Постанова

від 14.01.2025 по справі 910/5029/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/5029/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

позивача: Задарко Ю.М.,

відповідача: Ярошенко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сича Володимира Володимировича,

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024

та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024

у справі № 910/5029/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Сича Володимира Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Лавина"

про розірвання договору оренди та стягнення 415 465, 87 грн,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2022 року Фізична особа-підприємець Сич Володимир Володимирович звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЦ Лавина» про розірвання договору оренди від 05.07.2021 №А1038 та стягнення 415 465, 87 грн.

Позовні вимоги мотивовані істотною зміною обставин. Крім того, позивач просив стягнути 415 465,87 грн (з яких 284 000 грн - забезпечувальний платіж за два останні місяці строку оренди приміщення в торговому центрі, що знаходиться за адресою: вул. Берковецька, буд. 6Д, м. Київ, та 131 465,11 грн - основна орендна плата, експлуатаційна орендна плата та маркетингова орендна плата за березень 2022 року), мотивуючи це справедливим розподілом між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням договору.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суд міста Києва.

Скасовуючи рішення місцевого і постанову апеляційного господарських судів у справі №910/5029/22 Верховий Суд зазначив, що:

- поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що встановлення істотної зміни обставин в контексті спірних правовідносин має значення для надання об`єктивної оцінки доводам позивача, враховуючи підставу позовних вимог;

- суди попередніх інстанцій: не здійснили дослідження умов договору з урахуванням наявності/відсутності обставин, що свідчили б про те, що сторона договору дійсно не може усунути обставини, які для неї істотно змінились; зосередившись виключно на доводах та доказах відповідача, не надали оцінку наявності/відсутності одночасно чотирьох умов, передбачених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, як обов`язкових для розірвання договору, а також належним чином не дослідили наявності обставин, на які посилається позивач, що може свідчити про існування зазначених у ст. 652 вказаного Кодексу умов, у зв`язку з чим, неправильно застосували приписи цієї норми матеріального права;

- судами попередніх інстанцій не враховано, що наявність порушеного права особи, яка звертається з позовом за захистом прав та законних інтересів, оцінюється судом на момент звернення до суду з позовом про захист такого права.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 (суддя Марченко О.В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 (суддя Марченко О.В.) стягнуто з позивача на користь відповідача 43 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 (колегія суддів у складі: Майданевич А.Г. - головуючий, Сулім В.В., Ткаченко Б.О.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Додаткове рішення місцевого господарського суду змінено, виклавши резолютивну частину рішення у редакції, відповідно до якої стягнуто з Фізичної особи-підприємця Сича Володимира Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЦ Лавина» 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини вимог заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЦ Лавина» про компенсацію здійсненних відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи № 910/5029/22, відмовлено.

Судами встановлено, що 05.07.2021 між ФОП Сичом В.В. (орендар) та ТОВ «ТРЦ Лавина» (орендодавець) укладено договір оренди № А1038, за умовами якого:

- маркетингові витрати - це витрати, які несе орендодавець у зв`язку з забезпеченням реклами та промоції торгового центру; такі витрати визначаються на розсуд орендодавця (пункт 1.1 договору);

- експлуатаційні витрати (експлуатаційні витрати орендодавця) - це витрати, які несе орендодавець у зв`язку з забезпеченням торгового центру та земельної ділянки (в тому числі, площ загального користування) послугами, необхідними для забезпечення функціонування торгового центру, а також інші витрати (в тому числі, податки, збори та ніші обов`язкові платежі), які орендодавець повинен сплачувати у зв`язку з утриманням (володінням) земельної ділянки та торгового центру, в тому числі витрати, пов`язані з проведенням поточного та капітального ремонту, витрати щодо утримання та обслуговування інженерних мереж тощо (пункт 1.2 договору);

- приміщення - частина торгового центру, площа та поверх якого вказано в додатку №1 (пункт 4), яка може бути не обмежена або не повністю обмежена стінами (перегородками), план розміщення приміщення в межах торгового центру зазначено в додатку № 2 до договору оренди. На дату укладення договору оренди відповідно до даних орендодавця вартість приміщення з урахуванням індексації дорівнює балансовій вартості приміщення та складає суму, вказану в додатку № 1 (пункт 6) (пункт 1.9 договору);

- цільове призначення - використання орендарем приміщення з метою розміщення та функціонування в ньому магазину з продажу товарів та/або надання послуг, вказаних в додатку №1 (пункт 2) до договору, та з використанням при цьому зазначеної у вказаному додатку та пункті торговельної марки (в тому числі на вивісці) (пункт 1.17 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору орендодавець зобов`язується передати у строкове платне користування орендарю приміщення, а орендар зобов`язаний прийняти приміщення в строкове користування, сплачувати орендодавцю обумовлені договором платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що орендар зобов`язаний використовувати приміщення виключно за цільовим призначенням; вичерпний перелік видів діяльності та торговельних марок, під якими орендар має право здійснювати діяльність у приміщенні, а також назва вивіски орендаря визначені в додатку №1 (пункти 2, 3); використання орендарем приміщення за цільовим призначенням є істотним обов`язком орендаря за договором.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, державної реєстрації (якщо така реєстрація вимагається відповідно до законодавства України) та діє до закінчення строку оренди; зобов`язання фінансового характеру (в тому числі ті, що стосуються сплати орендарем на користь орендодавця будь-яких платежів, штрафних санкцій, відшкодування шкоди, збитків) припиняються з моменту їх належного виконання, незалежно від припинення дії договору (у тому числі дострокового) (пункт 3.1 договору).

Згідно з п. 3.2. договору, строк оренди зазначено у додатку №1 (пункт 7); строк оренди починає обчислюватися з передачі орендодавцем орендарю приміщення в орендне користування згідно з договором або в день, коли орендар зобов`язаний прийняти приміщення; строк оренди достроково закінчується в тому випадку, якщо договір достроково припинить свою дію відповідно до положень договору або законодавства України.

Орендар набуває право використовувати приміщення за цільовим призначенням в день початку строку оренди (пункт 4.1 договору).

Якщо інше не погоджене сторонами, орендодавець передає орендарю приміщення після закінчення робіт орендаря у стані, що враховує роботи орендаря (пункт 4.2 договору).

Будь-яка передача приміщення сторонами (в орендне користування та з орендного користування) повинна оформлюватися сторонами відповідним актом приймання-передачі приміщення; акт приймання-передачі приміщення в орендне користування орендарю підписується не пізніше наступного дня після закінчення строку виконання робіт орендаря; в тому випадку, якщо сторони не підпишуть акт приймання-передачі приміщення з вини орендодавця, на орендаря не можуть бути покладені штрафні санкції (пункт 4.4 договору).

Відповідно до п. 9.1 договору після закінчення строку оренди (в тому числі дострокового припинення договору) не пізніше як в останній день строку оренди орендар зобов`язаний повернути орендодавцю приміщення та ключі від вхідних груп та інших дверей приміщення у справному стані згідно з технічними паспортами на приміщення та іншою технічною документацією щодо приміщення.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що з моменту передачі орендарю приміщення орендар зобов`язаний сплачувати на користь орендодавця орендну плату та інші платежі, які передбачені договором.

Орендна плата, яку орендар зобов`язаний щомісячно сплачувати орендодавцю складається з таких частин: основна орендна плата; експлуатаційна орендна плата; маркетингова орендна плата; плата з обороту; орендар сплачує окремими платежами кожну із частин орендної плати (окремо основну орендну плату, експлуатаційну орендну плату, маркетингову орендну плату, плату з обороту) (пункт 10.2 договору).

У пункті 10.3 договору сторони домовилися, що будь-які та всі положення договору, що стосуються визначення орендної плати та будь-яких інших платежів, які орендар зобов`язаний сплачувати орендодавцю, є істотною умовою договору та, відповідно, порушення будь-якого з таких положень договору є істотним порушенням.

Пунктом 13.1 договору встановлено, що орендар зобов`язаний сплачувати орендодавцю основну орендну плату, експлуатаційну орендну плату, маркетингову орендну плату щомісячно різними платежами в строки, визначені у додатку №1 (пункт 15); орендодавець має право встановити різні банківські рахунки для окремих частин орендної плати; орендар зобов`язаний щомісячно сплачувати орендодавцю плату з обороту в строки, визначені у додатку №1 (пункт 16).

У разі наявності у орендаря на день здійснення платежів заборгованості за будь-якими платежами за договором за попередні періоди, орендодавець має право зарахувати здійснену оплату в рахунок існуючої заборгованості (повністю або частково) (пункт 13.11 договору).

Відповідно до п. 16.4 договору, впродовж строку, зазначеного в додатку №1 (пункт 22), орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю на банківський рахунок, вказаний у договорі, або банківський рахунок, зазначений у відповідному рахунку орендодавця (якщо орендодавець направить такий рахунок орендареві), платіж як забезпечення виконання орендарем його обов`язків за договором у сумі, визначеній у додатку №1 (пункт 21) (далі - забезпечувальний платіж).

Сума забезпечувального платежу зараховується в рахунок орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної плати та маркетингової орендної плати) за місяці оренди приміщення, які вказані в додатку №1 (пункт 21); у випадку, якщо сплаченої суми забезпечувального платежу буде недостатньо для здійснення таких зарахувань, враховуючи розмір орендної плати на той час, орендар повинен здійснити доплату протягом 5 (п`яти) календарних днів після отримання рахунка орендодавця; у разі, якщо сплачена орендарем сума забезпечувального платежу перевищуватиме розмір орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної та маркетингової орендної плати), залишок сплаченої суми забезпечувального платежу підлягає поверненню орендодавцем на вимогу орендаря; за закінчення строку дії договору після проведення сторонами всіх взаєморозрахунків, сторони зобов`язуються протягом 20 календарних днів від дати закінчення строку договору підписати акт звіряння взаємних розрахунків; в тому випадку, якщо у орендодавця залишилася кредиторська заборгованість перед орендарем, орендодавець зобов`язується на підставі підписаного акта звіряння взаємних розрахунків та письмової вимоги орендаря повернути таку заборгованість протягом 30 календарних днів від дати отримання такої вимоги від орендаря (пункт 16.5 договору).

Пунктом 16.6 договору передбачено, що протягом всього строку дії договору сума забезпечувального платежу має дорівнювати розміру орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної плати та маркетингової орендної плати) за місяці оренди, які зазначені в додатку №1 (пункт 21); вказане, зокрема, означає, що якщо у будь-який час впродовж строку дії договору оренди сума забезпечувального платежу виявиться меншою, ніж розмір орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної та маркетингової орендної плати) за місяці оренди, які зазначені в додатку №1 (пункт 21) (наприклад, якщо орендна плата збільшуватимуться або індексуватимуться), орендар зобов`язаний на вимогу орендодавця доплатити відповідні суми таким чином, щоб сума забезпечувального платежу дорівнювала розміру орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної та маркетингової орендної плати) за місяці оренди, які вказані в додатку №1 (пункт 21).

У пункті 16.7 договору сторони домовилися, що у випадку невиконання (прострочення) орендарем будь-якого із його обов`язків за договором, пов`язаним із здійсненням на користь орендодавця будь-яких платежів (в тому числі, орендної плати, сплати будь-яких штрафних санкцій, відшкодування збитків тощо), орендодавець має право погасити таку заборгованість орендаря за рахунок забезпечувального платежу; в такому випадку орендар зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання повідомлення від орендодавця про погашення заборгованості орендаря за рахунок забезпечувального платежу поповнити суму забезпечувального платежу таким чином, щоб вона не була меншою за суму орендної плати (основної орендної плати, експлуатаційної орендної та маркетингової орендної плати) за місяці оренди, які зазначені в додатку №1 (пункт 21).

У тому випадку, якщо орендар не виконує будь-який із своїх обов`язків за договором орендодавець має право виконати такий обов`язок самостійно за рахунок забезпечувального платежу (пункт 16.8 договору).

У випадку розірвання та/або припинення дії договору оренди з вини орендаря (в тому числі у випадку дострокового припинення (розірвання) в односторонньому порядку зі сторони орендодавця, у зв`язку з порушенням орендарем договору) забезпечувальний платіж не повертається орендарю та залишається у орендодавця (пункт 16.9 договору);

Відповідно до п. 16.10 договору, орендодавець має право використовувати забезпечувальний платіж після припинення договору у разі порушення будь-яких обов`язків орендаря.

У пункті 27.1. договору сторони домовилися, що орендодавець має право припинити дію договору (розірвати договір в односторонньому порядку), надіславши про це орендарю повідомлення не менше як за 20 (двадцять) календарних днів в кожному із таких випадків:

а) орендар використовує приміщення всупереч цільовому призначенню відповідно до умов договору та таке порушення не усунуте протягом 5 (п`яти) календарних днів після надіслання орендодавцем повідомлення про це;

b) орендар двічі протягом календарного року більш ніж на десять (10) календарних днів поспіль затримує виконання грошових зобов`язань згідно з договором та таке порушення не усунуте протягом 5 (п`яти) календарних днів після надіслання орендодавцем повідомлення про це;

c) орендар прострочить прийняття приміщення або початок використання приміщення за цільовим призначенням більш як на 10 (десять) календарних днів, якщо в цьому будуть відсутні винні дії орендодавця;

d) орендар прострочив сплату будь-якого свого платежу за договором більш як на 15 (п`ятнадцять) календарних днів та таке порушення не усунуте протягом 5 (п`яти) днів після надіслання орендодавцем повідомлення про це;

e) проти орендаря подано заяву про банкрутство і судовий орган ухвалив рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство орендаря;

f) орендар передає в суборенду або передає володіння приміщенням (на будь-яких підставах), або його частину третій особі без письмового дозволу орендодавця;

g) орендар передає свої права та/або обов`язки за договором третій особі без і попередньої письмової згоди орендодавця;

h) орендар позбавляється права на використання торговельної марки або логотипу, вказаного у договорі;

i) припинять дію або стануть недійсними (нечинними) будь-які дозволи, ліцензії, патенти тощо, які необхідно мати орендарю для використання приміщення за цільовим призначенням та таке порушення не усунуте протягом 5 (п`яти) календарних днів після надіслання орендодавцем повідомлення про це;

j) орендар призупиняє або перериває комерційну діяльність у приміщенні більш як на два календарні дні (крім випадків, коли це відбувається за вимогою орендодавця, або вимогою контролюючих органів) та не відновлює таку діяльність протягом 5 (п`яти) календарних днів після надіслання орендодавцем повідомлення про це;

k) орендар більш ніж два рази прострочить більш як на 30 (тридцять) календарних днів надання орендодавцеві щомісячного звіту про товарообіг або щорічного звіту про товарообіг;

l) орендар більш як два рази надасть орендодавцеві недостовірні відомості щодо товарообігу;

m) орендар більш як на 20 днів прострочить підписання протоколу допуску або початок виконання робіт орендаря;

n) у разі виникнення будь-яких інших обставин, визначених - як такі, що припиняють дію договору згідно з іншими положеннями договору або законодавства України.

Відповідно до п. 27.2 договору орендар може припинити дію договору, якщо орендодавець своїми власними діями або бездіяльністю суттєво порушує свої зобов`язання за договором, через що приміщення стають непридатними для використання; такий факт має підтверджуватися незалежним експертом, обраним разом орендодавцем та орендарем; сторони домовились, що в контексті даного пункту приміщення вважається непридатним для використання, якщо його стан не дозволяє орендарю використовувати його за цільовим призначенням впродовж понад 1 (одного) місяця та орендодавець не виправляє це становище навіть впродовж додаткового максимального строку тривалістю 30 (тридцять) календарних днів після письмового повідомлення орендаря про виконання наведеного.

Згідно з пунктом 27.3 договору, зі спливом одного року строку оренди орендодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку, незалежно від причин та обставин, надіславши про це повідомлення орендарю не менше як за 6 (шість) місяців до дати розірвання зі спливу одного року строку оренди; при цьому договір вважається розірваним на 181 день з дати надіслання орендодавцем відповідного повідомлення; в такому випадку у зв`язку з таким розірванням будь-які штрафні санкції до орендодавця не можуть застосовуватися.

Пунктом 27.4 договору передбачено, що у випадку несплати орендарем у повному обсязі грошових зобов`язань за договором строком 2 (два) календарні місяці поспіль, орендодавець має право розірвати договір, письмово попередивши про це орендаря за 10 календарних днів; якщо орендодавець не попередив письмово орендаря договір вважається чинним.

Припинення дії договору (в тому числі, дострокове припинення) не звільняє орендаря від сплати належних з нього платежів, а також не звільняє сторін від відповідальності за порушення, які мали місце до припинення дії договору (пункт 27.5 договору).

У пункті 30.3 договору сторони узгодили, що обставини непереборної сили розуміються як всі несподівані події, незалежні від волі сторони, що посилається на обставини непереборної сили, включаючи, без обмеження такі: повені, адміністративні постанови, не спричинені недбалістю сторін, пожежі, природні катастрофи, страйки, воєнні дії, подання літака, повідомлення про мінування; обставини непереборної сили не включатимуть фінансову неспроможність сторін; існування обставин непереборної сили та їх характер підтверджується письмовою довідкою Торгово-промислової палати України або документами інших уповноважених органів.

Додатком №1 до договору сторони погодили:

- цільове призначення приміщення (стаття 1, пункт 1.17) - для торгівлі біжутерією, окулярами, сумками, клатчами, гаманцями, кепками, шапками, шарфами, рукавичками;

- назва (торговельна марка), яка вказується на вивісці орендаря (стаття 2, пункт 2.2) - All In accessories;

- площа приміщення та поверх в межах торгового центру (стаття 1, пункт 1.9) - 47,75 кв.м торгового центру на 1 (першому) поверсі торгового центру, лот А1038 (відповідно до плану, наведеного в додатку №2);

- строк оренди (стаття 3, пункт 3.2) - 35 місяців;

- ставка основної орендної плати (стаття 10, пункт 10.4) - 1 918,85 грн, що еквівалентно 70 доларам США згідно з офіційним курсом на дату укладення договору (без ПДВ);

- показник індексу 0 (індексація основної орендної плати) (стаття 10, пункт 10.4) - 1,05 на другий рік оренди, 1,1025 на третій рік оренди;

- ставка експлуатаційної орендної плати (стаття 10, пункт 10.5) - 219,30 грн, що еквівалентно 8 доларам США відповідно до офіційного курсу на дату укладення договору (без ПДВ);

- показник Індексу Е (індексація експлуатаційної орендної плати) (стаття 10, пункт 10.5) - 1,05 на другий рік оренди, 1,1025 на третій рік оренди;

- ставка маркетингової орендної плати (стаття 10, пункт 10.6) - 109,65 грн, що еквівалентно 4 доларам США згідно з офіційним курсом на дату укладення договору (без ПДВ); показник Індексу М (індексація маркетингової орендної плати) (стаття 10, пункт 10.6) - 1,05 на другий рік оренди, 1,1025 на третій рік-оренди; відсоток з товарообігу (для розрахунку плати з обороту) (стаття 11, пункт 11.2) - 15%;

- строк сплати основної орендної плати, експлуатаційної орендної плати, маркетингової орендної плати (стаття 13, пункт 13.1) - до 15 (п`ятнадцятого) числа відповідного місяця, який передує оплачуваному; строки сплати плати з обороту (стаття 13, пункт 13.1) - до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за оплачуваним;

- строки компенсації комунальних послуг (стаття 17, пункт 17.6) - до 10 (десятого) числа наступного місяця за оплачуваний місяць (попередній) на підставі рахунка орендодавця, який надається орендареві протягом п`яти робочих днів з початку наступного місяця; забезпечувальний платіж (стаття 16, пункт 16.4) - 236 667,30 грн, ПДВ - 47 333,46 грн, всього з урахуванням ПДВ - 284 000,76 грн, але не менше гривневого еквіваленту 8 633,68 доларів США відповідно до офіційного курсу на дату укладення договору (без ПДВ) та дорівнює розміру орендної плати за 2 (два) останні місяці оренди відповідно до договору оренди. На вимогу орендодавця (надіслання таких вимог є правом орендодавця) орендар зобов`язаний протягом 5 робочих днів, якщо інший строк не погоджений сторонами, сплачувати (поповнювати) забезпечувальний платіж таким чином, щоб його розмір згідно з офіційним курсом станом на дату надіслання орендодавцем такої вимоги (рахунку) дорівнював сумі в гривнях, яка є еквівалентом вказаної суми в доларах США;

- строк сплати забезпечувального платежу (стаття 16, пункт 16.4) - протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту укладення договору оренди.

На виконання умов договору позивачем було сплачено на користь відповідача згідно з рахунком від 05.07.2021 №6355 забезпечувальний платіж у сумі 284 000,76 грн, що підтверджується квитанцією від 14.07.2021 №0.0.2194924878.1.

Також позивачем на користь Товариства відповідно до рахунка від 10.02.2022 №1424 здійснено сплату оренди за березень 2022 року у сумі 131 465,11 грн, що підтверджується квитанцією від 16.02.2022 №0.0.2460774148.1.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відбулася істотна зміна обставин, у зв`язку з чим, 11.04.2022 ФОП Сич В.В. звернувся до відповідача з листом від 08.04.2022 №б/н, у якому просив розірвати договір, оскільки обставини змінились настільки, що якби позивач міг це передбачити, він не уклав би договір.

До листа ФОП Сич В.В. додав підписаний ним додатковий договір про розірвання договору. Також, у листі позивач просив повернути кошти у загальній сумі 415 465,87 грн, з яких 284 000,76 грн - забезпечувальний платіж та 131 465,11 грн - орендна плата за березень 2022 року.

Відповідач надіслав позивачу відповідь від 02.06.2022 вих. №02/06/22/3, у якому повідомив про відсутність підстав для дострокового розірвання договору.

Листом від 23.06.2022 №23/06/22/1 відповідач вимагав у підприємця терміново відкрити приміщення для відвідувачів.

13.07.2022 відповідач надіслав позивачу лист вих.№13/07/22/2, в якому повідомив про наявну заборгованість за оренду приміщення з квітня 2022 року. Також, в листі відповідачем запропоновано позивачу зарахувати сплачений забезпечувальний платіж в рахунок погашення заборгованості та з урахуванням ситуації в країні не нараховувати основну орендну плату з 24.02.2022 по 09.05.2022 за умови підписання додаткового договору.

Також 13.07.2022 відповідач надіслав позивачу лист вих.№13/07/22/1 про розірвання договору на підставі підпункту «j» пункту 27.1 договору з 01.08.2022. На підтвердження надіслання листа Товариство надало копії опису вкладення в цінний лист та поштову накладну №0412806600810.

Звертаючись з позовною заявою, позивач зазначив, що обставинами, які, за твердженням позивача, є підставою для розірвання договору є те, що з кінця лютого 2022 року фактично правовідносини припинено, всі речі вивезено з орендованого приміщення, оскільки приміщення перебувало у стані не придатному для його використання, будівля торгівельного центру не працювала, що є істотною зміною обставин та згідно з приписами статті 652 ЦК України. Крім того, позивач вважав, що у даному випадку наслідками розірвання договору, про які просить підприємець, є стягнення з відповідача сплачених позивачем коштів у загальній сумі 415 465,87 грн (284 000,76 грн (забезпечувальний платіж) та 131 465,11 грн (орендна плата за березень 2022 року).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що не дійшли згоди щодо розірвання укладеного договору у зв`язку з істотною зміною обставин, якими, за доводами позивача, є повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України. При цьому відповідач реалізував своє право на розірвання договору в односторонньому порядку шляхом надіслання позивачу листа від 13.07.2022 вих. №13/07/22/1, в якому повідомив про дострокове розірвання договору та необхідність повернення приміщення в порядку, визначеному договором. Відтак, укладений сторонами договір є розірваним достроково у односторонньому порядку з 01.08.2022 та є таким, що припинив свою дію у зв`язку із його розірванням. Щодо вимоги позивача про стягнення з Товариства 415 465,87 грн, суд також відмовив у її задоволенні, оскільки вона є похідною від первісної вимоги про розірвання договору.

При цьому суд апеляційної інстанції проаналізував наявні у справі докази та не встановив всіх обставин для розірвання договору на підставі ст.652 Цивільного кодексу України, і зазначив, що позивачем не доведено наявності всіх чотирьох умов, передбачених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України. В свою чергу, переглядаючи додаткове рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, який є незначним, як і обсяг наданих послуг; доцільність та необхідність виконання даних робіт (надання послуг), а також враховуючи клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розумною та співмірною є компенсація витрат відповідачу у розмірі 20 000 грн (складання відзиву на позовну заяву - 5 000 грн; складання відзиву на апеляційну скаргу - 5000 грн; участь у судових засіданнях 10 000 грн), а в іншій частині заявлені витрати на професійну правничу допомогу у цій справі не відповідають критеріям їх реальності та розумності, а тому не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з постановою апеляційного, рішенням та додатковим рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами проігнаровано доводи позивача щодо істотної зміни обставин, що передбачено ст. 652 ЦК України, які є підставою для розірвання договору, і неправильно застосовано ст. 188 ГК України. Вказує, що поза увагою судів залишились висновки, які виклав у своїй постанові Верховий Суд, направляючи дану справу на новий розгляд, а судами застосовано висновки Верховного Суду у нерелевантних справах. Крім цього, відповідач не мав права в односторонньому порядку розривати договір оренди. Також позивач вказує на те, що суди мали стягнути кошти, які є предметом вказаного спору, на підставі ст. 1212 ЦК України.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами не враховано висновків, викладених у постановах від 17.01.2024 справі № 925/155/23, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 14.01.2025 (з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду касаційної скарги, колегія суддів вважала за необхідне призначити розгляд скарги у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав) та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 25.11.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 25.11.2024 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції та помилковість доводів скаржника.

Заслухавши доповідь головуючого судді, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, рішення та додаткове рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Причиною спору у даній справі стало питання про розірвання договору на підставі ст. 652 ЦК України та забезпечувального платежу і орендної плати за березень 2022 року.

Направляючи справу № 910/5029/22 на новий розгляд до суду першої інстанції, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 12.10.2023 вказав, що:

- поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що встановлення істотної зміни обставин в контексті спірних правовідносин має значення для надання об`єктивної оцінки доводам позивача, враховуючи підставу позовних вимог;

- суди попередніх інстанцій: не здійснили дослідження умов договору з урахуванням наявності/відсутності обставин, що свідчили б про те, що сторона договору дійсно не може усунути обставини, які для неї істотно змінились; зосередившись виключно на доводах та доказах відповідача, не надали оцінку наявності/відсутності одночасно чотирьох умов, передбачених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, як обов`язкових для розірвання договору, а також належним чином не дослідили наявності обставин, на які посилається позивач, що може свідчити про існування зазначених у ст. 652 вказаного Кодексу умов, у зв`язку з чим, суди неправильно застосували приписи цієї норми матеріального права;

- судами попередніх інстанцій не враховано, що наявність порушеного права особи, яка звертається з позовом за захистом прав та законних інтересів, оцінюється судом на момент звернення до суду з позовом про захист такого права.

Так, ч.ч.1 та 2 ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, закон пов`язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.

Поняття «істотна зміна обставин» є оціночним. Критерії визначення цього поняття закріплені в абзаці 2 частини 1 статті 652 ЦК України, яка визначає, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

За відсутності істотної зміни обставин, тобто за незначної зміни обставин або за виникнення ускладнень у виконанні, які сторони могли розумно передбачити, договір відповідно до положень ст. 652 ЦК України не підлягає розірванню, як за згодою сторін, так і за рішенням суду.

Укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, проте, під час виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникає під час виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред`явлення вимоги про розірвання договору.

Отже, за загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, що відповідає свободі договору. При цьому, можливість розірвання договору може бути обмежена, а саме у випадку, коли інше передбачено договором або випливає із суті зобов`язання.

Водночас, договір, у разі істотної зміни обставин, може бути розірваним не лише за згодою сторін, а і на підставі рішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились. У такому разі суд при вирішенні питання на предмет можливості задоволення вимоги заінтересованої сторони, має встановити факт зміни істотної обставини, за наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Наведені висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2021 зі справи № 925/81/21, на неврахування яких посилається скаржник.

Застосування статті 652 ЦК України є відображенням у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.

Існування одночасно чотирьох умов, що відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України є необхідними для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання договору, вимагає з`ясування змісту кожної окремо взятої умови.

Так, першою умовою - є умова про те, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Відповідно до даної умови, події, що нібито викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати "істотною зміною обставин" повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні договору сторона, знала про ці події і могла прийняти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, які і створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", створюють неможливість для сторони, яка заінтересована розірвати договір, покладатися на ускладнення (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/5110/17, від 23.07.2019 у справі № 910/13249/17). При цьому колегія суддів не вбачає нерелевантності відповідної практики Верховного Суду, яку було застосовано апеляційним судом у справі № 910/5029/22, оскільки вони стосується саме застосування положень ст. 652 ЦК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладаючи договір оренди, позивач погодився на його умови, строк, розмір та порядок оплати, а також підстави для його припинення, внаслідок закінчення його строку або дострокового розірвання згідно умов договору.

Як вбачається з договору оренди, сторони при його укладенні передбачили обставини непереборної сили (п. 30.3 договору). Серед вказаних обставин, сторони, зокрема, визначили таку обставину як військові дії.

Таким чином, під час укладання договору оренди, сторони передбачали можливість початку військових дій та визначили цю обставину підставою для звільнення сторін від відповідальності у разі затримки виконання чи невиконання договору.

Так, з п. 30.3. договору оренди вбачається, що позивач усвідомлював можливість настання таких обставин, але погодив всі істотні умови договору та підписавши договір взяв на себе ризик настання таких обставин.

Також, оголошення військового стану в країні, фінансова криза та суттєва зміна кон`юнктури ринку стосується обох договірних сторін. Зазначені обставини мають загальний характер, є комерційними ризиками сторін та у повній мірі стосуються обох сторін договору, а тому не можуть бути віднесені до обставин: якими сторони керувалися при укладенні спірного договору і виходили, що вони не настануть; у зв`язку з якими виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не доведено те, що на дату укладання договору він виходив з того, що воєнні дії не настануть, а отже, така зміна обставин могла настати, що виключає застосування п. 1 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

Друга умова, яка є необхідною для встановлення підстав розірвання договору, відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України, це умова про те, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Отже, для належного обґрунтування вказаної умови суду знову ж таки необхідно було належним чином проаналізувати умови укладеного сторонами договору та встановити належним чином обставини, що свідчили б про те, що сторона договору дійсно не може усунути обставини, які для неї істотно змінились.

Враховуючи те, що договір оренди позивачем укладений з метою проведення в приміщенні комерційної діяльності, то основним чинником даних правовідносин є комерційна вигода сторін у проведенні господарської діяльності.

Так, на обґрунтування наявності умов, визначених ст. 652 ЦК України позивач має надати суду докази того, що проведення комерційної діяльності в конкретному приміщенні є, зокрема, збитковим. Зокрема, надати докази з яких можна дослідити співвідношення витрат та прибутку позивача отриманого в магазині, що розташований в орендованому приміщенні. При цьому, для того, щоб довести наявність умови, що визначена в п. 2 ч. 2 ст. 652 ЦК України, позивач також має надати суду докази того, що він вчинив дії для усунення таких причин збитковості.

В той же час, позивач не звертався до відповідача з пропозиціями внесення змін до договору або з проханням зменшити розмір оренди. Більш того, відповідач сам пропонував позивачу канікули щодо нарахування орендної плати, але останній вимовився.

Колегія суддів звертає увагу на те, що розірвання договору оренди ініційовано позивачем після того, як його було повідомлено про відкриття 10.05.2022 торгового центру, до того часу позивач взагалі не здійснював комерційну діяльність в орендованому приміщенні після введення воєнного стану та позивачем на виконання вимог п. 2 ч. 2 ст. 652 ЦК України не було здійснено жодних дій для усунення обставин, на які він посилається.

Третьою і четвертою необхідними умовами для розірвання договору, визначеними у ч. 2 ст. 652 ЦК України, є те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору та, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Щодо даних умов, то випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місця, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин необов`язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може слідувати із самого характеру та змісту зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 910/13249/17.

Відповідно до ст. 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема самостійного формування підприємцем програми діяльності, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Суб`єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб`єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку, позивач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок, щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій (аналогічна правова позиція викладена у п. 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Отже, фактично позивач здійснюючи господарську діяльність приймає як сприятливі наслідки такої господарської діяльності так і несприятливі, а тому, підписуючи договір позивач має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій.

Таким чином, відсутність у позивача прибутку внаслідок відтоку людей за кордон не є порушенням співвідношення майнових інтересів сторін, оскільки ризики від такої підприємницької діяльності позивача, зокрема ненадходження коштів від та діяльності або надходження у розмірі меншому, ніж розраховувалось покладаються виключно на нього.

Також, передбачаючи у договорі оренди підстави його припинення, які обмежуються закінченням строку, на який його було укладено, або достроковим розірванням лише у випадках встановлених договором та звільнення від відповідальності за невчасне виконання зобов`язання при настанні форс-мажорних обставин, сторони шляхом вільного волевиявлення приймали на себе ризик настання обставин, що унеможливлять виконання ним взятих на себе зобов`язань.

При цьому, обставини зміни економічної ситуації в країні є комерційними ризиками сторін договору та не є істотною зміною обставин у розумінні ч. 1 cт. 652 Цивільного кодексу України та не можуть бути підставами для розірвання договору, що узгоджується з висновком Верховного Суду щодо застосування вказаної норми, викладеного у постановах від 04.04.2018 у справі №910/4590/17, від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.

Крім того, позивач підписуючи договір оренди погодився на оплату забезпечувального платежу, який був здійснений на випадок невиконання (прострочення) позивачем будь-якого із його обов`язків за договором оренди, пов`язаних із здійсненням на користь відповідача будь-яких платежів, що підтверджує той факт, що позивач приймав на себе ризик настання обставин, що унеможливлять виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що наведені позивачем підстави для розірвання договору за своєю природою не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язань позивачем за договором, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, а тому не можуть послугувати підставою для розірвання договору.

Враховуючи суть підприємництва та принципи підприємницької діяльності, що будується, зокрема на засадах власного комерційного ризику, посилання позивача на суттєві зміни ведення господарської діяльності, інфляційні процеси та інші наслідки введення на території України воєнного стану не свідчать про одночасну наявність умов, за яких згідно зі ст. 652 Цивільного кодексу України, укладений між сторонами договір може бути розірваний за рішенням суду.

Відтак, вищенаведені обставини також виключають наявність третьої та четвертої необхідної умови, визначеної у ч. 2 ст.652 Цивільного кодексу України, які необхідні для розірвання договору.

З огляду на викладене вище, судами не встановлено всіх обставин для розірвання договору на підставі ст.652 Цивільного кодексу України, а позивачем не доведено наявності всіх чотирьох умов, передбачених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України.

На спростування вказаних висновків позивач посилається на постанову Верховного Суду від 17.01.2024 справі № 925/155/23, де суд у справі про розірвання договору надання послуг (також на підставі ч. 2 ст. 652 ЦК України) та стягнення 134 120 грн попередньої оплати за нього дійшов таких висновків:

«судами попередніх інстанцій було встановлено та матеріалами справами підтверджується, що Позивач двічі звертався до Відповідача з Листом від 17.11.2022 за вихідним № 43 Про розірвання договору та повернення сплачених коштів та Додатковою угодою № 3 про розірвання Договору надання послуг № 573/2021 від 06.12.2021 за юридичною та поштовою адресами. Отже, Позивачем був дотриманий порядок розірвання договору в частині направлення пропозиції про розірвання Договору.

Касаційний господарський суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що Позивачем було здійснено всіх необхідних заходів для звернення до Відповідача з листом про розірвання договору, втім, як вбачається із матеріалів справи, Відповідачем відповіді не надано, а отже, сторонами не досягнуто згоди щодо розірвання договору у зв`язку з обставинами, які істотно змінились.

Суд ураховує, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (постанова Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №910/13557/21).

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).

Суд також погоджується із господарськими судами, що на момент укладення Договору сторони виходили з того, що в Україні не оголосять воєнний стан, не розпочнеться широкомасштабна агресія російських окупантів на суверенні території України, не буде відбуватись нанесення ракетних-руйнівних ударів по міста України тощо, що за своїм змістом є першою умовою, передбаченою частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України (в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна умов не настане).

В якості причин, які зумовили зміну обставин, Позивач виправдано зазначає збройну агресію російської федерації проти України, та вказує, що жодна зі сторін Договору, зокрема позивач, не могла усунути такі обставини при всій обачливості та турботливості. Викладене підтверджує наявність другої умови, передбаченої частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України (зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися).

Подальше виконання Договору, у даному випадку, вражатиметься у існуванні договірних відносин із відтермінуванням виконання Договору на невизначений час, а це, у свою чергу, порушить співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить позивача, як заінтересовану особу, того, на що він розраховував при укладенні договору.

Відтак порушено співвідношення обох сторін: Відповідач отримав, на що розраховував (кошти), а Позивач - ні, і коли такий Захід буде проведено відповідач на теперішній час не повідомляє, більш того зазначає про неможливість його проведення. Вказане є третьою умовою, передбаченою частиною другою 2 статті 625 Цивільного кодексу України (виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору).

Колегія суддів також погоджується із висновками суддів попередніх інстанцій щодо того, що сторонам не було відомо та не могло бути відомо під час укладення договору про введення на території України воєнного стану.

На стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані обставини, що виникають після укладення договору, істотно порушують баланс інтересів сторін і суттєво знижують для кожної з них очікуваний результат договору. Право змінити чи розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, направлене на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов`язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, що відповідають характеристикам, визначеним у статті 652 Цивільного кодексу України. За загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, його можна змінити чи розірвати за згодою сторін. Можливість такої зміни або розірвання може бути обмежена, коли інше передбачає договір або випливає із суті зобов`язання. Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору, є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині другій статті 652 Цивільного кодексу України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом, тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом "найменших негативних наслідків" для сторін договору (п. 87-89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Відповідно до частин другої та третьої статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Касаційний господарський суд вважає, що всі чотири умови для розірвання договору за рішенням суду знайшли своє відображення у позовній заяві, з якою ТОВ "Кет Україна" зверталось до суду першої інстанції. Таким чином, господарськими судами було правильно встановлено, а Скаржником у касаційній скарзі не спростовано те, що подіями, які унеможливили проведення конгресу 28.02.2022 - 01.03.2022 є саме збройна агресія рф, та, як наслідок, запровадження воєнного стану Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Неможливість виконання договору виникла не з вини виконавця, а також і не з вини замовника, а отже в частині правового регулювання відносин сторін, підлягають застосуванню положення частини другої статті 903 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату; якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

В такий спосіб, Касаційний господарський суд погоджується із висновками суддів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення вимог Позивача про стягнення грошових коштів у розмірі 119 813,87 грн, внаслідок розірвання Договору».

Колегія суддів у справі № 910/5029/ 22 зазначає, що дійсно, повномасштабна агресія, яка була розпочата 24.02.2022 безпосередньо вплинула на можливість суб`єктів господарської діяльності здійснювати свою підприємницьку діяльність. Водночас, стосовно різних видів діяльності цей вплив мав різний ефект та інтенсивність.

При цьому, у справі № 925/155/23, на яку посилається скаржник, судами досліджувались відносини з невиконання договору про надання послуг, за яким відповідач мав надати позивачу послуги по розповсюдженню інформації про його продукцію під час XV Міжнародного молочного конгресу для представників сільськогосподарських підприємств України, що займаються молочним скотарством. За надані послуги позивачем було здійснено 100% попередню оплату, проте, оскільки такий захід не відбувся, позивач вважав, що відповідачем були порушені вимоги укладеного договору та сплачена сума підлягала поверненню. Отже, правовідносини, які мали місце між учасниками спору у вказаній вище справі, не мали триваючий характер, а у справі № 910/5029/22 учасники об`єктивно мали можливість оцінювати господарськи ризики.

Водночас, у справі №925/155/23 предметом договору було надання послуг. Як вбачається зі змісту договору, сторони змінювали дати проведення заходу. Таким чином, врахувати негативні наслідки, які можуть мати місце у правовідносинах, повинні були врахувати обидві сторони. Зазначені обставини були оцінені судами, у тому числі, і щодо триваючого характеру ненадання відповідачем послуг за договором позивачу, фактичних затрат, пов`язаних із проведенням заходу. А отже, висновок суддів попередніх інстанцій щодо повернення грошових коштів є наслідком не триваючих обставин щодо невиконання умов договору, а відбулось у зв`язку з розірванням договору.

При цьому, сторони в договорі у справі № 925/155/23 передбачили як обов`язок повідомляти про неможливість виконання зобов`язань за договором, за для можливості посилання майбутньому на таку обставину непереборної сили, так і право розірвати договір за взаємною згодою сторін або на підставах, визначених законодавством України. Позивач повідомив відповідача про неможливість виконання договору та скористався своїм правом на його розірвання, про що повідомив відповідача за всіма відомими адресами. У свою чергу відповідач ухилявся від отримання поштової кореспонденції.

Таким чином, посилання скаржника на неврахування позиції Верховного Суду у справі № 925/155/23 є нерелевантними, з огляду як на відмінний предмет та підставу позову, так і на встановлені у цих справах обставини.

Крім того, як встановлено судами у справі № 910/5029/22, сторони не дійшли згоди щодо розірвання укладеного договору у зв`язку з істотною зміною обставин, якими, за доводами позивача, є повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України.

Так, позивачем було надіслано відповідачу лист від 08.04.2022 №б/н, в якому позивач просив підписати додаткову угоду про розірвання договору, оскільки фактично правовідносини за договором припинено з 25.02.2022, частина речей вивезені з приміщення, будівля торгового центру не працює з моменту повномасштабного вторгнення, з огляду на що позивач не може здійснювати свою господарську діяльність, а тому орендодавець не виконує свої зобов`язання за договором через зміну істотних обставин.

Відповідач листом від 02.06.2022 вих. №02/06/22/3 повідомив позивача про те, що: договором не передбачено можливості його дострокового розірвання в односторонньому порядку на вимог орендаря; вивезення частини речей з орендованого приміщення ніяким чином не свідчить ні про припинення використання приміщення зі цільовим призначенням, ані про припинення договору; підтвердженням припинення є виключно підписання акта приймання-повернення приміщення, що підтверджує передачу приміщення орендарем та приймання приміщення орендодавцем; відповідачем було докладено максимум зусиль для відновлення роботи ТРЦ; на даний час ТРЦ працює та магазини орендарів відкриті для відвідувачів; відтак, підстав для дострокового розірвання договору немає.

Судами встановлено, що за умовами пункту 27.1 договору орендодавець має право припинити дію договору (розірвати договір в односторонньому порядку), надіславши про це орендарю повідомлення не менше як за 20 (двадцять) календарних днів в кожному, зокрема, з випадків визначениху підпункті j) орендар призупиняє або перериває комерційну діяльність у приміщенні більш як на два календарні дні (крім випадків, коли це відбувається за вимогою орендодавця, або вимогою контролюючих органів) та не відновлює таку діяльність протягом 5 (п`яти) календарних днів після надіслання орендодавцем повідомлення про це.

Відповідно до пункту 27.2 договору орендар може припинити дію договору, якщо орендодавець своїми власними діями або бездіяльністю суттєво порушує свої зобов`язання за договором, через що приміщення стають непридатними для використання. Такий факт має підтверджуватися незалежним експертом, обраним разом орендодавцем та орендарем.

Сторони домовились, що в контексті даного пункту приміщення вважається непридатним для використання, якщо його стан не дозволяє орендарю використовувати його за цільовим призначенням впродовж понад 1 (одного) місяця та орендодавець не виправляє це становище навіть впродовж додаткового максимального строку тривалістю 30 (тридцять) календарних днів після письмового повідомлення орендаря про виконання наведеного.

Згідно з пунктом 27.3 договору зі спливом одного року строку оренди орендодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку, незалежно від причин та обставин, надіславши про це повідомлення орендарю не менше як за 6 (шість) місяців до дати розірвання зі спливу одного року строку оренди. При цьому договір вважається розірваним на 181 день з дати надіслання орендодавцем відповідного повідомлення; в такому випадку у зв`язку з таким розірванням будь-які штрафні санкції до орендодавця не можуть застосовуватися.

Пунктом 27.4 договору передбачено, що у випадку несплати орендарем у повному обсязі грошових зобов`язань за договором строком 2 (два) календарні місяці поспіль, орендодавець має право розірвати договір, письмово попередивши про це орендаря за 10 календарних днів. Якщо орендодавець не попередив письмово орендаря договір вважається чинним.

З наведеного вбачається, що умовами договору передбачено єдину підставу для дострокового розірвання договору за ініціативою орендаря, у разі коли орендоване приміщення стає непридатним для використання у зв`язку із діями або бездіяльністю відповідача.

Водночас, враховуючи умови пункту 27.2 договору, непридатне для використання приміщення має підтверджуватися незалежним експертом, обраним разом орендодавцем та орендарем.

При цьому висновку експерта щодо стану приміщення або інших доказів вчинення дій сторонами стосовно визначення стану приміщення позивачем суду не подано.

Крім того, умовами договору не передбачено такої правової підстави для дострокового розірвання договору як самовільне звільнення позивачем орендованого приміщення.

Таким чином, у випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

13.07.2022 відповідач надіслав на адресу позивача лист №13/07/22/2, в якому повідомив про наявну заборгованість за оренду приміщення з квітня 2022 року, а також запропонував позивачу зарахувати сплачений забезпечувальний платіж в рахунок погашення заборгованості та з урахуванням ситуації в країні не нараховувати основну орендну плату з 24.02.2022 по 09.05.2022 за умови підписання додаткового договору.

Разом з цим, 13.07.2022 відповідач надіслав позивачу лист №13/07/22/1 про розірвання договору на підставі підпункту «j» пункту 27.1 договору з 01.08.2022. Надіслання вказаного листа підтверджується копією опису вкладення у цінний лист та поштовою накладною №0412806600810.

Таким чином, відповідач реалізував своє право на розірвання договору в односторонньому порядку шляхом надіслання позивачу листа від 13.07.2022 вих. №13/07/22/1, в якому повідомив про дострокове розірвання договору та необхідність повернення приміщення в порядку, визначеному договором. Вказаного скаржником не спростовано.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що укладений сторонами договір є розірваним достроково в односторонньому порядку з 01.08.2022.

Отже, станом на день розгляду даної справи договір є таким, що припинив свою дію у зв`язку із його розірванням, а тому вимога позивача про розірвання договору задоволенню не підлягає.

Доводи заявника касаційної скарги в цій частині висновків судів обох інстанцій не спростовуються та зводяться до необхідності переоцінки доказів у інший спосіб, аніж вона була надана судами, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивач не звертався до відповідача з пропозиціями внесення змін до договору або з проханням зменшити розмір оренди. Більш того, відповідач сам пропонував позивачу канікули щодо нарахування орендної плати, але останній вимовився. А розірвання договору оренди ініційовано позивачем після того, як його було повідомлено про відкриття 10.05.2022 торгового центру, до того часу позивач взагалі не здійснював комерційну діяльність в орендованому приміщенні після введення воєнного стану та позивачем на виконання вимог п. 2 ч. 2 ст. 652 ЦК України не було здійснено жодних дій для усунення обставин, на які він посилається.

Крім цього, суди відмовили у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 415 465,87 грн, оскільки вона є похідною від первісної вимоги про розірвання договору. Водночас скаржник вважає, що сума 131 465,11 грн сплачена орендарем за березень 2022 року підлягає стягненню, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, з огляду на те, що сторона орендодавця не надала стороні орендаря зустрічного надання в обсязі, який відповідає сплаченим коштам. Останні два місяці оренди припадають на травень і червень 2024 року. Відтак за умови розірвання договору, є всі підстави для повернення також і даної суми, як безпідставно сплаченої орендної плати.

Водночас п.16.9 договору передбачено, що у випадку розірвання та/ або припинення дії договору оренди з вини орендаря (у тому числі у випадку дострокового припинення (розірвання) в односторонньому порядку зі сторони орендодавця, у зв`язку з порушенням орендарем договору) забезпечувальний платіж не повертається орендарю та залишається у орендодавця.

Таким чином, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки договір оренди є розірваним, вимоги позивача про стягнення з відповідача 415 465,87 грн не можуть бути задоволені у силу п.16.9 договору.

Крім цього, відповідач у прохальній частині касаційної скарги просить скасувати додаткове рішення місцевого господарського суду (та постанову апеляційного господарського суду в частині перегляду додаткового рішення), проте не зазначає жодних порушень судами норм процесуального права під час вирішення питання про відшкодування судових витрат, у зв`язку з чим Верховий Суд доходить висновку, що скаржник просить скасувати додаткове рішення як «похідне» від задоволення позову. Водночас, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувану постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів не вбачає підстав для їх скасування, а тому і не переглядає правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами апеляційної та першої інстанцій норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні також не має, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені постанова, рішення та додаткове рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції керується висновками, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сича Володимира Володимировича залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/5029/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.