Постанова

від 20.01.2025 по справі 420/21104/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/21104/24

Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТОВИЙ КОНТЕЙНЕРНИЙ СЕРВІС» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA500490/2024/000009/1 від 11.03.2024 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500490/2024/000046 від 11.03.2024,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «СВІТОВИЙ КОНТЕЙНЕРНИЙ СЕРВІС» звернулось з позовом до Одеської митниці, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500490/2024/000009/1 від 11.03.2024;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови Одеської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500490/2024/000046 від 11.03.2024.

В обґрунтування позовних вимог апелянт вказував, що з метою митного оформлення товару, який поставляється за контрактом № SCBC-2023-CY-051/1 від 01.09.2023 року, а саме: Контейнер з чорного металу для перевезення товарів загального призначення одним або кількома видами транспорту, бувший у використанні: Контейнер 40-футовий, тип - 40HС, 1 шт.: CICU4114693 - 2023 року виробництва, керуючись ч.1 ст.49, ч.2 ст.53 МК України, декларантом ФОП ОСОБА_1 подано до Одеської митниці митну декларацію типу ІМ40ДЕ №24UA500490001841U2 від 11.03.2024 (надалі - МД) та підтверджуючі митну вартість товарів документи на суму 3540,00 доларів США та обраний метод визначення митної вартості.

Позивачем до Одеської митниці подано електронну митну декларацію, документи, що підтверджують митну вартість товару за договором. Позивачем митну вартість визначено за основним методом за ціною договору (контракту). Відповідачу надано усі документи, передбачені МК України, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів за першим методом.

За результатами митного оформлення МД відповідачем прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500490/2024/000046 від 11.03.2024 року та рішення про коригування митної вартості №UA500490/2024/000009/1 від 11.03.2024 року.

Позивач не згодний з карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № №UA500490/2024/000046 від 11.03.2024 року та рішенням про коригування митної вартості №UA500490/2024/000009/1 від 11.03.2024 року, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, в зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТОВИЙ КОНТЕЙНЕРНИЙ СЕРВІС» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови - задоволений.

Визнане протиправним та скасоване рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500490/2024/000009/1 від 11.03.2024 року.

Визнана протиправною та скасована картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці №UA500490/2024/000046 від 11.03.2024 року.

Стягнуто з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТОВИЙ КОНТЕЙНЕРНИЙ СЕРВІС» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні, сорок копійок) та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень, 00 копійок).

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Одеська митниця подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з МД було встановлено, що надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як вказує апелянт, оскільки надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статі 54 Митного кодексу України, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач, посилався на правомірність оскаржуваного рішення та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування вимог, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначає, що ним було подано до митниці повний пакет документів на підтвердження достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, а відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за першим методом, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що в ході здійснення зовнішньоекономічної діяльності 01.09.2023 між Компанією Shanghai CIMC Baowell Industries Co., Ltd. (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВІТОВИЙ КОНТЕЙНЕРНИЙ СЕРВІС» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (контракт) SCBC-2023-CY-051/1 від 01.09.2023 року, згідно якого ТОВ «СВІТОВИЙ КОНТЕЙНЕРНИЙ СЕРВІС» продано товар - контейнер з чорного металу для перевезення товарів загального призначення одним або кількома видами транспорту, бувший у використанні.

З метою митного оформлення товару, який поставляється за вищевказаним контрактом, а саме: Контейнер з чорного металу для перевезення товарів загального призначення одним або кількома видами транспорту, бувший у використанні: Контейнер 40-футовий, тип - 40HС, 1 шт.: CICU4114693 - 2023 року виробництва;, керуючись ч.1 ст.49, ч.2 ст.53 МК України, декларантом ФОП ОСОБА_1 подано до Одеської митниці митну декларацію типу ІМ40ДЕ №24UA500490001841U2 від 11.03.2024 (надалі - МД) та підтверджуючі митну вартість товарів документи на суму 3540,00 доларів США.

Позивач здійснив декларування поставленого в Україну товару за митною декларацією, в якій митну вартість товару визначено за першим методом - за ціною договору (контракту).

Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу був поданий відповідний пакет документів згідно з Митним кодексом України, а саме: рахунок-фактуру (iнвойс) (Commercial invoice) SCBC2302067 10.09.2023; автотранспортну накладну (Road consignment note) б.н. 04.01.2024; декларацію про походження товару (Declaration of origin) SCBC2302067 10.09.2023 - Банківський платіжний документ, що стосується товару 12 21.09.2023; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів SCBC-2023-CY-051/1 01.09.2023; договір про надання послуг митного брокера 06/03-1 06.03.2019; карти контейнерів б.н. 26.02.2024.

Проте, під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості митним органом встановлено, що подані документи мають розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, які підтверджують митну вартість товару.

