Рішення

від 20.01.2025 по справі 911/2837/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2025 р.

м. Київ

Справа № 911/2837/24

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позовну заяву Фізичної особи-підприємця Вітвілюк Никанора Євгеновича ( АДРЕСА_1 , ЙРЗ НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеліпро" (08129, Київська обл., Бучанський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Черкаська, буд. 26, офіс 1 код ЄДРПОУ 44938569)

про стягнення 81679,00 грн боргу за перевезення,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Вітвілюк Никанора Євгеновича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеліпро" про стягнення 81679,00 грн боргу за перевезення згідно договору №0909/24 від 09.09.2024 та заявки №09092024 від 09.09.2024.

Господарський суд ухвалою від 25.10.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судом встановлено строки для подання відзиву (протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду), відповіді на відзив та заперечень.

Ухвалу було направлено засобами поштового зв`язку та доставлено учасникам справи. Вбачається, що позивачу ухвалу суду доставлено 13.11.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600977596766, а відповідачу ухвалу доставлено 05.11.2024 згідно повідомлення про вручення №0690079634685.

Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов`язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.

Звертаючись до суду позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом №0909/24 від 09.09.2024 та заявки №09092024 від 09.09.2024.

Позивач зазначав, що згідно з договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом №0909/24 від 09.09.2024 та заявки №09092024 від 09.09.2024, погоджених та підписаних обома сторонами, загальна вартість наданих перевізником міжнародних транспортних послуг по перевезенню вантажу маршрутом м.Гданськ (Польща) -м. Крюківщина (Україна) становить 1800 євро.

Відповідно до заявки перевезення мало здійснюватись автомобілем MAN НОМЕР_2 /НОМЕР_3

З поданих позивачем доказів вбачається, що сторонами було складено товаротранспортну накладну CMR №100924 від 10.09.2024.

Відповідно до копії CMR №100924 від 10.09.2024, що наявна в матеріалах справи вбачається, що перевезення здійснювалось автомобілем з номерними знаками НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , тобто автомобілем погодженим в заявці.

Також з CMR №100924 вбачається, що 17.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Стеліпро", як замовник перевезення, отримало вантаж, що перевозився позивачем за даною CMR, про що свідчить підпис та печатка відповідача у графі 24 міжнародної товаротранспортної накладної - CMR№100924.

За доводами позивача, замовником надані позивачем послуги оплачені не були.

Розглянувши детально наявні у матеріалах справи документи та додатки, прийнявши до уваги позиції та аргументи по суті справи, оцінивши надані докази у відповідності до чинних положень процесуального закону, суд вважає за необхідне вказати наступне.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До справи долучено копію договору перевезення вантажів автомобільним транспортом №0909/24 від 09.09.2024. Відповідно до преамбули та розділу 9 (адреси та банківські реквізити сторін) наведеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Стеліпро" у цих правовідносинах виступало замовником, а Фізична особа-підприємець Вітвілюк Никанор Євгенович - перевізником.

За положеннями статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність"транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

За статтею 4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Розділом 2 договору перевезення вантажів автомобільним транспортом №0909/24 від 09.09.2024 сторони узгодили, що не пізніше ніж за 24 години до дати запланованого завантаження Замовник надає Перевізникові «Заявку на перевезення», яка є додатком до цього договору. Також погоджено, що Заявка має містити інформацію про таке: маршрут, адреса вантажовідправника і вантажоодержувача, дата й місце вивантаження автомобіля, особи, відповідальні за завантаження і вивантаження, опис вантажу, тип необхідного рухомого складу, вартість перевезення, додаткові або особливі умови конкретного перевезення.

Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що згоду здійснити перевезення на пропонованих умовах Перевізник підтверджує підписом відповідальної особи, завіреним печаткою підприємства у відповідній графі заявки.

Згідно п. 3.2.1 договору Перевізник зобов`язується організувати перевезення вантажів, доручених йому замовником, відповідно до зазначених у Заявці умов і правил та цього договору.

До справи долучено заявку №09092024 від 09.09.2024. Наведена заявка підписана та скріплена печатками замовника та перевізника.

На підтвердження здійснення перевезення позивач надав до суду копію CMR №100924 від 10.09.2024.

При цьому у справі міститься виставлений позивачем відповідачу рахунок на оплату №119 від 11.09.2024 за договором №0909/24 від 09.09.2024 за надані послуги з міжнародного транспортного перевезення автомобілем відповідно до CMR №100924 від 10.09.2024 на суму 81679 грн.

Доказів оплати за виставленим перевізником рахунком сторонами у розпорядження суду не надавалось, а сам перевізник наголошує на не оплаті відповідачем отриманих послуг.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що в силу положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Суд констатує, що відповідно до договору замовник оплачує рахунки Перевізника протягом трьох банківських днів з моменту отримання документів, зазначених у п. 5.2 , якщо інше не зазначено в заявці, у разі відсутності в товарно-транспортній накладній будь-яких зауважень, що стосуються перевезення.

Пунктом 5.2 договору визначено, що разом із рахунком на перевезення Замовникові направляються товарно-транспортна накладна (CMR), заявка з оригінальною печаткою перевізника, оригінал довідки про транспортні витрати.

Позивачем до позову додано квитанцію поштового оператора №59001224435937, як доказ доказ направлення означених матеріалів замовнику та надано скріншот сайту поштового оператора на підтвердження отримання вказаного відправлення.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Позивачем також була виставлена претензія (вимога), що датована 07.10.2024 у якій позивач просив відповідача оплатити надані послуги. Також позивач повідомляв, що всі необхідні документи отримані відповідачем 23.09.2024 відповідно до означеного вище відправлення та зазначав, що граничною датою для проведення розрахунку було 27.09.2024.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи наявність у позивача, як перевізника, права на отримання оплати за договором, останній скористався визначеною цивільним законодавством можливістю заявити вимогу про виконання обов`язку замовника здійснити таку оплату.

Відтак, підводячи підсумки розгляду позову, на підставі наданих стороною позивача та досліджених судом доказів суд враховує наведені вище обставини та відповідно до норм чинного законодавства приходить до наступних висновків.

Між сторонами було укладено договір №0909/24 від 09.09.2024, за яким відповідач, будучи замовником, подав заявку на міжнародне транспортне перевезення вантажу. Позивачем було здійснено надання послуг з перевезення, що вбачається з наявної у справі CMR №100924 від 10.09.2024. Відповідно до Заявки загальна вартість послуг становила 1800 євро, що в еквіваленті до гривні за курсом НБУ на момент завантаження становить 81679 грн. Позивач виставив відповідачу рахунок, який не був оплачений. Тож неоплаченою залишилась вартість перевезення в сумі 81679 грн. Оскільки договором встановлено строк проведення розрахунків, то відповідач повинен був сплатити вартість наданої послуги у визначений в договорі строк. У зв`язку з неоплатою послуг позивач був змушений до пред`явлення позову виставити відповачу вимогу про погашення боргу, яка також залишилась без задоволення.

Позивачем до позову також долучено гарантійний лист відповідача №1/1508 від 30.09.2024, згідно якого відповідач гарантував оплату згідно рахунку-фактури №119 від 11.09.2024 на суму 81679 грн до 04.10.2024.

Означений гарантійний лист є доказом визнання відповідачем факту виконання позивачем взятих зобов`язань за договором.

Суд констатує, що відповідач, є особою, яка прострочила виконання грошового зобов`язання, а відтак неоплачена вартість наданих послуг за договором №0909/24 від 09.09.2024 та СMR №100924 від 10.09.2024 підлягає стягненню з відповідача.

З цих підстав суд задовольняє позов у повному обсязі та стягує з відповідача 81679 грн заборгованості за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом №0909/24 від 09.09.2024 та заявкою №09092024 від 09.09.2024.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача повністю.

У позовній заяві позивачем також було подано заяву про розподіл судових витрат, у якій він заявив до стягнення 9500 грн витрат на правничу допомогу та 2000 грн як гонорару успіху.

У позовній заяві зазначено, що у договорі про правову допомогу сторони домовились про премію (гонорар успіху) який повинен бути сплачений адвокату у випадку вирішення спору на користь клієнта. Зазначено, що гонорар успіху складає 3000 грн.

До позову долучено копії договору про надання правової допомоги від 12.10.2024 з адвокатом Лозою В.М., ордеру на надання правничої допомоги, квитанції до прибуткового касового ордеру від 14.10.2024 про оплату 9500 грн, акту приймання-передачі наданих послуг від 14.10.2024 та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Суд констатує, що п. 2.1 договору про правову допомогу сторони визначили фіксовану суму вартості правової допомоги у розмірі 9500 грн.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За положеннями частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 5 статті 129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Окрім іншого у позовній заяві позивач звертав увагу суду на те, що відповідно до договору про правову допомогу сторони домовились про премію (гонорар успіху), який повинен бути сплачений адвокату у випадку вирішення спору на користь клієнта. Зазначено, що гонорар успіху складає 3000 грн. Водночас у прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути лише 2000 грн гонорару успіху.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 в справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц (провадження N 14-382цс19).

Крім того суд вважає, що гонорар успіху є доцільним у тому випадку, коли складність справи викликає сумніви у сторони щодо задоволення її вимог і саме робота адвоката стосовно доведеності правомірності вимог сторони приводить до прийняття позитивного рішення.

Водночас суд констатує, що дослідивши умови договору про правову допомогу від 12.10.2024, що наданий до позовної заяви, суд встановив, що умови договору не містять положень про сплату гонорару успіху, а відтак і підстави стверджувати про буд-яку можливість задоволення вказаної вимоги у суду відсутні.

З огляду на викладене, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання позивачу адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, суд дійшов до висновку про те, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору в частині заявлених 9500 грн, а стягнення з відповідача додаткової суми "гонорару успіху" буде вважатися надмірним тягарем для сторони відповідача, яка взагалі не заявляла жодних заперечень щодо позову, у спорі незначної складності та взагалі не передбачено договором між позивачем та його адвокатом.

Тож суд стягує з відповідача витрати позивача на адвоката лише в частині 9500 грн, як такі що стосуються реально здійснених адвокатом робіт, що були необхідними у справі, в решті - відмовляє.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеліпро" (08129, Київська обл., Бучанський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Черкаська, буд. 26, офіс 1 код ЄДРПОУ 44938569) на користь Фізичної особи-підприємця Вітвілюк Никанора Євгеновича ( АДРЕСА_1 , ЙРЗ НОМЕР_1 ) - 81679 грн боргу за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом №0909/24 від 09.09.2024 та заявкою №09092024 від 09.09.2024 та 3028 грн витрат зі сплати судового збору, а також 9500 грн витрат на правову допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.01.2025.

Суддя А.Ф. Черногуз