Рішення

від 20.01.2025 по справі 916/4690/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4690/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши матеріали справи

за позовом: Дочірнього підприємства "Радомілк" (код ЄДРПОУ 32233780, 12201, Житомирська обл., Радомишльський р-н, м. Радомишль, вул. Івана Франка, буд. 10)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лерой Трейд" (код ЄДРПОУ 41586057, 65031, м. Одеса, вул. Проценко, буд. 23/4)

про стягнення 718052,20 грн.

Позивач Дочірнє підприємство "Радомілк" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лерой Трейд" про стягнення 718052,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору поставки №17/12 від 17.12.2021.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.10.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою суду від 04.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та вирішено інші процесуальні питання.

Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 04.11.2024 була направлена Товариству з обмеженою відповідальністю "Лерой Трейд" на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

03.12.2024 направлена відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі повернулась до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Також, додатково ухвалу про відкриття провадження у справі було направлено на наявну у позовній заяві електронну адресу відповідача: r.sv.kdk@gmail.com.

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 20.06.2024 між Дочірнім підприємством "Радомілк" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лерой Трейд" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №2006/24 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію (надалі - товар), а покупець зобов`язується оплатити його вартість та прийняти цей товар на умовах договору.

Відповідно до п. 2.1. договору, найменування, кількість, одиниця виміру, ціна та загальна вартість відповідної партії товару вказуються у видатковій накладній, яка за умов погодження та підписання представниками сторін, є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 3.1. договору, постачальник здійснює поставку товару на наступних умовах EXW (ІНКОТЕРМС - 2010): навантаження здійснюється силами та за власний кошт на транспортні засоби постачальника, який здійснює поставку товару, за адресою покупця: м. Вінниця, вул. Чехова, буд. 35, розвантаження товару здійснюється силами та за рахунок покупця.

Пунктом 3.2. договору визначено, що постачальник зобов`язаний передати покупцеві товар не пізніше 2 календарних днів з моменту отримання суми 100% передплати за видатковою накладною.

Згідно з п. 3.4. договору, датою поставки товару є дата, що зазначається у видатковій накладній при отриманні товару покупцем. Право власності на товар, а також всі ризики випадкової загибелі, пошкодження товару переходять до покупця, з моменту фактичного отримання товару та підписання уповноваженим представником покупця видаткових накладних.

Розділом 4 договору передбачено, що покупець здійснює 100% попередню оплату за товар, на підставі наданого постачальником рахунку до цього договору. Рахунок має відповідати підписаній сторонами видатковій накладній. Вартість товару оплачується на поточний рахунок постачальника в національній валюті України - гривні. Ціна товару вказується у видатковій накладній. Ціна товару включає ПДВ. Ціна товару включає весь обсяг витрат, що покладається на постачальника у відповідності з умовами поставки ІНКОТЕРМС, зазначеними у п.3.1 договору.

Відповідно до п. 8.1. договору, приймання товару по кількості здійснюється на підставі підписаної сторонами видаткової накладної відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення товарів народного споживання по кількості.

Згідно з п. 9.1. договору, у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Пунктом 9.4. договору передбачено, що при простроченні строків виконання будь-яких грошових зобов`язань за договором покупець зобов`язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 10% річних від простроченої суми за весь час прострочення. Крім того, покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню, нараховану за весь час прострочення виконання зобов`язань по оплаті товару, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 12.1. договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2022. У разі, якщо жодна із сторін не заявить письмово за 20 днів про припинення дії договору, він вважається пролонгованим (продовженим) на наступний календарний рік на тих самих умовах.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 332496,25 грн., що підтверджується наявними у справі видатковими накладними: №749 від 31.01.2022 на суму 98732,29 грн.; №977 від 07.02.2022 на суму 104800,60 грн.; №380 від 17.02.2022 на суму 128963,36 грн.

Разом з тим, як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання за договором в частині оплати поставленого товару на загальну суму 332496,25 грн. не виконав, що і зумовило звернення до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу частин першої, четвертої статті 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно вимог ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як визначено частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.6, ч.ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач зобов`язався поставити відповідачу товар, а відповідач зобов`язався здійснити приймання товару, сплатити позивачу грошовий еквівалент вартості прийнятого товару.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 332496,25 грн. на підставі видаткових накладних: №749 від 31.01.2022 на суму 98732,29 грн.; №977 від 07.02.2022 на суму 104800,60 грн.; №380 від 17.02.2022 на суму 128963,36 грн.

В свою чергу, суду не надано доказів повернення відповідачем товару після його отримання або заявлення претензій до позивача щодо його якості, а також здійснення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого за вищевказаними накладними.

Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 332496,25 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 166703,59 грн. пені, 89309,85 грн. процентів річних і 129542,51 грн. інфляційних втрат.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Так, у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Згідно з п. 9.1. договору, у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Пунктом 9.4. договору передбачено, що при простроченні строків виконання будь-яких грошових зобов`язань за договором покупець зобов`язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 10% річних від простроченої суми за весь час прострочення. Крім того, покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню, нараховану за весь час прострочення виконання зобов`язань по оплаті товару, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунки процентів річних та інфляційних збитків суд зазначає, що останні здійснено арифметично правильно.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 129542,51 грн. інфляційних втрат та 89309,85 грн. процентів річних є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені, суд зазначає наступне.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 9.4 договору сторони погодили, що при простроченні строків виконання будь-яких грошових зобов`язань за договором покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню, нараховану за весь час прострочення виконання зобов`язань по оплаті товару, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Статтею 232 ГК України, зокрема, встановлено, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов`язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, приписи ст.232 ГК України з урахуванням положень пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання більше ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства, судом встановлено, що припис пункту 7 "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України є визначеним та не передбачає розширеного чи звуженого тлумачення.

Суд здійснив перевірку розрахунку пені та зазначає, що останній здійснено арифметично вірно з урахуванням наведених вище приписів чинного законодавства.

Отже, вимоги позивача в частині стягнння пені в сумі 166703,59 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

З огляду на задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лерой Трейд" (код ЄДРПОУ 41586057, 65031, м. Одеса, вул. Проценко, буд. 23/4) на користь Дочірнього підприємства "Радомілк" (код ЄДРПОУ 32233780, 12201, Житомирська обл., Радомишльський р-н, м. Радомишль, вул. Івана Франка, буд. 10) - 332496 (триста тридцять дві тисячі чотириста дев`яносто шість) грн. 25 коп. основного боргу, 89309 (вісімдесят дев`ять тисяч триста дев`ять) грн. 85 коп. процентів річних, 129542 (сто двадцять дев`ять тисяч п`ятсот сорок дві) грн. 51 коп. збитків від інфляції, 166703 (сто шістдесят шість тисяч сімсот три) грн. 59 коп. пені, 8616 (вісім тисяч шістсот шістнадцять) грн. 63 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Рішення складено і підписано 20 січня 2025 р.