Постанова

від 20.01.2025 по справі 916/2957/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/2957/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючого), Ємця А.А., Малашенкової Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернотрейд Логистікс"

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.07.2024 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024

за позовом Компанії "Омега Термінал С.А. " (OMEGA TERMINAL SA)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернотрейд Логистікс"

про визнання договору недійсним,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Компанія "Інноватус Стракчерд Трейд Файненс І С.А.Р.Л" (INNOVATUS STRUCTURED TRADE FINANCE I S.A.R.L);

Компанія "Медісон Пасіфік Траст Лімітед" (MADISON PACIFIC TRUST LIMITED).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Компанія "Омега Термінал С.А." (OMEGA TERMINAL SA) 02.07.2024 звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернотрейд Логистікс" (далі - ТОВ "Зернотрейд Логистікс", відповідач), в якій просить суд визнати недійсним договір оренди від 30.05.2024, укладений між ТОВ "Зернотрейд Логистікс" (орендар) та компанією "Омега Термінал С.А." (OMEGA TERMINAL SA) (орендодавець) щодо нежитлової будівлі "Виробнича башта" з реєстраційним номером 851820051101 загальною площею 766.2 кв.м., яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137500:07:002:0042, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначає про те, що вказаний договір від імені позивача підписав ОСОБА_4, який діяв як директор, натомість, останній не був директором компанії та не мав повноважень діяти від імені останньої.

До суду 23.07.2024 від Компанії "Омега Термінал С.А." надійшла заява про забезпечення позову, у якій остання просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- встановлення заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Зернотрейд Логистікс" (реєстраційний номер 45636845, місцезнаходження: 79010, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Личаківська, будинок 37, квартира 6), на виконання договору оренди від 30 травня 2024 року, який укладений між ТОВ "Зернотрейд Логистікс" (орендар) та компанією "Омега Термінал С.А." (OMEGA TERMINAL SA) (орендодавець), та іншим особам за договорами оренди:

- доступу до майна, підписувати акт приймання передачі, отримувати у користування, експлуатацію, включаючи завантаження, розвантаження та/або зберігання вантажів морського транспорту, а також здійснювати іншу допоміжну діяльність та використання та/або для цілей будь-яких інших послуг, пов`язаних із Майном, які не заборонені чинним законодавством, нерухомого майна:

- нежитлової будівлі "Виробнича башта" з реєстраційним номером 851820051101 загальною площею 766.2 кв.м., що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137500:07:002:0042;

- комплексу для навантаження, розвантаження та зберігання сипучих вантажів з реєстраційним номером 1972002251101, загальною площею 2858,8 кв.м., що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137500:07:002:0042;

- доступу до майна, проводити платежі щодо оплати орендної плати та інших платежів згідно з оспорюваним договором оренди, проводити інвентаризацію майна та стан, пов`язаних з майном систем протипожежної безпеки та сигналізації, пожежних кранів, систем опалення, водопостачання та інших систем), стан домовленостей про надання послуг, стан зберігання товарів та наявність домовленостей щодо зберігання та вантажно-розвантажувальних робіт, укладати договори з постачальниками послуг, договори охорони, отримувати дозволи державних органів, реєстраційних документів, одержувати дозвіл на здійснення концентрації від Антимонопольного комітету, вчиняти дії щодо внесення Товариства як портового оператора до Реєстру морських портів України, укладати договори з третіми особами для надання будь-яких послуг, в тому числі на стивідорне обслуговування, зберігання, договори щодо передачі нерухомого майна в користування третім особам, в т.ч. шляхом передачі в суборенду, в управління до закінчення розгляду справи по суті.

