Рішення

від 24.12.2024 по справі 570/900/24

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 570/900/24

Номер провадження 2/570/596/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2024 року Рівненський районнийсуд Рівненськоїобласті у складі:

судді Гнатущенко Ю.В.

з участю секретаря судових засідань Іллюк С.Р.,

представника позивача адвоката Гладчук З.Я.,

представника відповідача адвоката Шендери О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Рівненський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2024 р. представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гладчук З.Я. звернулася в Рівненський районний суд Рівненської області із позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Рівненський ВДВС у Рівненському районі Рівненської області ЗМУ МЮ та просить звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам за період з липня 2016 року по 31.01.2023 р. по ВП №70531439 за примусовим виконанням виконавчого листа №569/1162/16-ц від 09.06.2016 р., виданого Рівненським міським судом Рівненської області.

В обґрунтування позову вказує, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 13.03.2023 р. у справі №570/4623/23 було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . На момент розгляду даної справи Рівненським районним судом між сторонами був відсутній майновий спір, про що вказано у самому рішенні.

Від шлюбу сторони по справі мають трьох дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як до розірвання шлюбу, так і після позивач матеріально забезпечував своїх дітей, про що свідчить і поведінка стягувача аліментів ОСОБА_2 , яка пред`явила виконавчий лист №569/1162/16-ц від 09.06.2016 р., виданий Рівненським міським судом, лише в лютому 2023 р., тобто через 7 років після його видання, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не частково забезпечував свою сім`ю, а повністю. Про існування вказаного виконавчого листа від 09.06.2016 р. позивач не знав, оскільки до 2023 р. подружжя проживало однією сім`єю, мало спільний бюджет та вело спільне господарство.

Державним виконавцем ВДВС у місті Рівному ЗМУ МЮ Вінсент З.Д. здійснено розрахунок заборгованості по ВП №70531439 при примусовому виконанні виконавчого листа №569/1162/16-ц від 09.06.2016 р., виданого Рівненським міським судом Рівненської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частки всіх видів доходу (заробітку), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 01.02.2016 р. і до досягнення дітьми повноліття.

Згідно даного розрахунку державним виконавцем нарахована заборгованість у розмірі 384142 грн.

З початку 2021 р. позивач перебуває за кордоном на заробітках на постійній основі, про що свідчить копія закордонного паспорту позивача. Таким чином, позивачем було виготовлено дублікат своєї платіжної картки для дружини ОСОБА_2 . Даний факт підтверджують випискою по картці за договором SAMDNWFC00057198350 від 08.01.2020 р., виданою АТ КБ «ПриватБанк» від 28.02.2023 р.

За період 2021-2023 р. ОСОБА_2 були отримані кошти:

16.11.2021 р. 1000 євро; 02.12.2021 р. 1000 євро; 24.12.2021 р. 2000 євро; 18.01.2022 р. 2500 євро; 30.11.2022 р. 200 євро; 22.12.2022 р. 500 євро; 26.01.2023 р. 1600 євро, у загальному 8800 євро, що в гривневому еквіваленті становить приблизно 334400 грн. (середній курс євро за даний період, тобто 38 грн. за 1 євро).

З огляду на наявність заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні та сплату позивачем їх в добровільному порядку, 17.01.2024 р. позивачем було подано заяву до Відділу ДВС у м.Рівному ЗМУ МЮ про зарахування заборгованості. Листом від 25.01.2024 р. №27228 Відділ ДВС у м.Рівному повідомив представника позивача, що звернення ОСОБА_1 направлено за належністю до Рівненського ВДВС у Рівненському районі, однак відповідь з районного відділу ДВС і досі не надійшла. У зв`язку із вказаними обставинами, ОСОБА_1 змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Наводить положення ст. 180, ч.3 ст.195, 197 СК України, п.22 Постанови ПВС України від 15.05.2006 р. №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Позивач як на підставу позову, посилається нате, що йому не було відомо про існування виконавчого листа про стягнення аліментів, а тим більше про існування заборгованості, а тому він добровільно матеріально утримував своїх дітей.

Отже, суми сплачені добровільно боржником на утримання дітей є обставиною, що має істотне значення у розумінні частини другої статті 197 СК України, і відповідно є підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, яка утворилася за період, коли він виконував свій обов`язок добровільно.

Виконання свого добровільного зобов`язання в добровільному порядку не може бути підставою для повторного стягнення цієї ж суми грошей на рахунок органу державної виконавчої служби.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 11.03.2024 р. позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 25.03.2024 р. відкрито загальне позовне провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Рівненський ВДВС у Рівненському районі Рівненської області ЗМУМЮ та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 10.06.2024 р. поновлено представнику позивача процесуальний строк для подання доказів та долучено до матеріалів справи докази згідно клопотань вх. 7146 від 19.04.2024 р. та вх. 8721 від 16.05.2024 р.

Ухвалою суду від 10.06.2024 р. задоволено клопотання представника відповідача та витребувано докази.

Ухвалою суду від 05.08.2024 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 17.12.2024 р. поновлено представнику позивача процесуальний строк для подання доказів та долучено до матеріалів справи докази згідно клопотання вх. 20470 від 26.11.2024 р.

У відзиві вх.7079 від 18.04.2024 р. відповідач ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що позивач даним позовом намагається ухилитися від сплати аліментів на утримання дітей, а також сплати пені за несплату аліментів. Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 22.12.2023 р. відкрито провадження у справі №570/6542/23 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів. Після відкриття провадження у вказаній справі представник ОСОБА_1 звернувся до ВДВС у м.Рівному ЗМУ МЮ з клопотанням про зарахування грошових коштів та перерахунок заборгованості від 17.01.2024 р. ОСОБА_2 було надано заперечення на дане клопотання, оскільки доводи клопотання не відповідали дійсності. У задоволенні клопотання про зарахування грошових коштів та перерахунок заборгованості ОСОБА_1 було відмовлено, вказане рішення державного виконавця не оскаржувалося.

Вказує, що вона має право пред`явити виконавчий лист до виконання будь-коли. І не пред`явлення виконавчого листа до виконання свідчить про її надію добровільно сплачувати аліменти батьком дітей, однак надії були не виправдані.

Також вказує, що позивач регулярно перетинав кордон України і певний час перебував на території України, про що свідчать печатки в його паспорті.

ОСОБА_1 з 12.04.2022 р. до 25.05.2023 р. включно працював на ПАТ «Рівнеазот», тому доводи боржника про те, що він на постійній основі перебував на території іноземної держави не відповідають дійсності.

Як доказ сплати аліментів позивач надає квитанції про сплату коштів, які були використані частково на купівлю майна, а не на аліментів. Банківська карточка, з якої позивач надає виписку по рахунку АТ КБ «Приватбанк» від 28.02.2023 р., належить боржнику, а не стягувачу. Проте з даної виписки не вбачається, що кошти знімала саме вона, відтак зарахування їх в рахунок аліментів відсутні.

У відповідіна відзив вх. 7900 від 01.05.2024 р. представник позивача вказує, що позивачем було виготовлено дублікат своєї платіжної карки для дружини. Сторони до моменту розірвання шлюбу проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а також між ними існували взаємні права та обов`язки, зокрема і щодо утримання дітей.

У запереченніна відповідьна відзив вх. 8396 від 10.05.2024 р. відповідач вказує, що у відділеннях банку знімалася валюта і відсутні будь-які докази витрачання даних коштів на утримання дітей та в інтересах дітей: чеки на купівлю одягу та взуття, чеки на оздоровлення чи лікування дітей тощо. Відсутність позивача на території України не є підтвердженням того факту, що кошти зазначені у позові були витрачені виключно на інтереси дітей. Позивач приховує від суду той факт, що за кошти вказані у позовній заяві про звільнення від сплати заборгованості по аліментах ним придбано: автомобіль Opel Astra Н, д.з. НОМЕР_1 , придбано диван, електроінструмент (набір ключів, болгарку, електролобзик, зварювальний апарат, мотокосу); здійснено лікування та поховання рідного дядька позивача. Фактично позивач хоче зарахувати в заборгованість по сплаті аліментів кошти, які мають розглядатися у спорі про поділ майна подружжя.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позов, заяви по суті справи та просить позовні вимоги задоволити. Не підтримала клопотання про допит свідка ОСОБА_6 .

У судовому засіданні представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити. Вказала, що проживання сторін в одній квартирі не є підставою задоволення позову. Витрати позивача на дітей є добровільними і вони здійснені не в рахунок сплати аліментів.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився жодного разу, був належним чином повідомлений про дату, час та місце його розгляду. Заяв, клопотань, пояснень не подано.

Суд, вислухавши представників сторін, показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі №569/1162/16-ц від 14.04.2016 р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини всіх видів доходу (заробітку), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 01.02.2016 р. і до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 13.03.2023 р. у справі №570/1110/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 12.10.2003 р. у Розвазькій сільській раді Острозького району Рівненської області, актовий запис №10 розірвано.

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується засвідченими представником позивача адвокатом Гладчук З.Я. копіями свідоцтв про народження.

Малолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають із відповідачем, що позивачем не оспорюється.

Як убачається з розрахунку заборгованості по аліментах по ВП №70531439 від 08.02.2023 р. №34934державного виконавця ВДВС у місті Рівному ЗМУМЮ З. Вінсент по ВП №70531439 при примусовому виконанні виконавчого листа №569/1162/16-ц від 09.06.2016, виданого Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частки всіх видів доходу (заробітку), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 01.02.2016 р. і до досягнення дітьми повноліття, здійснено розрахунок заборгованості по аліментах. Станом на 31.01.2023 р. заборгованість зі сплати аліментів становить 384142,00 грн.

Як убачається з розрахунку заборгованості по аліментах по ВП №70531439 від 23.11.2023 р. б/н державного виконавця Рівненського ВДВС у Рівненському районі Рівненської області ЗМУМЮ Дмитрієвої А.С. по ВП №70531439 при примусовому виконанні виконавчого листа №569/1162/16-ц від 09.06.2016, виданого Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частки всіх видів доходу (заробітку), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 01.02.2016 р. і до досягнення дітьми повноліття, здійснено розрахунок заборгованості по аліментах. Станом на 01.12.2023 р. заборгованість зі сплати аліментів становить 375464,95 грн.

Ухвалою суду від 22.12.2023 р. відкрито провадження у справі №570/6542/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів.

У січні 2024 р. адвокат З. Гладчук в інтересах ОСОБА_1 звернулася до ВДВС у м.Рівне ЗМУМЮ із клопотанням про зарахування грошових коштів та перерахунок заборгованості.

У статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Раду Української PCP від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 названої Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

У частині 8 статті 7 СК України зазначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Отже, обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Згідно із частиною 2 статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини 1, 2 статті 155 СК України).

За змістомстатті 180 СК Українибатьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3ст. 181 СК Україниза рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення уСК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

ПоложеннямиСК Українивизначаються декілька видів виконання цього обов`язку, зокрема, утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (ст.ст. 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (ст. 185 СК України).

Відповідно до ч. 1ст. 194 СК Україниаліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання.

Відповідно до ч. 3ст. 195 СК Українирозмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Згідно з ч. 2ст. 197 СК Україниза позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення (наприклад, у зв`язку із перебуванням платника аліментів у лавах Збройних Сил України, тяжким матеріальним становищем, тощо). Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У відповідності до ч. 4ст. 273 ЦПК Україниякщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Відповідно до п. 22постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 рокусуд, у випадках передбаченихст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.

Судом враховується, що за період проживання сторін разом, спільна участь у вихованні та утриманні дітей, не можуть бути підставою для звільнення боржника у виконавчому провадженні від заборгованості по аліментах на підставі ч. 2ст. 197 СК України.

У постанові Верховного Суду від 23.11.2020 р. у справі № 723/3193/19-ц (провадження № 61-11454св20) вказано, що: «Посилання касаційної скарги на те, щопозивач з 2015 року по січень2019 року проживав разом з відповідачем і брав активну участь у вихованні, належному матеріальному забезпеченні сина, що є обставиною, яка має істотне значення та єпідставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, не заслуговують на увагу, оскільки отримання аліментів на дитину одного із подружжя, не залежить від того перебувають батьки у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного.

При цьому виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з пунктом 9 частини другоїстатті 129 Конституції Україниосновними засадами судочинства є обов`язковість рішень суду.

Відповідно достатті 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а тому повинно відповідати вимогам, вміщеним устатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення у справі «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року).

Згідно з частинами першою, другоюстатті 18 ЦПК Українисудові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.»

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідноправомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинствасуду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити,із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тому, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Згідно зі статтею 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Постановою Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» також передбачено, що суд може за передбачених статтею 197 СК України умов повністю або частково звільнити особу від сплати заборгованості.

Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише у випадку, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

При цьому слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні аналогічних спорів необхідно виходити з інтересів дитини (дітей), оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини (дітей) з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення Верховного Суду України, правовий висновок Верховного Суду, з`ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, суд вважає, що обов`язок зі сплати аліментів покладено на ОСОБА_1 судовим рішенням від 14.04.2016 р., яке набрало законної сили.

Позивач просить звільнити його від зазначеної заборгованості посилаючись на спільне проживання зі своїми дітьми та відповідачем, а також з огляду на матеріальне забезпечення ним дітей, однак, суд вказує, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт надання позивачем матеріальної допомоги відповідачу та їх спільним дітям. Позивачем взагалі не вказано в чому полягала така допомога та який був її розмір.

Спільність проживання позивача разом із відповідачем та дітьми не є безумовною підставою вважати, що позивач надавав матеріальну допомогу відповідачу та дітям.

Спільне проживання сторін разом з дітьми, після постановлення судового рішення про стягнення аліментів, не може бути підставою для звільнення від сплати аліментів, оскільки не скасовує та не звільняє позивача від зобов`язання сплати аліментів на утримання дітей.

Серед іншого, на обґрунтування свої вимог, позивач долучив виписки по картці АТ КБ «Приватбанк», однак дані документи не підтверджують, що кошти спрямовувалися на сплату аліментів на утримання дітей.

Отже, з наданих до суду доказів не встановлено існування обставин, що мають істотне значення, які б могли бути підставою для звільнення ОСОБА_1 від сплати аліментів на утримання дітей згідно з судовим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14.04.2016 р. у справі №569/1162/16-ц.

Згідно з ч.3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, втрати годувальника тощо може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Пред`явлення відповідачем виконавчого листа до виконання у лютому 2023 р. не є підставою для звільнення позивача від обов`язку сплачувати заборгованість за аліментами.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року № 343/860/17.

Отже, батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Обставини справи свідчать про те, що малолітні діти проживають із відповідачем. Однак належні, достатні, допустимі й достовірні докази того, що сторони в передбаченому законом порядку погодили питання утримання дітей, в матеріалах справи відсутні. Натомість рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14.04.2016 р., яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання обох дітей, не скасоване та є чинним.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він має інші зобов`язання матеріального характеру, що перешкоджають у сплаті аліментів, про наявність у нього тяжкої хвороби або іншої обставини, що перешкоджала йому щомісячно проводити сплату аліментів на утримання дітей відповідно до рішення суду.

У справі відсутні докази, які б свідчили як про зміну матеріального становища позивача, так і про погіршення його стану здоров`я порівняно з тим періодом, коли було ухвалено рішення суду про стягнення з нього аліментів.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами у разі, якщо доведе суду наявність тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення.

Вищевказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у Постановах від 26 грудня 2019 року у справа № 219/6287/17 (№ 61-2278св18), від 18 січня 2018 року по справі №706/136/16-ц, від 25 червня 2018 року у справі №753/23672/16-ц

Зважаючи на це, суд вважає, що позивачем не доведено необхідних умов для застосування ч. 2ст. 197 СК України, а також не доведено, що під час їх спільного проживання після ухвалення судового рішення він добровільно надавав утримання малолітнім дітям у обсязі, визначеному судовим рішенням про стягнення аліментів. При цьому судом враховано, що показання свідків не можуть бути достатньою підставою для протилежного висновку, адже йдеться про тривалий період часу та потребу у регулярних витратах, у той час як допитані свідки назвали відомі їм вибіркові та поодинокі випадки участі позивача в утриманні дітей.

Отже, доводи сторони позивача про те, що ОСОБА_1 добровільно виконував свої зобов`язання щодо сплати аліментів на утримання спільних дітей будь-якими належними та допустимими доказами не підтверджено.

Судом встановлено, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності будь-яких передбачених частиною другою статті 197 СК України обставин, що мають істотне значення та могли б слугувати підставою для звільнення від сплати заборгованості з аліментів, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Рівненський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення від сплати заборгованості по аліментам - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 ЦПК України.

Сторони справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Рівненський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, знаходиться за адресою: м.Рівне, вул. П. Могили, 22б, код ЄДРПОУ 35007151.

Повне судове рішення рішення складено 31.12.2024 р.

Суддя Гнатущенко Ю.В.