Рішення

від 16.01.2025 по справі 494/986/24

БЕРЕЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Березівський районний суд Одеської області

16.01.2025

Справа № 494/986/24

Провадження № 2/494/15/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2025 року м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

судді - Римаря І.А.,

за участю: секретаря судового засідання - Антонишиної І.С.,

представник позивача - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представника відповідачів - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Березівка Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №494/986/24 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди та стягнення збитків, -

ВСТАНОВИВ:

27.05.2024 року до Березівського районного суду Одеської області надійшла справа запозовом ОСОБА_4 (позивач) до ОСОБА_5 (відповідач 1), ОСОБА_2 (відповідач 2) про відшкодування шкоди та стягнення збитків.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2024 року, вищевказана справа надійшла у провадження судді Римаря І.А.

Ухвалою суду від 17.06.2024 рокувідкрито провадження по справі впорядку спрощеного позовного провадження та призначено до судового розгляду.

В обгрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_6 . ОСОБА_4 успадкувала земельну ділянку, яка належала померлій згідно заповіту від 02.08.2019 року. 07.09.2019 року позивач дізналась, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_7 на підставі договору емфітевзису від 22.09.2017 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Фактично земельною ділянкою користувався батько відповідача 1 ОСОБА_2 , який справи щодо земельної ділянки вирішував з ОСОБА_8 на підставі усної домовленості. ОСОБА_8 , який являється сином ОСОБА_6 , подав до суду позов про визнання заповіту від 02.08.2019 року недійсним, однак рішенням суду йому було відмовлено у задоволенні позову. Відповідач 2 сплачував ОСОБА_8 грошові кошти за користування земельної ділянкою, однак останній позивачу кошти не передавав. Представником позивача відповідачам направлялась вимога про припинення перешкод у користуванні земельною ділянкою, однак вимога залишилась без відповіді.Представник ОСОБА_4 зверталась до ГУ Держгеокадастру в Одеській області з заявою про встановлення факту самовільного зайняття відповідачем 1 земельної ділянки та розрахунку шкоди, заподіяної позивачу, однак їй рекомендовано звернутись до суду за захистом своїх земельних прав. На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29.06.2023 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на спірну земельну ділянку, відповідач 2 обіцяв, що за час користування ним земельною ділянкою всі збитки відшкодує. Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 29.02.2024 року усунуто ОСОБА_4 перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, скасовано державну реєстрацію права емфітевзису за ОСОБА_5 . Відповідачам неодноразово направлялась вимога про відшкодування шкоди та сплати упущеної вигоди внаслідок самовільного зайняття ними земельної ділянки у період 2021-2023 роки, однак вимога залишилась без відповіді. Внаслідок незаконних дій відповідачів позивач була позбавлена об`єктивної можливості з 04.08.2019 року по 02.04.2024 року використовувати належну їй земельну ділянку за цільовим призначення та отримувати дохід.У зв`язку з вищевказаним, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів шкоду у розмірі 157 811.00 грн. та збитки у формі упущеної вигоди у розмірі 119415.00 грн., заподіяних внаслідок самовільного зайняття вищевказаної земельної ділянки та стягнути судові витрати.

02.07.2024 року від представника відповідачів на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що вважає позов необґрунтованими та таким, що не підлягає задоволенню. Вважає, що позивач подала позов з пропущенням строку позовної давності, так як вона дізналась про існування договору емфітевзису 24.10.2019 року, а загальна позовна давність, згідно закону, встановлюється тривалістю у три роки, тобто мала б звернутися до суду 24.10.2022 року. Користування спірною земельною ділянкою під кадастровим номером 5121285700:01:002:0333 відповідачами здійснювалась на підставі договору емфітевзису від 29.09.2017 року укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , остання своєчасно сплачувала власнику орендну плату за користування ділянкою. Представник позивача не надала належних та допустимих доказів щодо самовільного зайняття земельної ділянки, не має доказів підтвердження факту неправомірного використання спірної ділянки, не надано акту про визначення та відшкодування збитків ОСОБА_4 , яким би підтверджувалась сума збитків у розмірі 157811.00 грн., не доведено усіх елементів цивільного правопорушення, необхідних для відшкодування шкоди, докази містять лише припущення. Відповідачі законно користувались земельною ділянкою, а власник землі претензій до них не мала, позивач стала власником земельної ділянки лише 29.06.2023 року з моменту реєстрації свідоцтва про право на спадщину. З розрахунком шкоди за період 2021-2023 роки у розмірі 157811.00 грн. на погоджується, оскільки відповідачі не користувалися землею після закінчення 2019 року, будь-яких перешкод у користуванні земельною ділянкою не вчиняли. Розрахунок упущеної вигоди у розмірі 119415.00 грн. є необґрунтованим, так як позивач не довела, що неодержані доходи не є абстрактними, а дійсно були б отримані. Неприпустимими є також посилання позивача на договір емфітевзису, а саме про те, що у разі дострокового розірвання договору з ініціативи власника земельної ділянки, власник зобов`язується сплатити землекористувачу втрачену вигоду у розмірі 1000 доларів США за кожен рік недокористування земельною ділянкою, однак рішенням суду за позовом ОСОБА_4 до відповідачів державна реєстрація емфітевзису скасована за ініціативою останньої, яка і являється власником (а.с.66-68).

