульовано повноваження повноваження органу місцевого самоврядування - Царичанської селищної ради, свідчить про те, що його (органу місцевого самоврядування) право на звернення з таким позовом (що розглядаються у цій справі) наведеними приписами закону не передбачено.

При цьому, слід звернути увагу і на те, що реєстрація права власності об`єктів нерухомого майна є правом власника (Царичанської селищної ради), а не його обов`язковом.

Реєстрація права на нерухоме майно здійснюється за процедурою, встановленою Законом України "Про державну реєстрацію речових прав" та орган місцевого самоврядування (Царичанська селищна рада) не здійснює будь-якого нагляду (контролю) за органами, які проводять таку державну реєстрацію прав власності.

Також, судом враховується і те, що у розглядуваному випадку (бездіяльність відповідача щодо не проведення реєстрації права комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту (протирадіаційного укриття) №14324, яка знаходиться за адресою: вул. Мостова, 7а селище Царичанка Дніпровського району Дніпропетровської області) не порушує жодних прав та інтересів держави (суспільного інтересу), оскільки укриття, яке наведене у позові, знаходиться на балансі відповідача, що підтверджується наявними у справі копіями документів, а відповідно, останній (відповідач) здійснює його обслуговування, має повноваження виділяти кошти для його ремонту та інше, що відповідає як вимогам Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", так і Наказу МВС України №579 від 09.07.2018р., за яким забезпечення готовності захисних споруд покладається на їх балансоутримувачів, яким є саме Царичанська селищна рада.

Зазначене свідчить про відсутність порушення приписів законодавства з боку відповідача.

А отже, враховуючи обставини перебування вказаного нерухомого майна на балансі відповідача, проведення останнім його обслуговування, виключає наявність порушення прав та інтересів держави з боку відповідача у даних правовідносинах, що свідчить про відсутність будь-якого спору з даного питання.

Доводи прокурора про те, що відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації про законного власника нерухомого майна створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеним нерухомим майном, ризики безпідставного вибуття такого майна з власності територіальної громади, інтереси якої рада має представляти, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав громади, є лише припущеннями прокурора.

Також, слід зазначити, що ст.5 КАС України передбачено право суб`єктів владних повноважень звернутися до адміністративного суду, однак виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

З такими приписами процесуального закону перекликаються норми п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України, за змістом яких юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

У постанові Верховного Суду від 07.09.2018 у справі №824/2473/15-а зазначено, що з урахуванням специфіки адміністративного судочинства законодавець жорстко обмежив право суб`єктів владних повноважень звертатися до суду з адміністративним позовом, перерахувавши такі випадки, та зробив винятки про можливість звернення саме з адміністративним позовом у разі прямої вказівки на це у спеціальному законі.

У цій же постанові Верховного Суду зазначено, що широко тлумачити вказані винятки як можливість будь-якого суб`єкта владних повноважень звертатися до адміністративного суду з позовом до фізичної чи юридичної особи в разі, якщо спеціальним законом їм надано право на звернення до суду, не можна, оскільки це спотворює природу і завдання адміністративної юстиції.

Також підкреслено, що звернення до суду є способом реалізації компетенції відповідного суб`єкта владних повноважень, під час якого суд здійснює попередній судовий контроль, перевіряючи наявність законних підстав для втручання суб`єкта владних повноважень (позивача), а отже запобігаючи можливим порушенням прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб. Звернення суб`єкта владних повноважень до суду не є способом захисту його прав чи інтересів, оскільки адміністративне судочинство має інше завдання, та не може призвести до виконання завдання адміністративного судочинства - захисту прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тому констатовано, що до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень, в яких можуть бути відповідачами фізичні та юридичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 09.10.2012 у справі №21-177а12, від 22.09.2015 у справі №П/811/3781/14 та постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №826/7962/16, від 06.06.2018 у справі №П/811/289/16, від 13.06.2018 у справі №815/332/17 та від 22.08.2018 у справі № 818/1735/17, від 05.06.2024р. у справі № 580/1941/22, від 11.09.2024р. у справі №560/177/23.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки орган місцевого самоврядування (Царичанська селищна рада) не має права на звернення до суду з таким позовом, який було подано у цій справі, що розглядається, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (спеціальним законом), а отже, таке право на звернення до суду з таким позовом відсутнє і у прокурора.

Тому прокурором вказаний позов заявлений без підстав, передбачених законом.

Відповідно, якщо суб`єкт владних повноважень звернувся до суду без передбачених законом підстав, і це з`ясовано судом на стадії відкриття провадження, то суд відмовляє у відкритті провадження, оскільки спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо ці обставини були з`ясовані судом після відкриття провадження, суд закриває провадження у справі. Розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів, він не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №818/1735/17, від 07.09.2018 у справі №824/2473/15-а, від 24.09.2018 у справі №813/562/15, від 06.06.2019 у справі №814/2764/16, від 23.04.2020 у справі №820/6416/16, від 18.11.2022 у справі №813/2243/17, від 01.02.2022 у справі №480/4055/18 та від 30.05.2023 у справі №813/4992/17, від 22.11.2023р. у справі №320/835/23, від 05.06.2024р. у справі № 580/1941/22, від 11.09.2024р. у справі №560/177/23.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За викладених обставин та враховуючи, що суд дійшов висновку, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а також і не належить до юрисдикції жодного іншого суду, відкрите у цій справі провадження за ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Юхно І.В. від 31.05.2024р. слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись п.1 ч.1 ст.238, ст.ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Прийняти справу №160/13110/24 за адміністративним позовом Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області до Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - до свого провадження.

Провадження в адміністративній справі №160/13110/24 за позовом Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області до Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

У відповідності до вимог ст.239 Кодексу адміністративного судочинства України, роз`яснити позивачеві, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали відповідно до вимог ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва