Постанова

від 20.01.2025 по справі 420/31995/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/31995/23

Перша інстанція суддя Бжассо Н.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідачаЯковлєва О.В.,

суддівЄщенко О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Військовій частині НОМЕР_1 , а саме:

- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 жовтня 2018 року по 26 жовтня 2023 року включно;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 жовтня 2018 року по 26 жовтня 2023 року включно, розміром 469 951,00 грн, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року частково задоволено позовні вимоги, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 жовтня 2018 року по 26 жовтня 2023 року включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 жовтня 2018 року, але не більш як за шість місяців в сумі 32873,75 грн відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Вимоги апеляційної скарги позивача обґрунтовано тим, що задовольняючи частково позовні вимоги судом першої інстанції не враховано численних правових висновків Верховного Суду щодо аналогічних спорів, згідно яких, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, нарахований до 19 липня 2022 року, не може обмежуватись 6-місячним строком, оскільки внесені законодавцем зміни до ст. 117 КЗпП України у липні 2022 року не розповсюджують своєї дії на минулі правовідносини.

При цьому, згідно наведених апелянтом розрахунків він також не погоджується зі здійсненим судом першої інстанції розрахунком середнього заробітку за останні 6 місяців затримки виплати індексації грошового забезпечення.

На вказану апеляційну скаргу відповідачем подано відзив.

З іншого боку, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги відповідача обґрунтовано тим, що факт виплати індексації грошового забезпечення позивачу на виконання судових рішень після звільнення з військової служби не є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подані апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду зміні, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 13 жовтня 2015 року по 13 жовтня 2018 року у Військовій частині НОМЕР_1 .

У період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 нарахування грошового забезпечення здійснювалося позивачеві не у повному обсязі, зокрема, не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року, у справі 420/688/20, зобов`язано Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року.

На виконання зазначеного рішення Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення, розміром 5 000,09 грн.

Не погоджуючись з нарахованим розміром індексації позивач повторно звернувся до суду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2023 року, у справі №420/23803/21, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, в сумі 85927,87 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4082 гривні 67 копійок за період з 01 березня 2018 року по 13 жовтня 2018 року включно, в сумі 30290 гривень 79 копійок, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання зазначеного рішення 27 жовтня 2023 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 13 жовтня 2018 року, розміром 114 475,71 грн.

В свою чергу, бажаючи стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 14 жовтня 2018 року по 26 жовтня 2023 року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог, так як позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше ніж за 6 місяців, з чим частково погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Так, згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

При цьому, згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

При цьому, згідно абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, так як йому станом на день виключення із списків особового складу військової частини не виплачено належних сум індексації грошового забезпечення.

В даному випадку, звертаючись до суду, позивач вважав, що він має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби по день фактичного розрахунку, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що із зібраних матеріалів у справі вбачається, що позивача з 13 жовтня 2018 року виключено зі списків Військової частини НОМЕР_1 .

При цьому, на виконання судових рішень, у справі № 420/688/20, після звільнення з військової служби, позивачу у грудні 2020 року перераховано індексацію грошового забезпечення та виплачено 5 000,09 грн (а.с. 11).

Крім того, на виконання судових рішень, у справі № 420/23803/21, позивачу 27 жовтня 2023 року перераховано решту індексації грошового забезпечення та виплачено 114 475,71 грн (а.с. 12).

Між тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначати наступне.

Так, з аналізу вищевикладених нормативно-правових актів вбачається, що позивачу, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини мали виплатити усі належні йому кошти, пов`язані з проходженням військової служби.

При цьому, з аналізу вищевикладених положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Між тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В даному випадку, нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби.

В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносин необхідно зауважити, що неможливість поширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.

В даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду, а саме: від 10 травня 2019 року (справа № 811/276/16), від 07 лютого 2019 року (справа № 804/5067/16), від 14 березня 2019 року (справа № 820/660/17).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги відповідача про неможливість застосування положень ст. 117 КЗпП України до спірних правовідносин.

Між тим, щодо наявності у позивача права на отримання спірних коштів та їхнього розміру, необхідно зазначити наступне.

Так, у постанові від 26 червня 2019 року, у справі № 761/9584/15-ц, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

В даному випадку, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про те, що за період з 14 жовтня 2018 року (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 18 липня 2022 року (останній день перед набранням чинності новою редакцією ст. 117 КЗпП України), позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який склав 1374 календарних дні.

Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року, у справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 року, у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року, у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року, у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року, у справі № 460/42448/22, від 14 березня 2024 року, у справі №560/6960/23.

Між тим, колегія суддів зазначає, що положеннями спеціальних нормативно правових актів, зокрема Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, не встановлено механізму обрахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому до застосування у цій частині підлягають положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджені постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.

При цьому, згідно довідки про грошове забезпечення позивача від 28 грудня 2019 року № 401 (а.с. 47), середньоденне грошове забезпечення позивача складає 262,99 грн (8021,28 грн за серпень 2018 року + 8021,28 грн за вересень 2018 року / 61 день).

Враховуючи викладене, розмір середнього заробітку (грошового забезпечення) за період з 14 жовтня 2018 року по 18 липня 2022 року складає 361 348,26 грн (1374 дні х 262,99 грн).

Між тим, колегія суддів зазначає, що позивач не має права на отримання усієї суми середнього заробітку за відповідний період, з огляду на наступне.

В даному випадку, колегія суддів вважає, що при зменшенні розміру середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, судом перш за все має враховуватись співмірність розміру недоплаченої працівнику суми та розміру належної йому при звільненні суми виплат.

Між тим, як зазначено колегією суддів вище, позивачу у грудні 2020 року нараховано за рішенням суду недоплачену частину грошового забезпечення, у сумі 5000,09 грн, а у жовтні 2023 року 114 475,71 грн.

Тому, розраховуючи співвідношення виплачених та невиплачених сум грошового забезпечення між собою, колегія суддів вважає за можливе врахувати у якості доданків розмір виплаченого грошового забезпечення позивача за жовтень 2018 року (3 476,31 грн), розмір виплати за грудень 2020 року (5 000,09 грн) та розмір виплати за жовтень 2023 року (114 475,71 грн), а як наслідок колегією суддів встановлено, що позивачу при звільненні не виплачено 97,17 % від загальної суми, яка мала бути виплачена.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що пропорційною сумою середнього заробітку до виплачених сум за період з 14 жовтня 2018 року по 18 липня 2022 року є 351 122,10 грн (361 348,26 грн х 97,17 %).

З іншого боку, колегія суддів при нарахуванні позивачу суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважає за необхідне також врахувати період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

В даному випадку, на переконання колегії суддів, про порушення своїх прав у межах спірних правовідносин позивач мав дізнатись у момент свого звільнення зі служби.

При цьому, вперше до суду з адміністративним позовом щодо стягнення сум ненарахованої індексації грошового забезпечення (справа № 420/688/20) позивач звернувся лише в кінці січня 2020 року, тобто більш ніж через 24 місяці після звільнення.

Між тим, як встановлено вищевказаними приписами КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

В даному випадку, законодавцем встановлено загальний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, пропуск якого, на переконання колегії суддів, може бути врахований у якості понижуючого коефіцієнту при нарахуванні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В свою чергу, за відповідні 15 місяців, які позивач зволікав перед першим зверненням до суду, вищевказаний тримісячний строк сплинув повних 5 разів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає що сума обрахованої частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні перед виплатою позивачу, має бути поділена на 5, а як наслідок скласти 70 224,42 грн (351 122,10 грн / 5).

В даному випадку, колегія суддів вважає зазначену суму середнього заробітку за окремий період затримки співмірною сумі невиплачених коштів, а також часу зволікання перед зверненням до суду.

З іншого боку, щодо решти періоду затримки розрахунку при звільненні, який тривав з 19 липня 2022 року по 26 жовтня 2023 року, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з аналізу вищевикладених положень ст. 117 КЗпП України (у редакції, що почала діяти з 19 липня 2022 року) вбачається, що особа має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

В даному випадку, запроваджене законодавцем обмеження з 19 липня 2022 року періоду за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку, на переконання колегії суддів, спрямоване на встановлення чіткого нормативного способу зменшення суми середнього заробітку.

Крім того, законодавцем передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум та якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З іншого боку, відповідні норми також передбачають обов`язок з виплати працівникові усієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо відповідний спір вирішено на користь працівника, або у разі відсутності спору про право на отримання та розмір таких виплат.

Між тим, колегія суддів враховує, що у межах спірних правовідносин спір щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення у бажаному позивачу розмірі вирішено на користь позивача.

Тому, колегія суддів вважає, що за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року позивач має право на отримання середнього заробітку, без застосування додаткових обмежень.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 26 грудня 2024 року (справа № 380/19103/22).

Таким чином, за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року, який тривав 184 дні, середній заробіток позивача складає 48 390,16 грн (184 х 262,99 грн).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що загальна сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачу, складає 118 614,58 грн (70 224,42 грн + 48 390,16 грн).

При цьому, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у межах спірних правовідносин є стягнення на його користь обрахованої вище суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В свою чергу, враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при розгляді даної справи, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року змінити, виклавши 3 абзац резолютивної частини у наступній редакції:

«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 14 жовтня 2018 року по 18 січня 2023 року, у сумі 118 614 (сто вісімнадцять тисяч шістсот чотирнадцять) гривень 58 копійок».

В іншій частині, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів.

Суддя-доповідач О.В. ЯковлєвСудді О.В. Єщенко А.В. Крусян