Рішення

від 15.01.2025 по справі 910/8009/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2025Справа № 910/8009/24Господарський суд міста Києва у складі судді Карабань Я.А., за участі секретаря судового засідання Севериненко К.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву фізичної особи-підприємця Зубенка Кирила Сергійовича

про ухвалення додаткового рішення в справі

за позовом фізичної особи-підприємця Зубенка Кирила Сергійовича

до Фірми «AZVIRT» ММС» від імені якого діє Представництво «АЗВІРТ» ММС»

про зобов`язання передати майно та стягнення 5 895 234, 97 грн,

Представники учасників справи:

від позивача: Смітюх І.І.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Зубенко Кирило Сергійович (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фірми «AZVIRT» ММС» від імені якого діє Представництво «АЗВІРТ» ММС» (надалі-відповідач) в якому просить суд:

- зобов`язати відповідача повернути позивачу транспорті засоби, а саме 4 бетонозмішувачі марки HOWO з державними номерними знаками: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 відповідно до умов договору оренди транспортних засобів та будівельної техніки №01/07/23 від 01.07.2023;

- стягнути з відповідача на користь позивача суму грошових коштів у розмірі 5 895 234,97 грн, з яких: 5 400 000, 00 грн основний борг, 359 644,81 грн пеня, 82 000, 00 грн інфляційні втрати та 53 590,16 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 позов задоволено частково, зобов`язано відповідача повернути позивачу транспорті засоби, а саме 4 бетонозмішувачі марки HOWO з державними номерними знаками: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 відповідно до умов договору оренди транспортних засобів та будівельної техніки №01/07/23 від 01.07.2023. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 000 000, 00 грн основного боргу, 4 400 000, 00 грн неустойки в розмірі подвійної орендної плати, 3 852, 46 грн 3% річних, 6 000, 00 грн інфляційних втрат, 34 617, 49 грн пені та 84 695, 05 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

03.01.2025 від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з відповідача 47 000, 00 грн витрат на правничу допомогу. Вказана заява, в зв`язку з перебуванням у відпустці, отримана суддею Карабань Я.А. 08.01.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2025 призначено судове засідання по розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу на 15.01.2025.

У судовому засіданні 15.01.2025 представник позивача підтримала заяву про стягнення витрат на правову допомогу та просила її задовольнити, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату та час проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Так, за змістом частин 2 та 3 статті 221 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

При ухвалені Господарським судом міста Києва рішення від 10.12.2024 у справі №910/8009/24, з огляду на заявлення представником позивача до судових дебатів у судовому засіданні 10.12.2024 клопотання про подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після винесення рішення, питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу не вирішувалось.

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 1-3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Позивач просить суд вирішити питання щодо стягнення з відповідача понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 47 000, 00 грн на підтвердження чого надає суду ті докази, які не були надані ним під час розгляду справи, а саме: копію акту здачі-приймання наданої правничої допомоги від 26.12.2024 на суму 47 000,00 грн та детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги в справі №910/8009/24 на суму 47 000, 00 грн.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у позові наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, згідно якого витрати позивача на правову допомогу адвоката становлять 47 000,00 грн.

Суд зазначає, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений (аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в ухвалі від 09.07.2019 у справі №922/4366/16).

Оскільки законодавець передбачив подання доказів понесених витрат до закінчення розгляду справи або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, позивач мав подати такі докази у відповідні строки.

Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Представник позивача адвокат Смітюх І.І. була присутня при проголошенні рішення суду 10.12.2024, що підтверджується протоколом судового засідання №3759979 від 10.12.2024.

Отже, враховуючи, що рішення суду було ухвалено 10.12.2024, позивач мав право подати докази понесення витрат на правову допомогу до 16.12.2024 включно.

Натомість, заява про ухвалення додаткового рішення, з доказами понесення таких витрат подана позивачем до суду 30.12.2024, про що свідчить відмітка Укрпошти на поштовому конверті, тобто із пропуском строку для подання доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу.

Як передбачено ч. 1, 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Із правового контексту норм статей 118, 119 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню. Як свідчить правовий аналіз норм чинного процесуального законодавства, господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства (аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 910/15481/17).

Як зазначено в ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, позивач не скористався наданим йому законом правом на подання заяви про поновлення пропущеного процесуального строку щодо долучення доказів на підтвердження понесених витрат та не обґрунтував поважності причини ненадання таких доказів у встановлені законом строки, а тому подані із заявою про ухвалення додаткового рішення докази судом до розгляду не приймаються.

Так, у рішенні від 10.12.2024 у даній справі судом не було вирішено питання щодо відшкодування позивачу понесених ним судових витрат.

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтувати наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У позові позивачем було заявлено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат та повідомлено про те, що під час розгляду справи ним будуть понесені витрати на професійну правову допомогу адвоката в розмірі 47 000,00 грн.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження факту понесення таких витрат позивачем було долучено до позову: копію договору №24/8/ЄО про надання правової допомоги від 19.04.2024, що укладений між позивачем та Адвокатським об`єднання «ДЕКСТЕР», ордер серії АІ №1641370 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №7036/10 на ім`я адвоката Смітюх І.І. та платіжну інструкцію №0.0.3718257882.1 на суму 47 000, 00 грн з призначенням платежу «сплата за договором 24/8/ЄО від 19.04.2024».

У пункті 3.1. договору №24/8/ЄО сторонами погоджено, що оплата послуг АО «Декстер» (гонорар) за надання правничої допомоги буде здійснена клієнтом із розрахунку 3 800,00 грн за одну годину роботи адвоката об`єднання за дорученням клієнта.

Згідно пункту 4.2. договору №24/8/ЄО здача та приймання наданої правничої допомоги за цим договором здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання акту здачі-приймання наданої правничої допомоги.

Суд звертає увагу, що в договорі відсутні будь-які посилання щодо надання адвокатським об`єднанням позивачу правової допомоги в межах даної справи.

Разом з тим, як зазначалось судом вище, відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Проте, таких документів на підтвердження понесення витрат у сумі 47 000, 00 грн позивачем надано не було, матеріали справи не містять відомостей про час, витрачений адвокатом на вчинення необхідних дій, не конкретизовано обсяг наданих послуг та вартість кожної з них окремо, внаслідок чого суд не може перевірити обсяг, вартість наданих адвокатом послуг і виконаних робіт у межах даної справи. Надана платіжна інструкція містить лише посилання на договір, у якому не погоджувались конкретні види правової допомоги позивачу саме за його позовом до Фірми «AZVIRT» ММС» від імені якого діє Представництво «АЗВІРТ» ММС» та їх загальна вартість, а була визначена лише вартість години роботи адвоката, а тому вказана інструкція не підтверджує факту понесення витрат позивача в заявленій сумі саме в межах даної справи.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи, що позивачем у встановлений законом строк не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу в даній справі, суд приходить до висновку, що підстави для покладення їх на відповідача відсутні.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 221, 240-242, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити фізичній особі-підприємцю Зубенку Кирилу Сергійовичу у відшкодуванні понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу.

2. Додаткове рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 20.01.2025.

Суддя Я.А.Карабань