- встановлення заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його структурним підрозділам та територіальним органам, Офісу протидії рейдерству, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), проводити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності, щодо наступного нерухомого майна: нежитлової будівлі "виробнича башта" - загальною площею (кв.м.): 766.2, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1/11, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 32875165, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 851820051101; комплексу для навантаження розвантаження та зберігання сипучих вантажів загальною площею (кв.м.): 2858,8, що складається з: станція літ. "А", склад літ. "Б", склад літ. "В", що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 17367108 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1972002251101 до закінчення розгляду справи по суті.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.07.2024 (суддя Щавинська Ю.М.) заяву Компанії "Омега Термінал С.А." про забезпечення позову вх.№2-1224/24 від 23.07.2024, подану по справі № 916/2957/24, задоволено частково.

Заборонено до закінчення розгляду справи по суті Товариству з обмеженою відповідальністю "Зернотрейд Логистікс" вчиняти дії на виконання договору оренди від 30 травня 2024 року, який укладений між ТОВ "Зернотрейд Логистікс" (орендар) та компанією "Омега Термінал С.А." (OMEGA TERMINAL SA) (орендодавець), а саме: отримувати доступ до майна, отримувати його у користування, експлуатацію, включаючи завантаження, розвантаження та/або зберігання вантажів морського транспорту, проводити платежі щодо оплати орендної плати та інших платежів згідно з оспорюваного договору оренди, проводити інвентаризацію майна, укладати договори охорони, укладати договори з третіми особами для надання будь-яких послуг, в тому числі на стивідорне обслуговування, зберігання, договори щодо передачі нерухомого майна в користування третім особам, в т.ч. шляхом передачі в суборенду, отримувати дозволи державних органів, реєстраційні документи, одержувати дозвіл на здійснення концентрації від Антимонопольного комітету, вчиняти дії щодо внесення Товариства як портового оператора до Реєстру морських портів України, а також здійснювати іншу допоміжну діяльність та використання для цілей надання будь-яких інших послуг, пов`язаних із майном, які не заборонені чинним законодавством, нерухомого майна:

- нежитлової будівлі "Виробнича башта" з реєстраційним номером 851820051101 загальною площею 766.2 кв.м., що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137500:07:002:0042, що в цілому складається з будівлі літ "КК1", загальною площею 766,2 кв.м., основною площею 711,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Площа Митна, 1/1 м. Одеса, Одеська область, Україна, вартістю 155 115 475,83 грн;

- комплексу для навантаження розвантаження та зберігання сипучих вантажів з реєстраційним номером 1972002251101, загальною площею 2858,8 кв.м., розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137500:07:002:0042, об`єкт в цілому складається з будівель станції - літ. "А"; складу - літ. "Б"; складу - літ. "В", що знаходиться за адресою: Площа Митна, 1, м. Одеса, Одеська область, Україна.

Заборонено до закінчення розгляду справи по суті державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його структурним підрозділам та територіальним органам, Офісу протидії рейдерству, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводити державну реєстрацію права користування (найму, оренди) нежитловою будівлею "виробнича башта" - загальною площею (кв.м.): 766.2, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1/11, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 32875165, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 851820051101; комплексом для навантаження розвантаження та зберігання сипучих вантажів загальною площею (кв.м.): 2858,8, що складається з: станція літ. "А", склад літ. "Б", склад літ. "В", що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 17367108 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1972002251101.

У задоволенні решти заяви відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 (колегія суддів у складі: Філінюк І.Г., Аленін О.Ю., Принцевська Н.М.) ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.07.2024 у справі № 916/2957/24 залишено без змін.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

ТОВ "Зернотрейд Логистікс" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.07.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви "Омега Термінал С.А." (OMEGA TERMINAL SA) про застосування заходів забезпечення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

ТОВ "Зернотрейд Логистікс" зазначає, що судами попередніх інстанції при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушено норми процесуального права, зокрема, статті 136, 137 ГПК України. Скаржник вважає, що суди дійшли помилкового висновку щодо доведеності заявником підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення позову, а також співмірності заходів забезпечення із заявленими позовними вимогами, а отже неправомірно задовольнив заяву позивача.

Основними аргументами скаржника є , зокрема, таке:

- суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, забезпечивши позов, фактично встановив заборону виконання зобов`язань за дійсним договором (зупинив його дію), що в свою чергу не відповідає презумпції дійсності договору;

- обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним із предметом спору;

- позов про визнання недійсним договору подається до суду з метою припинити виконання оспорюваного договору, а тому вжиття судом у справі, в якій заявлені такі вимоги, заходів забезпечення позову у вигляді встановлення сторонам оспорюваного договору заборони виконання зобов`язань за договором, фактично вирішує заявлені позовні вимоги до розгляду справи по суті судом, оскільки внаслідок вжиття судом таких заходів виконання сторонами договору своїх договірних зобов`язань припиняється;

- у разі забезпечення позову, предметом якого є визнання недійсним договору, шляхом заборони сторонам оспорюваного договору виконувати передбачені договором зобов`язання, суд фактично підміняє судове рішення по суті у справі, що суперечить інституту забезпечення позову;

- позивач не надав жодних доказів того, що отримання дозволів від державних органів, внесення ТОВ "Зернотрейд Логистікс" як портового оператора до Реєстру морських портів України та інші дії, якимось чином ускладнять або унеможливлять ефективний захист, або поновлення порушених прав або інтересів позивача;

- заборона отримувати реєстраційні документи, а також дозволи державних органів, дозволу на здійснення концентрацій від Антимонопольного комітету є необґрунтованою та порушує конституційне право на підприємницьку діяльність. Застосування таких заходів забезпечення позову є втручанням та перешкоджанням господарської діяльності відповідача та фактично повністю паралізує його діяльність, відповідно не є адекватними, розумними та обґрунтованими;

- суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі вимог заяви про забезпечення позову та з власної ініціативи уточнив у вимогах формулювання з "заборони проводити реєстрацію речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності" на "заборону проводити державну реєстрацію права користування (найму, оренди)".

Доводи інших учасників справи

Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника, просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Зернотрейд Логистікс" - без задоволення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом позову у цій справі є вимога про визнання недійсним договору оренди, тобто предмет спору стосується чинності правовідносин між сторонами за цим договором. Отже, позовна заява містить вимоги, рішення про задоволення яких не вимагатиме примусового виконання.

Обґрунтовуючи надану заяву щодо забезпечення позову, позивач зазначає, що ним заявлена позовна вимога немайнового характеру, а саме визнання недійсним договору оренди з огляду на підписання договору ОСОБА_4, який діяв як директор, натомість, не мав повноважень діяти від імені компанії.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до юридичного висновку юридичного радника ОСОБА_2 Адвоката Олів`є Крамера та додатків до нього (зокрема, Витягу з Комерційного реєстру кантону Фрібур, від 7 листопада 2023 року (https://adm.appls.fr.ch/hrcmatic/); Рішення, винесеного Головою Суду з розгляду цивільних справ 24 лютого 2023 року; Рішення Голови Суду з розгляду цивільних справ від 10 травня 2023 року) зазначено, що відповідно до Комерційного реєстру Фрібура ОСОБА_3 зареєстрований як єдиний директор з правом одноосібного підпису з 14 листопада 2019 року без жодних перерв до сьогодні.

Водночас, інформація щодо ОСОБА_4, що діяв від імені компанії "Омега Термінал С.А." (OMEGA TERMINAL SA), як особа, що має право підпису договорів оренди від компанії, тобто як директор компанії, в Комерційному реєстрі REGISTER DU COMMERCE DU CANTON DE FRIBOURG станом на 30.05.2024 та дату подання позову відсутня.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що єдиним власником нерухомого майна, яке є предметом договору, є Компанія "Омега Термінал С.А." (OMEGA TERMINAL SA), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Натомість, договором (п.2) передбачено, що компанія "ОМЕГА ТЕРМІНАЛ С.А." (OMEGA TERMINAL SA) зобов`язується передати майно в оренду шляхом передачі його у виключне володіння та користування ТОВ "Зернотрейд Логистікс".

Майно передається в оренду відповідно до цього Договору для здійснення Дозволеної діяльності (п. 2.2 оспорюваного Договору оренди).

"Дозволена діяльність" означає використання майна (що, для уникнення сумнівів, включає його експлуатацію) для цілей стивідорної діяльності (включаючи завантаження, розвантаження та/або зберігання вантажів морського транспорту, а також відповідну допоміжну діяльність та використання) та/або для цілей будь-яких інших послуг, пов`язаних із майном, які не заборонені чинним законодавством (п.1.1 оспорюваного Договору оренди).

Передача Орендодавцем майна в оренду Орендарю здійснюється шляхом підписання Сторонами Акту передачі у найкоротший строк після проведення інвентаризації та надання звіту про інвентаризацію, та право оренди майна набувається Управителем відповідно до та з моменту підписання Сторонами Акту передачі (п. 2.3 оспорюваного Договору оренди); - Орендна плата починає нараховуватися з Початкової дати орендної плати та нараховується протягом всього Строку оренди за кожний календарний квартал.

Орендодавець зобов`язується у найкоротші строки після укладення договору надати Орендарю фізичний та фактичний доступ до майна. Після отримання Орендарем доступу до місця знаходження майна, Орендар докладе обґрунтованих зусиль для організації та забезпечення інвентаризації майна, в ході інвентаризації встановлюється серед іншого: наявність та стан майна, стан пов`язаних з майном систем протипожежної безпеки та сигналізації, пожежних кранів, систем опалення, водопостачання та інших систем, стан зберігання товарів за місцезнаходженням майна та наявність домовленостей щодо зберігання та вантажно-розвантажувальних робіт (п. 4.1 оспорюваного договору оренди);

Орендар повинен докласти усіх зусиль, щоб в найкоротші строки забезпечити здійснення усіх необхідних заходів (включаючи підписання необхідних документів) з відповідними постачальниками для встановлення та обслуговування та оплати усіх послуг, що є необхідними для використання майна (п. 4.3. оспорюваного договору оренди);

Орендар повинен докладати максимальних зусиль, щоб підтримувати чинність всіх дозволів державних органів, реєстраційних документів, схвалень, в тому числі одержати дозвіл на здійснення концентрації від Антимонопольного комітету, внесення його як портового оператора до Реєстру морських портів України, а також підтримувати чинність такого запису протягом строку дії цього договору.

Судами встановлено, що позивач акцентує особливу увагу про те, що в межах даної справи є достатньо обґрунтоване припущення (реальні ризики) того, що відповідач може здійснити незаконні дії з майном, отримати прибутки від його використання, здійснювати перебудову чи перепланування, що в подальшому позбавить можливості позивача захистити своє порушене право в даному одному судовому процесі.

Позивач зазначає, що відповідач жодним чином не обмежений вчиняти дії на виконання зазначеного договору, що призведе до виникнення у позивача перешкод у вільному користуванні та розпорядженні майном, у зв`язку з чим порушені права та інтереси позивача можуть взагалі не відновитися не тільки в рамках розгляду цього позову, а й навіть з урахуванням подання нових позовів.

Водночас, звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову в рамках цієї справи, позивач зазначає, що у випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову відповідач зможе, зокрема, на підставі документів, які підписані неповноважним керівництвом, отримати доступ до вказаного майна, що належить на праві власності позивачу, та здійснити незаконні дії з майном, отримати прибутки від його використання, здійснити перебудову чи перепланування, що в подальшому позбавить можливості позивача захистити своє порушене право в даному одному судовому процесі.

На підтвердження права власності позивача на майно, яке є предметом договору оренди, позивачем надано суду витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Як встановлено місцевим господарським судом з вказаних витягів, право власності позивача, зокрема, на комплекс для навантаження розвантаження та зберігання сипучих вантажів загальною площею (кв.м.): 2858,8, що складається з: станція літ. "А", склад літ. "Б", склад літ. "В", що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 17367108 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1972002251101 виникло на підставі рішення суду у справі № 28/410-06-10190.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що згідно з п.1.2. Договору № КД-3 від 5 березня 1999 року, укладеного між Державним підприємством "Одеський Морський Торговельний Порт" та компанією "Омега Термінал С.А.", майновий комплекс Терміналу є власністю компанії "Омега Термінал С.А.". Відповідно до пункту 1.4 Договору № КД-3 територія є і залишається власністю держави та знаходиться на балансі порту, а її використання з метою, передбаченою цим договором, надається компанії "Омега Термінал С.А." та компанії оператору терміналу, яка номінована нею для експлуатації терміналу.

