Рішення

від 20.01.2025 по справі 442/10197/24

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/10197/24

Провадження №2/442/220/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2025 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі головуючого - судді Хомик А.П., розглянувши в приміщенні суду в м.Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Партика Ольга Владиславівна, до Приватного акціонерного товариства «Стебницьке гірничо-хімічне підприємство «Полімінерал» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненніта відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 05.12.2024 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Стебницьке гірничо-хімічне підприємство «Полімінерал» на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 51283,49 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 96134,50 грн.; моральну шкоду у розмірі 5000 грн та судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 1000 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що працював з 01.08.2022 по 26.02.2024 у ПАТ «СГХП «Полімінерал» сторожем. З початку 2023 року підприємство почало із затримкою, нерегулярно та не в повному обсязі виплачувати позивачу заробітну плату. 26.02.2024 ОСОБА_2 звільнився з роботи за власним бажанням, що підтверджується наказом №110к від 26.02.2024.

Проте під час звільнення ПРАТ «СГХП «Полімінерал» ні при звільнені, ні в наступні дні не повідомило письмово ОСОБА_1 про нараховані суми, належні при звільненні та не провело із ним відповідного розрахунку.

Оскільки звільненню 26.02.2024, передувала робота ОСОБА_1 повні місяці у грудні 2023 року і січні 2024 року, то середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за ці місяці.

У грудні 2023 року 21 робочих дні, нарахована заробітна плата - 7526,67 грн.

У січні 2024 року 23 робочих дні, нарахована заробітна плата - 7854,78 грн.

Середньоденна зарплата: (7526,67 грн.+ 7854,78 грн) / 44 роб. дні = 349,58 грн.

Кількість робочих днів за час затримки виплати з 11.03.2024 по 30.11.2024 становить 264 днів.

Середній заробіток становить: 349,58 грн. х 275 робочих дні = 96134,50 грн.

Невиплата заробітної плати завдала йому зайвих душевних переживань, було змінено його звичний спосіб життя, він не зміг утримувати свою сім"ю, забезпечувати належними продуктами харчування, одягом. Моральну шкоду оцінює в 5000 грн.

Ухвалою від 09.12.2024 року в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін на 16.01.2025 року, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред`явлення зустрічного позову. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

Вказана ухвала надсилалась сторонам у справі і така, зокрема, відповідачем (з додатками) отримана 11.12.2024 в системі "Електронний суд".

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

Належним чином повідомлений відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов, а тому відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішив даний спір за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 2 ст. 247ЦПК України - не здійснюється.

Дослідивши позовну заяву, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, суд встановив наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що позивач з 01.08.2022 перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді сторожа. 26.02.2024 позивач був звільнений з роботи за власним бажанням, що підтверджується наказом №110к від 26.02.2024.

Згідно довідки ПрАТ СГХП «Полімінерал» №511 від 25.11.2024 ОСОБА_1 працював на даному підприємстві на посаді сторож. Дохід за період з 01.02.2023 по 26.02.2024 р. склав 96381,69 грн. Заборгованість станом на 21.11.2024 51283,49 грн.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Згідно ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

При цьому, відповідно до п. 6 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає і рішенні суду.

Враховуючи вищенаведене, вимога позивача щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за період у розмірі 51283,49 грн. з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів є підставною та підлягає задоволенню.

Крім цього, спір між сторонами виник з приводу права позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому до правовідносин, котрі склалися між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України «Про оплату праці», Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини ( ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивач в період з 01.08.2022 по 26.02.2024 перебував у трудових відносинах з відповідачем та був звільнений за власним бажанням.

Позивач, аргументуючи обґрунтованість поданого позову, покликається на довідку №511 від 25.11.2024 та наказ №110к від 26.02.2024, які видані відповідачем та з яких вбачається, що при звільненні позивача з роботи відповідачем не було проведено повного розрахунку. Не виплачено заробітну плату за період з 01.02.2023 по 26.02.2024 та компенсацію за невикористані 13 календарних днів відпустки.

Оскільки розрахунок з позивачем мав бути здійснений відповідачем у день звільнення 26.02.2024, то розрахунок відшкодування відповідно до ст. 117 КЗпП України слід проводити за період з 26.02.2024 по 26.08.2024 (в межах шестимісячного строку, визначеного у ст. 117 КЗпП України).

При цьому, при розрахунку оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з положень, наведених у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100.

Виходячи з виданої відповідачем довідки про заробітну плату позивача №511 від 25.11.2024, заборгованість відповідача перед позивачем складає 51283,49 грн.

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача слід розраховувати з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата (тобто, якщо подія відбулась у лютому, то за основу слід взяти попередні два місяці грудень та січень), а, відтак, складає: (7526,67 грн + 7854,78 грн) : 44 робочих дні = 349,58 грн, де 7526,67 грн заробітна плата за грудень 2023, 7854,78 грн - заробітна плата за січень 2024; 44 дні - це загальна сума робочих днів у грудні 2023 року (21 день) і січні 2024 року (23 дні).

Розраховуючи розмір середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, суд враховує, що згідно із ст. 50 КЗпП України тривалість робочого часу для найманих працівників має бути не більше 40 годин у тиждень. Так, при 5-денному робочому тижні з двома вихідними днями тривалість робочого дня не перевищує 8 годин. Кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 26.02.2024 по 26.08.2024 складає 131 робочих дні. Відтак, розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 26.02.2024 до 26.08.2024 становить 45794,98 грн (із розрахунку 349,58 грн. (середньоденний заробіток позивачки) х 131 робочих дні часу затримки розрахунку при звільненні (лютий 2024 з 26.02.2024 4 дні, березень 21 дні, квітень 22 дні, травень 23 дні, червень 20 днів, липень 23 дні, серпень 18 днів, до 26.08.2024).

Беручи до уваги розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки виплати такої заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме обставинам справи, визначення розміру відповідальності відповідача в сумі 45794,98 грн, яка і підлягає відшкодуванню з роботодавця. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих його втрат, які розумно можна було би передбачити.

Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди слід врахувати наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер неправомірних дій відповідача, його поведінку після невиплати заробітної плати, тривалість порушення прав позивача, як наслідок порушення нормального ритму життя, нормальних життєвих зв`язків, тяжкість вимушених змін, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.А тому, враховуючи вимоги п.п. 3,5,6,9,13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 1000 грн моральної шкоди.

Ухвалюючи рішення в частині вимог позивача про відшкодування понесених витрат, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

За змістом ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Разом з тим ч. 3 ст. 137 ЦПК України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Представником позивача у позовній заяві зазначено, що витрати на правничу допомогу становлять в розмірі 1000,00 грн, та в якості підтвердження до суду було надано договір про надання правничої допомоги від 01.11.2023, акт №1 від 30.11.2024 прийняття-передачі наданих послуг, квитанцію до прибуткового касового ордера №68.

Позовні вимоги позивача щодо стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено, а відтак, враховуючи предмет позову, незначну складність справи, час витрачений адвокатом для надання послуг, з урахуванням обсягу роботи, та кількості годин, необхідних, з точки зору суду, для його виконання фахівцем у галузі права, а також те, що розгляд справи здійснюється в спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, щопідлягають стягненню з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 гривень. Підстав для зменшення розміру судових витрат не встановлено.

Вирішуючи питання про стягнення судового збору, суд зазначає наступне.

Позивачем у позовній заяві заявлено дві вимоги майнового характеру стягнення заборгованості з виплати заробітної плати в сумі 51283,49 грн., стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 96134,50 та відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з такою невиплатою в сумі 5000 грн., а всього 152417,99 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 5 Закону України «Про судовий збір`від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, зокрема у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, при подачі позову про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, позивач був звільнений від сплати судового збору в цій частині.

Крім цього, відповідно до письмового клопотання позивача, відповідно до ухвали від 09.12.2024 позивачу відстрочено сплату судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди до ухвалення судового рішення у справі.

Разом з тим, відповідно до абз. 2 п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року за №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо в позовній заяві об`єднано кілька самостійних вимог майнового характеру, пов`язаних між собою, то, враховуючи, що об`єктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог (пункт 10 частини першої статті 176 ЦПК). При цьому судовий збір може бути сплачено окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.

Як зазначено вище, ціна позову при зверненні до суду становила 152417,99 грн., а відтак, позивач зобов`язаний був сплатити судовий збір, з врахуванням ціни позову, 1524,17 грн., проте, як вказано вище, при подачі позову був звільнений в частині стягнення заборгованості та середнього заробітку від сплати судового збору, а в частині моральної шкоди такий відстрочено до ухвалення судового рішення. За таких обставин, оскільки позов задоволено частково, відповідач є юридичною особою, а тому у відповідності до ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 3028 грн. судового збору.

Відповідно до частин 4, 5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Стебницьке гірничо-хімічне підприємство «Полімінерал» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01.02.2023 по 26.02.2024 у розмірі 51283,49 грн. з наступним утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів, 45794,98 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 1000,00 грн. моральної шкоди та 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Стебницьке гірничо-хімічне підприємство «Полімінерал» в дохід держави 3028,00 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Стебницьке гірничо-хімічне підприємство «Полімінерал», ЄДРПОУ 05762281, адреса вул. Дрогобицька, 127, м. Стебник Львівської області.

Повний текст рішення складено та підписано 20.01.2025.

Суддя Хомик А.П.