Рішення

від 10.12.2024 по справі 205/2137/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

10.12.2024 Єдиний унікальний номер 205/2137/23

Номер провадження: 2/205/220/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

за участю: прокурора - Дорогань О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Дніпрі цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , про витребування земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 27.04.2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А.М. зареєстровано право власності ОСОБА_1 (далі - Відповідач) на земельну ділянку з кадастровим номером № 1423986600:03:000:0667, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 36365041). Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку став, як зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 24.03.2020 року №1841-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким відповідачу надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,000 га, у тому числі пасовищ площею 2,000 га (кадастровим номером № 1423986600:03:000:0667) із земель сільського господарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, та копія якого міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому, відповідно до наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами - номером та датою - наказом № 1841-СГ від 24.03.2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано у власність земельну ділянку площею 2,000 га, розташовану на території Боївської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів. Тобто, зміст наказу № 1841-СГ від 24.03.2020 року, фактично прийнятого Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером№ 1423986600:03:000:0667. Згідно з документами, наданими Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області листом № 10-5-3.3-106/2-23 від 20.01.2023 року, відповідач звертався до Управління із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 5953-СГ від 01.11.2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області. В подальшому, Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, не приймалося ніяких наказів відносно ОСОБА_1 щодо затвердження документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки, а наказ № 1841-СГ від 24.03.2020 року приймався щодо іншої особи. Таким чином, державою ніколи не приймалося рішення про відчуження земельної ділянки з кадастровим номером№ 1423986600:03:000:0667, а остання вибула з державної власності поза її волею.

Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області, як представник власника (територіальної громади) мала б здійснити захист прав на вищевказану земельну ділянку. Нездійснення захисту компетентним органом полягає у тому, що Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області не вжила будь-яких заходів до витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Так, прокуратурою проінформовано Мангушську селищну раду Маріупольського району Донецької області про виявлені порушення вимог земельного законодавства та безпідставність отримання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки. Листом від 09.01.2023 року № 1.1/30/2023 в.о. Мангушського селищного голови повідомлено про те, що селищна рада вбачає порушення вимог земельного законодавства, підтримує у повному обсязі необхідність захистів інтересів держави та територіальної громади. А також, у листі зазначено про відсутність бюджетних коштів на такі цілі та про не заперечення щодо представництва Маріупольською окружною прокуратурою інтересів Мангушської селищної ради у суді по вищевказаному позову. Таким чином, Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області не в змозі з об`єктивних причин самостійно звернутися з позовом про витребування спірної земельної ділянки. У зв`язку з чим, у прокуратури наявні підстави для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області.

У зв`язку з вищевикладеним, перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області звертається із зазначеним позовом до суду та просить суд витребувати у ОСОБА_1 на користь власника земельної ділянки, відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України - Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,000 га, із кадастровим номером № 1423986600:03:000:0667, що розташована на території територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області та стягнути з ОСОБА_1 на користь Донецької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 грн. 00 коп.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Сіріньок Оксана Миколаївна подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволені вказаних позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування таких заперечень представник відповідача посилалася на те, що у позовній заяві прокурор жодним чином не обґрунтував, у який спосіб та на підставі чого було встановлено, який саме із наказів, прийнятих Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, які мають однакову дату та номер, слід вважати підробленим, а який справжнім, та чому виключається можливість існування обох наказів через недбалість /плутанину в роботі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Вказує, що позбавлення відповідача права власності на спірну земельну ділянку фактично не переслідує державного чи суспільного інтересу, а лише призведе до необхідності повторного проходження процедури набуття у власність цієї чи іншої земельної ділянки не з його вини, а внаслідок недбалості /помилки державних органів, що має ознаки непропорційного втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном та є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також вказує на ту обставину, що прокурором не вмотивовані підстави для представництва інтересів територіальної громади.

У звя`зку із чим просить суд відмовити в задоволені позову у його повному обсязі.

Першим заступником керівника Маріупольської окружної прокуратури подано до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких він просив позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування таких заперечень прокурор посилався на те, що докази неправомірності набуття відповідачем права власності на земельну ділянку за кадастровим номером № 1423986600:03:000:0667 ґрунтуються на інформації та документах, отриманих офіційно від Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області - органу державної виконавчої влади України, до повноважень якого віднесено вирішення питань у правовідносинах, які, зокрема, розглядаються в межах зазначеного судового провадження. Крім того, прокурор зазначає, що Маріупольським РУП ГУНП в Донецькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом підроблення офіційних документів з метою їх подальшого використання для привласнення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, зокрема, і земельної ділянки за кадастровим номером № 1423986600:03:000:0667.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Сіріньок Оксана Миколаївна подала пояснення на відзив на позовну заяву, в яких просила відмовити в задоволені вказаних позовних вимог. В обґрунтування таких заперечень вказаний учасник посилався на мотиви, які тотожні тим, що містяться у відзиві на позовну заяву.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Прокурор Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області в судове засідання не з`явився, надав письмову заяву, де також підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі, розглянути справу без участі їх представника.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Сіріньок Оксана Миколаївна у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі через їх безпідставність та необґрунтованість.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.09.2023 року клопотання прокурора Маріупольської окружної прокуратури про повернення до стадії підготовчого провадження вирішено задовольнити та повернутися на стадію підготовчого провадження у цивільній справі № 205/2137/23 (2/205/1380/23).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.12.2023 року клопотання позивача про виклик та допит свідка по цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , про витребування земельної ділянки, вирішено задовольнити та у підготовче відкрите судове засідання, яке призначене на «29» січня 2024 року о 11 год. 30 хв., викликати свідка ОСОБА_2 , яка мешкає за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 по цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , про витребування земельної ділянки.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.02.2024 року вирішено витребувати у Міністерства соціальної політики України (місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, info@mlsp.gov.ua) інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відносно ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ).

Будь-яких інших процесуальних дій у справі судом не вживалось.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» вказано на те, що строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів.

Пунктом 3 вказаної вище постанови Пленуму ВССУ судам дано роз`яснення на те, що, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків у цивільних справах є, в т.ч. і правова та фактична складність справи; поведінка заявника, характер процесу та його значення для заявника.

Суд, враховуючи ту обставину, що представники всіх сторони надали свої пояснення по суті спору, у тому числі й у відкритому судовому засіданні, всім учасникам справи були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, і враховуючи ту обставину що раніше суд неодноразово відкладав судові засідання через заяви представників сторін, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи.

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення про відмову у задоволені позовних вимог, виходячи із наступного.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 1841-СГ від 24.03.2020 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Боївської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів та надати гр. ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 2,000 га, в тому числі пасовища площею 2,000 га (кадастровим номером № 1421781100:08:000:1273) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Боївської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.

Судом також встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 1841-СГ від 24.03.2020 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів та надати гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,000 га, в тому числі пасовища площею 2,000 га (кадастровим номером № 1423986600:03:000:0667) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів.

Також, судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.01.2023 року за № 319910465, рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А.М. від 27.04.2020 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер № 1423986600:03:000:0667, площею 2,000 га, було зареєстровано за ОСОБА_1 .

Відповідно до Наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 5954-СГ від 01.11.2019 року «Про відмову у надані дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтований розмір земельної ділянки 2,000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу права на них на земельних торгах.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.01.2023 року за № 42023052290000003, внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.358 КК України, на підставі самостійного виявлення прокурором кримінального правопорушення, за фактом підроблення наказів Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, на підставі яких фізичні особи набули право власності в порядку безоплатної приватизації на 94 земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської, Темрюцької, Боївської сільських рад Маріупольського району Донецької області.

Таким чином, матеріали справи містять дві копії наказів Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 24.03.2020 року, зареєстровані під одним номером - №1841-СТ та мають різний зміст. В одному тексті наказу вирішено питання про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, в іншому тексті наказу за цим же номером вирішено питання про надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення, затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність земельної ділянки площею 2,000 га, розташованої на території Боївської сільської ради Нікольського району Донецької області.

Оскільки позивач наполягає на тому що вказане нерухоме майно вибуло з власності територіальної громади міста поза волею власника, а відповідач наполягає на тому, що він є добросовісним набувачем такого майна, у зв`язку із чим воно не може бути витребувано у останнього власника, то суд доходить висновку про наявність спору між сторонами із приводу речового права на таке майно, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст.ст. 12, 83, 122 ЗК України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Мангушська селищна рада Донецької області як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території громади, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Листом № 55-25 вих-23 від 04.01.2023 року прокурор звернувся до в.о. Мангушського селищного голови з повідомленням про представництво інтересів держави в особі Мангушської селищної ради та про звернення прокуратурою з позовною заявою до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки на користь власника.

Згідно з листом Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області № 1.1/30/2023 від 09.01.2023 року заходи, спрямовані на звернення до суду з позовом про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки не вживалися, селищна рада не заперечує щодо представництва прокурором її інтересів у суді із позовом.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Таким чином, прокурор є належним позивачем у даній справі.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

27.05.2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».

Відповідно до п. 58 вище вказаного Закону розділ Х «Перехідні положення» ЗК України був доповнений пунктом 24, яким визначається, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, перелік яких визначений законом.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом (п. 24 розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України).

Таким чином, внаслідок набрання чинності вказаним Законом землі державної власності сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів змінили свою власність з державної на комунальну, у зв`язку з чим земельна ділянка кадастровий номер 1423986600:03:000:0667 може бути повернута у комунальну власність Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області.

Отже, Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області на теперішній час має право вимоги щодо земельної ділянки, загальною площею 2,000 га, кадастровий № 1423986600:03:000:0667 та виступає позивачем за цим позовом.

Правовідносини, які виникли між учасниками справи, регулюються Конституцією України, ЦК України, Земельний кодекс України, Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року.

Частиною 1статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Відповідно до статті 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Положеннями статті 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Частиною 4 статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Положеннями частин 1, 2 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Зі змісту ст. 116 ЗК України вбачається, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність визначається в якості обов`язкової передумови для подальшого отримання прав власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлена судом.

Положеннями ст. 118 ЗК України визначено порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписівстатті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Відповідно до положень ст. ст. 193, 195, 202, 203 ЗК України Державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Процедура державної реєстрації земельної ділянки передбачена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 року.

Відповідно до п. 107 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (п. 109 Порядку № 1051).

Пункт 110 Порядку № 1051 передбачає, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ.

Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

До поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (п. 112 Порядку № 1051).

Пунктом 113 Порядку № 1051 встановлено, що Державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

Таким чином, судом було встановлено, що матеріали справи містять дві копії наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24.03.2020 року, зареєстровані під одним номером - № 1841-СТ та мають різний зміст. В одному тексті наказу вирішено питання про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, в іншому тексті наказу за цим же номером вирішено питання про надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення, затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність земельної ділянки площею 2,0 га, розташованої на території Боївської сільської ради Нікольського району Донецької області.

Суд приходить до висновку, що наявність двох наказів під одним номером і з різними текстами, зокрема, про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки та надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, які територіально розташовані в різних районах, мають різне цільове призначення та площу, не доводить недійсність якогось із цих документів та незаконність набуття вказаними особами права власності на земельні ділянки.

З наданих копій зазначеного наказу вбачається, що обидва вони видані Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області в м. Краматорську за підписом в.о. начальника Тетяни Підгорної та внесені до електронної системи, що підтверджується штрих кодами на зазначених документах. Номер документа та його дата прийняття на печатному тексті в обох текстах дописані ручкою.

На час видання наказу про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки (24.03.2020 року) уповноваженим органом розпоряджатись нею виступало Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (ч. 4 ст. 122 ЗК України у редакції на час спірних відносин), а з 27.05.2021 року уповноваженим державою органом на розпорядження спірною земельною ділянкою є відповідна сільська рада, на території якої перебуває земельна ділянка.

Таким чином, встановлено, що від імені уповноваженого державного органу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області видано два накази під одним номером, але з різними текстами. Доказів того, що один із них є підробним чи визнаний недійсним не надано.

Земельний кодекс встановив, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації.

Присвоєння кадастрового номера це обов`язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності за заявою особи, яка оформлює технічну документацію на відповідну земельну ділянку.

В наказі про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га зазначено кадастровий номер. Тобто земельна ділянка була сформована і була об`єктом цивільних прав, зареєстрована в Державному реєстрі на праві власності за ОСОБА_1 . І ніщо не вказує на те, що зазначена земельна ділянка виділялася ще комусь. Лист Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про те, що ним не приймалося рішення щодо надання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 не свідчить про те, що саме зазначений наказ є підробним чи недійсним.

Суд виходить із презумпції правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття, що відповідає положенням ст. 328 ЗК Кодексу та узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18.

Посилання на те, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0667 за ОСОБА_1 була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, тобто, що ця ділянка вибула з володіння власника не з його волі, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПКУкраїни).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4-6 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

З аналізу положень ст. 95 ЦПК України суд приходить до висновку, що засвідчення учасником справи копії доказу за умови відсутності оригіналу письмового доказу є недопустимим.

Позивачем не заперечувався факт відсутності оригіналу наказу № 1841-СТ від 24.03.2020 року. За таких обставин, надану суду копію зазначеного наказу, подану як письмовий доказ, суд оцінює критично і визнає як неналежний.

Підроблення документів (ст. 358 КК України) є кримінальним правопорушенням проти авторитету органів державної влади; відповідно до примітки до ст. 358 КК України, під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили, чи, здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Відтак, наказ № 1841-СТ від 24.03.2020 року є офіційним документом, підроблення якого утворює об`єктивну сторону передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України кримінального правопорушення, а використання завідомо підробленого документа ч. ч. 1, 4 ст. 358 КК України.

Оскільки відповідальність за підроблення документів передбачена положеннями КК України (ст.358 та ст.366 КК України), то на підставі ч. 6 ст. 82 ЦПК України для суду, який розглядає дану справу, має бути наданий вирок суду в кримінальному провадженні, який є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні чи мали місце ці дії (бездіяльність) та, чи вчинені вони цією особою. Вирок суду у кримінальному провадженні за фактом підроблення наказу № 1841-СТ від 24.03.2020 року прокурором не наданий, відтак, який з наказів є дійсним, а який недостовірним (фальшивим), прокурором не доведено.

При пред`явленні позову, позивач згідно з приписами ч. 5 ст. 177 ЦПК України зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи зі встановлених обставин, суд дійшов висновку, про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами незаконності та безпідставності вибуття з державної власності в особі територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2, 000 га з кадастровим № 1423986600:03:000:0667, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 .

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Оскільки факт неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності не випливає із закону, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття та презюмується, відтак, підлягає доказуванню неправомірність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, оскільки такий обов`язок доказування стороною позивача виконано не було, підстави для задоволення вимоги позову про витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки, а відтак і задоволення позовних вимог в частині витребування від ОСОБА_1 , відсутні.

За таких обставин, оскільки позовні вимоги не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду, факт відсутності законної підстави реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, кадастровий номер 1423986600:03:000:0667, яка розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, ОСОБА_1 встановлено не було, тому першому заступникові керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки, слід відмовити у повному обсязі.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, суд вважає, сплачений судовий збір покласти на позивача.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 1269, 1270, 1272 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265,267 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позовних вимог Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури (місце знаходження: 49011, м. Дніпро, вул. Щепкіна, буд. 35, ЄДРПОУ 2570700226) в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області (місце знаходження: 87400, Донецька область, Маріупольський район, смт Мангуш, пр. Миру, буд. 72, ЄДРПОУ 04340493) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ), про витребування земельної ділянки,- відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати по справі у вигляді судового збору покласти на Позивача.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя: Д.В. Мовчан