Рішення

від 20.01.2025 по справі 591/7510/24

ЗАРІЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

Справа № 591/7510/24

Провадження № 2/591/1330/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2025 року

Зарічний районний суд м. Суми в складі головуючого судді Ніколаєнко О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №591/7510/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області про стягнення матеріальної допомоги- ,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року позивачка звернулася до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що рішенням суду від 14 вересня 2023 року було зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби в Сумській області нарахувати та виплатити їй доплати, відрядження та матеріальну допомогу для вирішення соціальних питань за 2021-й та 2022-й роки. При цьому зазначеним рішенням не було визначено розміру матеріальної допомоги, і матеріальна допомога за 2022 рік для вирішення соціально-побутових питань була обчислена відповідачем із порушенням чинного законодавства.

Після видання роботодавцем наказу про поновлення позивачки на роботі 5 березня 2024 року нею були подані заяви про надання частини щорічної відпустки за період із 3 жовтня 2022 року по 2 жовтня 2023 року, а також про виплату матеріальної допомоги до відпустки в розмірі середньомісячної заробітної плати. Колективний договір не обмежував подання заяви щодо надання відпустки та матеріальної допомоги до неї за минулі періоди.

Відпустка позивачці була надана, однак у виплаті матеріальної допомоги було відмовлено з підстав того, що відповідну заяву було подано поза межами бюджетного періоду. Позивачка вважає таку відмову неправомірною.

Судовим рішенням було визнано незаконним та скасовано наказ відповідача від 20 лютого 2023 року про звільнення позивачки та поновлено її на роботі. Зазначене рішення свідчить, що у період із 20 лютого 2023 року по 31 грудня 2023 року позивачка була незаконно позбавлена можливості як мати двох дітей скористатися відпусткою у зручний для неї час та отримати матеріальну допомогу на оздоровлення.

При визначенні розміру матеріальної допомоги позивачка зазначає, що колективним договором передбачено виплату такої допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати. На момент подачі заяви мінімальна заробітна плата становила 7100,00 грн. Позивачка просила стягнути з відповідача:

недоплачену частину матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у розмірі 7100,67 грн;

матеріальну допомогу до відпустки за 2023 рік у розмірі 7100,00 грн.

Ухвалами суду від 5 вересня 2024 року було відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог про стягнення недоплаченої частини матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік. Провадження було відкрито в частині вимог про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги до відпустки за 2023 рік, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач із позовом не погодився. Він зазначив, що в кошторисі держоргану на бюджетний рік передбачається матеріальна допомога на оздоровлення для одного працівника один раз на рік під час надання щорічної відпустки відповідного робочого року. Тому управління не має правових підстав для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за минулі роки у поточному бюджетному році.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню. Суд встановив, що на час звернення до суду позивачка перебувала у трудових відносинах із відповідачем.

Наказом від 20.02.2023 №58-к позивачку звільнено з посади з 20.02.2023 за власним бажанням, згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв?язку з невиконанням законодавства про працю, а саме непроведення безпосереднім керівником повторних інструктажів на робочому місці.

Колективним договором між адміністрацією та трудовим колективом передбачено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, з урахуванням економії фонду оплати праці та в межах затверджених видатків на оплату праці.

Вказані обставини встановлені рішенням Зарічного районного суду від 14.09.2023 та постановою Сумського апеляційного суду від 01.02.2024 у справі №591/2163/23, що набрали законної сили, а тому на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14.09.2023 у справі №591/2163/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнено частково.

Зобов`язано Головне управлінняДержпродспоживслужби вСумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 : добові по відрядженням згідно наказів №15-СВ від 16.02.2021, №24-СВ від 03.03.2021, № 55-СВ від 31.01.2021, № 123-СВ від 02.06.2021, № 225-СВ від 27.08.2021, № 256-СВ від 24.09.2021, № 281-СВ від 23.10.2021; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік та 2022 рік; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 20000 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено у зв?язку з необгрунтованістю (а.с. 17-20).

Постановою Сумського апеляційного суду від 01.02.2024 скасовано рішення суду першої інстанції у частині вирішених позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати і прийняти нову постанову в частині даних вимог.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області № 58-к від 20 лютого 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області.

Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 лютого 2023 року по 01 лютого 2024 року в сумі 75528 грн 40 коп. з наступним утриманням податків і обов`язкових платежів.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 вересня 2023 року в частині розподілу судових витрат змінено.

Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області на користь держави судовий збір в сумі 2147 грн 20 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції.

У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 25-29).

Наказом від 5 лютого 2024 року позивачці було надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 14 календарних днів із 5 лютого 2024 року за період роботи з 3 жовтня 2023 року по 2 жовтня 2024 року (а.с. 31).

5 березня 2024 року позивачка засобами електронного зв`язку звернулася до відповідача із заявою про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати до частини невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 3 жовтня 2022 року по 2 жовтня 2023 року, заява мотивована тим, що відповідно до листа відповідача за період з 21.02.2023 по 02.10.2023 позивачка має право на 15 днів невикористаної щорічної відпустки. Відповідно до колективного договору позивачка також має право на одержання матеріальної допомоги на оздоровлення до частини щорічної відпустки. Позивачка у заяві зазначає, що у період з 20.02.2023 по 31.12.2024 вона була незаконно позбавлена можливості у 2023 році як мати двох малолітніх дітей, права передбаченого у статті 10 Закону України «Про відпустки» на використання у зручний для неї час щорічної відпустки та одержання матеріальної допомоги на оздоровлення до неї саме з вини відповідача (а.с. 32-33).

У відповіді на вказану заяву відповідач повідомив з посиланням на положення ст.ст. 51,57,48 Бюджетного кодексу України, що в кошторисі державного органу на бюджетний рік має передбачатися матеріальна допомога на оздоровлення для одного працівника один раз на рік під час надання щорічної відпустки відповідного робочого року. У управління немає правових підстав дляч виплати матеріальної допомоги для оздоровлення за минулі роки у поточному бюджетному році (а.с. 34-35).

Частиною 1 статті 4 ЦПК України особі гарантується право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1ст.21Закону України«Про оплатупраці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Пунктом 3.12 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом передбачено, що працівникам, що не є державними службовцями Головного управління, згідно постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці працівників державних органів» від 18.01.2017 №15 під час основної відпустки надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати праіцівника, а у разі поділу відпустки на частини зазначена допомога виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної відпустки а заявою працівника, та може надаватись матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових питань у розмірі, що не перевизує середньомісячної заробітної плати з урахуванням економії фонду оплати праці та в межах затверджених видатків на оплату праці.

Сторонами у справі не заперечується, що позивачці після поновлення її за судовим рішенням на роботі була надана відпустка за період з 03.10.2022 по 02.10.2023 року, також нею була подана заява про виплату їй матеріальної допомоги до відпустки за 2023 рік. Однак така матеріальна допомога не була виплачена відповідачем. У виплаті допомоги було відмовлено із посиланням на положення Бюджетного кодексу України, які регулюють питання щодо здійснення видатків у поточному бюджетному році. Така підстава для відмови у виплаті допомоги не передбачена ані законом ані колективним договором. При цьому доказів відсутності коштів та неможливості виплати вказаної допомоги роботодавцем надано не було.

За таких обставин, враховуючи подання позивачкою відповідної заяви, права позивачки на одержання такої матеріальної допомоги та відсутність доказів неможливості виплати роботодавцем матеріальної допомоги позивачці, суд дійшов висновку про те, що відповідачем безпідставно було відмовлено у такій виплаті. З метою захисту порушеного права позивачки суд вважає необхідним стягнути з відповідача матеріальну допомогу за 2023 рік.

Як було зазначено вище, колективним договором визначено розмір матеріальної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати працівника. На момент подачі заяви про виплату матеріальної допомоги мінімальна заробітна плата становила 7100 грн. Саме цю суму суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Отже, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З матеріалів справи вбачається, що позивачці було відмовлено у виплаті матеріальної допомоги листом від 05.04.2024, який був направлений на електронну адресу позивачки.

Отже, тримісячний строк для звернення позивача до суду із заявою про вирішення трудового спору про виплату всіх сум, що належать позивачу при звільненні сплив 05.07.2024. Позовна заява була подана 20.07.2024 шляхом направлення позовної заячви засобами поштового звязку, тобто з пропуском строку звернення до суду.

Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

В обгрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачка зазначає, щзо з початку війни вона з двома дітьми перебуває за межами України, її чоловік загинув під час виконання обовязків військової служби, тож вона самостійно виховує двох дітей. Для звернення з позовом потребувала правової допомоги, яка не могла бути своєчасно надана через постійні обстріли, повітряні тривоги та відключення світла.

Наведені позивачем у заяві про поновлення процесуального строку для звернення до суду, на думку суду, є поважними. Враховуючи незначний період пропуску строку звернення до суду з позовом, суд вважає необхідним поновити такий строк.

На підставі ч. 1 ст.141 ЦПК Україниу зв?язку із задоволенням позову та звільненням позивача від сплати судового збору з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 264, 265, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області про стягнення матеріальної допомоги задовольнити.

Стягнути з Головного управлінняДержпродспоживслужби вСумській області на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 2023 рік у розмірі 7100 грн.

Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного тексту рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління Держпродспоживслужби в Сумській області, місцезнаходження: вул. Лихвинська Стінка, 25, м. Суми, код ЄДРПОУ 40356714.

Повний текст рішення виготовлено 20.01.2025.

Суддя О.О.Ніколаєнко