У рішенні суду також зроблено посилання на договір № 0/77 від 10 грудня 1998 року, укладений між компанією "Омега Термінал С.А." та ТОВ "Олімпекс купе Інтернешнл", згідно з яким оператором терміналу визначено ТОВ "Олімпекс купе Інтернешнл".

Предметом договору є надання ТОВ "Олімпекс купе Інтернешнл" послуг компанії "Омега Термінал С.А." по переробці (навантаженню, розвантаженню, перевантаженню), зберіганню та частковому експедируванні сипучих вантажів на спеціалізованому Терміналі (п.1.1 Договору № 0/77). При цьому згідно з пунктом 2.1.5 Договору № 0/77 компанія "Омега Термінал С.А." самостійно укладає договори з власниками вантажів, які обробляються на Терміналі.

Також судом першої інстанції встановлено з даних, що знаходяться у відкритому доступі, про те, що ТОВ "Олімпекс купе Інтернешнл" включено до реєстру портових операторів Одеського порту.

Судами зазначено, що зміст договору в цілому дозволяє зробити висновок, що його метою є передача терміналу у виключне користування відповідачу для здійснення саме стивідорної діяльності, що зумовлює надання йому статусу портового оператора.

За законодавчим визначенням портовий оператор (стивідорна компанія) - суб`єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського термінала, проводить вантажні операції, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов`язані з цим види господарської діяльності.

Судами також встановлено про те, що відповідач - ТОВ "Зернотрейд Логистикс" згідно з витягом з ЄДРЮО зареєстровано в якості юридичної особи лише 08.03.2024, а статутний капітал останнього складає 10 000 грн.

Відповідно до наданого позивачем витягу без вилучень з сайту www.rc.fr.ch щодо АТ "Омега Термінал", адміністратором, аудитором та особою з правом підпису є ОСОБА_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2022 компанією GNT Trade DMCC (в особі директора Рейвена Джессі Грум-Бейкера) як учасник компанії Omega Terminal SA прийнято рішення про звільнення ОСОБА_3 з посади директора Omega Terminal SA та призначення на посаду директора ОСОБА_4 .

При цьому, правомірність прийнятих за результатами позачергових загальних зборів АТ "Омега Термінал" (Omega Terminal SA), що відбулися в Дубаї 20 грудня 2022 року, рішень, якими призначено керівництво компанії, було предметом розгляду справи у Суді з розгляду цивільних справ в Саріні (Швейцарія).

Одночасно з позовною заявою позивачем надано рішення Голови Суду з розгляду цивільних справ в Саріні від 10.05.2023, яким задоволено клопотання про застосування тимчасових заходів.

Рішенням Голови Суду з розгляду цивільних справ в Саріні від 10.05.2023 реєстратору Комерційного реєстру Фрібура надано наказ про збереження блокування внесення будь-яких записів у реєстрі у зв`язку з рішеннями, прийнятими під номером 3 порядку денного позачергових загальних зборів компанії АТ "Омега Термінал" (Omega Terminal SA), які відбулися в Дубаї 20 грудня 2022 року, доки не буде винесено рішення про визнання недійсними або про скасування рішень, прийнятих під час цих зборів.

У вказаному рішенні суду також зазначено про те, що залишається невизначеність щодо дійсності позачергових загальних зборів компанії АТ "Омега Термінал" (Omega Terminal SA), які відбулися в Дубаї 20 грудня 2022 року, а правова ситуація недостатньо чітка.

