Рішення

від 09.01.2025 по справі 916/2662/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2662/24

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липа

розглянувши справу за позовом Фізичної особи-підприємця Лилика Артема Вадимовича; ( АДРЕСА_1 ) до відповідача: Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (вул. Праці, 6, Чорноморськ, Одеська область, 68001) про стягнення 1003810 грн.;

за участю представників:

від позивача: Гуревич Р.Г. - по довіреності;

від відповідача: Чабан І.А - по довіреності

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Лилик Артем Вадимович звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" про стягнення збитків в розмірі 1 003 810грн.

Ухвалою суду від 18.06.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

03.07.2024 відповідач надав відзив на позовну заяву відповідно якого проти позову заперечує та просить суд позовні вимоги залишити без задоволення.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позову в повному обсязі з посиланням на те, що між позивачем та відповідачем не існувало договірних зобов`язань, отже виключається можливість наявності причинно-наслідкового зв`язку між будь-якими діями ДП «МТП «Чорноморськ» та отриманням ФОП Лилик А.В. збитків, а також інших елементів складу господарського правопорушення.

Крім того, відповідач зазначає, що позовна заява ФОП Лилик А.В. та додані до неї документи не містять доказів щодо наявності складових елементів обов`язкових для стягнення майнової шкоди.

Позивач 10.07.2024 надав відповідь на відзив та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі так як відповідач не спростував наведені стороною позивача аргументи.

29.07.2024 позивач надав додаткові пояснення по справі.

18.08.2024 відповідач надав заперечення на відповідь на відзив

Ухвалою суду від 21.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 09.01.2025 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідача в судові засідання проти позову заперечував.

У судовому засіданні 09.01.2025 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Відповідно до інвойсу, автомобіль Hyundai, модель Max Cruz, 2014 року випуску, VIN НОМЕР_1 був куплений у листопаді 2021 року для здійснення підприємницької діяльності позивача.

Як зазначає позивач, Автомобіль прибув у порт ДП «МТП «Чорноморськ» у грудні 2021 року та перебував на 25 складі (5 термінал).

Відповідно до митної декларації (форма МД-2) в графі одержувач зазначено саме прізвище та ім`я позивача Лилик Артем Вадимович, а також вказані його реквізити.

Позивач вказує, що планував забрати з території Одеській митниці з метою подальшої реєстрації та використання належний їм на праві власності транспортний засіб, а саме автомобіль Hyundai, модель Max Cruz, 2014 року випуску, VIN НОМЕР_1 .

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб і вказаний строк наразі продовжений.

До кінця березня 2022 року позивач не отримував жодної інформації про місце перебування транспортного засобу. У зв`язку з чим було подано звернення до Головного слідчого управління Національної поліції України із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Наразі відкрито кримінальне провадження №12022000000000621.

Також на адвокатський запит було отримано відповідь від 01 жовтня 2022 року від військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України та вказано, що 08.04.2022 року - наказ командира військової частини НОМЕР_2 № 314 Про примусове відчуження майна уповноваженим військового командування (законним представником) офіцером відділення логістики військової частини НОМЕР_3 майором ОСОБА_1 було вилучено (отримано) легковий автомобіль Hyundai Max Cruz vin НОМЕР_1 . Автомобіль Hyundai Max Cruz vin НОМЕР_1 передбачений штатною потребою, знаходиться в штаті військової частини, перебуває на бухгалтерському та матеріальному обліку військової частини, як військове майно.

18 листопада 2022 року за вих.. № 7.10-3/28.2-02/8.19/18181 Одеською митницею Державної митної служби надано відповідь на адвокатський запит, відповідно до якої зазначено: транспортний засіб автомобіль Hyundai Max Cruz vin НОМЕР_1 було оформлено в митному режимі імпорт за митною декларацією від 01.05.2022 №UA500100/2022/006547 та випущено у вільний обіг на митній території України.

Як вказує позивач, 13 жовтня 2022 року у відповідь на адвокатський запит було отримано листа відповідача, № 728/06-231488 від 13.10.2022р. в якому зазначили, що на підставі розпорядження начальника Одеської ОВА від 02.03.2022 року №51/А-2022 в ДП «МТП» «Чорноморськ» для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану 25 склад спеціалізованого поромного комплексу ДП «МТП» Чорноморськ» (5 термінал) разом з усіма транспортними засобами що перебували на його території станом на 04.03.2022 року було передано у використання Головному управлінню Національної поліції в Одеській області, серед яких транспортний засіб автомобіль Hyundai Max Cruz vin НОМЕР_1 . До листа також додано копію зазначеного розпорядження Одеської ОВА, яким прийнято рішення з метою забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, правоохоронних органів України ресурси, що перебувають на території 5 терміналу спеціального комплексу ДП МТП «Чорноморськ» використовувати для потреб Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Також позивач вказує, що у вказаному листі відповідач, зокрема, посилається на те, що автомобіль позивача вилучався на підставі положень Закону України «Про правовий режим воєнного стан» та статті 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». В той же час, будь-яких доказів, що автомобіль позивача було вилучено з Порту саме в порядку Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», окрім як розпорядження начальника Одеської ОВА від 02.03.2022 року №51/А-2022, відповідачем не надано.

Отже, позивач вважає, що відповідач у порушення норм законодавства без згоди володільця майна, без складання усіх необхідних документів, складення яких необхідне відповідно до положень Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передав належний позивачу автомобіль у використання Головному управлінню Національної поліції в Одеській області.

Таким чином позивач стверджує, що діями відповідача позивачу було завдано матеріальної шкоди, яка відповідно до консультаційної довідки судового експерта транспорто-товарознавця Булейка О.А., складеної 24.10.2022 року, середня ціна продажу ідентичного транспортного засобу становить 27 450 доларів США, що при курсі НБУ на 24.10.2022 року становить 1 003 810 грн.

На підставі вищенаведеного, Фізична особа-підприємець Лилик Артем Вадимович звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" про стягнення збитків в розмірі 1 003 810грн.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши наявні у справі докази, та надавши їм правову оцінку, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову, з огляду на наступне.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позов у даній справі обґрунтовано тим, що у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача (протиправними діями), яка полягає у тому, що Відповідачем, який, на думку позивача, мав обов`язок зберігати транспортний засіб, без достатніх правових підстав було здійснено його передачу в користування ГУНП в Одеській області, в результаті чого Позивачу завдано збитків у розмірі 1 003 810, 15 грн.

При цьому позивач одночасно посилається на положення глави 25 ГК України (Відшкодування збитків у сфері господарювання), положення глави 51 ЦК України (Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання), а також на положення глави 82 ЦК України (Відшкодування шкоди)

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК).

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України (далі ГК України) до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Позивач обгрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача (протиправними діями), яка полягає у тому, що Відповідачем, який, на думку позивача, мав обов`язок зберігати транспортний засіб, без достатніх правових підстав було здійснено його передачу в користування ГУНП в Одеській області, в результаті чого Позивачу завдано збитків у розмірі 1 003 810, 15 грн. При цьому позивач одночасно посилається на положення глави 25 ГК України (Відшкодування збитків у сфері господарювання), положення глави 51 ЦК України (Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання), а також на положення глави 82 ЦК України (Відшкодування шкоди)

Крім того, у відповіді на відзив позивач посилається на ч. 1 ст. 950 ЦК України та п.1 ч. 1 ст. 951 ЦК України

З аналізу змісту ст.ст. 614, 623 ЦК України та ст. 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов`язання; 2) збитки; 3) причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; 4) вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Суд звертає увагу на те, що фізичною особою-підприємцем Лиликом Артемом Вадимовичем не надано доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між будь-якими діями ДП «МТП «Чорноморськ» та отриманням ФОП Лилик А.В. збитків, а також інших елементів складу господарського правопорушення.

Як зазначалось вище, 03.04.2022 року до ДП «МТП «Чорноморськ» надійшло розпорядження начальника Одеської обласної військової адміністрації: № 51/А-2022 від 02.03.2022 року.

Згідно даного розпорядження ДП «МТП «Чорноморськ», для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, 25 склад спеціалізованого поромного комплексу ДП «МТП «Чорноморськ» (5 термінал) разом з усіма транспортними засобами, що перебували на його території станом на 04.03.2022 року, передало у використання Головному управлінню Національної поліції в Одеській області, серед яких оспорювальний транспортний засіб

Так, на момент передачі складу в користування ГУНП в Одеській області, на території вказаного складу знаходилось 1741 од. транспортних засобів, що підтверджується відомістю наявності вантажів на складі № 25 СПК (5 термінал) станом на 04.03.2022 року

Як зазначає сам позивач в своїй позовній заяві, примусове відчуження транспортного засобу відбулося на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 314 «Про примусове відчуження майна» уповноваженим військового командування офіцером відділення логістики військової частини НОМЕР_3 майором ОСОБА_1 , яким власне й отримано вищевказаний автомобіль, що підтверджується копією акту про примусове відчуження або вилучення майна № 883

Крім того, суд звертає увагу на те, що в позовній заяві також міститься посилання на відповідь військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 01 жовтня 2022 року, з якої вбачається, що оспорюваний автомобіль передбачений штатною потребою, знаходиться в штаті військової частини, перебуває на бухгалтерському та матеріальному обліку військової частини як військове майно. На підтвердження вищевказаного, позивачем також надано до суду копії технічного талону транспортного засобу від 14.09.2022 року серія ПД № 047787, в якому в графі «належність транспортного засобу» зазначено: « НОМЕР_3 м. Одеса», акту технічного стану військового майна № 1, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_3 полковником ОСОБА_2 .

Отже позивачем підтверджено, що автомобіль Hyundai Max Cruz vin: НОМЕР_1 було примусово відчужено для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану.

Згідно із частиною п`ятою статті 41 Конституції України примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Аналогічні положення містить частина третя статті 321 ЦК України, за якою примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків, установлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Одним із видів примусового відчуження об`єктів права власності є реквізиція, види, правила, умови та підстави проведення якої регламентовані положеннями статті 353 ЦК України. Реквізиція є однією з передбачених законом підстав для припинення права власності (пункт 9 частини першої статті 346 ЦК України).

Реквізицією називають примусове оплатне відчуження майна державою у власника за надзвичайних обставин на підставі та в порядку, визначених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого.

Метою реквізиції є усунути наслідки, що виникли або можуть настати через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин, або запобігти таким наслідкам.

У ст. 353 ЦК врегульовано оплатне примусове припинення права власності.

Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначений Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Згідно п. 1 ст. 1 ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв`язання якої відбувається на користь публічного інтересу.

Таким чином, в умовах запровадження правового режиму воєнного стану допускається обмеження речових прав, зокрема шляхом примусового відчуження майна поза волею власника (титульного володільця). Тобто, незважаючи на принцип непорушності права власності, законодавець закріпив легітимні підстави примусового припинення права власності. Іманентними ознаками реквізиції є: 1. Покликана задовольняти суспільні інтереси; 2. Здійснюється за умови настання чи ймовірності настання надзвичайних обставин; 3. Проводиться в адміністративному, а не судовому порядку; 4. Спеціальний суб`єкт, уповноважений на прийняття рішення про примусове відчуження; 5. Є підставою виникнення права державної власності та припинення права приватної власності; 6. Має оплатний характер (попереднє або наступне відшкодування вартості); 7. Після припинення надзвичайних обставин колишній власник наділений правом вимоги повернення реквізованого майна, якщо воно збереглося.

Отже, реквізиція розглядається законодавцем як правомірна дія органів державної влади. Такий підхід зумовлює висловлення досить важливого висновку в контексті можливості відшкодування шкоди, заподіяної власнику майна при проведенні реквізиції. При цьому потрібно мати на увазі, що шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншим законом (ч. 4 ст. 1166 ЦК). Тому відшкодування шкоди, заподіяної припиненням права власності на майно, при реквізиції виключається. В даному випадку правовідносини з відшкодування (компенсації) регулюються ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Відтак, посилання позивача на неправомірність дій ДП «МТП «Чорноморськ», що полягає, на його думку, в передачі майна, що було примусово відчужене, без попереднього повідомлення власника такого майна, є абсурдним, оскільки таке майно, по-перше, нікому не передавалось у примусове відчуження, оскільки волевиявлення ДП «МТП «Чорноморськ» на примусове відчуження чужого майна не вимагається, примусове відчуження є легітимною вимогою держави, що має імперативний характер. По-друге, законодавством не передбачено обов`язку ДП «МТП «Чорноморськ» повідомляти власника майна, що знаходиться на території Підприємства, про примусове відчуження такого майна.

Разом з тим, в ДП «МТП «Чорноморськ» відсутній обов`язок в складанні чи підписанні будь-яких документів, що стосуються примусового відчуження чужого майна, що на час такого відчуження заходилось на території Підприємства.

Так, згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 7 ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів. У разі відсутності особи, у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акта про примусове відчуження або вилучення майна такий акт складається без її участі. У такому разі власник майна або його законний представник має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна. Примірник акта та документ, що містить висновок про вартість майна, вручаються під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або її уповноваженому представнику.

Разом з тим, позивач підміняє поняття примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану та регулюється ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та поняття використання потужностей Підприємства, для потреб оборони, що передбачено як захід правого режиму воєнного стану, передбачений ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», запровадження якого входить до компетенції військових адміністрацій згідно положень цього Закону.

Як зазначає сам позивач та надає на підтвердження цього відповідні документи, з інформації військової частини НОМЕР_2 транспортний засіб марки: Hyundai Max Cruz vin: НОМЕР_1 був примусово відчужений на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 314 «Про примусове відчуження майна» уповноваженим військового командування офіцером відділення логістики військової частини НОМЕР_3 майором ОСОБА_1 , яким власне й отримано вищевказаний автомобіль.

Таким чином, шкода, про яку зазначає позивач в позовній заяві була спричинена правомірними діями, які передбачені ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Згідно вимог ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

Згідно ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» у разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Згідно ст. 9 ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» право на відшкодування вартості майна (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватної форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці.

Відповідно до ч. 2,3 ст. 10 ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п`яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету. Оформлення документів для примусового відчуження або вилучення майна, а також оплата витрат з оцінки майна, яке відчужується, здійснюються військовим командуванням, органом, що прийняв рішення про таке відчуження або вилучення, за рахунок коштів державного бюджету. Порядок отримання вищевказаної компенсації також визначений даним Законом.

Одночасно статтею 12 ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначено порядок повернення примусово відчуженого майна, що збереглося, та надання взамін іншого майна, згідно якої у разі якщо після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно, яке було примусово відчужене, збереглося, а колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна, таке повернення здійснюється в судовому порядку. Підставою для повернення майна є рішення суду, яке набрало законної сили. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно. Одночасно особа зобов`язується повернути грошову суму, яка була нею одержана у зв`язку з відчуженням майна, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна. Колишній власник майна, яке було примусово відчужене, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

Згідно ч. 4 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом. В даному випадку ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Отже, суд доходить до висновку, що правовідносини щодо відшкодування вартості примусового відчуження майна або його повернення регулюється спеціальним законом, згідно якого позивач має право на компенсацію примусового відчуженого майна, повернення його або надання йому взамін іншого майна, а також визначений суб`єкт, відповідальний за здійснення компенсації або повернення майна.

Таким чином, вищевказане виключає наявність правових підстав в позивача для стягнення будь-якої матеріальної шкоди з ДП «МТП «Чорноморськ».

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову Фізичної особи-підприємця Лилика Артема Вадимовича до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" про стягнення 1003810 грн.- відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Повний текст рішення складено 20 січня 2025 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов