Ухвала

від 21.01.2025 по справі 348/117/25

НАДВІРНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №348/117/25

Номер провадження 2-о/348/59/25

У Х В А Л А

про повернення заяви

21 січня 2025 року м.Надвірна

Суддя Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області Гундяк Т.Д., розглянувши матеріали за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Пасічнянська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся з заявою про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна, заінтересована особа: Пасічнянська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, в якій просить:

визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 - недієздатним та встановити його опікуном ОСОБА_2 .

Заява обґрунтована тим, що він є племінником ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства. Унаслідок психічної хвороби ОСОБА_2 не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Він з 2016 року постійно доглядає за своїм дядьком, піклується про нього. Інших родичів, які могли б піклуватися про дядька немає, оскільки мати заявника ОСОБА_3 (сестра ОСОБА_2 ) працює і зайнята на роботі, а батьки ОСОБА_2 (дідо та баба заявника) є перестарілими та через свій вік і стан здоров`я не мають можливості здійснювати догляд. Тому він проживає разом з ним.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Ця норма кореспондує з нормою Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується зі статтею 13 Конвенції.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

Згідно ч. 3 ст. 42 ЦПК України у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Згідно ч. 3 ст. 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Відповідно до ст. 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 68 ЦК України опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

Таким чином у подібних правовідносинах, які виникають між опікуном та підопічним, в тому числі який визнаний судом недієздатним, віднесено до близьких родичів лише батьків, дітей, братів, сестер.

СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання; сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком; сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім`ї, визначеними у ньому. Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням (ст. 2 СК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 9 СК України встановлено коло осіб, сімейні відносини між якими регулюються СК України, зокрема це подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі.

Згідно з абз. 5 п. 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999р. № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та не визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.03.2020 у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).

ОСОБА_1 зазначає, що стосовно особи, яку він просить визнати недієздатною, він є його племінником. Ним не зазначено та не надано доказів на підтвердження обставин, що він належить до членів сім`ї чи є близьким родичем ОСОБА_2 в розумінні ст. 296 ЦПК України.

Факт спільного проживання заявника та ОСОБА_2 , про що 29.11.2024 складено Акт обстеження матеріально-побутових умов, не є підставою для віднесення до членів сім`ї чи близьких родичів останнього заявника ОСОБА_1 та підтвердження реальності сімейних відносин, оскільки не містить будь-яких даних щодо обов`язкових умов для визнання цих осіб членами сім`ї.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 11.06.2019 у справі № 130/2391/18 (провадження № 61-1307св19), від 20.01.2022 у справі № 752/24219/20 (провадження № 61-16373св21).

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Першочерговим питанням суду є встановлення наявності правосуб`єктності заявника у цій категорії справ окремого провадження, встановлення чи відноситься заявник до певної групи осіб, які мають права та обов`язки заявників у таких категоріях справ.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не може виступати заявником у такій категорії справ окремого провадження, суд дійшов висновку, що заяву ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна, слід повернути особі, яка її подала.

Керуючись ст. 185, 259-261, 296, 353-354 ЦПК України,

постановив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Пасічнянська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна - повернути заявнику.

Роз`яснити, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із такою заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду, а якщо оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 21.01.2025.

Суддя Гундяк Т.Д.