Рішення

від 08.01.2025 по справі 914/2429/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2025 Справа № 914/2429/24

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофрокомбінат «Торгтехніка»

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «ЛЬВІВСЬКИЙ ХОЛОДОКОМБІНАТ»

про: стягнення 4 053 046,58 грн.,

представники:

позивача: не з`явився,

відповідача: Дунас О.М.,

ВСТАНОВИВ:

03.10.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофрокомбінат «Торгтехніка» до відповідача: Приватного акціонерного товариства «ЛЬВІВСЬКИЙ ХОЛОДОКОМБІНАТ» про стягнення 4 053 046,58 грн.

08.10.2024р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 06.11.2024р.; явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою, викликати представників сторін у підготовче засідання.

Рух справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

25.10.2024р. на адресу суду позивачем подано заяву про долучення до матеріалів справи оригіналів документів, долучених до позову (вх.№25894/24).

23.10.2024р. відповідач звернувся до суду з клопотанням про продовження процесуального строку на подачу відзиву (вх.№25728/24).

Ухвалою від 24.10.2024р. суд продовжив Приватному акціонерному товариству «ЛЬВІВСЬКИЙ ХОЛОДОКОМБІНАТ» строк для подачі відзиву до 06.11.2024р.

25.10.2024р. через систему «Електронний суд» позивачем подано аналогічно, раніше поданій, заяву про долучення до матеріалів справи оригіналів документів, долучених до позову (вх.№26131/24).

14.11.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано письмові пояснення (вх.№27579/24).

14.11.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позов (вх.№27574/24).

В обґрунтування причин пропуску строку для подання відзиву відповідач вказав на те, що відзив не було подано з огляду на те, що між сторонами велись переговори щодо мирного врегулювання спору.

Проте, зазначені відповідачем обставини, не свідчать про поважність причин пропуску строку для подання відзиву.

Окрім того, подання відзиву на позов безпосередньо перед судовим засіданням щодо розгляду по суті спору порушує принцип рівності сторін, оскільки в такому випадку позивач позбавляється можливості подати відповідь на відзив.

Розглянувши заяву відповідача про поновлення процесуального строку для подання відзиву суд не знаходить підстав для її задоволення, оскільки наведені відповідачем обставини не свідчать про наявність поважних причин пропуску такого строку.

Суд зазначає, що учасники процесу користуються своїми права на власний розсуд, невчинення учасником справи процесуальних дій з його волі не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку.

Суд зазначає, що ухвалою суду про відкриття провадження у справі відповідачу встановлено строк для подання відзиву, в подальшому такий строк було продовжено, проте відповідач не скористався таким правом.

Окремо суд звертає увагу на те, що положеннями статті 166 ГПК України передбачено право позивача на подання відповіді на відзив, а проте подання відзиву за день до судового засідання позбавляє позивача його права на подання такої відповіді.

Протокольною ухвалою від 14.11.2024р. суд ухвалив: відмовити у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання відзиву, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 04.12.2024р.

02.12.2024р. через систему «Електронний суд» позивачем подано заперечення на письмові пояснення відповідача (вх.№29064/24).

04.12.2024р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№29424/24).

08.01.2024р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі представника (вх.№579/25).

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що в порушення умов вказаного договору поставки №20240226-496 від 26.02.2024 року, відповідач не оплатив вартість фактично поставленої продукції в сумі 3 534 300, 09 грн., станом на дату подачі позовної заяви до суду.

В процесі розгляду справи, позивач вказав на те, що 22.10.2024р., тобто після звернення до суду, відповідачем здійснено повну оплату за отриману ним продукцію, що слідує з акту взаємних розрахунків за період 01.10.2024р. - 07.11.2024р., який погоджений позивачем та відповідачем.

Відтак, позивач просить за порушення грошового зобов`язання за договором поставки №20240226-496 від 26.02.2024р. стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівський Холодокомбінат» 3% річних 34 088,61 грн., пеню 298 507,66 грн., інфляційні нарахування 80 121,22 грн. та 3% за користування чужими грошовими коштами в сумі 106 029,0027 грн.

Відповідач не заперечує факт укладення з позивачем договору № 202402226-496 від 26.02.2024 року., однак вважає, що беручи до уваги закріплене сторонами у п.3.1. договору положення про те, що у випадку, якщо постачальник не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору та/або актів чинного законодавства України, то обов`язки постачальника з поставки товару вважаються невиконаними, відповідно для покупця не починається відлік строку виконання зобов`язання по оплаті товару, вказаний у п.2.2. договору (незалежно від підписання чи непідписання видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної покупцем, та/або використання чи невикористання товару), відтак, зазначає про недоведеність позивачем обставини виникнення у відповідача обов`язку з оплати поставленого за договором товару, і, як наслідок, прострочення його виконання, що є підставою до нарахування позивачем відповідачу пені за прострочення виконання грошового зобов`язання в порядку, визначеному п.5.4. договору, а також 3% річних та інфляційних втрат в порядку, передбаченому приписами ст.625 ЦК України.

Відповідно, відповідач вказав на те, що стягнення з відповідача штрафних санкцій, нарахованих позивачем, суперечать умовам укладеного між сторонами договору та є безпідставними, сверджуючи про те, що поданими позивачем документами по цій справі не підтверджується обставина настання строку виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару за договором.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гофрокомбінат «Торгтехніка», та Приватним акціонерним товариством «ЛЬВІВСЬКИЙ ХОЛОДОКОМБІНАТ» укладено договір поставки №20240226-496 від 26.02.2024 року (далі за текстом договір) виробів з гофро-картону (далі за текстом продукція).

Поставка продукції, у відповідності з п.2.1 договору, здійснювалась позивачем згідно правил Інкотермс 2010, на умовах СРТ, Україна, м. Львів, вул. Повітряна, 2.

На виконання умов вказаного договору ТзОВ «Гофрокомбінат «Торгтехніка», (за договором - Постачальник) здійснило відвантаження продукції ПрАТ «ЛЬВІВСЬКИЙ ХОЛОДОКОМБІНАТ» (за договором - Покупець) на загальну суму 3 534 300,09 грн.

Згідно п 3.7 договору, товар вважається таким, що поставлений (переданий) Покупцю з моменту його прийняття Покупцем по кількості та якості згідно умов поставки, визначених п.2.1 даного Договору, а також передання усіх належним чином оформлених документів, що стосуються товару та підлягають передачі Покупцю згідно цього договору та/або актів чинного законодавства України (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, документи, шо засвідчують якість товару, інші документи).

Порядок розрахунків між сторонами визначено пунктом 4.1 розділу 4 Договору поставки № 20240226-496 від 26.02.2024 року.

Пунктом 2.2 договору, передбачено, що Покупець зобов`язується своєчасно і належним чином прийняти товар від Постачальника та оплатити його протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту передання Покупцеві Товару та усіх належним чином оформлених документів, що стосуються Товару та підлягають передачі Покупцю згідно цього Договору та/або актів чинного законодавства України (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, документи, що засвідчують якість та безпечність товару, інші документи).

В порушення умов вказаного договору, відповідач не оплатив вартість фактично поставленої продукції в сумі 3 534 300, 09 грн., станом на дату подачі позовної заяви до суду.

Як слідує з доданих до позовної заяви доказів, зокрема, видаткових накладних та товарно транспортних накладних з березня по серпень (окрім червня) 2024 року, відповідач систематично отримував згідно договору товар (продукцію).

В процесі розгляду справи, позивач вказав на те, що 22.10.2024р., тобто після звернення до суду, відповідачем здійснено повну оплату за отриману ним продукцію, що слідує з акту взаємних розрахунків станом за період 01.10.2024р. - 07.11.2024р., який погоджений позивачем та відповідачем.

Відповідальність сторін за порушення умов договору передбачена розділом 5, зокрема, згідно п.5.4 договору поставки № 20240226-496 від 26.02.2024 року, Покупець за порушення обов`язку, визначеного у п.2.2 цього договору, за вимогою Постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від простроченої суми за кожен день прострочення, а також відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3% від суми несплаченого грошового зобов`язання із урахуванням обмежень, встановлених чинним Законом України від 22 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», ЦК України та ГК України щодо максимального розміру пені та загального строку стягнення.

Спір виник у зв`язку із тим, що позивач свої зобов`язання щодо поставки товару/продукції виконав в повному обсязі та належним чином, а відповідач порушив умови вищезгаданого договору і не здійснив оплату в повному обсязі за вже отриманий товар/продукцію у строки встановлені договором.

Відтак, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору відповідачем щодо оплати вартості поставленої продукції, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за поставлений та неоплачений товар.

Натомість, відповідач, хоч і оплативши основний борг в процесі розгляду справи, заперечив щодо належної поставки товару, зазначивши, що позивачем не додано до матеріалів позовної заяви доказів того, що разом з товаром було передано супроводжуючі документи.

Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, в тому числі, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, відповідач неналежно виконав взяті на себе договірні зобов`язання по оплаті отриманого від позивача товару та сплатив такий тільки в процесі розгляду справи, що слідує з акту взаємних розрахунків станом за період 01.10.2024р. - 07.11.2024р., який погоджений позивачем та відповідачем.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення 3 534 300,09 грн основного боргу. Відтак, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Покликання відповідача щодо ненадання супроводжуючих документів до товару/продукції, визначених п. 1.6 договору, судом відхиляються, з огляду на наступне.

Поставлений товар оплачений в ході розгляду справи в повному обсязі. ПрАТ «ЛЬВІВСЬКИЙ ХОЛОДОКОМБІНАТ» повною оплатою поставленого товару підтвердило, що договірні зобов`язання сторін виконані в повному обсязі. Про відсутність супроводжуючих документів не зазначено у видаткових накладних. Покликання «ЛЬВІВСЬКИЙ ХОЛОДОКОМБІНАТ» на відсутність супроводжуючих документів спростовуюється тим, що відповідач їх оплатив і доказів звернення до позивача щодо відсутності будь-яких документів суду не надано.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із положеннями ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність сторін за порушення умов договору передбачена р.5, зокрема, згідно п.5.4 р.7 договору поставки № 20240226-496 від 26.02.2024 року, Покупець за порушення обов`язку, визначеного у п.2.2 цього договору, за вимогою Постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від простроченої суми за кожен день прострочення, а також відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3% від суми несплаченого грошового зобов`язання із урахуванням обмежень, встановлених чинним Законом України від 22 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», ЦК України та ГК України щодо максимального розміру пені та загального строку стягнення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

В силу приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 3 ст. 254 ЦК України), оскільки іншого умовами договору не передбачено.

Так, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 298 507,66 грн за період з 14.08.2021 по 13.01.2022.

Суд, здійснивши перевірку нарахування пені, у відповідності до вищезазначених періодів, зазначає, що таке здійснено вірно. Відтак, до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 298 507,66 грн.

Позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 80 121,22 грн та 3% річних в розмірі 34 088,61 грн.

Суд, здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку, що таке здійснено вірно.

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Також, сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили на свій розсуд, погодили та досягли згоди щодо визначення такої міри відповідальності, як сплату відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 05.06.2020р. у справі №922/3578/18, частиною 2 статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, ст.536 ЦК України надає стягувачу право нараховувати боржнику проценти за користування чужими грошовими коштами, а норми ч.2 ст.625 ЦК України конкретизують, що розмір таких процентів становить 3% річних, якщо інший розмір сторони не визначили у договорі.

Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування чужими грошовими коштами відповідно до наведених положень ст. 536, 692, 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника.

Виходячи зі свободи визначення умов договору відповідно до ст. 6, 627 ЦК України, сторони мають право викласти умови договору на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.

Положення, закріплені у ст.536 ЦК України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення, оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день).

Перевіривши правильність нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 106 029,0027 грн., суд дійшов висновку про те, що такі здійснено вірно, відповідно позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відтак, вимоги позивача в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат та 3% за користування чужими грошовими коштами є обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України, слідує, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України, встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, не спростовані відповідачем суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково у розмірі: 3% річних в сумі 34 088,61 грн., пені 298 507,66 грн., інфляційні втрат 80 121,22 грн., 3% за користування чужими грошовими коштами в сумі 106 029,0027 грн. В частині стягнення 3 534 300,09 грн основної заборгованості провадження у справі підлягає закриттю.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №5222 від 02.10.2024р. на суму 60 795,70 грн.

Враховуючи, що у частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 3 534 300,09 грн. провадження у справі №914/2429/24 підлягає закриттю, позивач має право в цій частині повернути з державного бюджету судовий збір на підставі ч. 1 п. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Частиною 4 статті 231 ГПК України зазначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 7 781,20 грн.

Враховуючи викладене, судовий збір, сплачений позивачем в розмірі 53 014,50 грн. підлягає поверненню за відповідним клопотанням позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 3 534 300,09 грн - закрити.

3.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ЛЬВІВСЬКИЙ ХОЛОДОКОМБІНАТ» (місцезнаходження: Україна, 79025, Львівська обл., місто Львів, вулиця Повітряна, будинок 2; ідентифікаційний код - 01553706) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гофрокомбінат «Торгтехніка» (місцезнаходження: Україна, 21032, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вулиця Нечуя-Левицького, будинок 14; ідентифікаційний код - 44552193) за порушення грошового зобов`язання за Договором поставки №20240226-496 від 26.02.2024р. - 3% річних в сумі 34 088,61 грн., пені 298 507,66 грн., інфляційні втрати 80 121,22 грн., 3% за користування чужими грошовими коштами в сумі

106 029,0027 грн. та 7 781,20 грн. судового збору.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 20.01.2025р.

СуддяКороль М.Р.