Рішення

від 20.01.2025 по справі 500/5858/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5858/24

20 січня 2025 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач), у якому просив ухвалити рішення, яким:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 192550004340 від 16.08.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.01.1982 по 31.12.1990 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статтi 26 Закону України "Пpо загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 02.07.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком після досягнення 63-річного віку. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області йому було відмовлено, у зв`язку із відсутністю страхового стажу роботи.

Такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначення пенсії за віком позивач вважає протиправними, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у встановлений судом строк правом на подання відзиву на позов та доказів на його обґрунтування не скористалося, з клопотанням про продовження процесуального строку для подання відзиву не звертався.

Судом не взято до уваги відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оскільки на виконання ухвали суду від 29.11.2024 про залишення позовної заяви без руху, позивачем подано до суду позовну заяву у новій редакції, у якій у якості відповідача визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відтак позовні вимоги сформульовано щодо Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рух справи у суді

Ухвалою суду від 02.10.2024 дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, а також інформації щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

У встановлений судом строк позивач виконав вимоги ухвали суду та подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 29.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) суддею одноособово.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали суду від 29.11.2024 про відкриття провадження у справі доставлено відповідачу через електронний кабінет 29.11.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 29.11.2024 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду нової редакції позовної заяви, у якій чітко зазначити зміст позовних вимог щодо кожного із відповідачів.

У встановлений судом строк позивач виконав вимоги ухвали суду та подав до суду позовну заяву у новій редакції, у якій у якості відповідача визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та позовні вимоги сформульовано щодо Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Ухвалою суду від 02.01.2025 продовжено розгляд даної справи.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 після досягнення 63-річного віку звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та надав всі необхідні документи, що підтверджують страховий стаж.

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.07.2024 № 192550004340 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю страхового стажу (арк. справи 24).

Причиною вказаної відмови у призначені пенсії стало те, що до заяви про призначення пенсії не долучено жодних документів про періоди роботи, які б могли вплинути на призначення пенсії. Для зарахування до страхового стажу періодів роботи в колгоспі "50 річчя Жовтня" з 15.01.1982 по 31.12.1990 необхідно надати уточнюючу довідку про встановлений мінімум і фактично відпрацьовані вихододні за період роботи в колгоспі на підставі первинних документів за час виконання роботи. Крім того, зазначено, що у паперовій заяві про призначення пенсії дата народження не відповідає даним паспорта.

У відповідності до вказаного рішення страховий стаж позивача становить 16 років 11 місяців 14 днів.

Дослідивши копію трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 15.07.1982 (арк. справи 15 - 22) судом встановлено, що у ній містяться записи про трудову діяльність позивача за спірний період, а саме:

- 15.01.1982 прийнятий в члени колгоспу "50 річчя Жовтня";

- 15.01.1982 прийнятий на роботу токарем у колгосп "50 річчя Жовтня";

- 26.12.1991 колгосп "50 річчя Жовтня" розукруплений на два різні господарства;

- 25.01.2000 колгосп "Лошнівський2 реорганізовано на ТзОВ "Лошнівське";

- 26.06.2003 звільнений з роботи за згодою двох сторін.

Водночас відомості трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 15.07.1982 містять інформацію щодо встановленого мінімуму і фактично відпрацьованих вихододнів за спірний період з 15.01.1982 по 31.12.1990, а саме:

- 1982 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 220 фактично виконаних 289;

- 1983 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 273;

- 1984 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 293;

- 1985 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 306;

- 1986 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 79;

- 1987 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 307;

- 1988 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 332;

- 1989 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 252;

- 1990 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 299.

Отже, згідно з записами трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 15.07.1982 позивач працював у спірний період з 15.01.1982 по 31.12.1990 у колгоспі "50 річчя Жовтня".

Позивач не погодившись з оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.07.2024 № 192550004340, вважає його протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із цим позовом.

Мотивувальна частина

Предметом спору у даній справі по суті є рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).

Положеннями пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058 визначено що, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина третя статті 24 Закону № 1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до пункту 1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви (пункт 1.8 Порядку № 22-1).

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія (абзац 3 пункту1.8 Порядку № 22-1).

Пунктом 3.3. Порядку № 22-1 визначено, що орган, що призначає пенсію, надає роз`яснення особам з питань призначення та виплати пенсій та допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7. Порядку № 22-1).

В свою чергу, відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Так, згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 в справі № 174/658/16-а (провадження № К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

З матеріалів справи слідує, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 15.07.1982 позивач у спірний період з 15.01.1982 по 31.12.1990 працював у колгоспі "50 річчя Жовтня"

Водночас відомості трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 15.07.1982 містять інформацію щодо встановленого мінімуму і фактично відпрацьованих вихододнів за спірний період з 15.01.1982 по 31.12.1990, а саме:

- 1982 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 220 фактично виконаних 289;

- 1983 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 273;

- 1984 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 293;

- 1985 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 306;

- 1986 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 79;

- 1987 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 307;

- 1988 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 332;

- 1989 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 252;

- 1990 рік з прийнятого колгоспом річного мінімуму 250 фактично виконаних 299.

Отже, згідно з записами трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 15.07.1982 позивач працював у спірний період з 15.01.1982 по 31.12.1990 у колгоспі "50 річчя Жовтня".

При цьому, як встановлено судом, та підтверджено матеріалами справи, а також не заперечується відповідачем - трудова книжка НОМЕР_1 від 15.07.1982 містить необхідні записи про трудову діяльність позивача. Усі записи вчинені належним чином, чітко та розбірливо, без виправлень та неточностей, відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що не зарахування відповідачем періоду роботи у колгоспі "50 річчя Жовтня" згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 15.07.1982 у зв`язку із не наданням уточнюючої довідки про встановлений мінімум і фактично відпрацьовані вихододні є безпідставним.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Однак, як встановлено судом, та вбачається із матеріалів справи, відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивачки спосіб вирішення ситуації шляхом відмови у призначенні пенсії.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити позивачці пенсію суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Оигерка V. Пкгаіпе), заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Кікіїа V. Роїапсі), заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.

У даній справі предметом судового контролю було рішення відповідача, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.

Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про призначення йому дострокової пенсії за віком.

Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом буде зобов`язання повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до загального страхового стажу період роботи з 15.01.1982 по 31.12.1990 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 15.07.1982.

Висновки за результатами розгляду справи

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 16.07.2024 № 192550004340 та зобов`язанням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 09.07.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням наданої судом у рішенні правової оцінки, зарахувавши до загального страхового стажу період роботи з 15.01.1982 по 31.12.1990 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 15.07.1982.

Судові витрати

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви до суду, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією № 1384520801 від 16.09.2024.

Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, сплачений судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 605,60 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 192550004340 від 16.08.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.07.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням наданої судом у рішенні правової оцінки, зарахувавши до загального страхового стажу періоду роботи з 15.01.1982 по 31.12.1990 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 15.07.1982.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень, 60 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 20 січня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49094 код ЄДРПОУ: 21910427).

Головуючий суддяЮзьків М.І.