Рішення

від 21.01.2025 по справі 905/981/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.01.2025р. Справа №905/981/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна», м.Дніпро

до відповідача держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва

про стягнення збитків в сумі 7452880,00 грн.

Суддя Левшина Г.В.

за участю секретаря судового засідання Ревенко Д.С.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

1. Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна», м.Дніпро, позивач, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва про стягнення збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що внаслідок вторгнення 24.02.2022р. підрозділів збройних сил та інших військових формувань РФ на територію України, зокрема у місто Маріуполь, було пошкоджено і знищено майно позивача, що завдало товариству збитків на суму 7452880,00 грн.

2. Щодо порядку господарського судочинства під час розгляду справи судом:

Ухвалою суду від 22.07.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/981/24; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 26.08.2024 року о 12:40 год.; встановлено повідомити відповідача про відкриття провадження у справі шляхом розміщення відповідного повідомлення на сайті Судової влади України; запропоновано відповідачу надати відповідно до ст.165 ГПК України відзив на позовну заяву і всі письмові докази (які можливо доставити до суду), протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку судового засідання; явку у підготовче засідання учасників справи визнано не обовязковою.

У підготовче засідання 26.08.2024р. представники сторін не з`явились; відповідач відзив на позов не надав.

Ухвалою суду від 26.08.2024р. відкладено підготовче засідання на 23.09.2024 року об 11:45 год.; встановлено повідомити відповідача про відкладення підготовчого засідання у справі шляхом розміщення відповідного повідомлення на сайті Судової влади України; запропоновано відповідачу надати відповідно до ст.165 ГПК України відзив на позовну заяву і всі письмові докази (які можливо доставити до суду), направити відзив позивачу.

У підготовче засідання 23.09.2024р. представники сторін не з`явились; відповідач відзив на позов не надав.

Ухвалою суду від 23.09.2024р. відкладено підготовче засідання на 11.11.2024 року об 11:30 год.; зобов`язано позивача до дати підготовчого засідання надати суду докази направлення до будь-якого посольства Російської Федерації ухвал господарського суду Донецької області по справі №905/981/24 від 22.07.2024р., від 26.08.2024р. та від 23.09.2024р. з перекладом на російську мову; запропоновано відповідачу надати відповідно до ст.165 ГПК України відзив на позовну заяву і всі письмові докази (які можливо доставити до суду), направити відзив позивачу.

У зв`язку з перебуванням судді Левшиної Г.В. у відпустці 11.11.2024р. з метою проходження тестування когнітивних здібностей кандидатів у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, підготовче засідання, ухвалою суду від 25.10.2024р. призначено підготовче засідання у справі на 13.11.2024 року о 11:00 год.

06.11.2024р. через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 13.11.2024р. сторони не з`явились; позивач докази виконання вимог ухвали суду від 23.09.2024р. не надав.

Ухвалою суду від 13.11.2024р. відкладено підготовче засідання на 17.12.2024 року об 11:45 год.; зобов`язано позивача до дати підготовчого засідання надати суду докази направлення до будь-якого посольства Російської Федерації ухвал господарського суду Донецької області по справі №905/981/24 від 22.07.2024р., від 26.08.2024р., від 23.09.2024р. та від 13.11.2024р. з перекладом на російську мову; запропоновано відповідачу надати відповідно до ст.165 ГПК України відзив на позовну заяву і всі письмові докази (які можливо доставити до суду), направити відзив позивачу.

18.11.2024р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду та долучено до матеріалів справи копії нотаріально засвідченого перекладу російською мовою ухвал господарського суду Донецької області від 22.07.2024р., від 26.08.2024р., від 23.09.2024р. у справі №905/981/24, а також докази, на підтвердження відправлення відповідних документів на адресу посольства Російської Федерації у Польщі (оригінал фіскального чеку про міжнародне відправлення від 15.11.2024р.).

У підготовче засідання 17.12.2024р. сторони не з`явились; відповідач відзив на позов не надав.

Ухвалою суду від 17.12.2024р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 21.01.2024 року об 11:15 год.

У судове засідання 21.01.2025р. сторони не з`явились; відповідач відзив на позов не надав.

Представник відповідача в засідання суду не з`явився, правом на подання відзиву не скористався.

В свою чергу, до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992р., прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992р. шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

У зв`язку з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022р. "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022р. припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022р. щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022р.) 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За наведених обставин, суд не має можливості для направлення судових рішень ані безпосередньо на адресу відповідача, ані шляхом направлення доручення, ані іншими дипломатичними каналами.

З метою дотримання основних засад господарського судочинства, суд вжив всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про наступні дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст.122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Призначення судом кожної дати підготовчого засідання, а також судового засідання щодо розгляду справи по суті, здійснювалося судом із достатніми інтервалами часу для забезпечення відповідачу процесуальної можливості відреагувати на розгляд цієї справи та повідомити суд про своє відношення до позову.

Протягом розгляду справи судом повідомлено відповідача про дати, час та місце проведення судових засідань у даній справі через оголошення, розміщені на офіційному вебпорталі «Судова влада України» в порядку, передбаченому частинами 4, 5 ст. 122 ГПК України.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.

Також, позивачем було надано до матеріалів справи докази направлення копії перекладу позовної заяви з додатками та процесуальних документів у справі на російську мову, з нотаріальним засвідченням його вірності до відповідача через його представницький орган засобами поштового зв`язку до Посольства Російської Федерації у Польській Республіці.

Наведене вище у сукупності дає підстави стверджувати, що ті заходи, які в межах цієї справи було вчинено судом задля забезпечення обізнаності відповідача про сутність розглядуваної справи, про стадії її розгляду, відповідні дати проведення судових засідань, є достатніми для висновку про належне повідомлення відповідача, як про зміст позовних вимог, так і про рух справи, а тривалість судового розгляду справи свідчить про наявність у відповідача достатнього часу для надання суду своїх аргументів щодо суті справи.

Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписом ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

3. Встановлені судом обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» (далі - позивач) було створене 18.05.2010 року та зареєстроване за юридичною адресою: 49130, м. Дніпро, вул. Березинська, буд. 24а, інформація про що міститься у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №119359732819 від 23 січня 2024 року. Керівництво підприємством здійснює директор Весновський Ігор Володимирович.

Основним видом економічної діяльності позивача є оптова торгівля фармацевтичними товарами. Іншими видами діяльності товариства є: діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; пакування; неспеціалізована оптова торгівля; вантажний автомобільний транспорт; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; консультування з питань комерційної діяльності й керування, Ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування; надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; рекламні агентства; дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки.

10.08.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Терра Інвест", як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна", як орендарем укладений договір оренди нежитлового приміщення №3/033/А (далі - договір оренди), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі свідоцтва №7 від 25 листопада 2011 року про надання юридичній особі статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції та на виконання вимог Закону України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» надає орендарю у строкове платне користування нежитлові приміщення №112 площею 60 кв.м. та №133 площею 40,5 кв.м., що входять в інфраструктуру оптового ринку сільськогосподарської продукції №7 «АЗОВСЬКИЙ» у Павільйоні №3.

Адреса об`єкту оренди: 87537, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 10. Мета використання об`єкту оренди складування непродовольчих товарів (п.п. 1.2, 1.4 договору оренди).

Пунктами 7.1 7.2 договору оренди сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019р. У разі якщо, за 30 днів до моменту закінчення строку дії договору, жодна зі сторін письмово не заявить про його припинення, договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах.

Згідно з Актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 27.08.2018р. орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлове приміщення №112, загальною площею 60 кв.м. та приміщення №133 площею 40,5 кв.м., що розташовані у павільйоні №3 на території оптового ринку сільськогосподарської продукції №7 «АЗОВСЬКИЙ» в м. Маріуполь по вул. Купріна, 10.

Станом на 24.02.2022р. у вказаних складських приміщеннях перебувало належне позивачу на праві власності майно, на підтвердження чого позивачем надані митні декларації, товарно-транспортні накладні з відомостями про вантаж, що підтверджують поставки товарів позивачу.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.

Наразі відповідними Указами Президента України строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжений.

22.12.2022р. Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій наказом №309 затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до якого з 05.03.2022р. і до цього часу вся територія Маріупольського району окупована Російською Федерацією.

Як зазначає позивач, внаслідок вторгнення 24.02.2022р., підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації на територію України, зокрема і у місто Маріуполь, майно, що знаходилось на території орендованих складських приміщень, було пошкоджено та знищено.

За вказаним фактом 04.08.2022р. Відділенням поліції №2 Дніпровського районного управління поліції ГУНП у Дніпропетровській області було відкрито кримінальне провадження №12022041660000415 з попередньою правовою кваліфікацією за ч.1 ст.438 КК України (порушення законів та звичаїв війни).

12.06.2022р. директором ТОВ "Долфі-Україна" видано наказ №20/06-ІМ про створення інвентаризаційної комісії та проведення інвентаризації, яким було доручено провести невиїзну документальну перевірку кількості та вартості товарів (запасів), які зберігались на віддаленому складі ТОВ "Долфі-Україна" в місті Маріуполь за адресою: 87537, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Купріна, буд. 10, прим. 112, 114 у Павільйоні №3, що входять в інфраструктуру оптового ринку сільськогосподарської продукції №7 «АЗОВСЬКИЙ», на підставі договору оренди нежитлового приміщення №3/033/А від 10 серпня 2018р.

Так, в результаті інвентаризації ТОВ "Долфі-Україна", яка була проведена станом на 27 червня 2022 року встановлено, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації, товарно-матеріальні цінності, які знаходились на складі у м. Маріуполь станом на 24.02.2022 року були повністю втрачені (знищені).

Згідно з наказом директора ТОВ "Долфі-Україна" від 30.06.2022 року №30/06-ІМ у зв?язку з втратою товарних цінностей, які знаходились на складі у м. Маріуполь станом на 24.02.2022 року, медичні товари згідно переліку (бандажі, корсети, бинти, шприци, тест-смужки та інші) списані на витрати.

Матеріали за результатами інвентаризації оформлені у відповідності до вимог Положення «Про інвентаризацію активів та зобов`язань», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014р. №879, мають підписи осіб, які їх склали.

Для підтвердження реальності та оцінки збитків позивач звернувся до Офісу незалежних експертиз.

Відповідно до висновку експертів №231218 від 18.01.2023р. за результатами проведення комплексної судової товарознавчо-економічної експертизи, складеного судовими експертами Чередніченко П.В. та Чередніченко А.П., загальний матеріальний збиток (з урахуванням упущеної вигоди), що заподіяний ТОВ "Долфі-Україна" внаслідок знищення (втрати) майна (товарів) згідно переліку внаслідок збройної агресії Російської Федерації станом на 17.11.2023 року складає 205599,00 доларів США, або за курсом НБУ на 17.11.2023 року (1 USD = 36,2496 грн.) дорівнює (з округленням) 7452880,00 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

4. Оцінка суду і визначені відповідно до встановлених обставин правовідносини:

Відповідно ч.1 ст.49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з частиною 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

В цій справі спір виник між юридичною особою приватного права - позивачем, та іноземною державою-агресором як особливим суб`єктом цивільного права, статус якого може бути прирівняно до юридичної особи публічного права. При цьому, в розрізі предмета спору, у даній справі спір виник щодо відшкодування шкоди, завданої господарюючому суб`єкту - позивачу.

З огляду на наведені критерії розмежування юрисдикційної підвідомчості, суб`єктний склад спору та його предмет, спір у даній справі містить ознаки господарського спору. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №405/4179/18 (провадження № 14-44 цс 19), де зроблено висновок про те, що спір юридичної особи з органами державної влади про відшкодування шкоди, завданої їхньою бездіяльністю, належить до юрисдикції господарського суду.

Окрім того, відповідно до ч.8 ст.29 Господарського процесуального кодексу України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме господарському суду Донецької області.

Відповідно до ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Приписами ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ч.3 ст.386 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.

Згідно зі ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022р. військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно-визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022р. у справі щодо звинувачень в геноциді за Конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022р., якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022р. "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022р., геноцидом Українського народу, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

За таких умов, в силу положень національного законодавства України, у тому числі і міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача щодо проведення так званої "спеціальної воєнної операції" є за своєю суттю актом збройної агресії відповідача по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

За загальним правилом обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за заподіяну шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень матеріального закону. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №210/4458/15-ц, у якій висловлено правову позицію, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України не потребує встановлення в судовому порядку.

При цьому, на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди: діє презумпція вини, тобто відсутність вини у заподіянні шкоди повинен доводити сам заподіювач шкоди. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, в постанові від 21.04.2021р. у справі №648/2035/17-ц.

На підставі ч.5 ст.5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977 несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Так, відповідно до ст.32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Також відповідно до ст.48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 08.06.1977), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.

Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 передбачає, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 08.06.1977), що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.

Крім того, на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 08.06.1977), при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.

Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.

Згідно ч.9 ст.5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Відповідно до ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч.3 ст.75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Окрім того обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Із наявних в матеріалах справи доказів, вбачається, що саме внаслідок дій збройних сил Російської Федерації та окупацією м. Маріуполь Донецької області, усе майно, що знаходилось на території орендованих складських приміщень, яке належало ТОВ «Долфі-Україна» на праві власності, було втрачено позивачем.

Таким чином, суд вважає, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Щодо розміру заявлених збитків суд зазначає наступне.

Приписами статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

На підтвердження розміру заподіяних відповідачем збитків, позивачем надано висновок експертів №231218 від 18.01.2023р. за результатами проведення комплексної судової товарознавчо-економічної експертизи.

За змістом ст.101 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

За змістом ст.98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст.104 Господарського процесуального кодексу України).

Так, на вирішення комплексної судової товарознавчо-економічної експертизи були поставлені наступні питання:

1. Який розмір прямого матеріального збитку, що заподіяний ТОВ «Долфі Україна» внаслідок знищення майна (товарів), згідно переліку внаслідок збройної агресії Російської Федерації станом на 17.11.2023 року?

2. Визначити ринкову вартість реалізації майна (товарів) ТОВ «Долфі-Україна», згідно переліку, що були знищені внаслідок збройної агресії Російської Федерації станом на дату 31.12.2021 року.

3. Визначити розмір упущеної вигоди ТОВ «Долфі-Україна» станом на

17.11.2023 року від неможливості реалізації партій товарів згідно переліку, що були знищені внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

4. У якому розмірі визначається загальний матеріальний збиток (з урахуванням упущеної вигоди), що заподіяний ТОВ «Долфі-Україна» внаслідок знищення майна (товарів) згідно переліку внаслідок збройної агресії Російської Федерації станом на 17.11.2023 року?

За результатами проведення експертизи, судовими експертами Офісу незалежних судових експертиз - Чередніченко П.В. та Чередніченко А.П., складено висновок експертів №231218 від 18.01.2023р., яким встановлено наступне:

1. По першому питанню - прямий (реальний) матеріальний збиток, що заподіяний ТОВ «Долфі-Україна» внаслідок знищення (втрати) майна (товарів) згідно переліку внаслідок збройної агресії Російської Федерації станом на 17.11.2023 року складає 187276,00 доларів США, що за курсом НБУ на дату оцінки 17.11.2023 року (1 USD = 36,2496 грн.) дорівнює (з округленням до десятків гривен) 6788680.00 грн.

2. По другому питанню - ринкова вартість реалізації майна (товарів) ТОВ «Долфі-Україна» згідно переліку, що були знищені (втрачені) внаслідок збройної агресії Російської Федерації станом на дату 31.12.2021 року складає 298796,00 доларів США без ПДВ, що за курсом НБУ на дату оцінки 31.12.2021 року (1 USD = 27.28 грн.) дорівнює 8151164,83 грн. без ПДВ.

3. По третьому питанню - упущена вигода ТОВ «Долфі-Україна» станом на

17.11.2023 року від неможливості реалізації партій товарів згідно переліку, що були знищені (втрачені) внаслідок збройної агресії Російської Федерації складає 18323,00 доларів США, що за курсом НБУ на дату оцінки 17.11.2023 року (1 USD = 36,2496 грн.) дорівнює 664200,00 грн.

4. По четвертому питанню - загальний матеріальний збиток (з урахуванням упущеної вигоди), що заподіяний ТОВ "Долфі-Україна" внаслідок знищення (втрати) майна (товарів) згідно переліку внаслідок збройної агресії Російської Федерації станом на 17.11.2023 року складає 205599,00 доларів США, або за курсом НБУ на 17.11.2023 року (1 USD = 36,2496 грн.) дорівнює (з округленням) 7452880,00 грн.

Оцінюючи висновок експертів №231218 від 18.01.2023р., складений судовими експертами Чередніченко П.В. та Чередніченко А.П., суд вважає, що зазначений висновок містить відповіді на порушені питання, є обґрунтованим та таким, що узгоджуються з іншими матеріалами справи. У висновку зазначено, що експерти обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 Кримінального кодексу України.

В той же час, відповідачем зі своєї сторони не було надано висновку експерта із висновками, що відрізняються від тих, що надані судовими експертами Чередніченко П.В. та Чередніченко А.П.

Відтак позивачем доведено розмір збитків у сумі 7452880,00 грн., завданих військовою агресією з боку Російської Федерації.

Підсумовуючи викладене, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Як визначає ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» є обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом повністю.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п.22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» за позовом до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3028 грн.

Відтак, підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України судовий збір у сумі 111793,20 грн., що становить 1,5% від 7452880,00 грн.

Окрім того, за змістом позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 86000,00 грн.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так, положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частина сьома ст.43 Конституції України передбачає, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Частинами першою, третьою ст.131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Зазначеним положенням Конституції України кореспондує ст.16 Господарського процесуального кодексу України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При цьому, частиною 1 ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ч.2 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

За приписом ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, 02.10.2023р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» (далі клієнт, позивач) та адвокатом Горець О.А. (далі адвокат) було укладено договір б/н про надання правничої допомоги (далі договір).

02.10.2023р. сторони уклали додаткову угоду №1 до договору б/н від 02.10.2023р. про надання правничої допомоги, якою визначили порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвоката за надання правничої допомоги у спорі про стягнення збитків з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ТОВ «Долфі-Україна».

Пунктом 3 додаткової угоди сторони узгодили наступні послуги:

- збір і правовий аналіз інформації, документів і матеріалів стосовно справи;

- підготовка позовної заяви, відзиву, заперечень, письмових пояснень, запитів;

- участь у судовому засіданні.

Вартість послуги (за 1 год.) 2000,00 грн.

У відповідності до п.п.7.1-7.2 додаткової угоди правова допомога вважаються наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності). Адвокат надає клієнту акт приймання-передачі наданої правової допомоги, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов договору, додаткові витрати, які були понесені адвокатом понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце).

На виконання умов договору б/н від 02.10.2023р. та додаткової угоди до нього сторонами було підписано акт прийому-передачі послуг від 15.07.2024р., у відповідності до якого адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги:

1. Правовий аналіз первинної документації клієнта для побудови правової позиції захисту порушених та оспорюваних прав і законних інтересів клієнта з питань відшкодування шкоди, завданої замовнику внаслідок знищення та пошкодження майна у зв?язку зі збройною агресією Російської Федерації кількість витрачених годин: 16; вартість однієї години, грн.: 2000,00; загальна сума, грн.: 32000,00;

2. Збір доказів, які стосуються предмету спору з питань відшкодування шкоди, що долучені до позовної заяви (зокрема, замовлення та супроводження проведення комплексної експертизи) кількість витрачених годин: 15; вартість однієї години, грн.: 2000,00; загальна сума, грн.: 30000,00;

3. Підготовка, подача позовної заяви до Господарського суду Донецької області про стягнення збитків кількість витрачених годин: 12; вартість однієї години, грн.: 2000,00; загальна сума, грн.: 24000,00.

Загальна вартість послуг складає 86000,00 грн.

З огляду на викладене, представник позивача просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 86000,00 грн.

При цьому, суд враховує, що виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги. Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanta та захисту права особи на своєчасне одержання винагороди за працю відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши надані позивачем докази понесення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правничу допомогу є такими, що пов`язані з розглядом справи, обсяг наданих адвокатом послуг підтверджується матеріалами справи, а їх розмір є розумним, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.

Поряд із цим, клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу відповідачем не заявлено, будь - яких обґрунтованих доводів та доказів на підтвердження невідповідності витрат на правову допомогу критеріям, визначеним п.п.1 - 4 ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, не наведено/не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку, що понесені ТОВ «Долфі-Україна» витрати на надання професійної правничої допомоги адвоката в сумі 86000,00 грн. підлягають відшкодуванню відповідачем у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 13, 42, 74, 76, 129, 165, 178, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна», м.Дніпро до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва про стягнення збитків в сумі 7452880,00 грн., задовольнити повністю.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643, 119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, буд. 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» (49130, м.Дніпро, вул. Березинська, буд. 24а; код ЄДРПОУ 37068787) збитки в сумі 7452880,00 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 86000,00 грн.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643, 119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, буд. 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 111793,20 грн.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 21.01.2025р.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Г.В. Левшина