Рішення

від 21.01.2025 по справі 939/1512/24

БОРОДЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 939/1512/24

РІШЕННЯ

Іменем України

20 січня 2025 рокуБородянський районний суд

Київської області в складі: головуючої судді - Герасименко М.М.

за участю секретаря - Рассказової М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Бородянці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 13 вересня 2003 року він зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дочка - ОСОБА_3 . Після народження дочки його стосунки з дружиною почали погіршуватися, оскільки вона не забезпечувала належного догляду за дитиною, на ґрунті чого між ними виникали сімейні сварки. Незважаючи на всі його спроби налагодити сімейне життя, у квітні 2022 року його дружина зібрала речі та залишила квартиру, в якій вони спільно проживали, повідомивши, що відчуває себе в небезпеці в зв`язку з воєнними діями, а тому поїде за кордон, оскільки їй там буде краще та безпечніше. Таким чином, з квітня 2022 року він з ОСОБА_2 спільно не проживають і не ведуть спільного господарства. За весь цей час його (позивача) дружина жодного разу до нього не зателефонувала та не поцікавилася його справами та справами доньки, її місцезнаходження йому було не відоме. Однак, наприкінці лютого 2024 року ОСОБА_2 несподівано зателефонувала та повідомила, що в неї все добре, вона влаштувалася на роботу в м. Києві, де й планує проживати в подальшому, а також про те, що має намір розлучитися і не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно дочки, що також підтвердила нотаріально посвідченою заявою, яку вона передала йому (позивачу) 08 червня 2024 року. З моменту народження і по теперішній час відповідачка бачила дочку в сукупності лише близько року, ніяких подарунків та/або матеріальної допомоги на утримання дитини не надавала та не надає, не дбає про дитину, не цікавиться її станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дочки, взагалі не проявляє ніякого інтересу до дитини, а вважає, що з народженням дитини її (відповідачки) життя тільки погіршилося, стало складним і нецікавим. Наразі дитина зареєстрована та проживає разом із ним ( ОСОБА_1 ), доглядом за дочкою, її утриманням і вихованням займається він. Мати дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, тривалий час проживає окремо, не цікавиться життям дочки, не відвідує її, а коли приїздить до квартири, де він проживає разом із дочкою, то виключно для того, щоб забрати свої речі та так, щоб не бачитися з дитиною. З огляду на вказані обставини, оскільки відповідачка не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, просив позбавити ОСОБА_2 батьківських праві відносно її дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і визначити місце проживання дитини з батьком - ОСОБА_1 . Крім того, просив шлюб із ОСОБА_2 розірвати.

За ухвалою суду від 27 червня 2024 року було відкрито провадження у даній справі та ухвалено провести розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

За ухвалою суду від 04 жовтня 2024 року було закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 і його представник - адвокат Волошин О.О. позов підтримали та просили його задовольнити. ОСОБА_1 у судовому засіданні також повідомив про те, що він є військовозобов`язаним і перебуває на військовому обліку.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнала в повному обсязі та просила його задовольнити. Вказала, що має намір поставити крапку у цій справі та спокійно звільнитися з роботи і виїхати за кордон. На питання що їй заважає звільнитися з роботи і виїхати за кордон однозначної відповіді не надала, повідомила, що це її позиція.

Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області - Шандренко Н.Й. вважала, що позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 та визначення місця проживання дитини разом із батьком підлягають задоволенню.

Суд, заслухавши учасників справи, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, аналізуючи та оцінюючи надані докази, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони з 13 вересня 2003 року перебувають у шлюбі, зареєстрованому Степанівською сільською радою Ємільчинського району, що підтверджується копією свідоцтва про одруження (а.с. 13).

Від шлюбу мають дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 18).

З копії довідки № 501 від 04 червня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 з 2017 року по теперішній час фактично проживає у АДРЕСА_1 ; дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає з батьками за вказаною адресою з народження, зареєстрована з 25 травня 2021 року, що також підтверджується копією витягу з реєстру Немішаївської територіальної громади від 04 червня 2024 року (а.с. 20, 23).

Місце проживання відповідачки ОСОБА_2 зареєстроване також за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Згідно з нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 від 03 червня 2024 року вбачається, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно її малолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 24).

З витягу № 1 протоколу № 7 засідання комісії з питань захисту прав дитини Немішаївської селищної ради від 11 липня 2024 року вбачається, зокрема, що під час виїзду 10 липня 2024 року, не вдалося встановити факт проживання подружжя однією родиною, оскільки нікого не було вдома, але з опитування сусідів встановлено, що батьки проживають разом та виховують доньку спільно (нещодавно мама разом з донькою здійснювали велосипедну прогулянку). Крім того, з 01 вересня 2023 року по лютий місяць 2024 року дитину приводили до садочка батьки, з березня місяця в заклад дошкільної освіти приводить дитину тато, забирає няня. В батьків зауважень та пропозицій до закладу не було (а.с. 57-58).

Рішенням виконавчого комітету Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області № 1057 від 19 вересня 2024 року було затверджено висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 68, 69-70).

У висновку органу опіки та піклування зазначено, що ОСОБА_2 не виконує свої батьківські обов`язки, не спілкується з донькою, не турбується про її фізичний і духовний розвиток, не цікавиться здоров`ям і навчанням, підготовкою до самостійного життя, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини. На Комісії з питань захисту прав дитини Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області, яка відбулася 13 вересня 2024 року, повідомила про те, що вона «зустріла кохання всього свого життя» і хоче решту свого життя присвятити цим стосункам, готується виїхати за кордон на постійне місце проживання, вихованням та утриманням дитини в подальшому займатися не має бажання (а.с. 69-70).

Відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Статтею 21 Сімейного кодексу України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Пунктом 9 статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування у шлюбі та у випадку його розірвання.

Як зазначено у статті 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу не допускається.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 56 Сімейного кодексу України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.

За змістом ч. 2 ст. 104 та ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього кодексу.

Частиною першою статті 110 Сімейного кодексу України передбачено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як зазначено позивачем у позові, сімейне життя у сторін не склалося, що не заперечувалося і відповідачкою.

За таких обставин, суд вважає, що подальше спільне проживання і збереження сім`ї суперечить інтересам позивача, у зв`язку з чим, шлюб між сторонами повинен бути розірваний.

Щодо вимог про позбавлення батьківських прав і визначення місця проживання дитини слід зазначити таке.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно ч. 2, 3 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Частиною 4 ст. 155 Сімейного кодексу України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Пленум Верховного Суду України у п. 15, 16, 18 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначив, що розглядаючи справи даної категорії, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування вирішується лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи та характеру ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа Мамчур проти України від 16 липня 2015 року, заява № 10383/09, параграф 100).

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

З наведеного вбачається, що права батьків і дітей становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у право на повагу до приватного та сімейного життя. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, однак права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, які повинні бути в першу чергу враховані судом, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується із правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Аналогічні висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 718/337/17 та від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" (заява № 39948/06) зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

Відповідно до вимог статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З урахуванням вказаних норм, суд не приймає до уваги висновок служби у справах дітей Немішаївської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і вважає його необґрунтованим, оскільки вказаний висновок не містить відомостей про те, яким саме чином позбавлення відповідачки батьківських прав захистить інтереси її дочки, а також обставин, які б свідчили про намагання органу опіки та піклування, як відповідального за захист прав дітей, об`єктивно визначити ставлення матері до дитини.

Крім того, органом опіки та піклування виконавчого комітету Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області у висновку не надано оцінки обставинам, які викладені у витязі № 1 протоколу № 7 засідання комісії з питань захисту прав дитини Немішаївської селищної ради від 11 липня 2024 року, в якому зазначено, зокрема, про те, що з опитування сусідів встановлено, що батьки проживають разом та виховують доньку спільно (нещодавно мама разом з донькою здійснювали велосипедну прогулянку); з 01 вересня 2023 року по лютий місяць 2024 року дитину приводили до садочка батьки.

Також, суд не приймає визнання відповідачкою позову щодо позбавлення її батьківських прав, оскільки не може покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачкою, не дослідивши обставин справи.

Тобто повинне мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для його задоволення.

Суд вважає, що визнання відповідачкою позовних вимог, у цьому випадку порушує права та інтереси малолітньої дитини та не може свідчити про те, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі 607/15704/22 та від 22 листопада 2023 року у справі № 214/5134/22.

Також суд враховує положення ч. 3 ст. 155 СК України, відповідно до яких відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Прохання відповідачки про позбавлення її батьківських прав не узгоджується із приписами п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, що вказує на необхідність з`ясування обставин саме ухилення від виконання батьківського обов`язку.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Так, Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2023 року у справі 401/1944/22 зазначив, що заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Також Верховний Суд наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Згідно з вимогами частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині першій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши наявні докази в справі, суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх доказів того, що поведінка відповідачки ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками щодо дитини.

Крім того, поведінка відповідачки у судовому засіданні, її відповіді на поставлені судом питання, свідчать про небайдужість відповідачки щодо даного спору, а відповідно і долі дитини. Відповідачка не змогла пояснити чому за обставин, які зазначені у позові, вона, до ухвалення судом рішення у цій справі, не може здійснити свій намір, який полягає, за її твердженням, у звільненні з роботи та виїзду за кордон.

З урахуванням наведених вище норм права, які покликані на забезпечення перш за все інтересів дитини, встановлених судом обставин, відсутності належних і допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, суд приходить до висновку, що спільне прохання сторін про позбавлення відповідачки батьківських прав зумовлене створенням між собою штучного спору з приводу позбавлення батьківських прав, а не утворенням для ОСОБА_2 негативних наслідків у виді позбавлення батьківських прав.

Крім того слід зазначити, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

За змістом частини першої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до абз. 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 18 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. 1 і ч. 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Отже, чинним законодавством передбачено, що спір між батьками вирішується судом, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.

Проте, з огляду на встановлені судом обставини в даній справі, належить стверджувати про відсутність підстав вважати порушеним, невизнаним чи оспорюваним право позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом визначення місця проживання малолітньої дитини з ним.

Відповідачка ОСОБА_2 визнала заявлені позовні вимоги та не заперечувала проти того, щоб дитина проживала разом із батьком, що свідчить про те, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання їхньої дочки.

Також, слід звернути увагу на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено загальну мобілізацію у зв`язку з воєнним станом, введеним в Україні Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, який у подальшому був неодноразово продовжений і триває на даний час.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є особою, яка перебуває на військовому обліку та є військовозобов`язаним, що не виключає можливості того, що даний позов пред`явлений позивачем з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період.

Враховуючи вищевикладене, оскільки між сторонами відсутній спір щодо місця проживання їхньої дочки та судом не встановлено переконливих доказів винної поведінки відповідачки щодо нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, а також з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і відмова матері від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, то суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог у частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Керуючись ст. 2, 10-13, 258, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований 13 вересня 2003 року Степанівською сільською радою Ємільчинського району (актовий запис № 9), розірвати.

В іншій частині в позові відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 21 січня 2025 року.

СуддяМ.Герасименко