Рішення

від 20.01.2025 по справі 360/1068/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

20 січня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1068/24

Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Захарової О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни (далі представника позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі відповідач, ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях) з такими позовними вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 21 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 10 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;

2) зобов`язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 21 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2021 року по 10 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу в 3 Управлінні Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, яке перебуває на фінансовому забезпеченні у Головному управлінні Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях та на теперішній час позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 20 жовтня 2021 року йому була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі.

10 серпня 2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду по справі № 360/31/24 на розрахунковий рахунок позивача відповідачем була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 226432,66 грн.

Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі - протиправними.

Позивач наполягає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки лише оскаржувані дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні вчинені відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому вони є протиправними.

Ухвалою від 23 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Від представника позивача 27 вересня 2024 року до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Після усунення недоліків позовна заява відповідає вимогам статей 160, 161, 172 КАС України, підстав для повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження в адміністративній справі суд не вбачає, у зв`язку з чим вважає за необхідне відкрити провадження у справі.

У позовній заяві заявлено клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, вирішуючи яке, суд виходить з такого.

Ухвалою від 23 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 02 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від Головного управління Служби безпеки України в Донецькій Луганській областях до суду 16 жовтня 2024 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.

На думку представника відповідача норми КЗпП не поширюються на військовослужбовців ні як загальна норма, ні як спеціальна. Саме тому вимога про стягнення середнього заробітку не підлягає задоволенню, оскільки законодавством про військову службу не передбачено таких виплат.

Представник відповідача зазначає, що позивач звільнившись зі служби 20.10.2021, до суду з позовом про нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення звернувся лише 08.01.2024 (справа № 360/31/24), тобто через 2 роки і 2 місяця, штучно збільшуючи період затримки розрахунку. Крім того, рішення по справі № 360/31/24 відповідач виконав в добровільному порядку.

Починаючи з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що в свою чергу теж вплинуло на можливість відповідача виконати рішення суду в добровільному порядку.

Також представник відповідача просив застосувати критерії зменшення до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Ухвалою від 09 грудня 2024 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 440/6856/22 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 20 січня 2025 року поновлено провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) в період з 28.07.1992 до 20.10.2021 проходив військову службу в органах Служби безпеки України, що підтверджено довідкою 3 Управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях без дати № 926.

Згідно із інформацією, зазначеною в довідці 3 Управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях без дати без номеру, ОСОБА_1 проходив військову службу на посадах сержантського і старшинського складу та на офіцерських посадах в Службі безпеки України з 17 лютого 1995 року (наказ начальника УСБУ в Луганській області від 17.02.1995 № 19-ос) по 20 жовтня 2021 року. Наказом СБ України від 01.10.2021 № 1296-ОС/дск ОСОБА_1 звільнений з військової служби за пп. «а» п. 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБ України та пп. «а» п. 2 частини шостої ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я - непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) у запас СБ України, з правом носіння військової форми одягу. Наказом начальника ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 11.10.2021 № 496-ОС/дск ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу з 20 жовтня 2021 року.

Згідно із інформацією, зазначеною в довідці 3 Управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях без дати № 20/252, при звільненні з військової служби ОСОБА_1 виплачено грошове забезпечення (з урахуванням премії за вересень 2021 року та з 01.10 по 20.10.21) - 19264,16 грн, індексація - 223,79 грн, винагорода за участь в ООС (за вересень та жовтень 2021 року) - 21732,58 грн, компенсація відпустки як учаснику бойових дій - 71589,84 грн, компенсація щорічної та додаткової відпустки - 12783,90 грн, одноразова допомога при звільненні з військової служби - 488770,00 грн.

Згідно із інформацією, зазначеною в довідці 3 Управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях без дати № 20/250, ОСОБА_1 за останні два повні місяці служби в 3 управлінні ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях отримав за серпень та вересень 2021 року грошове забезпечення в такому розмірі:

за серпень 2021 року в загальному розмірі 26420,00 грн, у тому числі: посадовий оклад 6340,00 грн, оклад за військовим званням 1410,00 грн, надбавка за вислугу років 3875,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 11625,00 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 951,00 грн, преміювання - 2219,00 грн;

за вересень 2021 року в загальному розмірі 26420,00 грн, у тому числі: посадовий оклад 6340,00 грн, оклад за військовим званням 1410,00 грн, надбавка за вислугу років 3875,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 11625,00 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 951,00 грн, преміювання - 2219,00 грн.

Кількість відпрацьованих днів за серпень 2021 року 31 днів, за вересень 2021 року 30 днів. Середньомісячне грошове забезпечення - 26420,00 грн. Середньоденне грошове забезпечення - 866,23 грн.