Одеською митницею прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500490/2024/000046 від 11.03.2024 року та рішення про коригування митної вартості №UA500490/2024/000009/1 від 11.03.2024 року.

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів №UA500490/2024/000009/1 від 11.03.2024 року зазначено, що в поданих документах містяться розбіжності. Надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів, а саме:

- відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу від 01.09.2023 № SCBC-2023-CY-051/1 Покупець купує контейнер у продавця на експорт, контейнери будуть виготовлені відповідно до специфікації продавця. Тобто, продавець товару (контейнера), є виробником товару. Специфікації продавця до митного оформлення не надавались;

- відповідно до підпункту (b) пункту 6 договору купівлі-продажу від 01.09.2023 № SCBC-2023-CY-051/1 та інвойсу від 10.09.2023 № SCBC2302067, ціну договору необхідно сплатити протягом 3 днів після повного підписання договору. Відповідно до підпункту (с) пункту 6 договору купівлі-продажу від 01.09.2023 № SCBC-2023-CY-051/1, якщо Покупець не в змозі сплатити будь-яку грошову суму, яка підлягає сплаті, без шкоди для інших його прав, Продавець має право стягувати відсотки на цю суму з моменту настання платежу до моменту платежу за ставкою 6 відсотків, на рік. Відповідно до частини четвертої статті 58 МКУ, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Відповідно до частини п`ятої статті 58 МКУ, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/ або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Враховуючи зміст відомостей щодо дати оплати ціни договору, які містяться у наданій платіжній інструкції в іноземній валюті від 21.09.2023 № 12, у митного органу є підстави вважати, що документи, подані з метою підтвердження заявленої митної вартості не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів;

- відповідно до підпункту (с) пункту 4 купівлі-продажу від 01.09.2023 № SCBC2023-CY-051/1 продавець погоджується забезпечити належне зберігання на заводі протягом періоду, що не перевищує 60 днів із Дати прийняття. Після цього Покупець сплачує плату за зберігання у розмірі 2,00 доларів США/40 футів на день і 1,00 доларів США/20 футів на день. Враховуючи, що надані уповноваженою декларантом особою документи не містять відомостей, щодо періоду зберігання на заводі, у митного органу є підстави вважати, що подані з метою підтвердження заявленої митної вартості не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Враховуючи спрацювання профілів ризику автоматизованої системи аналізу та управління ризиками відповідних форм митного контрою щодо вжиття заходів з метою перевірки числових значень складових митної вартості товарів, декларанту запропоновано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: -виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; - каталоги, специфікації фірми виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову.

Одеська митниця, приймаючи Рішення про коригування митної вартості товарів, визначила їх митну вартість резервним методом, із застосуванням рівня митної вартості оформлених товарів, митне оформлення яких вже здійснено, на підставі баз даних АСМО Інспектор-2006 та ЄАІС Держмитслужби ввезення товарів, заявлених до митного оформлення, яка є більшою ніж заявлено декларантом.

Позивачу, як декларанту, роз`яснено, що у разі незгоди з вказаним рішенням, останній має право на його оскарження, а також право на випуск товарів у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав усі документи, необхідні для визначення митної вартості, документи містять повну інформацію про митну вартість та її складові частини.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

У пунктах 23, 24 статті 4 МК України наведено визначення понять «митне оформлення» та «митний контроль». Так, митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

На підставі приписів Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою, відповідно до ст.49 МК України, є їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Поняття митної вартості є базовою категорією у системі митного законодавства з питань державної митної справи, оскільки саме на основі митної вартості здійснюється розрахунок митних платежів.

Вказане узгоджується з положеннями ст.50 МК України, якою передбачено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Відповідно до Брюссельської Конвенції про створення уніфікованої методології визначення митної вартості товарів 1950 року (Конвенція про оцінку товарів у митних цілях), митна вартість була визначена як номінальна ціна товару, за якою відповідний товар може бути проданий в країну призначення в момент подання митної декларації (тобто ціна, що укладається між незалежними один від одного продавцем і покупцем на умов повної ринкової конкуренції).

Відповідно до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), підписаної 30 жовтня 1947 року, оцінка імпортованого товару для митних цілей (митна вартість) повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито.

Згідно Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року митною вартістю імпортованих товарів є їх контрактна вартість, тобто ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту.

За змістом частини 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, згідно ч. 2 ст. 53 МК України, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Тобто, заявлення митної вартості товарів здійснюється виключно декларантом без жодного втручання митних органів, за винятком проведення певних консультацій за бажанням та зверненням декларанта для отримання певної інформації, необхідної йому для визначення митної вартості товарів.

Водночас, відповідно до частини 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначено вказаною нормою.

Згідно частин 5, 6 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Відповідно до ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Так, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (ч. 7 ст. 54 МК України).

З огляду на зазначені вище положення Митного кодексу України, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу щодо такого застосування судом статей 53, 54 МК України у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 23.10.2021 року у справі №815/4821/16, але не виключно.

Положення ст. 55 Митного кодексу України зобов`язують митницю у рішенні про коригування митної вартості зазначати конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Частинами 2-6 цієї статті передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 7 ст. 57 МК України).

Згідно ч. 8 ст. 57 МК України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України.

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення митниця визначила те, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, а саме, митний орган вказав на неможливість перевірити достовірність включення до ціни товару всіх складових митної вартості (зокрема: транспортування, навантаження та вивантаження).

Як правильно встановив суд першої інстанції, в договорі, декларації, Інвойсі, які є основними документами, жодних розбіжностей саме у вартості товару не міститься.

Як вбачається з матеріалів справи, у рішенні про коригування митної вартості від 11 березня 2024 року № /2024/000009/1 зазначено, що його прийнято за результатом розгляду наданих уповноваженою декларантом особою документів та встановлено наступне.

Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу від 01.09.2023 № SCBC-2023-CY-051/1 Покупець купує контейнер у продавця на експорт, контейнери будуть виготовлені відповідно до специфікації продавця. Тобто, продавець товару (контейнера), є виробником товару. Специфікації продавця до митного оформлення не надавались. Відповідно до підпункту (b) пункту 6 договору купівлі-продажу від 01.09.2023 № SCBC-2023-CY-051/1 та інвойсу від 10.09.2023 № SCBC2302067, ціну договору необхідно сплатити протягом 3 днів після повного підписання договору. Відповідно до підпункту (с) пункту 6 договору купівлі-продажу від 01.09.2023 № SCBC-2023-CY-051/1, якщо Покупець не в змозі сплатити будь-яку грошову суму, яка підлягає сплаті, без шкоди для інших його прав, Продавець має право стягувати відсотки на цю суму з моменту настання платежу до моменту платежу за ставкою 6 відсотків, на рік. Відповідно до частини четвертої статті 58 МКУ, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Відповідно до частини п`ятої статті 58 МКУ, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Враховуючи зміст відомостей щодо дати оплати ціни договору, які містяться у наданій платіжній інструкції в іноземній валюті від 21.09.2023 № 12, у митного органу є підстави вважати, що документи, подані з метою підтвердження заявленої митної вартості не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Також, відповідно до підпункту (с) пункту 4 купівлі-продажу від 01.09.2023 № SCBC-2023-CY-051/1 продавець погоджується забезпечити належне зберігання на заводі протягом періоду, що не перевищує 60 днів із Дати прийняття. Після цього Покупець сплачує плату за зберігання у розмірі 2,00 доларів США/40 футів на день і 1,00 доларів США/20 футів на день. Враховуючи, що надані уповноваженою декларантом особою документи не містять відомостей, щодо періоду зберігання на заводі, у митного органу є підстави вважати, що подані з метою підтвердження заявленої митної вартості документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Відповідно до п. 1 договору № SCBC-2023-CY-051/1 від 01.09.2023 року, покупець купує контейнер у продавця для експорту, 6 одиниць 40-фунтових високих контейнерів, 4 одиниці 20-футових високих контейнерів будуть виготовлені відповідно до специфікацій продавця.

Разом з тим, специфікація продавця не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару, а є лише передумовою виконання взятих на себе продавцем зобов`язань та не впливає на визначення митної вартості товарів. Будь-яких доказів на підтвердження того, що специфікація має значення для числових визначень митної вартості товару відповідачем, суб`єктом владних повноважень, суду не надано.

При цьому, договором № SCBC-2023-CY-051/1 визначено ціну товару: (розділ 5 договору).

Згідно рахунку фактури № SCBC230267 визначено умови оплати: 100 %, 40 НС 6 шт., сума 21240,00 дол. США, за одиницю 3540,00 дол. США.

Відповідно до платіжної інструкції № 12 від 21.09.2023 року ТОВ «СВІТОВИЙ КОНТЕЙНЕРНИЙ СЕРВІС» сплачено 30400,00 дол. США.

Згідно умов договору № SCBC-2023-CY-051/1 від 01.09.2023 року покупець сплачує авансовий платіж (100 %) від ціни контракту протягом 3 днів після повного підписання контракту. Якщо покупець не сплачує будь-яку грошову суму, яка підлягає сплаті, без шкоди для його прав, продавець має право нараховувати відсотки на цю суму з моменту настання строку платежу до моменту сплати за ставкою 6 відсотків річних (розділ 6 договору).

Тобто, умовами контракту чітко визначено, що нарахування відсотків на суму несплати є правом продавця.

В той же час, зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості не вбачається, яким саме чином, умови викладені в п. 6 договору купівлі-продажу від 01.09.2023 № SCBC-2023-CY-051/1, дають підстави митному органу вважати, що документи, подані з метою підтвердження заявленої митної вартості не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Крім того, будь-яких доказів на підтвердження того, що товар, який поставляється, підлягав зберіганню, був на зберіганні на заводі та в подальшому продавцем виставлено рахунок за таке зберігання, та, відповідно, понесення ТОВ «СВІТОВИЙ КОНТЕЙНЕРНИЙ СЕРВІС» витрат на відшкодування, які в подальшому повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, відповідачем, суб`єктом владних повноважень, суду не надано.

Таким чином, товариством було подано до митниці повний пакет документів на підтвердження достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, а відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за першим методом, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Аналіз вищевикладених норм права та фактичних обставин свідчить про те, що відповідачем необґрунтовано прийнято рішення про визначення митної вартості товару, оскільки всупереч законодавчо встановлених вимог, не було підтверджено факт обґрунтованості сумнівів у достовірності поданих позивачем відомостей про митну вартість товару, та відповідно, рішення про відмову в прийняті митної декларації.

Окрім того, позивачем заявлено клопотання, в якому просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТОВИЙ КОНТЕЙНЕРНИЙ СЕРВІС» судові витрати, пов`язані з розглядом справи №420/21104/24, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу суду надано:

- договір про надання правової допомоги №12/12 від 12.12.2022;

Так, пунктом 3.1 договору про надання правової допомоги передбачено, що вартість правової допомоги Виконавця за цим Договором визначається у відповідних додаткових угодах.

- додаткова угода №1/2 від 12.12.2022, з якої вбачається, що Виконавець та Замовник погодили вартість правничої допомоги, який у суді апеляційної інстанції становить 15000 грн., у разі, якщо ціна позову не перевищує 130000 грн.

- акт №2 від 25.12.2024, відповідно до якого Виконавець у період з 01.11.2024 по 25.12.2024 надав Замовнику правничу допомогу, передбачену Додатковою угодою №1/2 від 12.12.2022 до Договору про надання правничої допомоги №12/12 від 12.12.2022, під час розгляду П`ятим апеляційним адміністративним судом справи №420/21104/24 за позовом ТОВ «СВІТОВИЙ КОНТЕЙНЕРНИЙ СЕРВІС» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, а саме: - попередній аналіз та дослідження апеляційної скарги 04.11.2024 4 години роботи адвоката; - підготовка відзиву на апеляційну скаргу, формування додатків та подання - 11.11.2024 - 2 години роботи адвоката.

Сплата вказаної послуги підтверджується платіжною інструкцією №25/12/3 від 25.12.2024.

Дослідивши подане клопотання апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, лише за умови недотримання заявником вимог частини 5 ст. 134 КАС України, але за клопотанням іншої сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За правилами частини сьомої цієї статті, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За правилами частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Апеляційний суд зауважує, що 30.12.2024 апелянтом була подана заява про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, в якій апелянт зазначає, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 15000,00 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співмірності.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За приписами ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22).

Доречно наголосити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

В той же час враховуючи фактичний об`єм наданих адвокатом послуг, співмірність суми витрат зі складністю справи, відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, беручи до уваги доведеність позивачем відповідно до вимог статті 77 КАС України надання йому послуг професійної правничої допомоги, наявність заяви відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд дійшов висновку, що клопотання представника позивача підлягає частковому задоволенню.

Апеляційний суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.01 2021 по справі № 280/2635/20, та позицію Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 21.01.2020 у справі № 904/1038/19, відповідно до яких витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено .

При цьому, апеляційний суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 по справі № 520/2915/19 зауважує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.

У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).

У справі Черніус та Рінкевичюс проти Литви (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах Beinaroviс and others v. Lithuania, заява № 70520/10, пункт 140 та Radchikov v. Russia, заява № 65582/01, пункт 50).

ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах Stankiewicz v. Poland, заява № 46917/99, пункт 75).

Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі Zubac v. Croatia (заява № 40160/12, пункти 76- 86).

Отже, встановлені фактичні обставини щодо отримання позивачем правової допомоги на стадії апеляційного перегляду справи дають апеляційному суду можливість дійти висновку, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у клопотанні про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розмір вказаних витрат має бути зменшений з 15000,00 грн до 10000,00 грн.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 420/21104/24 залишити без змін.

Стягнути з Одеської митниці (ЄДРПОУ: 44005631) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СВІТОВИЙ КОНТЕЙНЕРНИЙ СЕРВІС (ЄДРПОУ 38986871) судові витрати - витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн (десять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці (ЄДРПОУ: 44005631).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 20.01.2025

Суддя-доповідач С.Д. ДомусчіСудді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький