Рішення

від 17.01.2025 по справі 280/10445/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2025 року Справа № 280/10445/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФРА-БУД»

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФРА-БУД» (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі відповідач), у якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.09.2024 № 0/16498/0406 форми «Ш», прийняте відповідачем.

Крім того, просить покласти на відповідача судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Позовна заява подана представником позивача адвокатом Вишняковою Н.В., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР № 1195221 від 29.08.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ГУ ДПС у Запорізькій області була проведена камеральна перевірка, за результатами якої встановлено несвоєчасну сплату позивачем узгоджених сум податкового зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2023 року. Позивач вважає висновок податкового органу про існування у позивача заборгованості помилковим з огляду на відсутність об`єкту застосування штрафу у межах спірних правовідносин. Зазначає, що ним не були включені до звітної податкової декларації за грудень 2023 року суми податкового кредиту за податковими накладними, реєстрація яких була зупинена. Проте, після реєстрації відповідних податкових накладних позивач поступово подавав уточнюючі розрахунки з податку на додану вартість за грудень 2023 року, зменшуючи таким чином нарахування з ПДВ, які повинні були сплачені за вказаний період. Позивач наголошує, що податковий орган помилково сприймає факт подання уточнюючого розрахунку як факт оплати ПДВ, відповідно сума штрафу нараховується не на суму податку, яка була сплачена із запізненням, а на суму податку, на яку були зменшенні нарахування з ПДВ. Крім того, позивач подавав звітні податкові декларації з ПДВ за лютий та березень 2024 року, за якими зменшував суму нарахованого зобов`язання з ПДВ за рахунок від`ємного значення. Також позивач зауважує на неправильному зазначенні податковим органом граничних строків оплати податкових зобов`язань, у зв`язку з чим помилково розрахована кількість днів прострочення. За наведених підстав позивач вважає, що не може бути правомірним податкове повідомлення-рішення, що містить помилки, які прямо впливають на розмір штрафних санкцій.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

09.12.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було направлено на адресу позивача відповідно до пункту 42.2 ПК України, тому вважається врученим, а порушення процедури направлення поштових відправлень у діях податкового органу відсутні. За результатами проведеної камеральної перевірки встановлено, що позивачем як платником податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) несвоєчасно сплачено узгоджену суму грошового зобов`язання у розмірі 1043432,0 грн із затримкою від 17 до 83 календарних днів. Вказує, що станом на 30.01.2024 в інтегрованій картці ТОВ «ІНФРА-БУД» обліковувалась заборгованість у сумі 1 043 432 грн, кошти підприємством своєчасно не були сплачені, оскільки оплата була проведена позивачем тільки 16.04.2024. Враховуючи те, що позивач пропустив 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку для подання декларації (30.01.2024), відповідач наголошує про порушення підприємством п. 57.1 ст. 57 та п. 203.2 ст. 203 ПК України. Крім того, подання позивачем трьох уточнюючих розрахунків до податкової декларації з ПДВ за грудень 2023 року (у лютому, березні та квітні 2024 року) відповідач трактує як внесення змін до податкової звітності з метою зменшення податкових зобов`язань до сплати. Щодо зменшення сум нарахованого зобов`язання з ПДВ за рахунок від`ємного значення відповідач вказує, що підприємством були подані декларації з ПДВ за лютий та березень 2024 року, за наслідком чого були автоматично розраховані санкції. Стосовного граничного строку сплати відповідач зазначає, що такі процедурні порушення, допущені при обрахунку граничного строку сплати (заявленого позивачем), не впливають на правильність висновків та відповідно обґрунтованість і законність прийнятого за результатами такої перевірки рішення. Висловлює заперечення проти стягнення судових витрат з огляду на відсутність доказів фактичної оплати заявленої до відшкодування суми, а також неспівмірність зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог та задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

17.12.2024 судом отримана відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначає, що Податковий кодекс не передбачає відповідальності за уточнення податкових зобов`язань у бік їх зменшення або завищення у минулих податкових періодах, тоді як внесення змін до податкової звітності за результатами самостійного виявлення помилок здійснюється у порядку, визначеному ст. 50 ПК України. Позивач вважає, що шляхом зарахування від`ємного значення ПДВ за деклараціями за лютий 2024 та березень 2024 року була зменшена остаточна сума податкового зобов`язання, та відповідні суми від`ємного значення перейшли у статус переплати, коли позивач подав останню уточнюючу декларацію за грудень 2023 року (25.04.2024). Також на підтвердження наданої правничої допомоги долучено акт наданих послуг.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 18.11.2024 суд відкрив провадження у справі, призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував від Головного управління ДПС у Запорізькій області докази по справі, а саме: всі документи та матеріали, які стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 10.09.2024 № 0/16498/0406; письмові пояснення щодо врахування податковим органом уточнюючих розрахунків до звітної податкової декларації, поданих позивачем за грудень 2023 року, звітних декларацій ПДВ за лютий-березень 2024 року при нарахуванні штрафних санкцій за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням; щодо обчислення граничного строку подання декларацій позивачем за грудень 2023 року (з урахуванням припадання такого на вихідний або святковий день).