22.07.2024 року на адресу суду представник позивача надала відповідь на відзив, вказала, що відзив подано до суду з пропущенням строку для подання такого відзиву, доводи представника відповідачів щодо відсутності складу цивільного правопорушення є хибними. Твердження адвоката щодо сплати власниці земельної ділянки коштів за договором емфітевзису є безпідставним, оскільки не надано жодного доказу такої сплати. ОСОБА_8 незаконно здав земельну ділянку в оренду ОСОБА_2 . Відповідачі помилково вважають, що момент виникнення права користування земельною ділянкою ОСОБА_4 є момент одержання свідоцтва про право на спадщину, однак згідно з законом з моменту відкриття спадщини. Відповідачі незаконно користувалися спірною земельною ділянкою та чинили перешкоди у користуванні та розпорядженні нею.Також твердження про те, що відповідачі після 2019 року не користувалися земельною ділянкою є хибним. Позивач не могла отримувати доходи від користування спірним майном, оскільки з 22.09.2017 року по 02.04.2024 року діяло речове право емфітевту за ОСОБА_5 . Відповідачі не довели обставини, які мають значення для справи, надані докази є неналежними та недопустимими. Представник позивача просила задовольнити позов (а.с.106-111).

У судовому засіданні16.01.2025 року представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

У судовому засіданні 16.01.2025 року відповідач ОСОБА_2 та представник відповідачів з позовом не погодились, заперечували проти задоволення позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Під час розгляду справи 16.01.2025 року допитано свідка ОСОБА_9 , який вказав, що являвся головою Червоноволодимирівської сільської ради Березівського району Одеської області в період з 1999 року по 2020 рік. Зазначив, що спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 користувався по 2019 рік, за період користування земельною ділянкою сплачував податки, здійснював контроль за земельною ділянкою, від ОСОБА_6 ніяких скарг та зауважень не надходило. Влітку 2019 року померла власник земельної ділянки, після чого виникли суперечності між спадкоємцями померлої, тому відповідач 2 вирішив більше не користуватися спірним майном. Будь-яких скарг, заяв від покійного власника ОСОБА_6 щодо користування вищезазначеної земельної ділянки на адресу сільської ради не надходило.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжено до 07.02.2025 року.

Заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи, допитавши свідка, суд вважає позов таким, що підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 (а.с.10).

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 за заповітом від 02.08.2019 року є ОСОБА_4 (а.с.11), яка 10.09.2019 року звернулась до Сьомої Дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а.с.12).

Постановою вищевказаної нотаріальної контори від 02.09.2021 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, підставою відмови стала судова справа між спадкоємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (а.с.21).

Згідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29.06.2023 року ОСОБА_4 стала власником земельної ділянки площею 6.2848 га, що знаходиться на території Червоноволодимирівської сільської ради Березівського району Одеської області, кадастровий номер 5121285700:01:002:0333 (а.с.30).

Судом також встановлено, що 22.09.2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису)щодо земельної ділянки площею 6.2848 га, що знаходиться на території Червоноволодимирівської сільської ради Березівського району Одеської області, кадастровий номер 5121285700:01:002:0333 (а.с.13-14).

Рішенням Березівського районного суду Одеської областіпо справі№494/1426/23 від 29.02.2024 року усунуто ОСОБА_4 перешкоди у користуванні та розпорядженні вищезазначеною земельною ділянкою, зобов`язавши відповідачів повернути позивачу спірну земельну ділянку, також скасовано державну реєстрацію речового права користування земельною ділянкою за ОСОБА_10 (а.с.37-41). Рішення набрало законної сили.