ОСОБА_1 08 січня 2024 року звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року у справі № 360/31/24, яке набрало законної сили 26 червня 2024 року, позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення: за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року; за період з 01 березня 2018 року по 20 жовтня 2021 року включно у розмірі, обрахованому відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення». Зобов`язано Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення: за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року; за період з 01 березня 2018 року по 20 жовтня 2021 року включно у розмірі, обрахованому відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення». Зобов`язано Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 20 жовтня 2021 року включно

На підтвердження виплати позивачу індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 360/31/24 в сумі 226432,66 грн відповідачем в матеріали справи надано витяг зі зведеної відомості сум для зарахування на рахунки від 09.08.2024, довідку без дати № 20/249 про суму нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 15.03.2024 у справі № 360/31/24 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.10.2021.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

За визначенням, що міститься у статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

На виконання частини другої статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

На виконання абзацу 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III, тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно із статтею 19 цього ж Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

За визначенням статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, і які не мають разового характеру, у тому числі й оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 3 Закону № 1282-XII визначено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Частинами першою, другою статті 6 Закону № 1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як встановлено судом з вищеописаних матеріалів справи, позивач звільнений з військової служби з 20 жовтня 2021 року.

Відповідно, грошове забезпечення позивача, у тому числі і індексація грошового забезпечення, мало бути виплачено позивачу у повному обсязі до 20 жовтня 2021 року включно.

Однак судом встановлено, що вже після звільнення з військової служби позивачу відповідачем 10 серпня 2024 року виплачено 226432,66 грн індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 15 березня 2024 року у справі № 360/31/24.

Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Постановою № 704, які є спеціальними нормативно-правовими актами, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Служби безпеки України.

Нерозповсюдження на військовослужбовців Служби безпеки України норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Служби безпеки України не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до цих правовідносин норми КЗпП України.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України:

в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року);

у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Оскільки рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року у справі № 360/31/24 встановлено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення, суд вважає, що відповідач мав здійснити позивачу таку виплату до дня звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини, тобто у строк, визначений у статті 116 КЗпП України.

Також, зважаючи на вище наведені положення КЗпП України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати належних працівникові при звільненні сум.

Оскільки суду не надано доказів, що позивач був відсутній на службі в день його звільнення, то суд дійшов висновку, що всі належні позивачу суми грошового забезпечення мали бути виплачені до 20 жовтня 2021 року включно.

Однак за матеріалами справи виплата спірної суми індексації грошового забезпечення позивача була здійснена відповідачем тільки 10 серпня 2024 року на виконання рішення суду від 15 березня 2024 року у справі № 360/31/24.

Відповідно за цей період затримки до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).

Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно абзаців першого-п`ятого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

Пунктом 4 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема:

виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками) (підпункт «а»);

одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (підпункт «б»);

компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових) (підпункт «в»);

пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати (підпункт «е»);

компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати (підпункт «л»).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Інструкція № 558, пунктом 5 Розділу І якої визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Інструкції № 558 можна дійти висновку, що:

згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку військовослужбовцям Державної прикордонної служби України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;

нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед місяцем звільнення. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середнього грошового забезпечення;

до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.

Керуючись правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, суд зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 21 жовтня 2021 року по 10 серпня 2024 року включно, а тому такий період умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) і після цього.

Період з 21 жовтня 2021 року до 18 липня 2022 року включно (до дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») регулюється редакцією КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період з 19 липня 2022 року до 10 серпня 2024 року включно регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Водночас суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

День звільнення позивача 20 жовтня 2021 року вважається останнім днем служби, тому не враховується судом для визначення кількості днів затримки у розрахунку при звільненні.

З наданих в матеріали справи доказів судом встановлено, що днем виплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення за рішенням суду у справі № 360/31/24 є 10 серпня 2024 року, оскільки саме в цей день відбулося зарахування індексації грошового забезпечення в сумі 226432,66 грн на картковий рахунок позивача. Вказана обставина підтверджена наданою в матеріали справи копією витягу з банківського рахунку позивача про зарахування коштів.

Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 21 жовтня 2021 року по 10 серпня 2024 року включно (1025 календарних дні), під час якого редакція статті 117 КЗпП України зазнала суттєвих змін, тому означений період потрібно поділити на два періоди, а саме на період з 21 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року (весь період затримки розрахунку при звільненні до внесення змін щодо обмеження шістьма місяцями), що становить 271 календарний днень, та період з 19 липня 2022 року по 10 серпня 2024 року (період обмежений шістьма місяцями), що становить 754 календарних дня.

Як вже вище вказано, позивачу нараховано грошове забезпечення в такому розмірі:

за серпень 2021 року в загальному розмірі 26420,00 грн, у тому числі: посадовий оклад 6340,00 грн, оклад за військовим званням 1410,00 грн, надбавка за вислугу років 3875,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 11625,00 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 951,00 грн, преміювання - 2219,00 грн;

за вересень 2021 року в загальному розмірі 26420,00 грн, у тому числі: посадовий оклад 6340,00 грн, оклад за військовим званням 1410,00 грн, надбавка за вислугу років 3875,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 11625,00 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 951,00 грн, преміювання - 2219,00 грн.

За серпень вересень 2021 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день (за серпень 31 календарний день, за вересень 30 календарних днів).

Відповідно середньоденне грошове забезпечення позивача складає 866,23 грн ((26420,00 грн + 26420,00 грн) : 61 календарний день).

Отже період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 21 жовтня 2021 року по 10 серпня 2024 року складає 995 днів, у тому числі:

з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 18 липня 2022 року, складає з 21 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року 271 календарний день;

з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, складає з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року включно (шість місяців) та становить 185 календарних днів.

Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку:

за період з 21 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року в арифметичному обчисленні складає 234748,33 грн (середньоденне грошове забезпечення 866,23 грн х 271 календарних днів);

за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року в арифметичному обчисленні складає 160252,55 грн (середньоденне грошове забезпечення 866,23 грн х 185 календарних днів).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини трактує поняття якість закону таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії»(C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Також відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц згідно пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі за період з 21 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року суд застосовує порядок розрахунку середнього заробітку, передбачений Порядком № 100, з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду.

Як вже вище вказано, відповідно до довідки відповідача позивачу при звільненні з військової служби у жовтні 2021 року нараховано до виплати грошове забезпечення в розмірі 614364,27 грн.

Згідно з рішенням суду у справі № 360/31/24 року відповідачем нараховано позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 281282,81 грн.

Отже судом встановлено, що загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні з військової служби складає 895647,08 грн, у тому числі: 614364,27 грн (виплачені при звільненні); 281282,81 грн (нараховані на виконання рішення суду у справі № 360/31/24 року).

Розмір невиплачених позивачу у день виключення зі списків особового складу сум перерахованого на виконання судового рішення у справі № 360/31/24 року грошового забезпечення 281282,81 грн по відношенню до всіх належних при звільненні виплат в загальному розмірі 895647,08 грн становить 31,40 % ((281282,81 грн х 100 %) : 895647,08 грн).

Виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за період затримки з 21 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року складає 73710,98 грн (234748,33 грн (середнє грошове забезпечення) х 31,40 % (відсоткове значення невиплаченого у день звільнення з військової служби грошового забезпечення).

Отже судом встановлено, що розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення за період з 21 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року складає 73710,98 грн, а за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року 160252,55 грн, а всього 233963,53 грн.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав в цій частині вимог, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але з 19 липня 2022 року не більш як за шість місяців.

Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року в розмірі 73710,98 грн, а за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року 160252,55 грн, а всього 233963,53 грн.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, про необхідність виходу за межі заявлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить відмовити через неналежність обраного позивачем способу судового захисту та його невідповідність об`єкту порушеного права у спірних правовідносинах.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн (як за одну вимогу немайнового характеру щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), що підтверджено квитанцією.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, збір становить - 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Станом на 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 3028,00 грн.

Відтак, позивач за подання даної позовної заяви мав сплатити судовий збір, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у розмірі 968,96 грн (3028,00 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024) х коефіцієнт 0,8).

Вказане свідчить, що позивачем сплачений судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом на 242,24 грн.

З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а позов підлягає задоволенню частково внаслідок обрання позивачем неналежного способу судового захисту у спірних правовідносинах, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Одночасно суд роз`яснює позивачу право звернутися до суду із заявою про повернення надміру сплаченого ним судового збору.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій Луганській областях (місцезнаходження: 93400, м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, буд. 6, код ЄДРПОУ 20001504) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Служби безпеки України в Донецькій Луганській областях на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року у розмірі 73710,98 грн (сімдесят три тисячі сімсот десять гривень 98 коп.), за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 160252,55 грн (сто шістдесят тисяч двісті п`ятдесят дві гривні 55 коп.), а всього у розмірі 233963,53 грн (двісті тридцять три тисячі дев`ятсот шістдесят три гривні 53 коп.), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Служби безпеки України в Донецькій Луганській областях на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Захарова