Враховуючи наведені обставини у сукупності, з урахуванням специфіки правового регулювання даних правовідносин, внаслідок наявності у позивача статусу нерезидента, місцевий господарський суд дійшов висновку про невизначеність питання про належного керівника позивача станом на момент підписання договору та наразі, що і має бути предметом дослідження під час розгляду справи по суті.

Водночас, відповідачем вчиняються дії на виконання оспорюваного договору. Так, договір про надання послуг №23/05 укладений між ФОП Кочетовим Андрієм Вікторовичем та ТОВ "Зернотрейд Логистикс" 23.05.2024, тобто до моменту підписання договору оренди (30.05.2024). Крім того, можливість вчинення дій, направлених на ведення господарської (стивідорної) діяльності орендарем презюмується, а необхідність надання доказів з цього приводу буде, за думкою суду, означати підвищений стандарт доказування.

Суди попередніх інстанцій прийняли до уваги, що у випадку отримання майна у користування та здійснення дій на виконання умов договору, фактично майно, що є предметом оспорюваного договору, вибуде з користування позивача, а відповідне право перейде до відповідача, що відповідно до умов договору (п.6.1, 6.3) надасть йому, зокрема, можливість провести істотні зміни щодо майна, розпорядитися ним іншим чином (передача у суборенду тощо). При цьому необхідність отримання письмової згоди орендодавця з огляду на висновки суду щодо невизначеності уповноваженої особи позивача не може бути обставиною, що виключає висновок щодо обґрунтованого припущення наявності такої можливості.

З урахуванням означеного, суди дійшли висновку про те, що запропонований позивачем захід забезпечення позову шляхом заборони до закінчення розгляду справи по суті Товариству з обмеженою відповідальністю "Зернотрейд Логистікс" (79010, Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Личаківська, буд. 37, кв. 6, код ЄДРПОУ 45636845) вчиняти дії на виконання договору оренди від 30 травня 2024 року, який укладений між ТОВ "Зернотрейд Логистікс" (орендар) та компанією "Омега Термінал С.А." (OMEGA TERMINAL SA) (орендодавець), а саме: отримувати доступ до майна, отримувати його у користування, експлуатацію, проводити платежі щодо оплати орендної плати та інших платежів згідно оспорюваного договору оренди, проводити інвентаризацію майна, укладати договори охорони, укладати договори з третіми особами для надання будь-яких послуг, в тому числі на стивідорне обслуговування, зберігання, договори щодо передачі нерухомого майна в користування третім особам, в т.ч. шляхом передачі в суборенду, в управління є розумним, обґрунтованим, адекватним заходом забезпечення позову, що дозволить забезпечити ефективний захист або поновлення порушеного права (інтересу) позивача в разі задоволення позову; такий захід забезпечення позову не є тотожними заявленим позовним вимогам, а його вжиття не зумовлює жодним чином фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямовано на збереження існуючого становища (використання орендованого на підставі договору майна) до розгляду справи по суті.

Враховуючи, що проведення стивідорної діяльності потребує отримання державних дозволів, обґрунтована, на переконання судів попередніх інстанцій, є вимога про заборону отримувати дозволи державних органів, реєстраційні документи, одержувати дозвіл на здійснення концентрації від Антимонопольного комітету, вчиняти дії щодо внесення Товариства як портового оператора до Реєстру морських портів України.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про доцільність застосування відповідних заходів, оскільки їх невжиття може призвести до неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову. Наявність ризику порушення прав Позивача на вільне користування та розпорядження своїм майном підтверджується наданими доказами та обставинами намагання незаконної зміни керівника компанії вже під час розгляду справи судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції також зазначила, що у випадку отримання майна у користування та здійснення дій на виконання умов договору, фактично майно, що є предметом оспорюваного договору, вибуде з користування позивача, а відповідне право перейде до відповідача, що відповідно до умов договору (п.6.1, 6.3) надасть йому, зокрема, можливість провести істотні зміни щодо майна, розпорядитися ним іншим чином (передача у суборенду тощо). При цьому необхідність отримання письмової згоди орендодавця з огляду на невизначеність уповноваженої особи позивача не може бути обставиною, що виключає висновок щодо обґрунтованого припущення наявності такої можливості.

Також слід зазначити, що проведення стивідорної діяльності потребує отримання державних дозволів, обґрунтованими також є заходи, що передбачають заборону отримувати дозволи державних органів, реєстраційні документи, одержувати дозвіл на здійснення концентрації від Антимонопольного комітету, вчиняти дії щодо внесення Товариства як портового оператора до Реєстру морських портів України.

Враховуючи вище зазначене, суди дійшли висновку про часткове задоволення заяви позивача щодо забезпечення позову.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ухвалою Верховного Суд від 05.12.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Зернотрейд Логистікс" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.07.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у справі № 916/2957/24 та ухвалено здійснити її перегляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вказаний принцип незмінності складу суду, після виходу 13.01.2025 із відпусток суддів Бенедисюка І.М., Ємця А.А., Малашенкової Т.М., а також враховуючи, що на розгляді об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебувала справа № 916/4954/23, правозастосовче питання, переданого на вирішення об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду може мати суттєве значення для правильного вирішення спірного питання в цій справі (№916/2957/24), колегія суддів здійснює розгляд касаційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в межах розумних строків.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для забезпечення позову.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").

Колегія суддів зазначає, що правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Тим часом, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про визнання недійсним договору.

Верховний Суд відзначає, що в цьому випадку за заявленою вимогою не передбачено примусове виконання рішення чи реституції. Ураховуючи системний аналіз статті 136, 137 ГПК України, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що обґрунтовуючи заяву, позивач зазначив, що ним заявлена позовна вимога немайнового характеру, а саме визнання недійсним договору оренди з огляду на підписання договору ОСОБА_4, який діяв як директор, натомість, не мав повноважень діяти від імені компанії. Позивач акцентує особливу увагу суду, що в межах даної справи є достатньо обґрунтоване припущення (реальні ризики) того, що відповідач може здійснити незаконні дії з майном, отримати прибутки від його використання, здійснювати перебудову чи перепланування, що в подальшому позбавить можливості позивача захисти своє порушене право в даному одному судовому процесі. Позивач зазначає, що відповідач жодним чином не обмежений вчиняти дії на виконання зазначеного договору, що призведе до виникнення у позивача перешкод у вільному користуванні та розпорядженні майном, у зв`язку з чим порушені права та інтереси позивача можуть взагалі не відновитися не тільки в рамках розгляду цього позову, а й навіть з урахуванням подання нових позовів.

Задовольняючи частково заяву позивача, місцевий господарський суд зазначив, що враховуючи обставини у сукупності, з урахуванням специфіки правового регулювання цих правовідносин, внаслідок наявності у позивача статусу нерезидента, суд доходить висновку про невизначеність питання про належного керівника позивача станом на момент підписання договору та наразі, що і має бути предметом дослідження під час розгляду справи по суті. Вжиття вказаних заходів є цілком достатнім та у такий спосіб існуюче становище буде збережено до розгляду справи по суті, а інші заходи, про застосування яких просить позивач, є похідними від отримання майна у користування та експлуатацію.

Втім, перевіривши судові рішення у справі, з урахуванням доводів та вимог заяви про забезпечення позову, касаційний суд вважає, що судові рішення прийняті за результатами розгляду заяви про забезпечення позову є необґрунтованими, виходячи з такого.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ураховуючи сталу та актуальну практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством на заявника покладено обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Отже, проаналізувавши положення, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, можна зробити висновок, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог укладати договори з постачальниками послуг, договори охорони, отримувати дозволи державних органів, реєстраційних документів, одержувати дозвіл на здійснення концентрації від Антимонопольного комітету, вчиняти дії щодо внесення Товариства як портового оператора до Реєстру морських портів України, укладати договори з третіми особами для надання будь-яких послуг, в тому числі на стивідорне обслуговування, зберігання.

Верховний Суд також звертається до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23, в якій перед Верховним Судом постало питання чи дозволяє процесуальний закон у справі за позовом про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам (сторонам договору) вчиняти дії (сплачувати кошти та виконувати роботи), спрямовані на виконання зобов`язань за оспорюваним правочином, та чи призведе така заборона до блокування господарської діяльності відповідачів (сторін договору) та, як наслідок, чи можна в цьому випадку вжиття господарським судом зазначеного заходу забезпечення позову вважати тотожним передчасному задоволенню заявлених позовних вимог без вирішення спору по суті.

Відступаючи від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо питання застосування норм частин першої, одинадцятої статті 137 ГПК України викладеного в постанові від 06.12.2023 у справі № 916/3414/23, об`єднана палата зазначила, зокрема таке.

"Згідно з пунктом 2 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Відповідно до частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

Водночас статтею 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню."

Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України, від яких об`єднана палата не вбачила підстав відступати, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц.

У зв`язку з цим об`єднана палата наголосила на тому, що вжиття судом заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачам виконувати зобов`язання за оспорюваним правочином вочевидь створює непереборні перешкоди для реалізації прав сторін такого правочину та унеможливлює виконання ними своїх обов`язків, що не відповідає зазначеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які (висновки) за змістом норм частини 4 статті 236 ГПК України та статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" підлягають врахуванню судами при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Суди попередніх інстанцій у справі, яка розглядається не звернули належної уваги, що заява про забезпечення позову фактично обґрунтована доводами позивача, викладеними ним у позові та має ознаки часткового вирішення спору по суті, що суперечить положенням процесуального законодавства, саме статті 136, 137 ГПК України, оскільки заявником належним чином необґрунтовано необхідності застосування заходів забезпечення позову. Крім того, таке обґрунтування позивачем заяви про забезпечення позову, з огляду на презумпцію правомірності правочину, визначену статтею 204 ЦК України, суперечить положенням вказаної статті, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Забезпечуючи позов у цій справі, суди попередніх інстанцій не врахували того що, забороняючи вчиняти дії на виконання договору, вони фактично поставили під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину, який на час прийняття оскаржуваних судових рішень недійсним не визнавався.

Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її, свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін договору.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23 виснувала, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що прийняті судові рішення у справі за результатами розгляду заяви позивача про застосування заходів до забезпечення позову не відповідають процесуальним нормам, що регулюють питання застосування заходів забезпечення позову, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема вимог укладати договори з постачальниками послуг, договори охорони, отримувати дозволи державних органів, реєстраційних документів, одержувати дозвіл на здійснення концентрації від Антимонопольного комітету, вчиняти дії щодо внесення Товариства як портового оператора до Реєстру морських портів України, укладати договори з третіми особами для надання будь-яких послуг, в тому числі на стивідорне обслуговування, зберігання; доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду щодо дотримання принципу презумпції правомірності правочину та усталеній практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо комплексного застосування положень частин 1, 11 статті 137 ГПК України.

Відтак, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду судових рішень у справі, а тому у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову необхідно відмовити, з мотивів викладеними у цій постанові.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження. Суд доходить висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення статей 136, 137 ГПК України та дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову (в частині, що оскаржується) з підстав, визначених заявником, у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а в задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити повністю.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу Судом відхиляються з огляду на застосування статей 136,137 ГПК України і мотиви та міркування, які викладені у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 та частин першої, другої статті 311 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Судові витрати

Враховуючи положення частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, з огляду на те, що суд задовольняє касаційну скаргу відповідача, судовий збір, понесений скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій, покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернотрейд Логистікс" задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.07.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у справі № 916/2957/24 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Компанії "Омега Термінал С.А." (OMEGA TERMINAL SA) про забезпечення позову відмовити.

4. Стягнути з Компанії "Омега Термінал С.А." (OMEGA TERMINAL SA) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернотрейд Логистікс" 3 028,00 (три тисячі двадцять вісім гривень) судового збору за подання апеляційної скарги та 3 028,00 (три тисячі двадцять вісім гривень) за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова