Ухвала

від 20.01.2025 по справі 620/7620/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 січня 2025 року

м. Київ

справа №620/7620/24

адміністративне провадження №К/990/919/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу адвоката Слєпченка Сергія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати незаконним нарахування не в повному обсязі позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період проходження ним служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 з 05 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в повному обсязі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 05 квітня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 70000,00 грн, у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 17 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року та з 01 червня 2022 року по 30 червня 2022 року відповідно до рапортів від 02 липня 2022 року № р/6-103, від 02 липня 2022 року № р/6-107, від 02 липня 2022 року № р/6-106.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 70000,00 грн., у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 05 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року та з 01 червня 2022 року по 30 червня 2022 року відповідно до рапортів від 02 липня 2022 року № р/6-103, від 02 липня 2022 року № р/6-107, від 02 липня 2022 року № р/6-106.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

08 січня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга від адвоката Слєпченка Сергія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , в якій представник скаржника просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року. Задовольнити позовні вимоги щодо виплати збільшеної додаткової винагороди за період з 01 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

Частиною першою статті 334 КАС України передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Представник скаржника, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм права у подібних правовідносинах висновку викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 200/551/23, від 23 травня 2024 року у справі № 360/334/23, від 05 червня 2024 року у справі № 200/660/23, від 02 липня 2024 року у справі № 200/756/23, від 06 серпня 2024 року у справі № 360/290/23, від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23, від 23 травня 2024 року у справі № 120/4387/23, від 24 травня 2024 року у справі № 120/4967/23, від 28 травня 2024 року у справі № 120/5170/23, від 08 серпня 2024 року у справі № 280/2754/23, від 19 вересня 2024 року у справах № 120/5151/23, № 120/7509/23, № 120/4953/23, від 10 жовтня 2024 року у справах № 120/7502/23, № 120/14606/23, № 120/5154/23, № 120/14641/23. Вказує, що суди попередніх інстанцій інакше застосували пункт 4 наказу Державної прикордонної служби України № 392-/0/81-22-АГ, пункті 3 наказу Державної прикордонної служби України № 628/0/81-22-АГ ніж Верховний Суд у вказаних постановах.

Умовою для перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою.

Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32), 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38), 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (пункт 16), 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, 06 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, 16 травня 2018 року у справі № 760/21151/15-ц, 29 травня 2018 року у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц, 06 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц тощо).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 38-39 постанови від 12 жовтня 2021 року).

Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

З-поміж цих критеріїв змістовний (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин (пункти 96-98 постанови від 12 жовтня 2021 року).

Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку з обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не навів доводів на обґрунтування подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях, виклавши лише зміст постанов Верховного Суду та не вказав в чому полягає подібність правовідносин у справах на які він посилається у взаємозв`язку із правовідносинами у справі № 620/7620/24.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Скаржник вважає, що Верховний Суд має сформувати висновок про таке:

- пункт 1 глави 5 розділу II Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України та пункту 1 розділу II Положення про відділ прикордонної служби Державної прикордонної служби України:

- в частині чи належить виконання наряду «вогнева засідка» до оперативно службової діяльності відділу прикордонної служби?

- чи охоплюється виконання наряду «вогнева засідка» поняттям безпосередня участь в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії?

- чи надає право на збільшення додаткової винагороди до 100 000 грн. виконання наряду «вогнева засідка».

Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Щодо необхідності сформулювати правові висновки щодо питання чи можна вважати виконання наряду "вогнева засідка" безпосередньою участю в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі й стримуванні збройної агресії, чи надає право на збільшення додаткової винагороди до 100 000 грн виконання наряду "вогнева засідка", Суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 200/193/23, яка надалі була підтримана у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 480/1745/23 та інших, висловлював висновки у подібних правовідносинах з приводу застосування зокрема пунктів 1, 2-1 Постанови № 168.

Відтак, зазначене свідчить, що скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно який вже наявний висновок Верховного Суду.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Касаційна скарга подається також з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України, оскільки суди попередніх інстанції порушив норми процесуального права, не дослідив зібрані у справі докази.

Так, пунктами 3 та 4 частини другої статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема:

- суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

- суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Суд звертає увагу на те, що у випадку посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, необхідно навести порушені судами норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в сукупності з обґрунтуванням підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України.

Суд касаційної інстанції зазначає, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

Водночас Судом установлено, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з мотивами прийняття судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішень та переоцінкою доказів у справі.

Отже, посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України, як на самостійну підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, не є достатньо обґрунтованим у взаємозв`язку з обставинами, на які він посилається на обґрунтування такої підстави, із предметом доказування у справі, та причинно-наслідковим зв`язком із протиправністю оскаржуваних судових рішень.

У касаційній скарзі скаржник також зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти "а" та "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Щодо аргументів касаційної скарги про наявність підстав касаційного оскарження за підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, необхідно зазначити, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Також фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить жодних прикладів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

Саме лише посилання на випадок, зазначений у підпункті "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не свідчить про наявність належних обґрунтувань, за яких судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань у чому полягає її фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики для зазначення новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Щодо посилання скаржника про наявність підстав касаційного оскарження за підпунктом "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки справа має виняткове значення для скаржника необхідно зазначити, що допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного провадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

У підсумку варто зазначити, що посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.

Керуючись статтями 248, 329-332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу адвоката Слєпченка Сергія Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.

Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

М.В. Білак

В.М. Соколов ,

Судді Верховного Суду