На підставі вищевказаного рішення суду, позивач звернулась з позовом до відповідачів, які у період 2021- 2023 р.р. самовільно зайняли земельну ділянку площею 6,2848 га з кадастровим номером 5121285700:01:002:0333 та просять солідарно стягнутишкоду у сумі 157811 грн. та збитків у формі упущеної вигоди у сумі 119415 грн.

Відповідно до ст. 4 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач посилається на ч.5 ст.1268 Цивільного кодексу України, що право володіння та користування успадкованої земельної ділянки виникає саме з часу відкриття спадщини з 04.08.2019 року.

При цьому, під час судового засідання представник позивача зазначав, що відповідач ОСОБА_2 переводив кошти ОСОБА_8 , який подав позов про визнання недійсним заповіту, та фактично чинив перешкоди в отриманні свідоцтва про право на спадщину.

Суд враховує, що постановою Державної нотаріальної контори від 02.09.2021 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальних дій.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_8 , який є сином померлої ОСОБА_6 чинив перешкоди шляхом подачі позову про визнання недійсним заповіту, не може бути безспірною підставою того, що саме Заклеванець здійснював перешкоди як в отриманні свідоцтва, так і користуванні земельної ділянки, оскільки спір щодо спадкового майна, в тому числі визнанні недійсними заповітами належить саме до прав спадкоємців померлої особи.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що хоча і договір емфітемзісу від 22.09.2017 року рішенням Березівського районного суду Одеської області від 29.02.2024 року фактично визнаний таким, що неукладений за відсутності підпису землевласника, однак даний договір був зареєстрований у реєстрі і факт його існування до винесення рішення судом, також підтверджується наданими відповідями , в тому числі ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 09.07.2021 року (а.с.29).

Водночас, суд звертає увагу на посилання відповідача, що даний договір емфітемзісу, якого здійснено реєстрацію,- не можливо самостійно розірвати в односторонньому порядку, відповідно до пункту 19 даного договору (а.с.14), а лише за домовленістю сторін. При цьому, власник земельної ділянки померла, а свідоцтво про отримання спадщини Наумовою отримано 29.06.2023 року.

Разом з цим, до матеріалів справи долучена заява від 09.10.2023 року представника відповідача із угодою про припинення договору емфітемзісу, яка надіслана на адресу позивача (а.с.36).

Положеннями статей 125 Земельного кодексу України (далі ЗК України),право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 126 ЗК України,право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає державну реєстрацію речових прав (власності, постійне користування, оренда, суборенда) на земельні ділянки.

Згідно ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.

Отже, необхідною умовою для користування земельною ділянкою є отримання відповідного документа на підтвердження права власності чи користування та реєстрація права.

В даному випадку , суд вважає, що оскільки існував спір щодо вищевказаної земельної ділянки між спадкоємцями, нотаріус постановою від 02.09.2021 року відмовив у вчиненні нотаріальної дії та лише 29.06.2023 року Наумова отримала свідоцтво про спадщину за заповітом, тобто остання отримала відповідний документ, який підтверджував право власності на вищевказану земельну ділянку саме з боку держави.

Частиною 2 статті 116 ЗК України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно до ч.2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом положень статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Із аналізу вищенаведених норм вбачається, що однією з підстав виникнення зобов`язання є заподіяння шкоди (збитків) іншій особі, а для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків (шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками (шкодою); наявності вини особи, яка заподіяла збитки (шкоду). За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Згідно з пунктом «д» статті 156 ЗК України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди), є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи.

Збитки, понесені ОСОБА_4 , виражаються у тому, що остання не могла отримувати грошовий дохід за використання належної їй земельної ділянки внаслідок самовільного зайняття відповідачами земельної ділянки.

Верховний Суд в постанові від 20.02.2020 у справі № 1940/1655/18 дійшов висновку, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним заняттям земельної ділянки.

Відповідно до ч.1,3 статті 157 ЗК України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 12, п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей211,212 ЗК України, статей22,623,1166,1172,1192 ЦК Україниособами, що її заподіяли.

Пунктом б ч. 1 ст. 211 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 725/1670/18 (провадження № 61-9128св19) зазначено, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає».

Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Відповідно до частини 1 статті76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та другастатті 77 ЦПК України).

Для обчислення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам застосовується Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затверджена постановою Кабінету Міністрів Українивід 25 липня 2007 року № 963 (далі - Методика).

Відповідно до п. 7 Методики,Розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, визначається Держекоінспекцією та її територіальними органами, Держгеокадастром та його територіальними органами або виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до п. 7-1 Методики, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме:акт перевірки або акт, складений за результатами здійснення планового або позапланового заходу державного нагляду (контролю);протокол про адміністративне правопорушення.

16.07.2023 року представник позивача зверталась до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою щодо здійснення перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, з вжиттям відповідних заходів щодо усунення виявлених порушень, а також просила здійснити розрахунок шкоди, заподіяної їй внаслідок самовільного зайняття відповідачем 2 земельної ділянки (а.с.32).

17.07.2024 року представнику позивача надано відповідь з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та вказано, що відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 року №303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» припинено планові та позапланові заходи державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану (а.с.33).

Проте, доказів щодо порушення відповідачем вимог земельного законодавства, за результатами якого було б складено відповідний акт або протокол про притягнення до адміністративної відповідальності, або інше, які б слугували підставою для визначення компетентним органом розміру завданої шкоди, матеріали справи не містять.

Позивачем на підтвердження позовних вимог не надано акту обстеження земельної ділянки або іншого документа, у якому мала б бути зафіксована самовільна зайнята ділянка із встановленням розміру збитків, та на якій проводилось будь-яке вирощування зернових культур, тощо або взагалі того, що відповідачі користувались вищевказаною ділянкою та обробляли її у період з 2021 -2023 рік

Таким чином, визначений позивачем розмір шкоди за самовільне зайняття відповідачами належної їй земельної ділянки не відповідає вимогам п. 7 та п. 7-1 зазначеної вище Методики, а тому дана позовна вимога є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Більше того, в матеріалах справи міститься аудіозапис телефонних розмов представників позивача з відповідачами, з яких вбачається, що ОСОБА_2 не чинив перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою позивачу, готовий був співпрацювати та обробляти земельну ділянкусаме з власником та спадкоємцем померлої ОСОБА_6 на підставі відповідних доказів отримання спадщини та державних документів.

Суд також враховує, що вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідачів. Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61- 22106св18)).

При визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/ господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат.

Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); розумні витрати; компенсаційність відшкодування збитків. Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб`єктивне право не було порушеним (невизнаним).

Здійснений позивачем розрахунок не доводить завданих їй збитків (упущеної вигоди) та їх розміру, а також причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та збитками, оскільки зроблений з посиланням в тому числі на договір емфітевзису, який сама ОСОБА_4 вважає таким, що не відбувся, та який рішенням суду скасовано 29.02.2024 року.

Разом з тим, розрахунок в даному випадку упущеної вигоди потребує глибоких комплексних професійних знань у галузі економіки сільськогосподарського виробництва, безпосередньо знань особливостей сільськогосподарського виробництва, особливостей використання у сільськогосподарському виробництві земельних ресурсів тощо.

Крім того, сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується лише припущенням про можливість отримання прибутку, також на підтвердження розміру заподіяних збитків, у тому числі упущеної вигоди, позивач не позбавлений права надати інші належні та допустимі докази. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на особу обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними.

При цьому, у позовній заяві позивач посилається на те, що остання не змогла отримати статистичну інформацію про показники середньої врожайності, середньої собівартості вирощування 1 т зернових культур за 2021-2023 роки у Березівському районі Одеської області для точного розрахунку упущеної вигоди та фактично посилається на договір емфітемзісу, який як неодноразово наголошувалось позивачем визнано неукладеним.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигодиу сумі 119415 грн 00 коп. також задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, суд також відмовляє позивачеві у відшкодуванні понесених ним судових витрат відповідно до положень п.2 ч.1 ст.141 ЦПК України.

Водночас, оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимоги, а тому суд не вбачає підстав для застосування заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності.

Керуючись ст.ст. 22, 317, 321, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст. 78, 81, 90, 125, 126, 152,211 Земельного кодексу України, ст.ст. 9, 12, 13, 81, 95, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди та стягнення збитків залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: ОСОБА_11 (проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21.01.2025 року.

Суддя І.А. Римар