Рішення

від 17.01.2025 по справі 910/13866/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.01.2025Справа № 910/13866/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарен»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСББ «ХМАРОЧОС №9»

про стягнення 77 722,99 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарен» (далі - відповідач) про стягнення 77 722,99 грн., у тому числі: 47948,04 грн. - основного боргу, 4 390,20 грн. - 3% річних, 21 535,59 грн. - інфляційних втрат та 3 849,16 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Дарен» його зобов`язань зі сплати наданих йому послуг з управління багатоквартирним будинком.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/13866/24, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (виклику). Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСББ «ХМАРОЧОС №9».

21.11.2024 в підсистемі «Електронний суд» відповідач сформував письмовий відзив, в якому проти позову заперечував, обґрунтовуючи, що 01.07.2016 співвласниками будинку за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 9, тобто власниками квартир та нежитлових приміщень, створено та зареєстровано ОСББ «Хмарочос № 9». За твердженням відповідача, Позивач не є учасником у сфері житлово-комунальних послуг, як управитель, оскільки його діяльність по відношенню до житлового будинку, в тому числі і до відповідача, як власника нежитлових приміщень групи приміщень № 531 не узгоджується із Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Зазначивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним послуг саме з управління будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 9.

Окрім того, у письмовому відзиві відповідач зазначив, що попередній орієнтовний розрахунок витрат на оплату правничої (правової) допомоги, які ТОВ «ДАРЕН» понесло і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи становить 38 400,00 грн., підтверджуючі документи будуть надані протягом 5 днів з моменту прийняття рішення суду.

15.01.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких проти позову заперечено з посиланням на ті обставини, що протокол № 1 від 13.09.2020 загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 9 та договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 14.09.2020, не є належними доказами передачі в управління ТОВ «Рада 2» багатоквартирного будинку, а тому ТОВ «Дарен» просить суд не брати їх до уваги, як належні докази.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 12.11.2024 року про відкриття провадження у справі №910/13866/24 судом була направлена на адресу ОСББ «ХМАРОЧОС №9».

Беручи до уваги, що третя особа у строк, встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 року не подала до суду письмових пояснень, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарен» з 28.12.2016 року є власником групи приміщень №531 (в літ. «А») загальною площею 262,7 кв.м. в будинку по вул. Ревуцького, 9 в м. Києві, що підтверджується інформаційною довідкою № 399971406 від 18.10.2024 року.

З 01.07.2016 року в будинку за адресою: в м. Київ, вул. Ревуцького, 9 створено та діє ОСББ «ХМАРОЧОС №9».

14 вересня 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 2» (далі - позивач, управитель) та уповноваженою особою зборами співвласників багатоквартирного будинку по вул. Ревуцького, 9 - Світличенко Я.М., яка діяла на підставі протоколу від 13 вересня 2020 року укладено договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, відповідно до якого Управитель зобов`язався надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком (далі - послуга з управління), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 9, а співвласники зобов`язуються оплачувати управителю послугу з управління згідно з вимогами законодавства та умовами цього договору.

За умовами п. 4 договору послуга з управління включає: утримання спільного майна співвласників багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; поточний ремонт спільного майна співвласників багатоквартирного будинку (додаток 3).

За умовою п. 10 договору ціна послуги з управління становить 5,07 гривень на місяць за 1 кв. метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку та включає: витрати на утримання будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна будинку в розмірі 5,07 гривень на місяць за 1 кв. метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку відповідно до кошторису витрат на утримання будинку та прибудинкової території (далі - кошторис витрат), що міститься у додатку 4 до цього договору. Винагорода управителя складає 0,46 гривень за 1 кв. метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку на місяць.

Відповідно до п.6 Договору кожен із співвласників зобов`язаний оплачувати управителеві надані послуги з управління в порядку, за ціною та у строки, встановлені Договором.

Цей договір згідно п.28 набирає чинності з 01.10.2020 та укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від цього договору, він вважається продовженим на один рік (п. 29).

За період із жовтня 2021 року по вересень 2024 року позивач надав відповідачу послуги з управління багатоквартирним будинком на загальну суму 47 948,04 грн., що підтверджується Актами надання послуг № 170 від 31.10.2021 року на суму 1331,89 грн., № 169 від 30.11.2021 на суму 1331,89 грн., № 171 від 31.12.2021 року на суму 1331,89 грн., № 152 від 31.01.2022 року на суму 1331,89 грн., № 153 від 28.02.2022 року на суму 1331,89 грн., № 154 від 31.03.2022 року на суму 1331,89 грн., №155 від 30.04.2022 року на суму 1331,89 грн., № 157 від 31.05.2022 року на суму 1331,89 грн., № 158 від 30.06.2022 року на суму 1331,89 грн., № 159 від 31.07.2022 року на суму 1331,89 грн., № 160 від 31.08.2022 року на суму 1331,89 грн., № 161 від 30.09.2022 року на суму 1331,89 грн., № 156 від 31.10.2022 року на суму 1331,89 грн., № 162 від 30.11.2022 року на суму 1331,89 грн., № 163 від 31.12.2022 року на суму 1331,89 грн., № 170 від 31.01.2023 року на суму 1331,89 грн., №171 від 28.02.2023 року на суму 1331,89 грн., № 172 від 31.03.2023 року на суму 1331,89 грн., № 173 від 30.04.2023 року на суму 1331,89 грн., № 174 від 31.05.2023 року на суму 1331,89 грн., № 175 від 30.06.2023 року на суму 1331,89 грн., № 176 від 31.07.2023 року на суму 1331,89 грн., № 177 від 31.08.2023 року на суму 1331,89 грн., № 178 від 30.09.2023 року на суму 1331,89 грн., № 179 від 31.10.2023 року на суму 1331,89 грн., № 180 від 30.11.2023 року на суму 1331,89 грн., № 181 від 31.12.2023 року на суму 1331,89 грн., №132 від 31.01.2024 на суму 1331,89 грн., № 133 від 28.02.2024 року на суму 1331,89 грн., № 134 від 31.03.2024 року на суму 1331,89 грн., № 135 від 30.04.2024 року на суму 1331,89 грн., № 136 від 31.05.2024 року на суму 1331,89 грн., № 137 від 30.06.2024 року на суму 1331,89 грн., №138 від 31.07.2024 року на суму 1331,89 грн., № 139 від 31.08.2024 року на суму 1331,89 грн., № 140 від 30.09.2024 року на суму 1331,89 грн.

Вищевказані акти про надання послуг у період із жовтня 2021 року по вересень 2024 року підписані уповноваженим представником позивача та направлені на адресу відповідача разом одночасно із вимогою № 02-0046 від 23.10.2024 про оплату заборгованості.

Вимогу № 02-0046 від 23.10.2024, акти представником відповідача за довіреністю отримано 30.10.2024, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження повернення позивачу актів за період з жовтня 2021 року по вересень 2024 року з вмотивованою відмовою від їх підписання.

При цьому, сам по собі факт відсутності підписаного сторонами акту наданих послуг не є визначальним для висновку про ненадання позивачем послуг.

Відповідно до норм чинного законодавства, виконавець не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов`язок прийняти надані послуги, а у випадку виявлення недоліків негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта наданих послуг) покладається на замовника.

Судом встановлено, що акти наданих послуг за період жовтня 2021 року по вересень 2024 року підписані лише Позивачем, однак у матеріалах справи відсутні заперечення щодо якості та вартості наданих послуг зі сторони Відповідача, так само як і не містять матеріали справи мотивованої відмови від підписання актів. Відповідачем не надано доказів, що ним після отримання актів наданих послуг висловлені заперечення проти розміру, обсягу та вартості наданих послуг.

Оскільки у власності ТОВ «Дарен» знаходиться група приміщень №531 (в літ. «А») загальною площею 262,7 кв.м. у багатоквартирному будинку за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 9, останній є співвласником багатоквартирного будинку та споживачем послуги з управління багатоквартирним будинком, тому згідно з положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» несе обов`язок зі здійснення витрат на надання відповідної послуги.

Як визначено у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з положеннями ст. 5 вказаного Закону до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку - фізична особа-підприємець або юридична особа-суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Управителем, що обслуговує будинок по вул. Ревуцького, 9 в м. Києві є Позивач, що підтверджується актом готовності об`єкта до експлуатації № 1/14 від 01,12.2014 року, Договором про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 14.09.2020 року, а також встановлено рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року у справі №753/682/24.

Як визначено ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Так, законодавцем передбачено три форми управління багатоквартирним будинком:

- співвласники здійснюють управління самостійно шляхом самоорганізації;

- функції з управління будинком передаються управителю шляхом укладання відповідного договору на підставі типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком;

- управління будинком здійснюється об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або асоціацією співвласників багатоквартирних будинків.

Матеріали справи не містять доказів обрання ОСББ «ХМАРОЧОС № 9» форми управління багатоквартирного будинку по вул. Ревуцького, 9, в м. Києві .

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що інша особа (зокрема, ОСББ «ХМАРОЧОС №9») обслуговує та здійснює функції управителя багатоквартирного будинку по вул. Ревуцького, 9, в м. Києві на час виникнення спірних правовідносин.

У силу приписів ст. 13 Конституції України та ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власність зобов`язує.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення ст. 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку з утримання своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 23.11.2022 у справі № 761/43664/18.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку є співвласником багатоквартирного будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники багатоквартирного будинку зобов`язані: 1) забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; 2) забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; 3) використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням; 4) додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; 5) виконувати рішення зборів співвласників; 6) забезпечувати додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин; 7) відшкодовувати збитки, завдані майну інших співвласників та спільному майну багатоквартирного будинку; 8) додержуватися чистоти в місцях загального користування і тиші згідно з вимогами законодавства; 9) забезпечувати поточний огляд і періодичне обстеження прийнятого в експлуатацію в установленому законодавством порядку багатоквартирного будинку протягом усього життєвого циклу будинку та нести відповідальність за неналежну експлуатацію згідно із законом; 10) своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

У силу приписів ч. 2 ст. 7 вказаного Закону кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 21) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Згідно із ч. 2-3 ст. 12 зазначеного Закону витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Верховний Суд у постанові від 06.07.2018 у справі № 910/582/17 зазначив, що витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку.

Положеннями статей 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено права та обов`язки споживача, виконавця комунальних послуг та управителя багатоквартирного будинку, зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Таким чином, із зазначених положень Закону вбачається, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15 та постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 761/48615/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно із ч. 3 ст. 10 вказаного Закону ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає: 1) витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем; 2) винагороду управителю, яка визначається за згодою сторін. Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території є невід`ємною частиною договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території враховує обов`язковий перелік робіт (послуг), який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, а також періодичність виконання (надання) робіт (послуг) з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території. Управитель у порядку та з періодичністю, визначеними договором, та/або на вимогу споживача зобов`язаний інформувати споживача про фактичні витрати та виконані (надані) роботи (послуги) з утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території.

Позивач вважає, що направлені на адресу відповідача акти на сплату послуг з управління багатоквартирним будинком із зазначенням їх вартості слід вважати офертою, а споживання відповідачем цих послуг - акцептом у розумінні ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідач не звертався в порядку, передбаченому Законом України «Про житлово-комунальні послуги» з претензіями про неякісне надання послуг позивачем та вимогою перерахунку суми заборгованості, водночас відповідач не здійснює оплати вартості спожитих послуг з управління багатоквартирним будинком, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість за період з жовтня 2021 року по 30.09.2024, яка складає 47948,04 грн.

Матеріали справи не містять заяв про дострокове припинення або розірвання договору про надання з управління багатоквартирним будинком, які (послуги) споживались у тому числі відповідачем.

Дослідивши зміст поданих доказів вбачається, лише після звернення до суду з позовом, 19.11.2024 відповідач листом повідомив позивача про те, що в у майбутньому ТОВ «ДАРЕН» не має наміру користуватись послугами ТОВ «Рада 2».

Згідно зі ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Таким чином, оцінивши докази та обставини справи, з огляду на їх вірогідність, з урахуванням принципів змагальності та розумності, стандарту більшої переконливості, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, а відповідачем не спростовано факт забезпечення ТОВ «Рада 2» (позивачем) багатоквартирного будинку по вул. Ревуцького, 9 у спірний період спектром послуг з управління багатоквартирним будинком, що передбачені законодавством України; розміри необхідних витрат на забезпечення належного утримання, які, в свою чергу, є складовими елементами розрахунку тарифу на утримання та обслуговування багатоквартирного будинку.

Враховуючи, що строк виконання зобов`язання з оплати послуг настав, доказів сплати вартості послуг матеріали справи не містять та суду не надано, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 47948,04 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення 4 390,20 грн. - 3% річних та 21 535,59 грн. - інфляційних втрат (за період з 21.11.2021 по 18.10.2024).

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає правових підстав для їх задоволення, оскільки з урахуванням положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи докази надіслання актів надання послуг (23.10.2024) та визначеної позивачем кінцевої дати нарахування 3% річних та інфляційних втрат - 18.10.2024, позовні вимоги про стягнення 4390,20 грн. - 3% річних та 21 535,59 грн. - інфляційних втрат є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо нарахованої позивачем пені у розмірі 3 849,16 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

За відсутності укладеного між позивачем та відповідачем договору, який передбачав би відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, нарахування позивачем пені не має правового підґрунтя, тому суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині стягнення пені.

Доводи відповідача про те, що позивач не був належною обслуговуючою організацією (управителем) не узгоджуються з матеріалами справи.

Водночас, договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком ТОВ «Рада 2» був укладений 14 вересня 2020 року з уповноваженою особою зборами співвласників багатоквартирного будинку по вул. Ревуцького, 9 - Світличенко Я.М. , яка діяла на підставі протоколу загальних зборів співвласників від 13 вересня 2020 року.

Відповідач не надав суду доказів того, що за спірний період послуги з утримання будинку та прибудинкової території в будинку по вул. Ревуцького, 9 надавалися іншим управителем, а не позивачем.

Долучені відповідачем до письмового відзиву договори № 07187/5-02СА на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 08.02.2017, №101/02/22ЕЕ про постачання електричної енергії споживачу від 15.02.2022, не стосуються предмету даного спору, оскільки означені договори регулюють порядок надання відповідачу послуг електричної енергії та водопостачання, тому не беруться судом до уваги.

З наведених вище підстав суд відхиляє доводи відповідача про те, що ТОВ «Рада 2» є неналежним управителем багатоквартирного житлового будинку № 9 по вул. Ревуцького у м. Києві.

Щодо інших аргументів відповідача суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарен» (04074, м. Київ, вул. Новозабарська, буд.2/6, літ.А, код ЄДРПОУ 39401543) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» (02068, м. Київ, вул. Ахматової Анни, буд.3, код ЄДРПОУ 32070519) 47 948 (сорок сім тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн. 04 коп. - основного боргу та 1 868 (одна тисяча вісімсот шістдесят вісім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.01.2025.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА