Ухвала

від 15.01.2025 по справі 903/755/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

15 січня 2025 року Справа № 903/755/24 Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД"

про ухвалення додаткового рішення

у справі за позовом: Приватного підприємства "Астерія"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД"

про примусове виконання обов`язку в натурі

та за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД"

до відповідача: Приватного підприємства "Астерія"

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

Уповноважені представники сторін не прибули у судове засідання

Встановив: Рішенням Господарського суду Волинської області від 30.12.2024 у справі №903/755/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД" до Приватного підприємства "Астерія" про визнання договору недійсним задоволено.

07.01.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД" надійшло клопотання за вх. 01-75/20/25 від 07.01.2025 про ухвалення додаткового рішення та стягнення з Приватного підприємства "Астерія" 494 549 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 09.01.2025 прийнято та призначити до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД" про ухвалення додаткового рішення на 15.01.2025. Запропоновано Приватному підприємству "Астерія" подати письмові пояснення щодо поданого ТОВ "ВНА ТРЕЙД" клопотання.

Представник відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання за вх.№ 01-75/204/25 від 13.01.2024 у якому просить суд заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат залишити без задоволення. Розгляд заяви здійснювати без участі представників ПП «Астерія».

Заперечуючи щодо заяви, представник ПП «Астерія» зокрема доводить, що ТОВ «ВНА ТРЕЙД» до закінчення судових дебатів у справі не зробило заяви передбаченої абз. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України. Крім того, зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним з критеріями наведеними у ч. 4 ст. 126 ГПК України.

Представники сторін не прибули у судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Разом з тим, частиною 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено те, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до приписів ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Суд встановив, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД" у відзиві на позовну заяву від 17.09.2024 зазначив, що попередній розрахунок суми судових витрат, які поніс і які очікує понести до закінчення розгляду по суті складає 246 569 грн. Крім того, у позовній заяві про визнання договору недійсним від 23.09.2024 представник зазначила, що попередній розрахунок суми судових витрат, які товариство понесло і які очікує понести до закінчення розгляду справи по суті складає 6056 грн. судового збору та 165 800 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У відповідності до приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов`язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.

При цьому, докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.

Правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат встановлюються у випадку, коли справа слухається у відкритому судовому засіданні. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови попередження про це до прийняття рішення по суті.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20.

Враховуючи зазначене, у заявника був наявний обов`язок подати докази в підтвердження понесення ним судових витрат до закінчення розгляду справи по суті або ж до закінчення судових дебатів.

Разом з тим, усі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані заявником у визначені процесуальними нормами строки, а неможливість подання доказів у такі строки повинна бути письмово доведена останнім до суду та належним чином обґрунтована.

Аналогічні висновки щодо розподілу тягаря доказування та добросовісності поведінки сторони/учасника при вчиненні процесуальної дії з надання доказів у господарському процесі, викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №913/317/18, від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012 та від 16.07.2020 у справі №908/2828/19, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19 та від 12.01.2021 у справі №924/1103/19.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із вирішенням спору у відповідному судовому рішенні. При цьому, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості своєчасно подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин; подачі відповідної заяви про це в даному випадку до закінчення розгляду справи по суті; наявності належного обґрунтування поважності причин, що перешкоджають подачі доказів до закінчення розгляду справи.

Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.

Вирішуючи питання хронологічних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, суд звертає увагу на те, що вказівку у частині 8 статті 129, частині 1 статті 221 ГПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Між тим, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, а відтак з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи та не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Наведені вище положення Господарського процесуального кодексу у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зазначений вище обов`язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 ГПК України.

Положення частини восьмої статті 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Отже, для реалізації права на відшкодування витрат на правову допомогу сторона має дотриматися процедури, що встановлена нормами процесуального права, а саме:

- у своїй першій заяві по суті сторона має навести попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ст. 124 ГПК України);

- подати до суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України);

- подати до суду докази, які обґрунтовують розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи (ч.8 ст. 129 ГПК України);

- зробити заяву про подання до суду доказів, які обґрунтовують розмір судових витрат, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у зв`язку з наявністю поважних причин, які унеможливлюють подання таких доказів до закінчення судових дебатів.

Дотримання стороною викладеного вище порядку, передбаченого нормами права ГПК України, необхідно для інформування іншої сторони про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які можуть бути покладені на неї судом за наслідками розгляду справи, що може вплинути на стратегією захисту прав та інтересів такої сторони під час розгляду справи, що враховується судом під час визначення розміру судових витрат, що заявлені до відшкодування.

Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.04.2023 у справі №924/427/22.

Виконання стороною вищезазначених приписів процесуального законодавства має істотне значення для встановлення обґрунтованості судом судових витрат, заявлених стороною до відшкодування та визначення їх розміру.

Між тим, заяву про ухвалення додаткового рішення (стягнення витрат на професійну правничу допомогу), а також документи, які підтверджують понесені витрати, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД" подав до суду 07.01.2025, тобто після того, як суд ухвалив рішення по справі.

До цього відповідний представник (адвокат) із заявами такого змісту не звертався та документів, які б підтверджували понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД" витрати на правничу допомогу, окрім ордеру на надання правової допомоги, та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не подав. Відтак суд, ухвалюючи рішення у справі, не мав підстав та обов`язку вирішувати таке питання.

Представник позивача у п.3 прохальної частини позовної заяви про визнання договору недійним (том 2, а.с. 6) просив суд стягнути з ПП «АСТЕРІЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД" судові витрати.

Разом з тим, зазначення у прохальній частині узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), оскільки за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.

Отже, приписи статті 221 ГПК України визначають, що вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення можливе за умови наявності поважних причин, що перешкоджають подати такі докази до закінчення судових дебатів, а відтак у разі якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неможливості подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

Разом з тим, згідно з положеннями частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Водночас, процесуальні норми встановлюють, що у разі наявності намірів у сторони отримати відшкодування понесених нею судових витрат, сторона зобов`язана подати такі докази до закінчення судових дебатів у справі.

При цьому, якщо своєчасній подачі зазначених доказів перешкоджають поважні причини, сторона повинна повідомити суд про такі причини, обґрунтувати їх поважність та неможливість подати докази у визначений процесуальний строк, а також, до закінчення судових дебатів, зробити заяву про зобов`язання подати докази про понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Суд дослідивши звукозаписи та протоколи судових засідань від 09.12.2024 та 30.12.2024 встановив, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД" до закінчення судових дебатів не заявляв про надання доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат.

Доказів понесення судових витрат до закінчення судових дебатів представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД" не подав. Крім того, всупереч положенням статті 221 ГПК України, останній не навів суду жодних поважних причин щодо неможливості подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів.

Враховуючи зазначене, представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД" не надано суду до закінчення судових дебатів у справі доказів, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, Договір про надання правової допомоги, акти виконаних робіт, рахунки та платіжні інструкції про оплату послуг тощо, а також детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а відтак, суд був позбавлений можливості встановити розмір цих витрат та здійснити їх розподіл із покладенням на відповідну сторону під час ухвалення судового рішення.

Крім того, представником до закінчення судових дебатів у справі не здійснено заяву, зокрема, у письмових заявах, клопотаннях або усних заявах, про неможливість подати докази, що підтверджують розмір понесених ними судових витрат на правову допомогу та вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, з огляду на недотримання представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ВНА ТРЕЙД" приписів частини восьмої статті 129, частини першої статті 221 Господарського процесуального кодексу України, а саме, не подання до закінчення судових дебатів доказів понесених судових витрат до закінчення судових дебатів та заяви про неможливість подати докази, що підтверджують розмір понесених ними судових витрат на правову допомогу і вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, відсутні й підстави щодо покладення на Приватне підприємство «АСТЕРІЯ» витрат на правничу допомогу.

З моменту відкриття провадження у справі 02.09.2024 та до закінчення судових дебатів 30.12.2024 представник ТОВ «ВНА ТРЕЙД» не зробив заяву про те, що ним будуть подані докази понесення судових витрат у строки, визначені ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, що свідчить про недотримання останнім порядку подання відповідних доказів понесення судових витрат.

Враховуючи вищевикладене, представник не виконав свій процесуальний обов`язок, а саме не надав докази на підтвердження понесених витрат в строк передбачений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та не повідомив суд, що подасть такі докази, в силу зазначеної норми протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

За змістом статті 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи (серед іншого) зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. При цьому, порушення однією зі сторін процесу встановленого законом та судом порядку подання заяв та клопотань автоматично породжує легітимні очікування іншої сторони на те, що судом вказана заява (клопотання) буде залишена без розгляду з підстав того, що заявником не дотримано визначених законом та процесуальним документом суду обов`язкових для сторін правил поведінки в тому числі форми, порядку та строків подання процесуальних документів.

При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Враховуючи наведене, та те, що заява щодо строків подання доказів на підтвердження судових витрат на послуги адвоката не була подана стороною у встановлений законом строк та у встановленій формі, суд дійшов висновку про залишення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ВНА ТРЕЙД» про ухвалення додаткового рішення без розгляду, як таку, що заявлена із порушенням приписів ч. 8 статті 129 ГПК України.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 13, 42, 46, 118, 119, 129, 234, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ухвалив:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВНА ТРЕЙД» про ухвалення додаткового рішення за вх.№01-74/20/25 від 07.01.2025 - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 255-257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду підписана 21.01.2025

Суддя В. М. Дем`як