Постанова

від 15.01.2025 по справі 216/3696/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/735/25 Справа № 216/3696/20 Суддя у 1-й інстанції - БУТЕНКО М.В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.

секретар судового засідання Лідовська А.А.

сторони справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Акціонерне товариство "Укрпошта",

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядкуспрощеного позовногопровадження, цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року, ухваленого суддею Бутенко М.В. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 22 серпня 2024 року,

ВСТАНОВИВ

Позивач у червні 2020 року звернулась до суду із позовом до АТ «Укрпошта» про про поновлення на роботі, визнання незаконними наказів №292 від 02.04.2020 року, №264к від 05.06.2020 року, стягнення оплати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, в якому просила визнати незаконними та скасувати накази видані філією Дніпропетровська дирекція АТ «Укрпошта» відносно позивача - провідного юрисконсульта юридичного відділу Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта» Зайка Алли Костянтинівни, а саме: №292 від 02.04.2020 р. "Про зміну істотних умов праці", №2643к від 05.06.2020 р. «Про припинення трудового договору», №3201к від 07.07.2020 р. «Про внесення змін до наказу від 05.06.2020 р. №2643-к»; поновити її з 16.06.2020 на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу філії Дніпропетровська дирекція Акціонерного товариства «Укрпошта», з поновленням попередніх умов праці; стягнути із відповідача АТ «Укрпошта» на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме з 25.06.2020 р. по 20.09.2023 р. включно, враховуючи вже оплачений відповідачем лікарняний лист за період з 15.06.2020 по 24.06.2020, у загальній сумі: 370 537,35 грн; стягнути із відповідача АТ «Укрпошта» на її користь інфляційні втрати за період з 25.06.2020 р. по 31.12.2022 р. у загальній сумі: 124 117,80 грн, а також відшкодування моральної шкоди у загальній сумі: 80 649 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 07 квітня 2020 р. їй вручили Попередження про майбутнє звільнення, згідно наказу філії Дніпропетровська дирекція Акціонерного товариства «Укрпошта» №223 «Про скорочення штату» від 12.03.2020.

07 квітня 2020 р. її, під особистий підпис, ознайомили з наказом №292 «Про зміну істотних умов праці» від 02.04.2020 р., яким наказ №223 від 12.03.2020 р. «Про скорочення штату» був скасований.

Таким чином, Попередження від 07 квітня 2020 р., є неналежним документом, який не спричинює наслідків щодо зміни прав і обов`язків працівника при виконанні ним трудового договору.

15.06.2020 р., уранці, вона звернулася до свого сімейного лікаря в КНП Центр первинної медико - санітарної допомоги №6 у зв`язку із загостренням хронічного захворювання. Лікарем було проведено відповідне медичне обстеження та було видано листок непрацездатності серії АДЮ №203498. Лікарняний заклад знаходиться на м-ні Карачуни, де вона перебувала з 8:30 год. до 12 год. З лікарні, вона їхала громадським транспортом і їй на мобільний телефон зателефонувала провідний інженер кадрового адміністрування філії Дніпропетровська дирекція ОСОБА_2 та повідомила, що їй необхідно ознайомити з наказом про припинення трудового договору та вручити трудову книжку. Отже, перебуваючи на лікарняному листку, вона приблизно 14:30 год прийшла на своє робоче місце, що знаходилося в Центрі поштового зв`язку Кривий Ріг по пр.Поштовий, 26. До неї в службовий кабінет прийшла ОСОБА_2 та принесла кадровий наказ, її трудову книжку, особову картку та журнал видачі трудових книжок.

Таким чином, 15.06.2020 р. її ознайомили з наказом філії Дніпропетровська дирекція №2643-к від 05.06.2020 р. «Про припинення трудового договору».

Відповідно до зазначеного наказу, його було видано відповідачем на підставі ст.36 ч.1 п.6 КЗпП України, у зв`язку, начебто, з моєю відмовою від продовження роботи, що начебто мені була запропонована у зв`язку із зміною істотних умов праці. Проте, єдиною підставою для звільнення відповідно до п.6 ст.36 КЗпП України є відмова від продовження роботи. Такої відмови з її боку, як найманого працівника, не було.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року відмовлено в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Укрпошта" про поновлення на роботі, визнання незаконними наказів №292 від 02.04.2020 року, №264к від 05.06.2020 року, стягнення оплати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позивач ОСОБА_1 ,будучи незгодноюз ухваленимсудовим рішеннямподала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про повне задоволення позовних вимог.

При цьому, скаржник зазначає, що у рішенні суд не зазначив, які саме докази надав відповідач про те, що позивач відмовилась від переведення на іншу роботу або, що відповідач не мав можливості перевести позивача з її згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві.

Також, позивач вважає, що наказ про припинення з нею трудового договору винесено не уповноваженою особою.

Окрім того, позивач зазначає, що судом не було враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.03.2024 у справі №490/6668/21, де зокрема зазначено, що перед звільненням позивача на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України, відповідачу необхідно було отримати згоду профспілкового органу на звільнення або незгоду з таким звільненням.

Зазначає, що при її звільненні відповідачем порушено вимоги п.1 ч.1 ст.29 КЗпП України.

Посилаючись на п.2 п.п.1.2 наказу №292 від 02.04.2020 «Про зміну істотних умов праці» одна одиниця провідного юрисконсульта з місячним посадовим окладом 8961 грн. (робоче місце м.Дніпро) вводилась до штатного розпису Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта» лише з 16.06.2020, тому, оскільки звільнення позивача відбулося 15.06.2020 вона була позбавлена можливості прибути у м.Дніпро для виконання своїх посадових обов`язків і не мала можливості фактично приступити до роботи.

У відзивіна апеляційнускаргу позивача,представник АТ«Укрпошта» СухорученкоН.В.,посилаючись назаконність іобґрунтованість судовогорішення,ухваленого безпорушення нормматеріального тапроцесуального права,просить рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку позивача та її представника Зайку П.К., які кожен окремо підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, просили рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про повне задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , скасувати оскаржувані позивачем накази відповідача, поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, представника відповідача Сухорученко Н.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги сторони позивача та просила оскаржуване судове рішення залишити без змін з викладених у відзиві підстав, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно до штатного розпису Дніпропетровської дирекції - філії ПАТ «Укрпошта», робоче місце ОСОБА_1 було відокремлене від головної структури і знаходилося за адресою: пр. Поштовий, 26 в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області в Поштамті- Центрі поштового зв`язку №2 (після перейменування має назву Центр поштового зв`язку Кривий Ріг), який є структурним підрозділом філії. Дану інформацію відображено в примітці до стовпчику 21 штатного розпису філії, складеного станом на 31.03.2020 р., належним чином завірена ксерокопія якого долучена до письмових матеріалів даної справи.

Після реорганізації та перетворення підприємства в AT «Укрпошта», на підприємстві впроваджена нова модель управління мережею відділень поштового зв`язку AT «Укрпошта». Враховуючи погодження структури управління філії генеральним директором AT «Укрпошта», у продовж 2019 року видано ряд наказів, дію яких спрямовано на структурні зміни, перетворення підрозділів підприємства (наказ від 05.12.2019 № 1157 (а.с.99), витяг з наказу від 13.12.2019 №2051 (а.с.100).

20.12.2019 видано наказ №2077 «Про закриття центральних відділень поштового зв`язку Дніпропетровської дирекції AT «Укрпошта» (а.с. 101), пунктом 3 якого визначено: «Закрити з 01.03.2020 центральне відділення поштового зв`язку Кривий Ріг Поштамту - Центру поштового зв`язку №2 м. Кривий Ріг Дніпропетровської дирекції AT «Укрпошта» поштовий індекс 50000....», що передбачає «забезпечення переміщення та в разі необхідності, скорочення штату у вищезазначених відділеннях поштового зв`язку...».

Отже в AT «Укрпошта» відбулись зміни в організації виробництва і праці.

ДД AT «Укрпошта» видано наказ від 12.03.2020 №223 про скорочення штату (а.с. 102), який в подальшому скасований наказом від 02.04.2020 №292.

Цим же наказом від 02.04.2020 №292 «Про зміну істотних умов праці» запроваджено зміни істотних умов праці щодо штатної одиниці провідного юрисконсульта юридичного відділу Дніпропетровській дирекції АТ «Укрпошта» (територіально - віддалене місце м. Кривий Ріг).

З наказом від 02.04.2020 №292 Позивач ознайомилась 09.04.2020, про що свідчить власноруч зроблений нею запис на зворотному боці цього наказу (а.с.103).

Пропозиція позивачеві продовжувати роботу з 16.06.2021 на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу (місце роботи - м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 62) викладена у попередженні (а.с. 51). Пропозиція відповідає спеціальності, кваліфікації та посаді.

З цим попередженням Позивач ознайомилась 07.04.2020, про що свідчить власноруч зроблений нею запис про бажання ознайомитись з наказом «Про зміну істотних умов праці».

Крім того, відповідач запропонував позивачу надати свою згоду на продовження трудового договору зі зміненими істотними умовами.

У зв`язку з відмовою від продовження трудових відносин за зміненими істотними умовами праці, ДД AT «Укрпошта» на підставі п.6 ст.36 КЗпП України видано наказ від 05.06.2020 №2643-к про припинення трудового договору з 15.06.2020 (а.с. 108). При цьому двомісячний строк повністю дотриманий відповідачем. (попередження - 07.04.2020, звільнення - 15.06.2020).

Після отримання від позивача листка тимчасової непрацездатності відповідач наказом від 07.07 2020 №3201-к (а.с.122) вніс зміни до наказу від 05.06.2020 №2643-к, замінив дату звільнення з 15.06.2020 на 25.06.2020.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повну відмову позивачу у задоволенні її позовних вимог, на підставі досліджених та оцінених судом доказів та встановлених обставин справи, виходив з того, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності та штату працівників і звільнення позивача відбулося відповідно до вимог чинного трудового законодавства, у зв`язку з чим відсутні законні підстави для задоволення позову позивача в частині поновлення позивача на посаді. Окрім того, за відсутності законних підстав вважати, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог КЗпП України відсутні підстави і для задоволення похідних позовних вимог позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з моменту звільнення та до фактичного часу поновлення, визнання незаконними та скасування наказів, стягнення інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції і не погоджується з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.

Згідно із частиною 3статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 5статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вище нормам закону відповідає в повній мірі.

Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавством України встановлено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірванні власником або уповноваженим ним органом у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Статтею 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 ст.40 КЗпП України може бути лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації.

Статтею 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

В Постанові Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено про те, що розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за п.1 ч.1ст.40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору - у справах про звільнення, безпосередньо до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч.2 ст.40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин 1, 3 ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

За змістом ч.3 ст.49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як встановлено судом в AT «Укрпошта» відбулись зміни в організації виробництва і праці.

Наказом від 02.04.2020 №292 «Про зміну істотних умов праці» запроваджено зміни істотних умов праці щодо штатної одиниці провідного юрисконсульта юридичного відділу Дніпропетровській дирекції АТ «Укрпошта» (територіально - віддалене місце м. Кривий Ріг).

З наказом від 02.04.2020 №292 Позивач ознайомилась 09.04.2020, що підтверджено власноруч зробленим нею записом на зворотному боці цього наказу.

Як встановлено судом, позивач була попереджена про зміни істотних умов праці та останній запропонована з 16.06.2020 посада провідного юрисконсульта юридичного відділу ДД АТ «Укрпошта»- місце роботи м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 62. Зазначена Пропозиція позивачеві продовжувати роботу з 16.06.2021 на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу (місце роботи - м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 62) викладена у попередженні. З цим попередженням Позивач ознайомилась 07.04.2020, про що свідчить власноруч зроблений нею запис про бажання ознайомитись з наказом «Про зміну істотних умов праці». З наказом «Про зміну істотних умов праці» позивач ознайомилась 09.04.2020.

Крім того, відповідачем було запропоновано позивачу надати свою згоду на продовження трудового договору зі зміненими істотними умовами (на попередженні міститься відповідна графа), але позивач відмовилась від надання згоди.

В подальшому, у зв`язку з відмовою позивача від продовження трудових відносин за зміненими істотними умовами праці, ДД AT «Укрпошта» на підставі п.6 ст.36 КЗпП України видало наказ від 05.06.2020 №2643-к про припинення трудового договору з 15.06.2020. При цьому двомісячний строк повністю дотриманий відповідачем. (попередження - 07.04.2020, звільнення - 15.06.2020).

Також, відповідач, отримавши від позивача листок тимчасової непрацездатності, роботодавець наказом від 07.07 2020 №3201-к вніс зміни до наказу від 05.06.2020 №2643-к, замінивши дату звільнення позивача з 15.06.2020 на 25.06.2020. Отже, звільнення позивача відбулось не під час перебування позивача на лікарняному.

Окрім того, звертає увагу на те, що факт звільнення працівника під час лікарняного не є достатньою підставою для його поновлення на роботі.

Так, у постанові від 15.09.2020 у справі №205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що в разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки необхідно усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Відповідну позицію неодноразово висловлював і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 11.12. 2019 у справі №522/3410/15-ц, від 29.01.2020 у справі №320/7991/16, від 11.06. 2020 у справі №481/1043/17, від 08.07.2020 у справі №752/11686/18, від 22.12. 2020 у справі №127/33517/18, від 03.02.2021у справі №752/1880/19, від 28 липня 2021 року в справі №305/335/20, від 19 серпня 2021 року в справі №300/1126/19 та від 08 вересня 2021 року в справі №265/5327/20.

Таким чином, в будь-якому випадку, находження на лікарняному при звільненні не є підставою для поновлення на роботі.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно доположень п.6ст.36КЗпП України відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці є підставою для припинення трудового договору.

Таким чином,відповідач неотримавши відпозивача їїзгоди напродовження роботи з 16.06.2021 на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу (місце роботи - м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 62) на законних підставах виніс наказ №2643-к про припинення трудового договору з 15.06.2020, який у подальшому через перебування позивача на лікарняному з 15.06.2020 було змінено наказом від 07.07 2020 №3201-к щодо дати звільнення позивача з 15.06.2020 на 25.06.2020.

Доводи позивача про те, що перед звільненням позивача на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України, відповідачу необхідно було отримати згоду профспілкового органу на звільнення або незгоду з таким звільненням, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Передбачена частиною третьою статті 252 КЗпП України й частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» гарантія про обов`язкове отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу, а також вищого виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника, який є членом виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, розповсюджується на випадки його звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Проте, як встановлено матеріалами справи та наданими відповідачем доказами, за час роботи позивача на ДД АТ Урпошта із заробітної плати проводились утримання профвнесків.

Відповідно до довідки Дніпропетровської обласної організації профспілки працівників зв`язку дирекції УДППЗ «Укрпошта», станом на 09.01.2025 року інформація, яка б підтверджувала входження Зайки А.К. до складу профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Поштампа Центра поштового зв`язку №2, відсутня

Отже,як встановленонаданими відповідачемдоказами ОСОБА_1 була членомпрофспілкової організації,але нечленом їївиборного органу,тому,у цьомувипадку надання попередньої згоди виборного органу на звільнення (припинення трудових відносин) позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України непотрібно.

При перевірці доводів апеляційної скарги щодо того, що позивач не відмовлялася від роботи в змінених умовах праці, а навпаки погодилась на них, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача надав роздруківку електронного листа від 12.06.2020, який позивачка ніби надіслала на електронну адресу начальника юридичного відділу Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта», де міститься її згода на переведення на іншу роботу в іншу місцевість (м.Дніпро) та відповідь її начальника на усний запит від 12.06.2020, надісланий на електронну пошту ОСОБА_1 .

Проте перевірити аутентичність цього листа в судовому засіданні Дніпровського апеляційного суду не вдалося.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі інтернет) (частина перша статті 100 ЦПК України). Вимоги, що пред`являються до електронних доказів: належність (стаття 77 ЦПК України).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копія) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини друга п`ята статті 100 ЦПК України). З огляду на ч. 6 ст. 95 ЦПК України єдиним належним доказом достовірності наданих копій могло бути лише дослідження оригіналу документу, зокрема за ініціативою суду. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 757/28231/13-ц.

З огляду на ч.6 ст.95 ЦПК України єдиним належним доказом достовірності наданих копій могло бути лише дослідження оригіналу документу, зокрема за ініціативою суду. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №757/28231/13-ц. Учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (Постанова ВС від 19 січня 2021 року у справі № 922/51/20).

Тобто, наданий доказ не може бути визнаний належним, допустимим та достовірним, виходячи з вимог Цивільного процесуального кодексу України. Така позиція кореспондується з висновками Великої Палата ВС, яка зазначила, що Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (Постанова ВП ВС від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) https://reyestr.court.gov.ua/Review/112088045).

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що наданий у апеляційній інстанції лист був у позивачки на дату її звернення з позовною заявою до ЦентральноМіського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, проте суду першої інстанції в якості доказу не надавався та не досліджувався судом першої інстанції.

Відповідно до положень ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

ОСОБА_1 та її представник суду апеляційної інстанції не надали доказів неможливості подання зазначеного вище доказу до суду першої інстанції, з причин, що не залежали від позивача, а відтак колегія суддів не може прийняти як належний та допустимий доказ.

Окремо слідзазначити,як встановленов судовомузасіданні судуапеляційної інстанції,позивачка 15.06.2020,знаходячись насвоєму робочомумісці,отримавши наказпро своєзвільнення тапередаючи своїсправи спеціалістувідділу кадрів,не повідомилаостаннього ніпро відкриттянею вцей деньзранку лікарняноголиста,ні проте,що вонанадсилала 12.06.2020на електронну адресу юридичного відділу Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта» лист про надання згоди на її переведення на іншу роботу в іншу місцевість, ні навіть усно не повідомила прцівника відділу кадрів, що згодна працювати в м.Дніпро.

Таким чином, аналізуючи наведене вище, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач припинив трудові відносини із ОСОБА_1 з дотриманням вимог трудового законодавства.

Отже, посилання позивача на порушення відповідачем трудового законодавства під час її звільнення є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Доказів на підтвердження суттєвих порушень норм КЗпП України роботодавцем щодо ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов законного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Отже, аргументи апеляційної скарги були предметом розгляду в суді першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Згідно ізстаттею 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 січня 2025 року.

Головуючий:

Судді: