Постанова

від 16.01.2025 по справі 914/1116/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2025 р. Справа №914/1116/24 (914/2626/23)

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого суддіМАТУЩАКА О.І.

суддівКРАВЧУК Н.М.

СКРИПЧУК О.С.

За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.

За участю представників сторін від:

позивача Демідонт Б.О. (адвокат);

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.ЗАГС №01-05/3257/24 від 15.11.2024)

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.10.2024 ( суддя Артимович В.М.)

у справі№914/1116/24 (914/2626/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Львівморепродукти, м. Львів

до відповідача-1 ОСОБА_1 , смт. Бродецьке, Вінницька область, Хмільницький район

до відповідача-2 ОСОБА_2 , м. Львів

третя особа-1, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет

спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Фінанс Траст Груп, м. Львів

третя особа-2, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет

спору на стороні відповідачаТовариство з обмеженою відповідальністю Львівморепродукти-Львів, м. Львів

третя особа-3, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет

спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Оптимум Фактор, м. Київ

про витребування майна

у межах справи № 914/1116/24

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Фреш Трейд, м. Луцьк

про банкрутствоТовариства з обмеженою відповідальністю Львівморепродукти, м. Львів

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Львівської області на стадії розпорядження майном перебуває справа № 914/1116/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівморепродукти».

ТОВ «Львівморепродукти» звернулося до суду із позовом до ТОВ «Львівморепродукти-Львів», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ТОВ «Фінанс Траст Груп», ОСОБА_2 , ТОВ «Оптимум Фактор» про витребування майна.

Ухвалою суду від 19.07.2024 прийнято до провадження у межах справи про банкрутство ТОВ «Львівморепродукти» справу № 914/2626/23 за позовом ТОВ «Львівморепродукти» до ТОВ «Львівморепродукти-Львів», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ТОВ «Фінанс Траст Груп», ОСОБА_2 , ТОВ «Оптимум Фактор» про витребування майна.

Суд ухвалою від 09.10.2024 задоволив клопотання представника ТОВ «Львівморепродукти» від 25.07.2024 про заміну первісного відповідача належними відповідачами; замінив первісного відповідача ТОВ «Львівморепродукти-Львів» на належних відповідачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; виключив ОСОБА_2 з числа третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; залучив ТОВ «Львівморепродукти-Львів» до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

09.10.2024 представник ТОВ «Львівморепродукти» подав заяву про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на нежитлові приміщення, загальною площею 297,5 кв.м. з реєстраційним номером ОНМ 44069546101, нежитлове приміщення № 36-40, 40а, 41-50, загальною площею 494,1 кв.м. з реєстраційним номером ОНМ 37606646101 і будівлі та споруди майнового комплексу, загальною площею 3705,8 кв.м. з реєстраційним номером ОНМ 31173546101, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи подану заяву, позивач посилався на те, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (деталізована інформаційна довідка №398528920 від 09.10.2024) вбачається, що оспорюване майно вибуло із власності ТОВ «Львівморепродукти-Львів» та перебуває у власності осіб, до яких це майно вибуло під час розгляду позову про витребування майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (замінених відповідачів у цій справі).

Відтак заявник переконаний, що накладення арешту на предмет спору буде ефективним заходом забезпечення позову, оскільки їх вжиття лише частково обмежить права теперішніх володільців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час розгляду цієї справи, але забезпечить належний захист прав і законних інтересів боржника та усіх його кредиторів шляхом унеможливлення подальшого незаконного переходу майна ТОВ «Львівморепродукти» до іншої особи та запобігання затягування розгляду справи в майбутньому (не потребуватиме залучення «нових» володільців майна). У випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову, на переконання позивача, виконання рішення у цій справі буде неможливим або ж значно утрудненим.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 11.10.2024 заяву ТОВ «Львівморепродукти» про забезпечення позову задовольнив. Вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення загальною площею 297,5 кв.м. з реєстраційним номером ОНМ 44069546101, нежитлове приміщення, № 36-40, 40а, 41-50, загальною площею 494,1 кв.м. з реєстраційним номером ОНМ 37606646101 і будівлі та споруди майнового комплексу, загальною площею 3705,8 кв.м. з реєстраційним номером ОНМ 31173546101, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана ухвала мотивована тим, що обраний заявником захід забезпечення позову - накладення арешту саме на майно, яке є предметом спору, є обґрунтованим, адекватним та співмірним заходом забезпечення позову заявленим позовним вимогам. Вжиті заходи забезпечення позову є тимчасовими, такими, що вживаються до вирішення спору та запровадить лише тимчасові обмеження щодо розпорядження цим майном відповідачами задля уникнення перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.10.2024 скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову залишити без задоволення. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги покликається на такі обставини:

-суд першої інстанції не врахував принцип співмірності між запобіжними заходами (накладення арешту на нерухомість) та ймовірними наслідками від їх невжиття. Накладення арешту без доведених ризиків відчуження майна є надмірним заходом, який порушує баланс інтересів сторін;

- майно вибуло із володіння ТОВ «Львівморепродукти-Львів» внаслідок виділення його учасникам часток у зв?язку із виходом зі складу учасників такого. Висновки суду про можливе ухилення відповідачів від виконання рішення суду без відповідних доказів не можуть бути підставою для задоволення заяви;

- майно вже понад рік перебуває у власності відповідачів, не змінювало власника і не було обтяжене, що підтверджує відсутність підстав для арешту;

- суд дійшов помилкового висновку щодо наявності ризиків на відчуження спірного майна, адже такі необхідно враховувати щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а не ТОВ «Львівморепродукти-Львів».

- суд першої інстанції не врахував преюдиційні обставини, встановлені іншими судовими рішеннями, які підтверджують законність переходу права власності на спірне майно до відповідачів;

- накладення арешту на нерухоме майно без достатніх підстав обмежує відповідачів у здійсненні правомочностей щодо власного майна, що є порушенням принципу правомірності та пропорційності втручання.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про доцільність накладення арешту на спірне майно з огляду на таке:

-щодо спірного майно уже двічі змінювалися власники, включаючи перехід до відповідачів за два дні до постановлення ухвали суду про відмову в забезпеченні позову у попередній справі. Така поведінка відповідачів підтверджує ризик подальшого відчуження майна;

-Верховний Суд у численних постановах виснував правові висновки, що при стягненні майна чи коштів накладення арешту є доцільним, щоб уникнути ризиків відчуження;

-наявні докази недобросовісної поведінки відповідачів, які раніше заперечували необхідність забезпечення позову, але потім скористалися відсутністю таких заходів для зміни власників спірного майна;

- апелянт наводить суперечливі твердження щодо відсутності намірів відчужувати майно, тоді як в іншій заяві про вжиття зустрічного забезпечення відповідачі зазначали про наміри щодо його внесення до статутного капіталу чи продажу;

- апелянт не довів, що накладений арешт завдав будь-якої шкоди або унеможливив ведення господарської діяльності. Натомість арешт лише перешкоджає недобросовісному відчуженню спірного майна;

- посилання скаржника на рішення у попередніх справах, які є правовою оцінкою обставин, не є обов`язковими для цього процесу;

- арешт не перешкоджає відповідачам користуватися майном, а лише блокує можливість його відчуження до остаточного вирішення спору.

Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, сторонами подано не було.

16.01.2025 в судовому засіданні взяв участь представник позивача, який навів заперечення по суті апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні. Представники інших учасників у справі в судове засідання не з?явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Водночас від представниці апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване неможливістю прибуття у судове засідання у зв?язку з її хворобою.

Розглянувши подане клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Підставою для відкладення розгляду справи можуть бути лише обставини, які об?єктивно унеможливлюють проведення судового засідання, а наведені апелянтом у заяві обставини не відповідають зазначеним критеріям, не є достатньо обґрунтованими та не підтверджуються жодними доказами.

Апелянт, як особа, яка ініціювала оскарження судового рішення у справі шляхом подання апеляційної скарги, відповідно до норм процесуального закону, має вживати заходів для скорочення тривалості судового розгляду. Враховуючи зазначене вище, а також беручи до уваги встановленні законом скорочені строки для розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання представниці апелянта про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників у справі, які не з?явилися.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм процесуального права місцевим господарським судом, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1- 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ст. 136 ГПК України є правом суду.

За змістом ч. 2 ст. 136 ГПК України підставами для вжиття судом заходів для забезпечення є обставини, що свідчать про істотне ускладнення або навіть унеможливлення виконати рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду, у разі невжиття таких заходів.

Господарський суд, оцінивши надані докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України).

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Згідно з ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу / іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).

Матеріалами справи підтверджується, що предметом судового розгляду у цій справі є вимога майнового характеру про витребування майна: нежитлових приміщень з реєстраційними номерами ОНМ 44069546101 та ОНМ 37606646101, а також будівель та споруд майнового комплексу з реєстраційним номером ОНМ 31173546101, які розташовані по вул. Опришківській, 5 у м. Львів.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке є предметом позову у цій справі, позивач вказував, що 15.02.2024 його представник отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - інформаційну довідку № 366053258 від 15.02.2024, з якої вбачається, що оспорюване майно 18.09.2023 вибуло із власності відповідача ТОВ «Львівморепродукти-Львів» та перейшло у спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі актів приймання передачі № 4143-4144, № 4134-4135, № 4131-4132, № 4140-4141, № 4137-4138 та № 4128-4129 від 18.09.2023. Тобто на момент прийняття ухвали від 20.09.2023 у цій справі про відмову у забезпечені позову щодо первісного відповідача оспорюване майно вже вибуло із власності ТОВ «Львівморепродукти-Львів».

Нові володільці оспорюваного майна - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як стверджує заявник, є кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ «Львівморепродукти-Львів», а тому можуть вчергове в будь-який момент розгляду цього позову відчужити предмет спору, що призведе до неможливості виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

Вирішуючи питання про доцільність вжиття зазначених заявником заходів забезпечення позову при розгляді спору про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майнові інтереси та/або права заявника будуть погіршені, порушені і на момент виконання рішення суду, у разі задоволення позову, їх слід буде відновити шляхом вчинення певних дій. Виконання рішення розуміє під собою сукупність дій, які спрямовані на досягнення результатів, що були поставлені заявником, а в подальшому, - судом при прийнятті рішення, задля відновлення того чи іншого охоронюваного законом права та/чи інтересу заявника.

Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи. Тобто, це заходи з припинення дій, які можуть утруднити виконання у майбутньому рішення суду чи зробити його виконання неможливим, а тому заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання судового рішення.

Колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на відсутність ризиків щодо відповідачів на відчуження спірного майна та не вжиття ними з 2023 року жодних дій на відчуження такого майна, адже з огляду на зазначене вище, підставою для застосування заходів забезпечення достатнім є наявність обґрунтованого припущення, що майно може вибути із володіння відповідачів. В той час як наявність доказів щодо вчинення відповідачами будь-яких дій на відчуження майна або реальне здійснення такого матиме наслідком неефективність судового рішення та відсутність можливості поновити порушені права позивача.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2023 у справі №904/1934/23 наголошував, що право відповідача розпоряджатися майном у будь-який момент є достатньою підставою для накладення арешту у справах щодо витребування майна.

На спірне майно уже двічі змінювалися власники, включаючи перехід до апелянта за кілька днів до відмови у забезпеченні позову щодо первісного відповідача. Ця обставина свідчить про сумнівність добросовісності дій сторони. Більше того, покликання апелянтів щодо помилковості врахування ризиків щодо ТОВ «Львівморепродукти-Львів», а не ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є необґрунтованими, так як останні є кінцевими бенефіціарними власниками первісного відповідача.

Таким чином, ризик подальшого відчуження спірного майна є обґрунтованим, а накладення арешту доцільним заходом для забезпечення ефективного захисту прав заявника.

Згідно правових висновків Великої Палати Верхового Суду, викладених у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема.

Таким чином, у випадку невжиття заявленого заходу забезпечення позову та в разі задоволення позову про витребування майна, обраний позивачем спосіб захисту і поновлення порушених прав та інтересів буде неефективним та може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення.

Крім того, необхідно зазначити, що вжитий судом вид забезпечення позову (шляхом накладення арешту на нерухоме майно), не є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог та має на меті забезпечити справедливий та ефективний захист порушених прав позивача у випадку задоволення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Суд апеляційної інстанції також бере до уваги, що апелянт не надав жодних доказів того, що накладення арешту завдало йому шкоди або унеможливило ведення господарської діяльності. Арешт майна лише обмежує його відчуження, але не перешкоджає його використанню. Водночас представником заявника доведено, що без арешту існує реальний ризик подальшого відчуження майна, що ускладнить виконання судового рішення.

Покликання апелянта на преюдиційні обставини, встановлені у справах №914/777/17, 463/3577/17, 463/1204/19, суд апеляційної інстанції не бере до уваги. Преюдиційність обставин щодо законності переходу права власності до відповідачів буде встановлюватися судом під час розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обраний заявником захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке зареєстровано за відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співмірним із позовними вимогами про витребування майна та відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, то ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.10.2024 у справі №914/1116/24(914/2626/23) - без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови складено та підписано 21.01.2025.

Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК

СуддіН.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК