Ухвала

від 15.01.2025 по справі 527/1615/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 527/1615/22 Номер провадження 11-кп/814/874/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_2 , суддів з секретарем з участю прокурора захисника обвинуваченоїОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції об`єднані кримінальні провадження №12022170510000214, №12022170510000488 та №12023170510000281 за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_7 на вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2024 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Полтава, мешканка АДРЕСА_1 , громадянка України, з середньою освітою, вдова, непрацююча, несудима,

визнана винуватою та засуджена:

-за ч.4 ст.186 КК України на 7 (сім) років позбавлення волі;

-за ч.2 ст.121 КК України на 8 (вісім) років позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно засуджена на 8 (вісім) років позбавлення волі.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 визнана винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

08 червня 2022 року близько 05 год. 42 хв. обвинувачена, перебуваючи разоміз своїм чоловіком ОСОБА_9 на веранді власного помешкання за адресою: АДРЕСА_1 , під час сварки на ґрунті раптово виниклої особистої неприязності, умисно взяла до правої руки ніж та нанесла ним один удар ОСОБА_9 в область черевної стінки зліва, спричинивши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя, у вигляді колото-різаної рани передньої черевної стінки, яка проникає в черевну порожнину та ушкоджує по ходу раньового каналу поперечно-ободову кишку, тіло підшлункової залози, великий сальник, та знаходиться в прямому причинному зв`язку із настанням смерті.

Смерть ОСОБА_9 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 10 год. у реанімаційному відділенні КНМП «Глобинська міська лікарня» за адресою: туп. Лікарняний, №1, м. Глобине Кременчуцького району Полтавської області від інтоксикації внаслідок розлитого фібринозно-гнійного перитоніту, який розвився внаслідок проникаючого поранення передньої черевної стінки з пошкодженням по ходу раньового каналу поперечно-ободової кишки, великого сальника, підшлункової залози.

05 грудня 2022 року близько 18 год. ОСОБА_8 перебувала в будинку потерпілого ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1 , де під під час розпивання алкогольних напоїв спільно із ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , в їх присутності, відкрито, в умовах воєнного стану, із спальної кімнати будинку викрала належний потерпілому ліхтарик із радіоприймачем вартістю 1069, 20 грн.

17 травня 2023 року близько 08 год. 30 хв. обвинувачена, перебуваючи у вказаному будинку потерпілого ОСОБА_10 , відкрито, повторно, в умовах воєнного стану, в присутності ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , вихопивши із рук ОСОБА_10 його гаманець, відкрито викрала грошові кошти в сумі 950 грн., що знаходилися у цьому гаманці.

В апеляційній скарзі обвинувачена не погоджується з вироком суду та просить пом`якшити призначене їй покарання.

При цьому зазначає, що особисто викликала швидку допомогу, проте ОСОБА_9 від госпіталізації відмовився, на погане самопочуття не скаржився, самостійно пересувався.

Вважає, що належної медичної допомоги потерпілому надано не було.

Стверджує, що під час сварки з ОСОБА_9 він ображав її та погрожував.

Заперечує наявність у неї умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень та смерті.

Вказує про здійснення на неї тиску працівниками поліції під час проведення слідчого експерименту.

Зазначає про наявність дружніх відносин з потерпілим ОСОБА_10 та наголошує, що радіоприймач взяла у нього в рахунок боргу.

Заперечує викрадення у потерпілого грошових коштів та стверджує, що взяла їх в борг для придбання продуктів і водночас зазначає, що взяла 500 грн, а не 950 грн.

Вважає,що судомналежним чиномне врахованодумку потерпілого ОСОБА_10 ,який стверджував про відсутність у нього претензій до обвинуваченої.

За змістом апеляційної скарги захисник просить перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч.2 на ч.1 ст.121 КК України та призначити їй покарання у виді п`яти років позбавлення волі із звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком три роки.

Зазначає, що настання смерті потерпілого від інтоксикації внаслідок перитоніту не свідчить про наявність в обвинуваченої умислу на настання саме таких наслідків.

Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що медичні працівники, які двічі приїжджали на виклики протягом 08 11 червня 2022 року, виявивши рану в області живота, не надали потерпілому належну медичну допомогу та не повідомили про подію до правоохоронних органів.

Вважає, що погіршення стану потерпілого у вигляді розвитку перитоніту є наслідком його власної поведінки, оскільки він відмовлявся від медичної допомоги.

Наголошує на відсутності доказів на підтвердження того, що обвинувачена умисно або з необережності не надала допомогу потерпілому.

Зауважує, що про відсутність в обвинуваченої умислу на заподіяння смерті потерпілому свідчить та обставина, що ОСОБА_8 нанесла лише один удар ножем, не контролюючи його силу.

У зв`язку з наведеним стверджує, що дії ОСОБА_8 необхідно кваліфікувати за ч.1 ст.121 КК України як тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Крім того, захисник просить виправдати ОСОБА_8 за ч.4 ст.186 КК України, оскільки обвинувачена та потерпілий тривалий час були знайомими, мали дружні стосунки, що передбачали можливість займу коштів, купівлі продуктів у борг тощо.

Стверджує, що обвинувачена за власний рахунок придбала товари для потерпілого, а тому він заборгував їй кошти, у зв`язку з чим ОСОБА_8 забрала радіоприймач, який мала намір повернути після того, як ОСОБА_10 з нею розрахується.

Зауважує, що свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні також зазначив, що обвинувачена не викрадала радіоприймач, в взяла його в рахунок боргу.

У зв`язку з наведеним вважає, що в діях ОСОБА_8 хоча і є ознаки діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України (самоправство), проте кримінальна відповідальність за такі дії настає лише за умови заподіяння потерпілому значної шкоди.

Не погоджується з визначеною експертом вартістю радіоприймача, оскільки вона перевищує його фактичну вартість, за яку потерпілий здійснив його покупку.

Ставить під сумнів суму грошових коштів, що знаходились у гаманці потерпілого.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченої та її захисника на підтримання доводів апеляційних скарг, думку прокурорапро законність та обґрунтованість судового рішення, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до такого.

Винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочинів за наведених у вироку обставин підтверджується сукупністю достатніх, допустимих та належних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом.

При цьому суд першої інстанції, всупереч доводам апеляційних скарг, виконуючи приписи ст.94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_8 пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

Суд навів переконливі аргументи на обґрунтування своїх висновків, тому колегія суддів вважає доводи апеляційних скарг сторони захисту такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження і вимогах закону з огляду на таке.

Твердження сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_8 з ч.2 на ч.1 ст.121 КК України є непереконливими.

Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів.

З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та двома суспільно небезпечними наслідками, що настали: первинні тяжкі тілесні ушкодження, похідні смерть.

При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки).

Кримінальна відповідальність за ч.2 ст.121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Тоді як частина 1 цієї статті Кодексу передбачає відповідальність за умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, каліцтво статевих органів, психічну хворобу або інший розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Факт нанесення обвинуваченою умисного удару ножем в область черевної стінки зліва своєму чоловікові ОСОБА_9 08 червня 2022 року ніким із учасників провадження не оспорюється.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи смерть потерпілого настала від інтоксикації внаслідок розлитого фібринозно-гнійного перитоніту який розвився внаслідок проникаючого поранення передньої черевної стінки з пошкодженням по ходу раньового каналу поперечно-ободової кишки, великого сальника, підшлункової залози. Вказані тілесні ушкодження утворилась від дії предмету, що володіє ріжучими та колючими властивостями, тобто має ріжучу поверхню та довжинник, мають ознаки ушкоджень, що небезпечні для життя, та знаходяться в прямому причинному зв`язку із настанням смерті.

Всупереч доводам захисника, обвинувачена під час нанесення хоча і лише одного удару ножем, проте в життєво важливий орган потерпілому, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і навіть якщо і не бажала, то свідомо припускала їх настання, тобто діяла щодо первинних наслідків з умисно.

Щодо спричиненнясмерті ОСОБА_9 , то в даному випадку має місце необережна форма вини обвинуваченої, оскільки завдаючи потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, вона передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Та обставина, що після удару ножем потерпілий певний час відмовлявся від госпіталізації, а його смерть настала від інтоксикації внаслідок перитоніту не спростовує висновків суду. Адже перитоніт розвився внаслідок тілесних ушкоджень, які спричинені саме ножовим пораненням та знаходяться в прямому причинному зв`язку із настанням смерті.

Також місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність будь-якого тиску з боку працівників поліції на обвинувачену під час проведення слідчого експерименту. Адже з відеозапису цієї слідчої дії видно, що ОСОБА_8 , не перебуваючи під вартою, в присутності статиста, понятих, судового експерта та інших учасників добровільно, без жодного впливу та намагань змінити її судження, дії або поведінку давала пояснення та відтворювала обставини вчинення злочину із зазначенням подробиць, які можуть бути відомі лише учаснику події.

Також колегія суддів враховує, що ні обвинувачена, ні її захисник не зверталися до правоохоронних органів із відповідними заявами щодо перевірки незаконних методів досудового розслідування.

Доводи сторони захисту щодо неналежної якості наданої потерпілому медичної допомоги є неприйнятними, оскільки відповідно до приписів ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

З огляду на викладене та з урахуванням положень кримінального закону колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч.2 ст.121 КК України і вважає таку кваліфікацію правильною, а доводи сторони захисту в цій частині безпідставними.

Не знайшлисвого підтвердженняі доводиапеляційних скаргпро те,що обвинуваченане вчинялаграбежу,а взяларадіоприймач употерпілого ОСОБА_10 в рахунок боргу, а його грошові кошти в борг.

Місцевий суд належним чином з`ясував з якою метою обвинувачена заволоділа вказаним майном потерпілого та надав правильну кримінально-правову оцінку її дій, у тому числі щодо наявності суб`єктивної сторони грабежу.

Так, положеннями ст.186 КК України передбачено відповідальність за відкрите викрадення чужого майна (грабіж), яке характеризується об`єктивними та суб`єктивними ознаками.

Об`єктивні ознаки відкритого викрадення це викрадення, що вчиняється у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи.

Предметом грабежу є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи.

Протиправність дій винної особи полягає в тому, що під час відкритого викрадення у винного немає жодного права і будь-яких підстав для вилучення майна у потерпілого.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 186 КК України, характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливого мотиву. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

Тобто суб`єкт злочину, протиправно вилучаючи майно, усвідомлює незаконний характер своїх дій, розуміє, що не має на майно, яке він вилучає, жодного права; вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно перебуває, але, незважаючи на це, винний бажає незаконно вилучити відповідне майно і позбавити власника чи законного володільця можливості володіти, користуватися чи розпоряджатися відповідним майном. Крім того, таке вилучення є безоплатним, тобто майно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власнику еквівалент його вартості.

При цьому грабіж вважається закінченим, коли майно вилучене і винний має реальну, хоча б початкову можливість розпорядитися ним як власним (винести, сховати, передати, викинути тощо).

Про наявність у обвинуваченої як корисливого мотиву в обох епізодах заволодіння майном потерпілого так і можливості ним розпорядитися, свідчать досліджені місцевим судом докази, зокрема, протоколи слідчих експериментів та відеозаписи слідчих дій з участю потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 .

Так, під час проведення 06 грудня 2022 року слідчої дії потерпілий впевнено, послідовно та логічно розповідав і показував на місці події як обвинувачена відкрито викрала належний йому радіоприймач.

При цьому ОСОБА_10 заперечував наявність боргу перед обвинуваченою та пояснював, що остання ніде не працює, зловживає алкогольними напоями і в неї ніколи грошей не було, а також підтвердив, що дозволу брати його майно він ОСОБА_8 не давав.

Наведені дані слідчого експерименту повністю узгоджуються з даними протоколу слідчого експерименту від 07 грудня 2022 року, проведеного зі свідком ОСОБА_11 , який в цей час перебував у помешканні потерпілого та бачив обставини заволодіння його майном ОСОБА_8 .

Дані протоколівслідчих експериментів18травня 2023року зпотерпілим ОСОБА_10 та свідком ОСОБА_11 також підтверджуютьвідкрите викраденняобвинуваченою гаманцяз грошимапотерпілого.При цьому ніяких зауважень щодо проведених слідчих дій від її учасників не надходило.

Як правильно встановив суд, ОСОБА_8 дійсно прийшла до потерпілого під приводом позичити гроші, але потім вирвала з його рук гаманець з яким вибігла з будинку.

Більше того, після обох випадків викрадення майна потерпілий відразу звертався до поліції, що підтверджується протоколами прийняття відповідних заяв про кримінальне правопорушення від 06 грудня 2022 року та 17 травня 2023 року.

Належним чином місцевий суд проаналізував і показання потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 , які в судовому засіданні з метою виправдати дії обвинуваченої стверджували, що потерпілий не заперечував, коли ОСОБА_8 забирала його радіоприймач та гроші.

Суд навів переконливі мотиви, чому не бере до уваги такі показання ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 в судовому засіданні, які суперечать вище наведеним доказам, а також показанням обвинуваченої, яка підтвердила, що відкрито у присутності потерпілого в обох випадках взяла його речі.

Та обставина, що ОСОБА_8 та потерпілий тривалий час були знайомими і мали дружні стосунки, в даному випадку не виключає кримінальної відповідальності обвинуваченої за вчинення грабежу з огляду на сукупність досліджених судом належних і допустимих доказів.

З урахуванням того, що конструкція інкримінованого ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, не передбачає конкретно визначений розмір спричиненої шкоди, певна незгода сторони захисту із розміром відкрито викраденого майна, з урахуванням того, що місцевий суд дав належну оцінку обставинам кримінального правопорушення, не впливає на висновки суду про її винуватість.

Таким чином, місцевий суд належним чином дослідив докази, що мають суттєве значення для з`ясування змісту та спрямованості умислу обвинуваченої, правильно оцінив її дії, кваліфікувавши їх за ч.4 ст.186 КК України.

Призначаючи обвинуваченій покарання, суд дотримався положень ст.50, ст.65 та ч.1 ст.70 КК України; належним чином врахував принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, які є тяжкими; відношення ОСОБА_8 до інкримінованих дій; відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність обставин, які його обтяжують - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, та щодо особи похилого віку; дані про особу винної та обґрунтовано призначив покарання, наближене до мінімального, передбаченого в даному випадку санкціями ч.2 ст.121 та ч.4 ст.185 КК України, та визначив остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді позбавлення волі на строк 8 років.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає визначених законом підстав як для пом`якшення покарання, так і до застосування приписів ст.75 КК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно і всебічно розглянути провадження і ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, колегією суддів не встановлено.

Отже, апеляційні скарги обвинуваченої та її захисника не підлягають до задоволення.

Керуючись статтями 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченої та її захисника ОСОБА_7 без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, а засудженою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4