Ухвалою від 14.01.2025 суд витребував у Головного управління ДПС у Запорізькій області інтегровану картку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФРА-БУД» (код ЄДРПОУ 43214696) з податку на додану вартість з грудня 2023 року по квітень 2024 року (яка відображає інформацію про нарахування/зменшення суми боргу та нарахування штрафу за податковим повідомленням-рішенням від 10.09.2024 № 0/16498/0406).

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФРА-БУД», код ЄДРПОУ 43214696. Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності товариства за КВЕД є: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Згідно з витягом з реєстру платників податку на додану вартість № 2408264500024 від 20.02.2024 ТОВ «ІНФРА-БУД» є платником податку на додану вартість з 01.10.2023.

Головне управління ДПС у Запорізькій області провело камеральну перевірку ТОВ «ІНФРА-БУД» щодо порушення термінів сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, за результатами чого був складений акт від 31.07.2024 № 11609/08-01-04-06/43214696.

Відповідно до висновків акта перевірки платник податків ТОВ «ІНФРА-БУД» порушив вимоги пункту 57.1 статті 58 та пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України, що призвело до несвоєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість.

На підставі вказаних висновків ГУ ДПС у Запорізькій області винесло податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 10.09.2024 № 0/16498/0406, згідно з яким ТОВ «ІНФРА-БУД» несвоєчасно сплачено узгоджену суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість по деклараціях за грудень 2023 року в порушення пункту 57.1 статті 57 ПК України період фінансово-господарської діяльності платника податків, при здійсненні якої вчинено ці порушення 30.01.2024 22.04.2024. Встановлено порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), визначеного пунктом 57.1 та 203.2 статті 57 та 203 ПК України, та на підставі пункту 124.1 статті 124 ПК України за затримку на 17, 38, 41, 50, 69, 77, 83 календарних днів сплати 1043432,00 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 5% та 10% у сумі 97224,40 грн.

Вважаючи протиправним зазначене податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом про визнання його протиправним та скасування.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту, що відносяться до повноважень митних органів), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України (пункт 41.5 статті 41 ПК України).

Згідно з підпунктом 19-1.1.16 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального.

Приписами підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 61.1 статті 61 ПК України визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Приписами підпункту 62.1.3 пункту 62.2 статті 62 ПК України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

За змістом абзацу першого пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.1 пунктом 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

За приписами пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Згідно із пунктами 76.1-76.2 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Тобто, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення цього виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності.

Наведене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. А відтак, камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

У позові не наведено аргументів щодо незгоди з порядком проведення камеральної перевірки та врученням оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, отже такі обставини не є спірними та не досліджуються судом.

Досліджуючи питання правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення форми «Ш» від 10.09.2024 № 0/16498/0406, суд керується наступним.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням, ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація, розрахунок, звіт (надалі - додаткова декларація ) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору.

Відповідно до пункту 49.2. статті 49 ПК України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

У відповідності до статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені ним Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктами 38.1 та 38.2 статті 38 ПК України визначено, шо виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Судом встановлено, що під час здійснення функції податкового контролю відповідач на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 розділу І, пункту 75.1 статті 75 розділу ІІ ПК України провів камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість. Спірним податковим повідомленням-рішенням було застосовано до підприємства позивача штрафні санкції за несвоєчасне подання податкових декларацій з податку на додану вартість за податковий період грудень 2023 року.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За пунктом 202.1 статті 202 ПК України звітним (податковим) періодом для податку на додану вартість є один календарний місяць. Податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пункт 203.1 статті 203 ПК України).

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день то останнім днем строку вважається операційний день що настає за вихідним або святковим днем (пункт 49.20 статті 49 ПК України).

З урахуванням наведених норм суд зазначає, що оскільки останній день подання декларації з ПДВ за грудень 2023 року припадав на вихідний день 20.01.2024 (субота), то останнім днем строку вважається 22.01.2024 саме у цей день ТОВ «ІНФРА-БУД» і було подано декларацію з ПДВ за грудень 2023 року до контролюючого органу (а.с.16-18), про що свідчить квитанція № 2 про прийняття документів від 22.01.2024 (а.с.19), відповідно до якої сума нарахованого ПДВ до сплати складає 1053414,00 грн.

За положеннями абзацу першого пункту 57.1. статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, за обставинами справи, останній день сплати суми податкового зобов`язання у поданій податковій декларації за грудень 2023 року був 01.02.2024.

Правовою підставою застосування до Товариства штрафу податковим органом визначено статтю 124 ПК України, пунктом 124.1 якої передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов`язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний (банківський) день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Аналіз зазначеної норми дозволяє здійснити висновок про те, що об`єктом застосування штрафу є несвоєчасно сплачена сума узгодженого грошового зобов`язання.

Положеннями пункту 50.1 статті 50 ПК України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу або при визначенні бази оподаткування відповідно до підпункту 141.9-1.3 пункту 141.9-1 статті 141 цього Кодексу у разі здійснення контрольованих операцій, якщо їх умови не відповідають принципу "витягнутої руки" у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що відповідальність за виправлення (уточнення) інформації податкових декларацій у частині зміни розміру податкових зобов`язань наступає тільки у разі подання уточнюючої податкової декларації у зв`язку з виявленням факту заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів.

Як встановлено судом, позивач подавав уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з тим, що на час подання звітної податкової декларації за грудень 2023 року від 22.01.2024 була зупинена реєстрація певних податкових накладних, які були складені на суму виконаних ТОВ «ІНФРА-БУД» субпідрядних робіт, виписаних ТОВ «Б.К.ЛАНДШАФТ», ТОВ «ВІКТОРІЯ-АВТОБУД». Проте, поступово з реєстрацією зазначених податкових накладних та відповідно збільшенням податкового кредиту, позивач подавав уточнюючі розрахунки, у яких він зменшував суму ПДВ, що підлягає сплаті.

З матеріалів справи встановлено подання на реєстрацію та прийняття їх податковим органом наступних податкових накладних:

податкова накладна № 20 від 07.12.2023 (дата складання) на суму ПДВ 1885,35 грн зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі ЄРПН) 23.01.2024 за № 9357315374 (а.с.55-56);

податкова накладна № 21 від 11.12.2023 на суму ПДВ 3136,35 грн зареєстрована в ЄРПН 31.01.2024 за № 9357311929 (а.с.57-58);

податкова накладна № 28 від 13.12.2023 на суму ПДВ 137354,65 грн зареєстрована в ЄРПН 16.02.2024 за № 9355232868 (а.с.53-54);

податкова накладна № 82 від 18.12.2023 на суму ПДВ 324916,11 грн зареєстрована в ЄРПН 07.03.2024 за № 9372486204 (а.с.47-48);

податкова накладна № 54 від 16.11.2023 на суму ПДВ 49291,50 грн зареєстрована в ЄРПН 11.03.2024 за № 9343206690 (а.с.49-50);

податкова накладна № 55 від 16.11.2023 на суму ПДВ 182096,38 грн зареєстрована в ЄРПН 11.03.2024 за № 9343164445 (а.с.51-52);

податкова накладна № 37 від 16.11.2023 на суму ПДВ 75011,95 грн зареєстрована в ЄРПН 05.04.2024 за № 9344765442 (а.с.45-46);

податкова накладна № 77 від 19.12.2023 на суму ПДВ 250734,98 грн зареєстрована в ЄРПН 23.04.2024 за № 9372242664 (а.с.59-60).

У зв`язку зі збільшенням податкового кредиту позивач подавав наступні уточнюючі розрахунки за звітний період грудень 2023 року:

уточнюючий розрахунок від 16.02.2024 (дата подання) сума нарахованого ПДВ до сплати 911038 грн сума податкового зобов`язання, на яку були зменшені нарахування з ПДВ, 142376 грн (а.с.37-39);

уточнюючий розрахунок від 08.03.2024 сума нарахованого ПДВ до сплати 586122 грн сума податкового зобов`язання, на яку були зменшені нарахування з ПДВ, 324916 грн (а.с.24-27);

уточнюючий розрахунок від 11.03.2024 сума нарахованого ПДВ до сплати 354734 грн сума податкового зобов`язання, на яку були зменшені нарахування з ПДВ, 231388 грн (а.с.32-36);

уточнюючий розрахунок від 08.04.2024 сума нарахованого ПДВ до сплати 279722 грн сума податкового зобов`язання, на яку були зменшені нарахування з ПДВ, 75012 грн (а.с.28-31);

уточнюючий розрахунок від 25.04.2024 сума нарахованого ПДВ до сплати 28987 грн сума податкового зобов`язання, на яку були зменшені нарахування з ПДВ, 250735 грн (а.с.41-43).

Також судом встановлено, що позивач подавав податкову декларацію з ПДВ за звітний (податковий) період лютий 2024 року, відповідно до якої від`ємне значення суми нарахованого зобов`язання з ПДВ, що зараховується у зменшення суми податкового боргу з ПДВ, становить 126623 грн (а.с.20-21); а також податкову декларацію з ПДВ за звітний (податковий) період березень 2024 року, відповідно до якої від`ємне значення суми нарахованого зобов`язання з ПДВ, що зараховується у зменшення суми податкового боргу з ПДВ, становить 65863 грн (а.с.22-23).

При цьому, як вже зазначалось судом, останній день сплати суми податкового зобов`язання у поданій податковій декларації за грудень 2023 року був 01.02.2024. Відповідно до інтегрованої картки платника 30.01.2024 був нарахований ПДВ по податковій декларації № 9376820986 від 22.01.2024 у сумі 1053414 грн; за рахунок переплати за платіжним дорученням № 608695927 від 25.01.2024 сума заборгованості станом на 31.01.2024 становила 1043432 грн.

Згідно з платіжною інструкцією № 556 від 16.04.2024 та інтегрованої картки платника позивач сплатив до бюджету ПДВ 77254,00 грн.

Відповідно до розрахунку штрафних санкцій, додатку до податкового повідомлення-рішення від 10.09.2024 № 0/16498/0406, загальний розмір таких становить 1043432,00 грн, який складається з сум штрафних санкцій, які були застосовані за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань зі сплати ПДВ, суми яких були зменшені відповідно до уточнюючих розрахунків від 16.02.2024 (142376,00 грн), від 08.03.2024 (324916,00 грн), від 11.03.2024 (231388,00 грн), від 08.04.2024 (75012,00 грн), відповідно до податкової декларації за лютий 2024 року (126623,00 грн), до податкової декларації за березень 2024 року (65863,00 грн), а також зі сплаченої суми 77254,00 грн.

За позицією податкового органу та як встановлено актом перевірки від 31.07.2024 № 11609/08-01-04-06/43214696, відповідач ототожнює дату подання позивачем уточнюючої декларації, якою зменшувалась сума податкового зобов`язання, та дату фактичної сплати суми податку / грошового зобов`язання.

Разом з тим, суд зауважує, що подання уточнюючих розрахунків до вже поданої податкової декларації є правом платника податків, передбачене пунктом 50.1 статті 50 ПК України. При цьому згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 03.05.2018 у справі №820/4177/17, від 31.07.2018 у справі №824/2675/14-а, від 14.08.2018 у справі №818/1507/17, зменшення грошового зобов`язання шляхом подання уточнюючої податкової декларації не є сплатою такого, у той час як нарахування штрафної санкції залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов`язання.

Наведене вище свідчить про неправильність розрахунку сум штрафних санкцій, оскільки податковим органом не взято до уваги зміну позивачем суми нарахованого ПДВ, що підлягає сплаті, за звітний (податковий) період грудень 2023 року шляхом подання уточнюючих розрахунків, та взято за об`єкт застосування штрафу суму зобов`язання, на яку були зменшені нарахування з ПДВ, а не суму ПДВ (відповідно до останнього уточнюючого розрахунку станом на момент сплати 279722 грн), яку було частково сплачено (фактично частково погашено заборгованість) із запізненням 16.04.2024 (77254,00 грн). При цьому суд бере до уваги суму ПДВ, яка підлягала сплаті, на момент здійснення позивачем платежу, а не складення спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд зазначає, що позивач при поданні уточнюючих розрахунків до податкової декларації реалізував своє право на усунення самостійно виявлених помилок і не здійснював при цьому фактичної сплати податкових зобов`язань, а тому притягнення його до відповідальності за погашення податкового зобов`язання з простроченням строку і фактичне ототожнення відповідачем подання уточнюючої декларації з погашенням грошового зобов`язання (боргу) не відповідає змісту та сутності пункту 124.1 статті 124 Податкового кодексу України та покладає на платника додатковий тягар майнових зобов`язань за відсутності відповідного правового підґрунтя. Подібну позицію відображено у постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №817/667/18.

Отже, суд вважає, що у контролюючого органу не було підстав для застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФРА-БУД» штрафних санкцій, передбачених пунктом 124.1 статті 124 ПК України, об`єктом застосування яких були суми зобов`язань, на які були зменшені нарахування з ПДВ, а саме на загальну суму 89499 грн (97224,40 грн 7725,40 грн).

Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у частині застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 7725,40 грн, то суд зазначає, що вказана сума є сумою часткового погашення боргу зі сплати ПДВ, який існував на момент такої сплати (16.04.2024), а тому відповідно до пункту 124.1 статті 124 ПК України правомірно був включений до розрахунку штрафних санкцій.

При цьому, судом встановлено, що позивач несвоєчасно сплатив податкові зобов`язання зі сплати ПДВ за грудень 2023 року, а саме 16.04.2024, адже останній день сплати суми податкового зобов`язання у поданій податковій декларації за грудень 2023 року був 01.02.2024 (75 календарних днів прострочення). Водночас неправильне визначення відповідачем граничного терміну сплати податкового зобов`язання (30.01.2024 77 календарних днів прострочення) не впливає на розмір штрафної санкції, оскільки кількість днів прострочення в обох випадках складає більше 30 календарних днів, що тягне за собою штраф у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв поза межами повноважень та у не спосіб, що визначений законами України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення у відповідній частині є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що за змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин третьої-шостої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у матеріалах справи наявні: договір про надання правничої допомоги № б/н від 29.08.2024 (далі Договір); додаток до Договору від 04.11.2024 про вартість послуг; акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору від 04.11.2024 на суму 5000,00 грн; довідка про отримання грошових коштів (5000,00 грн) адвокатом за надання правової допомоги; акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору від 13.12.2024 на суму 3000,00 грн.

За умовами Договору, укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФРА-БУД» в особі директора ОСОБА_1 та адвокатом Вишняковою Наталею Василівною, адвокат бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами.

Підпунктом 3.1 пункту 3 Договору передбачено, що за правничу допомогу, передбачену підпунктом 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі, що визначається відповідними додатками до цього Договору. Відповідно до пункту 4 Договору розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього Договору; за домовленістю сторін оплата правової допомоги може здійснюватися також у вигляді передоплати або авансу.

Надаючи оцінку актам прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору від 04.11.2024 та від 13.12.2024, суд встановив, що адвокатом Вишняковою Н.В. були надані наступні послуги: підготовка адміністративного позову до Запорізького окружного адміністративного суду про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.09.2024 № 0/16498/0406 (вартість послуги 5000,00 грн), підготовка відповіді на відзив до Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/10445/24 (вартість послуги 3000,00 грн). Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати (на загальну суму 8000,00 грн) дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Щодо доводів відповідача про відсутність доказів фактичної оплати понесених позивачем витрат, то суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 05.03.2021 у справі №200/10801/19-а, від 16.03.2021 у справі №520/12065/19, постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якої відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Разом з тим, представником позивача жодним чином не обґрунтовано кількість часу, який витрачено на кожну вказану послугу та суму кожної такої послуги.

Крім того, суд зауважує, що результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. У контексті цих обставин суд зазначає, що за результатами розгляду даної справи частина позовних вимог не знайшла свого підтвердження, як наслідок, позовні вимоги задоволено частково.

Відтак, застосувавши принцип співмірності відповідно до статті 134 КАС України, а також фактичний об`єм виконаної роботи, суд вважає частково обґрунтованими заперечення відповідача на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.

Суд також бере до уваги позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, відповідно до якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

З огляду на викладене, беручи до уваги заперечення відповідача щодо неспівмірності заявлених позивачем витрат на відшкодування правничої допомоги, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що загальна сума витрат, яка підлягає відшкодуванню, становить 3000,00 грн.

Відповідно до третьої першої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Платіжною інструкцією від 04.11.2024 № 1029 підтверджується сплата позивачем судового збору на суму 3028,00 грн. За висновком суду спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню у частині визначення податкового зобов`язання у розмірі 89499,00 грн, що складає 92,05 % від ціни позову (97224,40 грн).

За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, стягненню з відповідача підлягають витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 2787,40 грн (3028 грн х 92,05%), а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФРА-БУД» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 10.09.2024 № 0/16498/0406 у частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФРА-БУД» штрафних санкцій на суму 89499,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФРА-БУД» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2787,40 грн (дві тисячі сімсот вісімдесят сім гривень 40 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФРА-БУД», місцезнаходження: вул.Базарна, буд.14-Б, прим.23, 26, м.Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 43214696.

Відповідач Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.166, м.Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 44118663.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 17.01.2025.

Суддя К.В.Мінаєва