Постанова

від 20.01.2025 по справі 200/3607/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року справа №200/3607/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Сакуна Віталія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі № 200/3607/24 (головуючий І інстанції Лазарєв В.В.) за позовом Сакуна Віталія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство «Вугільна Компанія «Краснолиманська» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Сакун Віталій Анатолійович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство «Вугільна Компанія «Краснолиманська» в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування страхових виплат із середньої заробітної плати визначається виходячи з тарифної ставки (посадового окладу) або її частини, встановленої на день настання права на страхову виплату і в розмірі 10146,00 грн.;

- зобов`язати провести ненарахування страхових виплат із середньої заробітної плати визначається виходячи з тарифної ставки (посадового окладу) або її частини, встановленої на день настання права на страхову виплату в розмірі 10146,00 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у задоволенні позову - відмовлено.

Представник позивача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким задовольнити позов.

Суд першої інстанції зазначив, що учасниками справи не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, що підтверджують призупинення дії трудового договору з позивачем у зв`язку з військовою агресією рф проти України, надання відпустки без збереження заробітної плати, або іншого розпорядчого документу, який би свідчив про поважність причин відсутності заробітку у позивача з 01.06.2022 року до 26.10.2023 року.

Апелянт не погоджується з цим, оскільки відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, м. Мирноград Донецької області, Мирноградська територіальна громада, код UA14160150000038750 з 24.02.2022 включена до переліку, де ведуться бойові дії, а також і Покровська міська територіальна громада Код UA14160210000011148, до якої входить м. Родинське, в якому розташовані виробничі потужності роботодавця - ДП «ВК Краснолиманська».

5 серпня 2024 року рішенням Донецької обласної військово цивільної адміністрації було включено м. Мирноград до переліку населених пунктів, де ведеться примусова евакуація родин із дітьми. Тобто ситуація не покращилась, а погіршилась.

Поважність причини, що повивач не мав заробітку, це активні бойові дії за місцем проживання позивача та знаходженням Державного підприємства «Вугільна Компанія «Краснолиманська». Тому позивач з метою збереження життя та здоров`я вимушено покинув місце проживання та письмово повідомив про це роботодавця, і просив вважати його відсутність з 01.06.2022 року на робочому місці з поважних причин. Ця заява була зареєстрована індексом 3№34/4 від 06.06.2022 року та розглянута посадовими особами роботодавця - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Апелянт просив врахувати висновки Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 листопада 2021 року в справі № 235/5659/20, згідно яких: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».

Невихід позивача на роботу через ведення воєнних дій і пов`язаних із ними обставин не може мати наслідок звільнення за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП за підставою «прогул». А тому позивач з поважних причин не мав заробітку

Також, просив врахувати висновки в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц, згідно яких, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше ніж три години протягом робочого дня, визначальним фактором для розв`язання питання про законність звільнення позивача є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволені.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач працював в Державному підприємстві «Вугільна Компанія «Краснолиманська» в період з 01.06.2022 року по 26.10.2023 року.

Згідно акту розслідування причин хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25.09.2023 року позивачу встановлене хронічне професійне захворювання (отруєння).

13.12.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення страхових виплат у зв`язку з професійним захворюванням.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.02.2024 року №0500-0221-8/19649 позивача повідомлено, що розрахунковий період, за який обчислювалася середня заробітна плата для розрахунку щомісячної страхової виплати, визначений згідно пп. 3, 6, 11 та 13 постанови Кабінету Міністрів України № 1266 від 26.01.2001 (зі змінами) «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення)» і становить 12 календарних місяців перед настанням страхового випадку без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин з вересня 2022 року по серпень 2023 року включно.

Відповідно до даних Державного реєстру застрахованих осіб та довідки про заробітну плату від 22.12.2023 № 01/11-297/6, наданої підприємством, нарахування заробітної плати в розрахунковому періоді відсутнє, при цьому не зазначено жодної поважної причини. Роз`яснено, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щомісячні страхові виплати позивачу були призначені з мінімальної заробітної плати, визначеної на дату встановлення медико-соціальною експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності, тобто 6700 грн 00 коп.

Згідно з п. 3.4.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11, щомісячна страхова виплата встановлюється відповідно до ступеню втрати професійної працездатності та середньомісячної заробітної плати позивача перед настанням страхового випадку. Виходячи з вищевикладеного, щомісячна страхова виплата, яка призначена з 26.10.2023, склала 6700 грн 00 коп. х 50% = 3350 грн 00 коп.

Листом від 24.05.2024 року № 13591-11423/В-02/8-0500/24 відповідач повідомив наступне.

При опрацюванні звернення позивача про призначення страхових виплат від 13.12.2023 Головним управлінням було направлено запит №0500-0220-8/109171 від 15.12.2023 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про надання довідки про встановлення тарифної ставки (посадового окладу) за період з 01.09.2022 по 31.08.2023 для розрахунку страхової виплати.

У відповідь на подане звернення ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» надала лист №01/11-297/5 від 22.12.2023, до якого було долучено довідку про заробітну плату та заяву позивача про відсутність на робочому місці з 01.06.2022 до дати звільнення.

Оскільки ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» не надало підтвердження про відсутність позивача на робочому місці по поважній причині (наказ, розпорядження тощо), то розрахунок страхової виплати було проведено з мінімальної заробітної плати, визначеної на дату встановлення медико-соціальною експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності, тобто 6700,00 грн, відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі Закон № 1105) страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3)страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу; 5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

За ч. 1 ст. 36 Закону № 1105 сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячної заробітної плати, яку потерпілий мав до ушкодження здоров`я.

Максимальний розмір щомісячної страхової виплати не може перевищувати чотири мінімальні заробітні плати.

Максимальний розмір щомісячної страхової виплати після проведеного перерахування відповідно дочастини другоїстатті 31 цього Закону не може перевищувати чотири мінімальні заробітні плати.

Мінімальний розмір призначеної щомісячної страхової виплати потерпілому у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути меншим за мінімальну заробітну плату.

Згідно п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 26 вересня 2001 р. № 1266 (далі - Порядок № 1266) в редакції, що діяла до 1 січня 2023 року, середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування, на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати. Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1350 від 2 грудня 2022 року, яка набрала чинності з 1 січня 2023 року, пункт 3 Порядку № 1266 викладено в новій редакції: Середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок та / або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування, на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати, призупинення дії трудового договору у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. В такому ж порядку обчислюється середньоденна сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка є працівником або гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті, з якої фактично сплачено страхові внески.

За п.п. 11,12 Порядку № 1266 розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців за місцем роботи, де стався страховий випадок, починаючи з місяця, що передує місяцю настання страхового випадку. Якщо застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше ніж 12 календарних місяців за місцем роботи, де стався страховий випадок, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа). У разі коли застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше ніж календарний місяць за місцем роботи, де стався страховий випадок, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьований час (календарні дні) перед настанням страхового випадку. Якщо у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа з поважних причин не мала заробітку або страховий випадок настав у перший день роботи, середня заробітна плата визначається виходячи з тарифної ставки (посадового окладу) або її частини, встановленої на день настання права на страхову виплату. У разі коли тарифна ставка (посадовий оклад) не встановлена та відповідні дані відсутні, розрахунок проводиться виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини), встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

За п.п. 13,14 Порядку № 1266 середня заробітна плата обчислюється за тією професією (посадою, розрядом, роботою) на підприємстві (в цеху, на дільниці, ділянці), за якою застрахована особа працювала до моменту ушкодження здоров`я і за якою медико-соціальною експертною комісією їй встановлено стійку втрату професійної працездатності. У разі коли на дату встановлення медико-соціальною експертною комісією ступеня втрати застрахованою особою професійної працездатності або коли з дня смерті потерпілого до настання права на страхові виплати минуло більше року з дня настання страхового випадку, середня заробітна плата обчислюється виходячи з розміру заробітної плати застрахованої особи перед настанням нещасного випадку на виробництві або перед звільненням з роботи (переходом на іншу роботу), з якою пов`язане професійне захворювання, з урахуванням її коригування, що проводиться територіальним органом Пенсійного фонду України, за формулою: З = З(н) х С : М, де З - середньомісячна заробітна плата застрахованої особи, у гривнях; З(н) - середньомісячна заробітна плата найманих працівників, зайнятих в економіці України, за календарний рік, що передує року, з якого призначається страхова виплата; С - сума коефіцієнтів заробітної плати застрахованої особи за кожний місяць розрахункового періоду (К1 + К2 + К3 + ...); К - коефіцієнт заробітної плати застрахованої особи за кожний місяць у розрахунковому періоді, який визначається за формулою: К = З(в) : З(с), де З(в) - заробітна плата застрахованої особи, з якої сплачено страхові внески за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати; З(с) - середньомісячна заробітна плата працівників, зайнятих в економіці України, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати; М - кількість календарних місяців у розрахунковому періоді. У разі коли у розрахунковому періоді є місяць (місяці), в якому повністю відсутня заробітна плата у зв`язку з: поважною причиною, - такий місяць (місяці) виключається з розрахункового періоду, тобто сума коефіцієнтів за розрахунковий період ділиться на 11 (або на меншу кількість) місяців; причиною, не віднесеною цим Порядком до поважної, - такий місяць не виключається з розрахункового періоду, тобто сума коефіцієнтів за розрахунковий період ділиться на 12 або на кількість місяців у конкретному розрахунковому періоді.

