Рішення

від 20.01.2025 по справі 160/15268/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 рокуСправа №160/15268/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

Обставини справи: через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку по цій справі однією сумою;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку по цій справі однією сумою в розмірі 637727,97 грн за період з 01.03.2018 по 31.05.2024 на користь ОСОБА_1 ;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 недоплачену суму компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення 01.03.2018 по 31.05.2024 у розмірі 442853,45 грн однією сумою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 (далі відповідач) до 06.10.2021. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2021 № 196 позивача з 06.10.2021 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а також направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 у справі № 160/22593/23 було зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.03.2024 у справі № 160/22593/23 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 в адміністративній справі №160/22593/23 залишено без змін.

На виконання рішення суду відповідачем було нараховано та сплачено на картковий рахунок позивача 77979 грн 97 коп., що підтверджується витягом з карткового рахунку позивача, кошти були зараховані 31.05.2024.

01.06.2024 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив:

1. Надати розрахунок з детальною розшифровкою проведеної виплати індексації.

2. Надати копії платіжних документів на підтвердження виплачених йому сум.

3. Провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку по цій справі (31.05.2024).

4. Провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості по індексації за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.

07.06.2024 відповідач листом №1467 від 06.06.2024 повідомив, що на вказану заяву він надає документи про повне виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/22593/23 від 19.10.2023. Відповіді стосовно нарахування та виплати середнього заробітку та компенсації втрати доходів надано не було.

Позивач вважає, що відповідач відмовив йому у виконанні цих вимог.

Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, стосовно індексації, - позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 01.03.2018 по 31.05.2024.

Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/15268/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/15268/24 за наведеним позовом; постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач уважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що 13.11.2021 позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із запитом, в якому зазначено, що згідно з наказом командира в/ч від 06.10.2021 №196 була виплачена грошова компенсація в замін вартості предметів обмундирування в сумі 91263,53 грн. Остаточний розрахунок по цій виплаті проведений із запізненням після виключення зі списків особового складу на 29 днів 04.11.2021. Відтак, просив повідомити, коли та в якій сумі була проведена виплата грошової компенсації в замін вартості предметів обмундирування, з наданням копій платіжних документів на підтвердження та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати вищевказаної компенсації по день фактичного розрахунку.

Листом від 12.01.2022 №65 Військовою частиною повідомлено, що позивачу було нараховано компенсацію за невикористане речове майно в сумі 92653,33 грн згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі. Заявка по виплаті вищезазначеної компенсації була направлена до вищого довольчого органу за вих.№1675 від 07.09.2021. На момент звільнення (наказ командира в/ч від 06.10.2021 №196) у в/ч були відсутні кошторисні призначення по КПКВ 2101020/3 «Забезпечення діяльності ЗСУ та підготовка військ» КЕКВ 2210 код 026/3 та кошти на рахунку частини. Враховуючи відсутність коштів на виплату грошової компенсації за речове майно, та той факт, що бюджетні асигнування виділені не були на дату звільнення, то зазначену виплату було здійснено після надходження коштів на реєстраційний рахунок в/ч та своєчасно зараховано на картковий рахунок (заявника) 03.11.2021 в сумі 91263,53 грн за винятком військового збору.

Відповідач вказав, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст.ст.116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку компенсації за неотримане речове майно при звільненні.

Не погоджуючись з такою відповіддю відповідача, позивач звернувся до суду з позовом - справа №160/736/22.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 27.05.2022 дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій військової частини щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку з 07.10.2021 по 03.11.2021, у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено.

21.12.2022 позивач знову звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , щодо стягнення виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку справа 160/20526/22. Позивачу знову було відмовлено у задоволенні його позовних вимог.

Таким чином, відповідач указує, що підстав для задоволення позовних вимог позивача немає.

Разом з тим, відповідач зазначає, що долучена позивачем копія витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №196 від 06.10.2021 не має юридичної сили, так як не завірена Начальником штабу першим заступником командира військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 , та не містить печатки військової частини НОМЕР_1 .

На підставі викладеного, відповідач просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

При цьому, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №196 від 06.10.2021 виключений зі списків особового складу частини і направлений до зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У цьому ж наказі вказано: «Виплатити грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% грошового забезпечення за кожний повний прослужений рік, з розрахунку за повні 25 років військової служби.

Виплатити грошову компенсацію в замін вартості предметів обмундирування в сумі 92653,33 (дев`яносто дві тисячі шістсот п`ятдесят три) гривні.

Щорічна основна відпустка за 2021 рік не використана. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 34 (тридцять чотири) доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2021 рік.

Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2021 рік.

Виплатити матеріальну допомогу за 2021 рік для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, та наказу Міністра оборони України від 18.02.2020 року про бюджетну політику Міністерства оборони України в розмірі 1200 (одна тисяча двісті) гривень.

Відпустка за сімейними обставинами за 2021 рік зі збереженням грошового забезпечення не надавалась.

Виплатити індексацію за період із 01 по 06 жовтня 2021 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Відповідно до абзацу третьою пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 98 (дев`яносто вісім) днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 у справі №160/22593/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з розрахунково-платіжною відомістю №228 для виплати індексації грошового забезпечення за судовим рішенням звільненим військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_1 нараховано за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 індексацію у розмірі 79167,48 грн, яка 31.05.2024 була зарахована на картку позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою.

01.06.2024 позивач звернувся із заявою до командира військової частини НОМЕР_1 про надання йому розрахунку проведеної виплати індексації, копій платіжних документів на підтвердження виплачених йому сум, а також про виплату йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості по індексації за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.

У відповідь на вказану заяву відповідачем було надано позивачу документи щодо виконання в повному обсязі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 у справі №160/22593/23, а саме:

- копії розрахунку суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з зазначенням бази (січень 2008 року);

- копії розрахунково-платіжної відомості №228 про нараховану та виплачену суму індексації грошового забезпечення відповідно до судового рішення;

- копію реєстру зарахування належної суми на картковий рахунок позивача.

Оскільки відповідачем позивачу не було виплачено середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку та компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості по індексації, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані Законом України №2011-ХІІ від 20.12.1991 «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, при звільненні з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.

Під час розгляду справи судом установлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 у справі №160/22593/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

З матеріалів справи видно, що 31.05.2024 нарахована позивачу індексація на виконання вищевказаного рішення суду в сумі 77979,97 грн була перерахована на рахунок позивача, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на дату остаточного розрахунку з позивачем), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, роботодавець несе обов`язок перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні. Такий обов`язок припиняється проведенням фактичного розрахунку та саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Суд зазначає, що відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку зі сторони роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.

Суд погоджується з доводами позивача стосовно його права на стягнення сум середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, не проведення з вини Військової частини НОМЕР_1 виплати індексації є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Поряд з цим, суд дійшов висновку, що період розрахунку відшкодування за час затримки не може бути більшим як за шість місяців, що прямо визначено статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Суд установив, що 06.10.2021 є днем звільнення позивача, тому першим днем затримки розрахунку є 07.10.2021 (а не 01.03.2018, як зазначає позивач у позовній заяві).

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 31.05.2024, тому останнім днем затримки виплати є 30.05.2024.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні з 07.10.2021 по 30.05.2024 (включно) складає 967 днів.

При цьому, суд зазначає, що згідно з пунктом 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, до матеріалів справи надано довідку від 28.09.2022 №843. Згідно з цією довідкою грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням становить: за серпень 2021 року 23926,95 грн, за вересень 2021 року 23926,95 грн.

Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 784,49 грн ((23926,95 грн + 23926,95 грн = 47853,90 грн) / 61 день (серпень-вересень 2021 року) = 784,49 грн).

При цьому, суд звертає увагу на зміну з 19.07.2022 нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, а як наслідок, відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за повний період затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.

Таким чином, період з 07.10.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. Як зазначив Верховний Суд України в цій же постанові, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд до цього періоду може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 до 30.05.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, тому суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Так, суд зазначає, що за період з 19.07.2022 по 30.05.2024 стягненню підлягає сума середнього заробітку за шість місяців у розмірі 142777,18 грн (182 дні х 784,49 грн).

За період 07.10.2021 до 19.07.2022 (286 днів) сума середнього заробітку складає 224364,14 грн (286 днів х 784,49 грн).

Поряд з цим, суд зазначає, що до цих правовідносин, а саме до періоду з 07.10.2021 по 19.07.2022, слід застосовувати принцип співмірності.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця(постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 у справі №260/348/19 щодо визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, вказує на те, що сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку, а тому з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, застосувавши принцип співмірності.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 №100 (далі - Порядок №100) передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи видно, що позивач звільнений з військової служби наказом від 06.10.2021, суму заборгованості у вигляді індексації грошового забезпечення у розмірі 77979,97 грн, відповідно до рішення суду, позивач отримав від відповідача 31.05.2024.

Отже, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що остаточний розрахунок всіх сум, що передбачені ст. 116 КЗпП України та підлягають виплаті позивачу при звільнені відповідачем здійснено 31.05.2024.

Як зазначено вище, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 784,49 грн.

Разом з тим, при розгляді цієї справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, за період з 07.10.2021 до 19.07.2022 (286 днів) сума середнього заробітку складає 224364,14 грн (286 днів х 784,49 грн).

Водночас розмір несвоєчасно виплаченої при звільненні суми становить 77979,97 грн.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Так, враховуючи розмір простроченої заборгованості з виплати грошового забезпечення при звільненні та розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі 224364,14 грн за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 77979,97 грн було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, справедливим та співмірним розміром середнього заробітку як відшкодування передбаченого статтею 117 КЗпП України, за період з 07.10.2021 по 19.07.2022 р є сума у розмірі 20 000,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у сумі 162 777,18 грн (142777,18 грн + 20000,00 грн), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Отже, позовна заява в частині позовних вимог, які стосуються стягнення на користь позивача середнього заробітку підлягає частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів, суд зазначає таке.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані Законом України №2050-ІІІ від 19.10.2000 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон №2050-ІІІ).

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон №2050-III) установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Наведені норми дають підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема пенсії). Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Положенням пункту 3 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції-) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період виплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються законодавством.

Під час розгляду справи судом установлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2023 у справі №160/22593/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з розрахунково-платіжною відомістю №228 для виплати індексації грошового забезпечення за судовим рішенням звільненим військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_1 нараховано за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 індексацію у розмірі 79167,48 грн, яка 31.05.2024 була зарахована на картку позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі за рішенням суду. А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача стосовно його права на стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Водночас, суд зазначає про те, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

З огляду на викладене, суд зазначає про:

визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 31.05.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі №160/22593/23;

зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 31.05.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі №160/22593/23.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд відхиляє доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву.

Також суд відхиляє доводи позивача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки позивач звернувся до суду у встановлений ч. 5 ст122 КАС України місячний строк (індексацію грошового забезпечення виплачено позивачу 31.05.2024, а до суду позивач звернувся 12.06.2024).

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.10.2021 по 30.05.2024 включно.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 07.10.2021 по 30.05.2024 включно у сумі 162 777,18 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 31.05.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі №160/22593/23.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 31.05.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі №160/22593/23.

В іншій частині позовних вимог у їх задоволенні відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 .

Суддя Н.В. Кучугурна