Згідно п.п. 15,16 Порядку №1266 у разі відсутності на момент призначення страхових виплат відомостей про середньомісячну заробітну плату найманих працівників, зайнятих в економіці України, за попередній рік береться фактична середньомісячна заробітна плата таких працівників за місяці попереднього року з подальшим перерахунком її після надходження даних про середньомісячну заробітну плату зазначених працівників за календарний рік, що передує року, з якого призначається страхова виплата. Якщо у місяці, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати, застрахована особа працювала неповний календарний місяць з поважних причин, середня заробітна плата працівників, зайнятих в економіці України, застосовується пропорційно фактичній кількості відпрацьованих календарних днів у такому місяці.

Щодо доводів позивача про поважність причин відсутності на робочому місці та заробітної плати, суд враховує наступне.

Згідно ст.1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX від 15 березня 2022 року (далі - Закон № 2136-IX) цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

За ч.ч. 3, 4 ст. 12 Закону № 2136-IX протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки», без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченогопунктом 4частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

За ч. 1 ст. 26 Закону № 504/96-ВР за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Таким чином, надання відпустки без збереження заробітної плати за ч.3 ст.26 Закону № 504/96-ВР здійснюється виключно за згодою сторін, тобто - працівника та роботодавця.

Суд враховує, що позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати на період оголошення воєнного стану на території України з 02.05.2022 року до 31.05.2022 року та з 17.04.2022 року до 30.04.2022 року. Наказ про надання відпустки не було видано та не доведено до відома позивача.

За ч. 1 ст. 13 Закону № 2136-IX призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Наказ (розпорядження) про призупинення дії трудового договору, укладеного з посадовими особами державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавець подає для погодження до військової адміністрації, яка здійснює свої повноваження на відповідній території (військові адміністрації населених пунктів та районні військові адміністрації, а за їх відсутності - обласні) (ч. 2 ст. 13 Закону № 2136-IX).

Таким чином, матеріали справи не містять належних та достовірних доказів, що підтверджують призупинення дії трудового договору з позивачем у зв`язку з військовою агресією рф проти України, надання відпустки без збереження заробітної плати, або іншого розпорядчого документу, який би свідчив про поважність причин відсутності заробітку у позивача з 01.06.2022 року до 26.10.2023 року.

Також, суд не бере до уваги посилання позивача, як на ознаку поважності причин відсутності заробітку, на той факт, що його не притягнуто роботодавцем до дисциплінарної відповідальності за прогул, оскільки застосування дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни є правом, а не обов`язком роботодавця, а відтак не може свідчити про поважність причин відсутності заробітку у певний період.

Щодо доводу апелянта про підтвердження поважності причин відсутності заробітку, що підтверджується зверненням із відповідною заявою до роботодавця про неможливість знаходження на робочому місці з 01.06.2022 року у зв`язку з бойовими діями, то вказана обставина не є належним доказом поважності відсутності заробітку у розумінні Порядку№ 1266, оскільки підприємство, на якому працював позивач, не приймало наказів про надання відпустки без збереження заробітної плати або призупинення дії трудового договору у зв`язку з військовою агресією рф проти України з 01.06.2022 року по 26.10.2023 року.

Крім того, апеляційний суд не бере до уваги посилання апелянта врахування висновків Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 листопада 2021 року в справі № 235/5659/20, в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц, оскільки обставини цієї справи виникли за різних фактичних обставин, ніж у справах, на які посилається апелянт.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Сакуна Віталія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі № 200/3607/24 за позовом Сакуна Віталія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство «Вугільна Компанія «Краснолиманська» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 20 січня 2025 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

Е.Г. Казначеєв